ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2017 р. м. Київ К/800/9873/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Загородній А.Ф., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому сум за період з 16.06.2011р. по 15.07.2013р. в сумі 76 572,18 грн, стягнення моральної шкоди в розмірі 28 503,66 грн та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2011р. по 15.07.2013р. в сумі 8 447,66 грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постановлені судами рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно статті 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач з 01.08.2007р. по 15.06.2011р. працював на посаді заступника начальника відділу-державним інспектором праці відділу контролю за додержанням законодавства в Південній зоні Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області.

Наказом Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області від 15.06.2011р. № 24-о позивача звільнено із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013р. позов задоволено частково. Зобов'язано Територіальну Державну інспекцію з питань праці у Чернігівській області надати позивачу довідку про середню заробітну плату з урахуванням листка непрацездатності АВК № 708502. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013р. рішення першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмову Територіальної Державної інспекції з питань праці у Чернігівській області прийняти від позивача заяву від 26.05.2011р. про надання щорічної відпустки та звільнення в останній день відпустки, визнання протиправною відмову відповідача надати додаткову оплачувану відпустку на період підготовки та захисту дипломної роботи з 15.04.2011р. по 02.06.2011р., зобов'язання Територіальної Державної інспекції з питань праці у Чернігівській області оплатити період підготовки та захисту дипломної роботи позивача з 15.04.2011р. по 02.06.2011р., стягнення з відповідача заробітної плати за період підготовки та захисту дипломної роботи з 15.04.2011р. по 02.06.2011р. в сумі 4732,86 грн та стягнення недонарахованої компенсації за невикористану відпустку в сумі 3714,80 грн, зобов'язання відповідача надати позивачу довідку про середню заробітну плату з урахуванням заробітної плати за період підготовки та захисту дипломної роботи з 15.04.2011р. по 02.06.2011р, та ухвалено в цій частині нову постанову, якою дані позовні вимоги задоволено. В іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013р. Територіальна державна інспекція з питань праці у Чернігівській області згідно меморіального ордеру від 12.07.2013р. №1 перерахувала кошти на ім'я позивача на загальну суму 8447,66 грн, які були отримані позивачем 15.07.2013р.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суди вважають, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки в розмірі, що дорівнює розміру самої спірної суми, яка не була сплачена позивачу при звільненні і складає 8447,66 грн.

З такими висновками суддів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законодавством підстав.

Так, відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. (далі - Порядок)

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

В порушення вимог статті 159 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами попередніх інстанцій розмір належного позивачу, відповідно до статті 117 КЗпП України, середнього заробітку визначено без встановлення розміру середньоденної заробітної плати та без дотримання вимог зазначеного Порядку.

Підстави для часткового відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України відсутні, оскільки спір про розміри належних позивачу при звільненні сум вирішено на користь позивача в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014р. у даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: О.П. Стародуб

А.Ф. Загородній

Ю.Й. Рецебуринський