ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2017 року

Львів

№ 876/8531/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий -суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.

суддя Матковська З.М.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

представник відповідача Федорчук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 803/704/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

09 червня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000021311 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 31 850,82 грн., штрафної санкції по податку в розмірі 14 758,53 грн.; визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000022311; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф000025311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 56 861,61 грн.; визнати протиправними та скасувати рішення №000024311 від 13 квітня 2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині нарахування штрафу в розмірі 5 178,23 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач покликався на те, що у період з 27 лютого 2017 року по 20 березня 2017 року працівниками Головного управління ДФС у Волинській області проводилася документальна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами висновків перевірки відповідач прийняв наступні рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000021311 про нарахування основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 34 613,21 грн. та штрафних санкцій у розмірі 15 449,13 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000022311 про нарахування основного зобов'язання з військового збору у розмірі 2 466,28 грн. та штрафних санкцій у розмірі 931,63 грн.;

3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 квітня 2017 року №Ф-000025311 на сумі 63 571,48 грн.;

4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 квітня 2017 року №000024311.

Позивач не погодився з такими рішеннями податкового органу, покликаючись на норми наказу Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 «Про службові відрядження в межах України та за кордон». Крім того, позивач вказував на неправильне нарахування штрафу з податку на доходи фізичних осіб. Зокрема, податковий орган за 2014 рік нарахував штраф у розмірі 25%, а за 2015 та 2016 роки - 50 % як за повторність. Позивач вважає, що порушення виявлені в межах однієї перевірки, а тому податковий орган не вправі застосувати підвищений штраф як за повторність.

Водночас, 29 червня 2017 року позивач звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру позовних вимог, а саме: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф000025311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 56 861,61 грн., та рішення №000024311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування штрафу в розмірі 5178,23 грн., оскільки рішенням ДФС України № 8052/0/99-99-11-02-01-14 від 23 червня 2016 року скасовано податкове повідомлення-рішення №000021311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 31 850,82 грн., штрафної санкції по податку в розмірі 14 758,53 грн., всього 46 69,35 грн., та податкове повідомлення-рішення №000022311 від 13 квітня 2017 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального права, ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач покликається фактично на доводи адміністративного позову, суть яких зводиться до того, що, на переконання позивача, відповідач у справі дослідив характер трудових відносин між позивачем та працюючими у нього, на підставі трудових договорів працівниками-водіями, а відтак безпідставно прийшов до висновку, про те, що суми сплачених водіям відрядних є надбавками до заробітної плати, суми яких повинні включатися до бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.

Враховуючи наведені покликання, позивач просить задовольнити його позовні вимоги, шляхом скасування постанови суду першої та прийняттям нової про задоволення позовних вимог з урахуванням уточнень до них.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та ознайомившись із доводами апеляційної скарги, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової, з врахуванням наступних обставин.

Колегією суддів апеляційного адміністративного суду встановлено, що у період з 27 лютого 2017 року по 20 березня 2017 року працівниками Головного управління ДФС у Волинській області проводилася документальна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено відповідний акт від 27 березня 2017 року №751/1304/НОМЕР_1, зі змісту висновків якого встановлено, що податковим органом виявлено наступні порушення позивачем податкового законодавства:

1) статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено чистий оподаткований дохід за 2014-2016 роки в сумі 223 268,00 грн., та відповідно податок на доходи фізичних осіб в сумі 36 010,64 грн.;

2) порушення підпунктів 1.2, 1.3, 1.6 пункту 16 примітки 1 підрозділу 10 розділу ХХ, статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено оподатковуваний чистий дохід за період діяльності з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 223 268,00 грн., як наслідок занижено суми податкового зобов'язання з військового збору за вищевказаний період на 2466,28 грн.;

3) пункту 7.1.2 статті, пункту 8.11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донарахований єдиний внесок в сумі 66 803,89 грн.;

4) порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту, внаслідок чого донараховано ПДВ в сумі 4 420,00 грн.

Податковий орган вважав протиправним включення позивачем у витрати господарської діяльності відрядження водіїв, і вказує, що вказані відрядні мали бути включені як надбавка до заробітної плати водіїв за роз'їзний характер роботи.

На підставі отриманих результатів проведеної перевірки податковий орган прийняв наступні рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000021311 про нарахування основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 34 613,21 грн. та штрафних санкцій у розмірі 15 449,13 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000022311 про нарахування основного зобов'язання з військового збору у розмірі 2 466,28 грн. та штрафних санкцій у розмірі 931,63 грн.;

3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 квітня 2017 року №Ф-000025311 на сумі 63 571,48 грн.;

4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 квітня 2017 року №000024311.

Колегією судді встановлено, що за результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 30 травня 2017 року №7019/0/99-99-11-02-02-25 скаргу залишено без розгляду. Водночас, рішенням Державної фіскальної служби України від 23 червня 2017 року №8052/0/99-99-11-02-01-14 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №000023311 від 13 квітня 2017 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, скасовано податкові повідомлення-рішення №000021311 та №000022311 в частині збільшення сум грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб та військовому збору на суми заниження оподаткованого доходу в частині витрат платник, пов'язаних з відрядженням працівників, у тому числі добових, а в інших частинах податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відтак до позивача застосовуються заходи впливу, а саме формується вимога про сплату недоїмки. Що стосується рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 квітня 2017 року №000024311 то суд першої інстанції зазначив, що вказане рішення ґрунтуються на висновках відповідача відносно заниження позивачем бази оподаткування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та здійсненням у зв'язку з цим його донарахування, що, у свою чергу, базується на висновках відповідача про заниження оподаткованого доходу та завищення позивачем витрат, які, як встановлено вище скасовані лише в частині.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступні обставини справи.

Як вже зазначалось вище відповідачем, стосовно позивача, було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000021311 про нарахування основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 34 613,21 грн. та штрафних санкцій у розмірі 15 449,13 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №000022311 про нарахування основного зобов'язання з військового збору у розмірі 2 466,28 грн. та штрафних санкцій у розмірі 931,63 грн.;

3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 квітня 2017 року №Ф-000025311 на сумі 63 571,48 грн.;

4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 квітня 2017 року №000024311.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 30 травня 2017 року №7019/0/99-99-11-02-02-25 скаргу залишено без розгляду. Водночас, рішенням Державної фіскальної служби України від 23 червня 2017 року №8052/0/99-99-11-02-01-14 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №000023311 від 13 квітня 2017 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, скасовано податкові повідомлення-рішення №000021311 та №000022311 в частині збільшення сум грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб та військовому збору на суми заниження оподаткованого доходу в частині витрат платник, пов'язаних з відрядженням працівників, у тому числі добових, а в інших частинах податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Згідно із частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (з наступними змінами та доповненнями) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Як встановлено колегією суддів зі змісту акту від 27 березня 2017 року №751/1304/НОМЕР_1, підставою для донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та штрафної санкції було безпідставне включення позивачем до валових витрат відрядження водіїв протягом 2014 -2016 років.

В обґрунтованість висновків податковий орган покликається на інструкцію «Про службові відрядження в межах України та за кордон» затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, якою передбачено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Водночас , відповідно до листа міністерства фінансів України від 29 квітня 2005 року N 31-03173-03-29 / 8103 «Про службові відрядження», не вважаються відрядженням службові поїздки працівників, якщо колективним договором визначено перелік посад і професій, робота за якими постійно проводиться в дорозі і має роз'їзний (пересувний) характер, або якщо така норма передбачена трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Таким працівникам встановлюються надбавки до тарифних ставок і посадових окладів і відшкодовуються витрати на проїзд і на наймання житлового приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 N 490.

Якщо колективним договором такий перелік посад, професій не передбачено або зазначене не обумовлено в трудовому договорі (контракті), службові поїздки працівників для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи є відрядженням. При цьому відшкодування витрат здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон».

Згідно із ст. 13 Кодексу законів про працю та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» підприємства самостійно встановлюють форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат в колективних договорах з обов'язковим дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.

Роботодавці до яких відносяться самозайняті особи, що використовують найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) відповідно до норм ст. 13 Кодексу законів про працю та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» мають право самостійно встановлювати, зокрема, форми і системи оплати праці, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, із зазначенням встановленого у трудовому договорі (контракті), укладеного з такими працівником.

Як встановлено судом, зі змісту наявних у матеріалах справи трудових договорів, додаткових угод, укладених між позивачем та найманими працівниками-водіями, робота водія проходить в дорозі не постійно і не носить роз'їзний (пересувний) характер.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до п.6 переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на витрати на відрядження, а саме: добові (у повному обсязі) не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відтак колегія суддів вважає, що податковим органом необгрунтовано збільшено недоїмку єдиного соціального внеску шляхом збільшення валових доходів на суму виплачених водіям відрядних.

Що стосується рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 квітня 2017 року №000024311 то таке підлягає скасуванню в частині нарахування штрафу в розмірі 5178, 23 гривень, як похідне.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до помилкового висновку, у зв'язку з чим, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.

Відповідно до вимог ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195,196, п.п. 3,4 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 205 ст.ст. 207,254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 803/704/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф000025311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 56861,61 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення №000024311 від 13 квітня 2017 року в частині нарахування штрафу в розмірі 5178,23 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби Волинської області (код - 394000859, Київський майдан, 4, м. Луцьк, 43010) на користь фізичної особи-підприємця (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати на загальну суму 1344,00 грн (одна тисяча триста сорок чотири гривні).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя

О. І. Довга

судді

І. І. Запотічний

З. М. Матковська

Повний текст судового рішення виготовлено 12.09.2017р.