ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2017 року м. Київ К/800/15397/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Нечитайла О.М.

Суддів

Олендера І.Я.

Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року

у справі №826/13122/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТА» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 05 грудня 2016 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою 27 лютого 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив частково, скасував податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №120926552208 та № 121026552208. В решті позовні вимоги залишив без задоволення. Також стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 359,20 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У період з 18 липня 2014 року по 12 серпня 2014 року посадові особи відповідача провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд К» за період діяльності з 01 жовтня 2011 року по 31 травня 2012 року, про що склали акт від 18 серпня 2014 року №779/26-55-22-08/25589927, яким встановили порушення позивачем вимог:

статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України за період діяльності з 01 жовтня 2011 року по 31 травня 2012 року, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 1 852 779,00 грн., у тому числі за ІІ-ІV кварталі 2011 року на 564 823,00 грн., за І квартал 2012 року на 781 681,00 грн., за півріччя 2012 року на 506 275,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. у результаті чого завищено податковий кредит у деклараціях з податку на додану вартість за період діяльності з 01 жовтня 2011 року по 31 травня 2012 року у розмірі 1 717 776,00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2011 року - 491 150,00 грн., за лютий 2012 року - 401 292,00 грн., за березень 2012 року - 343 167,00 грн., за квітень 2012 року - 416 000,00 грн., за травень 2012 року - 66 167,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року №121026552208, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 147 220,00 грн., з яких 1 717 776,00 грн. за основним платежем та 429 444,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та №120926552208, яким донарахував грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 315 974,00 грн., з яких 1 852 779,00 грн. за основним платежем та 463 195,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про безпідставне формування позивачем витрат та податкового кредиту за результатом вчинення господарських взаємовідносин з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд-Л», що не спричинили реального настання правових наслідків обумовлених договорами з зазначеними контрагентами.

Задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судом не встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд-Л» на підставі договорів поставки від 12 вересня 2011 року № 2 та від 30 січня 2012 року № 1, відповідно.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями заявок, видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі товару, товарно-транспортних накладних, посвідчень якості цукру, журналу обліку вантажів, платіжних доручень, довідками банку, товарно-транспортних накладних, посвідчень якості цукру по кожній партії товару.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статті 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Ставлячи під сумнів операції позивача з зазначеними контрагентами, податковий орган вказав на інформацію, отриману в межах кримінального провадження від 06 листопада 2013 року №32013110060000400, згідно якої первинні документи підписані від імені ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд-Л» директорами - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які, згідно їх пояснень, не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності зазначених товариств.

Також відповідач вказав на те, що відповідно до відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Міністерства доходів і зборів України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, ОСОБА_4 не отримував доходи від результатів підприємницької діяльності ТОВ «Вертикаль-ЛТД», а ОСОБА_5 не отримував доходи від результатів підприємницької діяльності ТОВ «Конкорд К».

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Водночас доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано, а отже, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередньої судової інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі №826/13122/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Нечитайло О.М.

Судді:

Олендер І.Я.

Юрченко В.П.