Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Мальованого Ю.М., Осипчук О.В.

при секретарі Кіпрік Х.В.

за участю:

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 червня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру.

Зазначала, що 11.11.1989 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року шлюб між ними розірвано. Проте рішення суду в органах реєстрації актів цивільного стану відповідно до ст. 44 КпШС УРСР зареєстровано не було.

В 1998 році вони відновили сімейні відносини, знову почали проживати однією сім’єю, вели спільне господарство.

Під час сумісного проживання та за спільні кошти вони придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Договір купівлі - продажу був оформлений на ім’я відповідача.

Посилаючись на те, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя, що в квітні 2016 року вони припинили сімейне життя, відповідач її право на частку в квартирі не визнає, просила визнати квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею та відповідачем право власності на ? частку за кожним (а.с. 2-3, а.с. 40).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 червня 2017 року, в якому ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 11 липня 2017 року виправлена описка, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на ? частку квартири АДРЕСА_3. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 640 грн. (а.с. 59 – 81).

Не погоджуючись з судовим рішенням, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що з позивачем вони разом проживали до 1993 року, після цього шлюбні відносини між ними не поновлювалися. При розірванні шлюбу в 1996 році спільне майно вони поділили добровільно, що підтверджується рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року. Квартира в 2006 році була придбана ним за особисті кошти, він в ній зареєстрований та фактично мешкає (а.с. 73-76).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 11 листопада 1989 року, шлюб був зареєстрований в Краматорському відділі ЗАГС Донецької області, актовий запис № 1687.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року шлюб між ними розірвано, рішення набрало законної сили 03.11.1996 року (а.с. 44).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, яке видано Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 09.11.2016 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що 21.07.2016 року складено відповідний актовий запис № 109 (а.с. 8).

Згідно договору купівлі-продажу від 21.10.2006 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі за № 1- 10296), ОСОБА_3 придбав квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, загальною корисною площею 44,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, кількість кімнат 2 (а.с. 46).

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана під час шлюбу, за нотаріально посвідченою згодою позивача та за спільні кошти подружжя і відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, частки якого є рівними.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються статтями 60, 70, 71 СК України, оскільки спірна квартира була придбана 21.10.2006 року під час дії СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Саме такі правові позиції викладені в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-846цс16, від 7 грудня 2016 р. у справі № 6-1568цс16.

Така ж правова позиція міститься і в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно якого вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо часу набуття спірної квартири, апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до частини 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Сімейний кодекс України (Закон від 10.01.2002 року № 2947-III) відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України (в редакції Закону України від 26.12.2002 р. № 407-IV) та пункту 1 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (Закон від 16.01.2003 року № 435-IV) набув чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 44 КпШС УРСР, який діяв до 01.01.2004 року, тобто на час ухвалення Краматорським міським судом Донецької області 23.10.1996 року рішення про розірвання шлюбу, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішення суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01.01.2004 року, тобто до дня набрання чинності СК.

Розлучення подружжя ОСОБА_3 на підставі рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року було зареєстровано у державному органі РАЦС лише 21.07.2016 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, яке видано ОСОБА_2 Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 09.11.2016 року (а.с. 8).

Тобто, виходячи з норми ст. 44 КпШС УРСР, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що шлюб між сторонами припинено 21.07.2016 року і відповідно спірна квартира 21.10.2006 року придбана за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Доводи відповідача про те, що шлюб між ним та позивачем був розірваний рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року і за чинним законодавством шлюб між ними вважається припиненим з дня винесення рішення суду, не ґрунтуються на законі.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що шлюбні відносини між ним та позивачем припинилися в лютому 1993 року та не поновлювалися, спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що подружжя ОСОБА_2 проживали разом до 2015 року.

Пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були допитані за клопотанням відповідача судом першої інстанції в судовому засіданні 29.05.2017 року, пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 не спростовують. І свідок ОСОБА_7, і свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснили лише про те, що інколи вони приходили до відповідача у спірну квартиру і в цей час позивача в квартирі не бачили. Свідок ОСОБА_8 зазначив, що йому не відомо чи жили разом позивач та відповідач в спірній квартирі.

Тобто, доводи відповідача про те, що суд не врахував пояснення свідка ОСОБА_7, який підтвердив, що після розірвання шлюбу в 1996 році він з позивачкою разом не проживав, не відповідають фактичним поясненням свідка.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не міг брати до уваги пояснення свідка ОСОБА_5, який є двоюрідним братом позивача, не ґрунтуються на законі. Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо коштів, за які була набута спірна квартира (джерело набуття), апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до частин першої, другої ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до частини 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Суд першої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу квартири від 21.10.2006 року був укладений ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою згодою його дружини ОСОБА_2 від 21.10.2006 року. Згідно заяви ОСОБА_2, справжність підпису якої засвідчила 21.10.2006 року нотаріус Першої краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, яка посвідчувала і договір купівлі-продажу квартири, вона дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 купити на його ім’я за ціну та на умовах за його розсудом та на їх спільні кошти квартиру, що розташована у м. Краматорськ вул. Н. Курченко, 7-67 (а.с. 45).

Саме на підставі цієї заяви суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя.

Проте повністю погодитися з цим висновком суду першої інстанції не можливо.

І у судовому засіданні суду першої інстанції, і у судовому засіданні апеляційного суду відповідач пояснював, що спірна квартира ним була придбана в тому числі за кошти, які він виручив від продажу квартири, яка розташована за адресою: м. Краматорськ, вул. Прилуцька 18-39.

Про це в судовому засіданні суду першої інстанції пояснював і свідок ОСОБА_7

Проте в порушення вимог частини 4 ст. 10 ЦПК України суд не повно з’ясував ці обставини, що мають значення для справи, не роз’яснив відповідачу його право надати суду відповідні докази щодо продажу ним квартири у м. Краматорськ по вул. Прилуцька 18-39, не з’ясував чи є ця квартира особистою власністю відповідача, коли зазначена квартира була продана, яку суму коштів відповідач виручив від її продажу та чи дійсно кошти від продажу цієї квартири були витрачені на придбання спірної квартири.

До апеляційного суду відповідачем надано свідоцтво про право власності на житло, видане 19 червня 2000 року Відділом житлового фонду виконавчого комітету Краматорської міської ради, згідно якого квартира, яка знаходиться за адресою: вул. Прилуцька, 18-39, дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_3, квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 19.06.2000 р. № 457Э (а.с. 114).

Відповідно до ст. 12 Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, яка діяла станом на 19.06.2000 року) власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Тобто, житло, набуте відповідачем за час шлюбу внаслідок його приватизації в червні 2000 року відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є особистою приватною власністю відповідача.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 09 вересня 2006 року, ОСОБА_3 продав квартиру, яка розташована за адресою: м. Краматорськ, вул. Прилуцька 18-39, яка належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19 червня 2000 року Відділом житлового фонду виконавчого комітету Краматорської міської ради, за 4 177 гривень (а.с. 115).

Спірна квартира придбана через 1,5 місяця після продажу квартири по вул. Прилуцька 18-39.

Позивач визнає, що кошти виручені від продажу квартири, яка розташована за адресою: м.Краматорськ, вул. Прилуцька 18-39, були вкладені у придбання спірної квартири.

Враховуючи порушення судом першої інстанції частини 4 ст. 10 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що ненадання до суду першої інстанції свідоцтва про право власності на житло від 19.06.2000 року та договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2006 року було зумовлено поважними причинами, а тому відповідно до частини 2 ст. 303 ЦПК України зазначені докази досліджені судом апеляційної інстанції.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини 7 статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлено, що спірна квартира по вул. Н.Курченко 7-67 була придбана за 7 830 грн., у її придбання, крім спільних коштів подружжя ОСОБА_3, були вкладені і кошти у сумі 4 177,00 грн., що належали одному з подружжя – відповідачу ОСОБА_3, які були виручені ним від продажу квартири по вул. Прилуцька 18-39.

Будь-яких доказів про те, що і решта суми для придбання спірної квартири, яка складає 3 653 грн. (7830-4177), є його особистою власністю відповідачем суду не надано.

Тобто, частка у спірній квартирі по вул. Н.Курченко 7-67 відповідно до розміру внеску відповідача у сумі 4 177,00 грн. є його особистою приватною власністю та складає 533/1000 (7 830 – 1 ціла частка, 4 177 – 533/1000 (4177х1: 7830). Решта частки, яка складає 467/1000 є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи відповідача про те, що він працював 43 роки, а позивачка не працювала, не спростовують висновків суду про те, що 467/1000 частки квартири є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідно до частини 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 про те, що вона давала доньці ОСОБА_2 10 000 грн. на придбання квартири, що свідок не надала документального підтвердження наявності у неї такої грошової суми, не впливають на висновки суду, оскільки апеляційним судом при визначенні частки, що є спільною сумісною власністю подружжя, показання свідка ОСОБА_2 про те, що на придбання квартири вона давала сторонам 10 000 грн. не враховуються. Ці показання свідка відповідачем не визнаються, письмовими доказами не доведені та суперечать договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2006 року, згідно якого вартість квартири складає 7 830 грн., який в цій частині недійсним не визнаний.

В порушення частини 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, неповно з’ясував джерела коштів, за які була набута спірна квартира, та дійшов помилкового висновку про те, що вся спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини 1 ст. 70 С України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи, що будь-яка інша домовленість між сторонами не доведена, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що частки кожного з подружжя в спільній сумісній власності є рівними та складають по ?.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про те, що спільною сумісною власністю подружжя є лише частка спірної квартири, яка складає 467/1000, частка кожного з подружжя в цій спільній сумісній власності складає 2335/10000 (467/1000 : 2).

Отже , частка позивача в спірній квартирі складає 2335/10000, а відповідача 7665/10000 (533/1000 + 2335/10000).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15) квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Враховуючи, що спірна квартира розташована в багатоквартирному п'ятиповерховому будинку на третьому поверсі, є двокімнатною, виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири, технічно не можливо і відповідно поділу в натурі спірна квартира не підлягає.

Враховуючи, що спірна квартира є неподільною річчю, що жоден з подружжя не вніс відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду для отримання компенсації другим подружжя замість його частки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за кожним з подружжя ідеальної частки в спірній квартирі без її реального поділу.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не розподілив майно, а визнав право власності, про що позивач позовні вимоги не заявляла, тобто вийшов за межі заявлених позовних вимог, є необґрунтованими. В позовній заяві від 27.02.2017 року позивач просила захистити її право саме шляхом визнання за кожним з подружжя права власності на спірну квартиру в рівних частках (а.с. 2-3). В уточненій позовній заяві від 29.05.2017 року позивач просила визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею та відповідачем право власності за кожним на ? частку (а.с. 40), тобто просила визнати квартиру спільною сумісною власністю та визначити саме ідеальні частки подружжя без реального поділу квартири, оскільки такий технічно для квартир, які розташовані в багатоквартирних будинках, є неможливим.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не надала доказів про ринкову вартість квартири, на висновки суду не впливають, оскільки поділ майна здійснено шляхом визначення ідеальних часток, які належать кожному з подружжя, в спірній квартирі. Визначення ринкової вартості квартири є необхідним, якщо вирішується питання щодо виплати одному з подружжя грошової компенсації за належну йому частку квартири і подружжя не домовились про вартість спірного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що спільне майно сторони при розірванні шлюбу поділили добровільно, що підтверджується рішенням Краматорського міського суду від 23.10.1996 року, є необґрунтованими.

Предметом спору по цій справі є квартира, яка придбана 21.10.2006 року, тобто через 10 років після ухвалення рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23.10.1996 року про розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_2. Станом на 23.10.1996 року спірна квартира у подружжя була відсутня і відповідно цим рішенням суду питання щодо її поділу, в тому числі в добровільному порядку, вирішуватися не могло.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд в порушення вимог ст. 119 ЦПК України відкрив провадження у справі без сплати позивачем судового збору, не врахував, що уточнена позовна заява містить кілька самостійних вимог, є необгрунтованими.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області 28.03.2017 року (а.с. 23). На час відкриття провадження у справі позивачем з позовної заяви був сплачений судовий збір у розмірі 640 грн. (а.с. 1), виходячи з ціни позову 50 000 грн., яка зазначена в позовній заяві (а.с. 2).

Уточнена позовна заява ОСОБА_2 подана до суду 29.05.2017 року, тобто вже після відкриття провадження у справі і в ній ціна позову була зазначена така ж сама 50 000 грн. (а.с. 40). Ні предмет, ні підстави позову позивачем змінені не були, лише була уточнена ідеальна частка, на яку вона просила визнати право власності за кожним з подружжя.

Відповідно до частини 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Оскільки внаслідок уточнення позивачем позовних вимог позовні вимоги не збільшилися і нові позовні вимоги заявлені не були, підстави для доплати судового збору з уточненої позовної заяви відсутні.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а саме, визнання спільною сумісною власністю подружжя 467/1000 частки квартири по вул. Н.Курченко 7 – 67, визнання за ОСОБА_2 права власності на 2335/10000 частки квартири та за ОСОБА_3 – на 7665/10000 частки квартири, залишення квартири у спільній частковій власності без її реального поділу.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 з позовних вимог про визнання за нею права власності на ? частку квартири сплатила судовий збір в розмірі 640 грн. (а.с. 1).

Відповідач з апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 704 грн. (а.с. 88).

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з задоволених позовних вимог ОСОБА_2, з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору з позовної заяви підлягають стягненню 298,58 грн. (1 826,50 х 640 : 3 915, де 3 915 грн. - вартість ? частки квартири згідно договору купівлі-продажу від 21.10.2006 року, на яку заявляла вимоги позивач; 1 826,50 грн. – вартість квартири, виходячи із зазначеної в договорі купівлі продажу, право власності на яку визнано за позивачем (7830-4177 = 3 653 : 2 = 1 826,50).

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, тобто у сумі 375,56 грн. (640 – 298,58 = 341,42 грн. х 110%, де 640,00 грн. - ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, 110% - ставка судового збору щодо ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 червня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру задовольнити частково.

Визнати 467/1000 частки квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2335/10000 частки квартири АДРЕСА_5.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 7665/10000 частки квартири АДРЕСА_5.

Квартиру АДРЕСА_2 залишити у спільній частковій власності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат по сплаті судового збору 298 (двісті дев’яносто вісім) гривень 58 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування витрат по сплаті судового збору 375 (триста сімдесят п’ять) гривень 56 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Л.І. Соломаха

Судді: Ю.М. Мальований

ОСОБА_9