Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/424/17

Провадження №2/377/193/17

05 вересня 2017 року Славутицький міський суд Київської області у складі судді Орла А.С., при секретарях Маряхіній І.В., Щуковській А.М., з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Шевчука В.І., Ситник Ю.В., Долговець Н.О., Тютюн І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Головне управління Держпраці у Київській області, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, незаконно утриманих коштів із заробітної плати, моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

31 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом до відповідача з вимогами, розмір яких у процесі судового розгляду уточнила та збільшила і остаточно згідно заяви про збільшення позовних вимог від 05.09.2017 р. просила стягнути:

- недоотриману зарплату за період з 01.03.2011 р. по 19.02.2017 р. в сумі 12081,41 грн.;

- недоотриману матеріальну допомогу на оздоровлення за 2012, 2015, 2017 р. в сумі 6709,00 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.02.2017 р. по 05.09.2017 р. на суму 78728,92 грн.;

- незаконно утримані кошти із заробітної плати за корпоративний мобільний зв'язок з листопада 2011 р. по січень 2017 р. в сумі 9223,01 грн.;

- компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 11504,71 грн.;

- компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 1961,54 грн.;

- компенсацію моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.;

- понесені судові витрати по оплаті судового збору на суму 640,00;

- середній заробіток за один місяць на суму 12593,70 грн. та допустити його до негайного виконання.

Вимогу щодо недоотримання заробітної плати обґрунтувала ухиленням відповідача від виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 р., яка набрала законної сили. Цією постановою встановлено, що її посадовий оклад з 01.03.2011 р. був невірно обчислений, що потягло невірно виплату заробітної плати, премії, відпускних тощо. Постановою встановлено, що в період з 2011 року формування тарифної сітки та схем посадових окладів працівникам підприємства проводилось та основі тарифної ставки робітника 1-го розряду, яка була встановлена на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи, а необхідно було забезпечити дотримання вимог розділу 4 «Зобов'язання з питань оплати праці та захисту її виплати» Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій і Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки (продовженої на 2011-2012 роки) щодо встановлення мінімального розміру тарифної ставки (окладу) робітника 1-го розряду на рівні не менше 120 % прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого відповідно до законодавства.

Вимогу щодо недоотримання матеріальної допомоги на оздоровлення обґрунтувала тим, що всупереч вимог діючих колективних договорів ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» в 2012 та 2017 роках їй була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення при наданні відпусток у розмірі однієї замісць двох мінімальних заробітних плат, а у 2015 році взагалі не була виплачена.

Вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтувала тим, що оскільки при звільненні їй не була надана довідка про заробітну плату за два останні місяці роботи, то вона самостійно відповідно до ч. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 обчислила суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з нарахованої зарплати за жовтень та листопад 2016 року.

Вимогу про стягнення незаконно утриманих коштів із заробітної плати за корпоративний мобільний зв'язок за період з листопада 2011 року по січень 2017 року в сумі 9223,01 грн. обґрунтувала тим, що відповідач без законних підстав, передбачених ст. 127, 128 КЗпП України та ст. 26 Закону України «Про оплату праці», проводив утримання із заробітної плати, крім того з перевищенням 20%, що видно з розрахункових листків.

Вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати обгрунтувала з посиланням на ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», постанову КМУ від 21.02.2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» та надані розрахунки із застосуванням індексу споживчих цін за період невиплати доходу з 01.04.2011 р. по 30.04.2017 р..

Вимогу про відшкодування моральної шкоди на суму 100000 грн. обґрунтувала тим, що через невиплату заробітної плати зазнала моральних страждань, відбулося порушення звичайного укладу життя, нормальних життєвих зв'язків та зниження рівня життя і медичного забезпечення, що потребує додаткових зусиль для організації її життя.

Відповідач подав заперечення на позов, у яких проти позову повністю заперечував, посилаючись на наступне.

Щодо вимоги про недоотримання позивачкою заробітної плати, премії та відпускних зазначив, що припис державного інспектора праці від 05.04.2012 р. про забезпечення дотримання п. 4.1.4. Галузевої угоди на 2009-2010 р. (продовженої на 2011-2012 р.) та встановлення мінімального розміру тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду на рівні не менше 120% прожиткового мінімуму для працездатної особи є помилковим, однак від його виконання підприємство не ухилялось. Судовими рішеннями, на які посилається позивачка, на нього такий обов'язок не покладався, а постановою Іванківського районного суду Київської області від 22.05.2015 р. керівника підприємства було звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку з відсутністю підстав для застосування п. 4.1.4. Галузевої угоди. Оскільки у новій Генеральній угоді на 2010-2012 р. вже не було передбачено існуючої у Галузевій угоді гарантії, передбаченої п. 4.1.4., то до неї були внесені зміни, доповнено перелік додатків додатком 22, у якому збільшено на 20% коефіцієнти співвідношень мінімальних місячних посадових окладів (тарифних ставок) працівників підприємства і мінімальним розміром тарифної ставки (окладу) робітника 1 розряду. Отже за рахунок зміни механізму встановлення посадових окладів фактично було застосовано п. 4.1.4. Галузевої угоди, тільки в більш спрощеній формі. 6 квітня 2012 року між ДАЗВ та ЦК Атомпрофспілки була підписана нова Галузева угода на 2012-2013 р., згідно якої розміри заробітної плати у порівнянні з Галузевою угодою на 2009-2010 р. (із змінами) залишились однаковими.

Щодо вимоги про недоотримання матеріальної допомоги на оздоровлення до відпустки за 2012, 2015, 2017 р. в сумі 6709,00 грн. зазначив, що підприємство є одержувачем бюджетних коштів за бюджетними програмами «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення» та «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС», які фінансуються за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України, розпорядником яких є Державне агентство з управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) відселення (ДАЗВ). Згідно додатку № 9 «Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДСП «ЧСК» Колективного договору одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за рахунок фонду оплати праці. Враховуючи обмежене бюджетне фінансування видатків на заробітну плату в 2012 році та відсутність позабюджетних коштів було прийнято Спільне рішення керівника представницького органу профспілки та першого заступника директора підприємства від 20.12.2012 р. № 61, відповідно до якого було припинено виплату другої частини одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення. Спільними рішеннями представницького органу профспілки та адміністрації підприємства від 24.12.2014 р. № 21, від 22.04.2015 р. № 3 та від 12.08.2015 р. № 9 було припинено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у 2015 році. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення до відпустки у 2017 році у розмірі двох МЗП на суму 3200 грн. не відповідає чинному законодавству, а саме п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, яким установлено, що МЗП не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах і угодах усіх рівнів, а до внесення до них відповідних змін вона застосовується у розмірі ПМ для працездатних осіб.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованою, оскільки відповідач здійснив розрахунок з позивачем при звільненні.

Стосовно вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати зазначив, що відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках, поділений на 100. Нарахування позивачкою компенсації є неправильним, оскільки по-перше їй не були нараховані кошти, а по-друге вона нарахована без утримання податків і обов'язкових платежів, що суперечить законодавству. Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення має разовий характер і тому згідно п. 3 Порядку компенсації не підлягає. Оскільки 06.04.2012 р. була укладена нова Галузева угода на 2012-2013 р., то наданий позивачем Розрахунок недоотриманої заробітної плати (посадового окладу на 1000 грн. та премії на 100 грн.) за квітень 2014 року та відпускних з травня 2012 року і як наслідок нарахування на них компенсації втрати частини доходу з травня 2012 року необгрунтований.

Щодо вимоги про стягнення незаконно утриманих із заробітної плати коштів за корпоративний мобільний зв'язок за період з листопада 2011 року по січень 2017 року в сумі 9223,01 грн. зазначив, що згідно Правил користування службовим мобільним зв'язком, затвердженим наказом ДСНВП «Екоцентр» від 25.05.2009 р., куди вона була прийнята на роботу, мобільні телефони службового зв'язку корпоративної мережі призначені для ведення службових розмов з абонентами корпоративної мережі та з абонентами інших мереж - у разі виникнення службової необхідності в межах виділеного ліміту. У разі перевищення ліміту абонент сплачує відповідну суму через бухгалтерію підприємства в порядку, передбаченому для оплати особистих міжміських телефонних розмов. Позивачка постійно перевищувала встановлені ліміти, використовувала мобільний зв'язок в особистих цілях, телефонувала в Німеччину та Туреччину, а також у роумінгу під час відпустки з Туреччини до України. Тому протягом вказаного періоду з її зарплати утримувались кошти за перевищення ліміту. Починаючи з 01.04.2014 р. згідно постанови КМУ від 01.03.2014 р. № 65 з метою економії державних коштів було припинено здійснення витрат на оплату послуг мобільного зв'язку, які надалі оплачувались за рахунок абонентів. Позивачка погодилась із зміною порядку оплати і продовжувала користувалась корпоративним зв'язком, а також додатковими послугами операторів інформаційно-розважального характеру, вартість яких утримувалась з її заробітної плати і ці утримання вона не оспорювала, а 12.09.2016 р. через термінал самостійно сплатила аванс у розмірі 550 грн.. Отже таким чином вона дала згоду на утримання зазначених коштів з її заробітної плати.

Вимога позивачки про відшкодування нібито заподіяної їй моральної шкоди є необґрунтованою. Вона звільнилася з роботи за угодою сторін і з нею своєчасно було проведено розрахунок. Відповідно до Посадової інструкції начальника юридичного відділу та Положення про юридичний відділ до службових обов'язків позивачки входила організація та забезпечення правильного виконання актів законодавства, інших нормативно-правових актів і якщо вона стверджує, що на підприємстві вони порушувались, то вона неналежно виконувала свої службові обов'язки.

В судовому засіданні позивачка просила про задоволення її вимог, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві та додані до неї розрахунки і розрахункові листки за спірний період, які були надані суду.

Представники відповідача позовні вимоги просили залишити без задоволення з посиланням на доводи, викладені у запереченнях та додаткових письмових поясненнях і доданих до них контррозрахунках та документах, наданих суду.

Суд, вислухавши доводи та заперечення сторін, показання свідка, дослідивши та оцінивши надані письмові докази, дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи встановлено, що наказом № 27 від 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ДСНВП «Чорнобильський радіекологічний центр» тимчасово на 1 рік на умовах контракту на посаду юрисконсульта (т. 2, а.с.17).

Наказом № 172 о/с від 3 серпня 2009 року переведена на посаду юрисконсульта 1 категорії (т. 2 а.с.18).

Наказом № 23 о/с від 16 лютого 2010 року переведена на посаду провідного юрисконсульта (т. 2 а.с. 19).

Наказом ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 01.03.2011 р. № 8-о/с зарахована з 1 березня 2011 року до спискового складу цього підприємства із збереженням попередніх умов праці по структурному підрозділу «Екоцентр» у зв'язку з реорганізацією (т. 2 а.с.20-25).

Наказом ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» № 571-ос від 31 травня 2011 року переведена з 1 травня 2011 року на посаду начальника юридичного відділу (т. 2 а.с. 26).

Наказом ДСП «ЧСК» № 778-ос від 29 листопада 2016 року ОСОБА_1 звільнена з роботи 19 лютого 2017 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Перед звільненням надано: додаткову відпустку як одинокій матері за 2011-2016 р. на 60 календарних днів на період з 30.11.2016 р. по 30.01.2017 р.; щорічну відпустку на 20 календарних днів на період з 31.01.2017 р. по 19.02.2017 р.. Останній день відпустки - 19.02.2017 р. вважати датою звільнення (т. 2 а.с.27).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша).

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина друга).

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).

29 березня 2017 року ОСОБА_1 надіслала до ДСП «ЧСК» заяву про неповний розрахунок при звільненні, яка була отримана підприємством 04.04.2017 р.. У заяві з посиланням на ухилення підприємства від виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 р., Колективного договору та порушення вимог статті 116 КЗпП України просила: здійснити перерахунок посадового окладу та виплатити починаючи з 2011 року; здійснити перерахунок та виплатити недоотримані премії, відпускні, лікарняні, тощо починаючи з 2011 року; здійснити перерахунок та виплатити премію за жовтень 2011 року, яка була обчислена невірно (наказ № 483-к від 04.10.2011 р.); здійснити донарахування та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення згідно Колективного договору; виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (т. 1 а.с.15-16).

Згідно листа ДСП «ЧСК» на адресу ОСОБА_1 від 27.04.2017 р. вих.. 213-1205 підприємство задовольнило заяву в частині перерахунку та виплати премії за жовтень 2011 року відповідно до наказу № 483-к від 04.10.2011 та просило повідомити спосіб виплати донарахованої суми премії 57 грн.. В частині перерахунку та виплати посадового окладу, премії, відпускних, лікарняних починаючи з 2011 року на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 р. та донарахування матеріальної допомоги на оздоровлення згідно Колективного договору за 2012-2015 роки у задоволенні заяви відмовило, оскільки при звільненні всі належні від підприємства кошти їй були виплачені (а.с.17-18).

У наданому суду поясненні відповідач повідомив, що згідно зазначеного наказу позивачці було нараховано та виплачено грошову премію за жовтень 2011 року в розмірі 50% посадового окладу в сумі 2193,50 грн.. За її заявою щодо неповного розрахунку було проведено перевірку, під час якої виявлено помилку, а саме - не донараховано 57 грн. премії. Бухгалтерією при нарахуванні премії було помилково застосовано посадовий оклад позивачки у розмірі 4387,00 грн., який був їй встановлений до 30.09.2011 р., а з 01.10.2011 р. його було підвищено до 4215,00 грн.. Позивачка достеменно знаючи про цю помилку з розрахункових листків, не зверталася з питання донарахування, тобто свідомо замовчувала цей факт до звільнення з роботи. Донараховану суму 47,88 грн. (після утримання ПДФО, військового збору) їй було перераховано на вказаний нею картковий рахунок 19.04.2017 р. (а.с. 153-154).

Таким чином судом встановлено, що неоспорювані суми, належні позивачці при звільненні, були виплачені їй з додержанням вимог статті 116 КЗпП України.

Вирішуючи спір щодо належності позивачці оспорюваних сум суд виходить з наступного.

Згідно Акту перевірки № 10-04-039/14 дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 5 квітня 2012 року державним інспектором праці Київської області Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області було проведено перевірку на Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильський спецкомбінат».

За змістом акту в результаті перевірки встановлено, що підприємство перебуває в сфері дії Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки (дію угоди продовжено на 2011-2012 роки зі змінами, зареєстрованими у Мінпраці 05.09.2011 р. за № 47). Пунктом 4.1.4. Галузевої угоди визначено, що мінімальний розмір тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду встановлюється на рівні не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної палати, а з 1 грудня 2009 року 120% прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановлених законодавством. Перевіркою встановлено, що в порушення умов колективного договору та п. 4.1.4. Галузевої угоди, в період травень 2011-березень 2012 року формування тарифної сітки та схем посадових окладів працівників ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» проводилось на основі тарифної ставки робітника 1-го розряду, яка була установлена на рівні лише прожиткового мінімуму для працездатної особи. Вказаними діями порушено роботодавцем вимоги ст. 96, 97 КЗпП України та безпідставно занижено розміри заробітної плати працівників (т. 2, а.с.197-201).

5 квітня 2012 року державний інспектор праці за результатами перевірки вніс на ім'я генерального директора ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» Кушніренка С.М. припис № 10-04-039/14-14, згідно п. 1 якого приписав забезпечити дотримання вимог розділу 4 «Зобов'язання з питань оплати праці та захисту її виплати» Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки (продовженої на 2011-2012 роки), у т.ч. п. 4.1.4. Галузевої угоди щодо встановлення мінімального розміру тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду на рівні не менше 120 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, у строк до 5 травня 2012 року (т. 2, а.с. 202-203).

Листом ДСП «ЧСК» від 05.05.2012 р. на адресу державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області «Про розгляд припису від 05.04.2012 р. щодо додержання законодавства про працю» підприємство повідомило з наведенням відповідних обґрунтувань про те, що вважає помилковим висновок державного інспектора праці про недотримання вимог розділу 4 Галузевої угоди на 2009-2010 р. і не може прийняти припис до виконання, оскільки це призведе до порушення бюджетної дисципліни (т. 2, а.с. 108-111, 112-114).

Крім того, підприємство оскаржило припис в судовому порядку, звернувшись до суду з адміністративним позовом до територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області про скасування припису у червні 2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року (справа 2а-2869/12/1070), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено (т. 1, а.с. 73-79, 80-85, 86-88).

Разом з тим, постановою судді Іванківського районного суду Київської області від 22 травня 2012 року (справа № 3-1059/2012) про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 41 КУпАП, Генерального директора ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» Кушніренка С.М. за матеріалами Територіальної державної інспекції праці у Київській області про порушення вимог п. 4.1.4. Галузевої угоди щодо незабезпечення дотримання розміру тарифної ставки (окладу) робітника 1-го розряду на рівні не менше 120% прожиткового мінімуму для працездатних осіб Кушніренка С.М. було звільнено від адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 1 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та закрито провадження по справі (т. 2, а.с. 115).

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють уповноважені органи, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Згідно п. 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, входить до їх системи і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням, зокрема, законодавства про працю.

До основних завдань Держпраці України належить реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (п. 3 Положення).

Згідно п.п. 1 п. 4 Положення Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій.

Відповідно до п.п. 7, 8 п. 6 Положення Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має, зокрема, право видавати в установленому порядку роботодавцям обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, складати у випадках, передбачених законом протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Згідно п. 7 Положення Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Аналогічні повноваження передбачені і Положенням про Державну службу України з питань праці (Держпраці), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, яка є правонаступником прав і обов'язків Держпраці України.

Статтею 188-6 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або створення перешкод для діяльності цього органу.

На звернення відповідача до Голови Державної служби України з питань праці про скасування припису йому надано відповідь листом від 17.07.2017 р. за підписом заступника Голови, у якому зазначено, що контроль виконання припису не здійснювався у зв'язку з прийняттям Галузевої угоди на 2012-2013 роки від 06.04.2012 р., укладеної між Державним агентством України з управління зоною відчуження та Атомпрофспілкою, оскільки посадові оклади працівників ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» залишилися на тому ж рівні, а умови оплати праці відповідали прийнятій Галузевій угоді (т. 2, а.с. 191).

Отже Держпраці та її територіальні органи є самостійними суб'єктами правовідносин, які здійснюють державний нагляд і контроль за додержанням роботодавцями законодавства про працю і наділені власними повноваженнями та засобами примусу, здійснення яких забезпечується встановленою законодавством відповідальністю за невиконання їх рішень.

Водночас вони не є представниками найманих працівників у їх відносинах з роботодавцями за трудовими договорами, які ті здійснюють самостійно, а також в їх інтересах діють представницькі органи профспілок відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Згідно частини другої цієї статті працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

За правилами частини першої статті 19 цього Кодексу контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) (частина перша).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати (частина друга).

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів) (частина третя).

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника (частина шоста).

Відповідно до частини другої статті 97 цього Кодексу форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно частини третьої цієї статті конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Статтею 11 цього Закону передбачено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи (частина перша).

Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні - генеральна угода; на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди (частина третя).

Відповідно до статті 8 цього Закону угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів (частина перша).

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці (частина друга).

Галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (частина третя).

Відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, на період до запровадження розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи до 1 січня 2009 року установлено мінімальну тарифну ставку робітника 1-го розряду у виробничій сфері (за винятком бюджетних установ) у розмірі 120 відсотків мінімальної заробітної плати. Передбачити у Законі України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлення розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2009 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Після запровадження мінімальної заробітної плати в розмірі прожиткового мінімуму на працездатну особу мінімальний розмір тарифної ставки робітника 1 розряду (за винятком бюджетних установ) встановлювати вище за вартісну величину прожиткового мінімуму для працездатної особи, а конкретний розмір визначати у галузевих угодах з урахуванням мінімальних галузевих стандартів оплати праці працівників, умові праці, потреб працівника та витрат на утримання непрацездатних членів його сім'ї (т. 2, а.с.117-118).

Згідно п. 4.1.4. Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки передбачено, що мінімальний розмір тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду встановлюється на рівні не менше ніж 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, а з 1 грудня 2009 року - 120 % прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановлених законодавством (т. 2, а.с. 119-121).

9 листопада 2009 року між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями було укладено Генеральну угоду про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки.

Пунктом 2.2. цієї Генеральної угоди було передбачено, що розмір заробітної плати некваліфікованого працівника небюджетної сфери за повністю виконану норму часу в нормальних умовах праці повинен перевищувати фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахований спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики за попередній місяць відповідно до законодавства. Конкретний розмір мінімальних ставок (окладів) заробітної плати, міжпосадові, між розрядні співвідношення встановлюються в галузевих угодах і колективних договорах (т. 2, а.с.122-123).

2 серпня 2011 року були прийняті Зміни до Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки, згідно яких сторони домовились продовжити на 2011-2012 роки дію Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки і внести до неї зміни, зокрема доповнити у п. 4.1.1. перелік додатків додатком 22 «Коефіцієнти співвідношень мінімальних місячних посадових окладів (тарифних ставок) працівників підприємств, які виконують роботи в зоні відчуження (крім ЧАЕС), і мінімальним розміром тарифної ставки (окладу) робітника першого розряду» та ввести цей додаток в дію у редакції, що додається. Разом з тим, п. 4.1.4. Галузевої угоди щодо встановлення мінімального розміру тарифної ставки (посадового окладу) робітника 1-го розряду на рівні не менше 120% законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатної особи змін не зазнав (т. 2, а.с.124-125).

При порівнянні коефіцієнтів співвідношень мінімальних місячних посадових окладів (тарифних ставок) працівників підприємств, які виконують роботи в зоні відчуження (крім ЧАЕС), і мінімальним розміром тарифної ставки (окладу) робітника першого розряду до внесення змін і після їх внесення видно, що вказані коефіцієнти після внесення змін були істотно збільшені. Зокрема для посади начальника юридичного відділу, яку займала позивач, він був збільшений з 2,8 до 3,360, що мало наслідком істотне збільшення конкретного розміру посадового окладу (т. 2, а.с.126-127,128).

Заперечуючи проти позову, представники відповідача посилались на те, що у такий спосіб фактично було враховано положення п. 4.1.4. Галузевої угоди, оскільки в результаті збільшення міжкваліфікаційних співвідношень тарифні ставки (посадові оклади) працівників, в т.ч. позивачки, фактично були збільшені на 20 відсотків, підтвердивши їх наданими поясненнями та розрахунками (т. 2, а.с. 170-185).

Київський окружний адміністративний суд у постанові від 16 жовтня 2012 року (справа 2а-2869/12/1070), даючи оцінку законності спірного припису державного інспектора праці та відмовляючи у його скасуванні, виходив з того, що з урахуванням норми закону, яка передбачає установлення тарифної ставки робітника першого розряду у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, Галузева угода не може погіршувати становище працівників у порівнянні з Генеральною угодою, оскільки регулює норми соціального захисту найманих працівників підприємств і включає вищі, порівняно з Генеральною угодою, соціальні гарантії, компенсації, пільги (т. 1, а.с. 73-79).

Суд при розгляді цієї справи не вправі переоцінювати висновки Київського окружного адміністративного суду та адміністративних судів вищого рівня, що набрали законної сили, які відповідно до конституційного принципу, закріпленого у статті 124 Конституції України ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

В процесуальному аспекті судові рішення у зазначеній справі не створюють преюдиції у цій справі і встановлені у зазначеній справі обставини не звільняють сторони від передбаченого статтею 60 ЦПК України обов'язку доведення у цій справі тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки сторони у зазначеній справі були інші.

Разом з тим, ні припис державного інспектора праці, ні судові рішення, на які посилається позивачка як на підставу своєї вимоги, не містять висновку про те, що внаслідок недодержання п. 4.1.4 Галузевої угоди посадовий оклад позивачки було занижено на 20% та відповідного обов'язку відповідача підвищити його на 20%, як вважає позивачка.

Зі змісту дослідженого акту перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці в Київській області та припису державного інспектора праці від 5 квітня 2012 році вбачається, що перевірка проводилась вибірково, а висновок про те, що недодержання п. 4.1.4. Галузевої угоди призвело до погіршення умов оплати праці працівників ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» є умовним, оскільки відповідні розрахунки посадових окладів конкретних працівників під час перевірки не здійснювались (т. 2, а.с. 197-201, 202-203).

Відсутні такі висновки та обов'язки відповідача і у судових рішеннях, на які посилається позивачка (т. 1, а.с. 73-79, 80-85, 86-88).

Постановою Іванківського районного суду Київської області було відмовлено у притягненні керівника підприємства до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 41 КУпАП, за порушення вимог законодавства про працю, а саме п. 4.1.4. Галузевої угоди, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (т. 2, а.с. 115).

Підприємство не змінювало тарифну ставку (посадовий оклад) робітника 1-го розряду у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи, що виконало вимоги п. 4.1.4. Галузевої угоди шляхом збільшення на 20% міжкваліфікаційних співвідношень мінімальних місячних посадових окладів (тарифних ставок) і мінімального розміру тарифної ставки (окладу) робітника 1-го розряду, посилаючись на те, що інакше буде порушено бюджетну дисципліну (т. 2, а.с. 108-111, 112-114).

Водночас Держпраці не порушувала провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 188-6 КУпАП, у зв'язку з невиконанням припису державного інспектора праці, а також не зверталась з відповідним адміністративним позовом до суду з вимогою про зобов'язання відповідача виконати вимоги припису державного інспектора праці і не здійснювала контроль за виконанням припису, посилаючись на прийняття Галузевої угоди на 2012-2013 роки від 06.04.2012 р., укладеної між Державним агентством України з управління зоною відчуження та Атомпрофспілкою, згідно якої посадові оклади працівників ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» залишилися на тому ж рівні, а умови оплати праці відповідали прийнятій Галузевій угоді (т. 2, а.с. 191).

Як зазначалось вище, Держпраці та її територіальні органи є самостійними суб'єктами правовідносин, які здійснюють державний нагляд і контроль за додержанням роботодавцями законодавства про працю і їх дії та рішення не застосовуються безпосередньо до конкретних прав та обов'язків сторін трудового договору.

Разом з тим позивачка не скористалась своїм правом оскаржити до адміністративного суду бездіяльність Держпраці чи її територіального органу, якщо вважала протиправною їх бездіяльність щодо невжиття заходів з примусового виконання припису.

Водночас відносини між роботодавцем та найманим працівником є самостійними і їх регулювання здійснюється відповідно до вимог законодавства про працю та умов укладеного трудового договору.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача стверджували з посиланням на надані розрахунки, що застосування тарифної ставки (посадового окладу) робітника 1-го розряду на рівні 120% прожиткового мінімуму для працездатних осіб не призводить до автоматичного збільшення розміру посадового окладу позивачки на 20%, оскільки встановлений в межах мінімального та максимального розмірів схеми посадових окладів конкретний розмір посадового окладу значно перевищував мінімальний розмір, передбачений схемою (т. 2, а.с.170-185).

Суд погоджується з цими доводами, взявши до уваги п. 4.2., 4.3., 4.4. Галузевої угоди між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки.

Так, відповідно до п. 4.2. Галузевої угоди верхня межа схеми посадових окладів не повинна перевищувати нижньої межі посадового окладу конкретного працівника (по горизонталі) більш як на 36% .

Згідно п. 4.3. Галузевої угоди підприємства одночасно із введенням нових тарифних ставок і посадових окладів здійснюють заходи щодо упорядкування діючих норм і нормативів та систем матеріального заохочення.

Відповідно до п. 4.4. Галузевої угоди сторони домовились вважати для підприємств оптимальним співвідношенням посадового окладу (тарифної ставки) у середній заробітній платі працівників не менше 70 відсотків. Підвищення частки тарифів у середньомісячній заробітній платі здійснювати за рахунок зменшення інших складових заробітної плати в межах коштів на оплату праці.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Згідно статті 15 цього Закону форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотримання норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевою і територіальними угодами. У разі коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити це питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом (частина перша).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Виходячи з викладеного, є необґрунтованими доводи позивачки про те, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 р. встановлено невірне обчислення її посадового окладу з 01.03.2011 р., що в свою чергу тягне за собою невірне обчислення заробітної плати, премії, відпускних тощо і потребує збільшення її посадового окладу на 20% починаючи з 01.03.2011р. по 19.02.2017 р. згідно розрахунку на загальну суму 12081,41 грн., наслідком чого є неповне проведення розрахунку при звільненні.

За вирішенням індивідуального трудового спору щодо перегляду розміру оплати праці з урахуванням встановлених порушень вимог Галузевої угоди та припису державного інспектора праці позивач відповідно до глави XV КЗпП України не зверталась, а обов'язку відповідача підвищити позивачеві розмір посадового окладу на 20% безпосередньо з припису державного інспектора праці та постанови Київського окружного адміністративного суду не виникає.

Крім того, судом встановлено, що 6 квітня 2012 року була укладена нова Галузева угода між Державним агентством України з управління зоною відчуження і Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2012-2013 роки, якою передбачено інший мінімальний розмір тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду. З дня підписання цієї угоди Галузева угода між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2009-2010 роки (продовжена на 2011-2012 р.) припинила свою дію, а додержання нової Галузевої угоди не була предметом перевірки Держпраці та оцінки Київського окружного адміністративного суду (т. 2, а.с. 129-134).

Таким чином, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 01.03.2011 р. по 19.02.2017 р. в сумі 12081,41 грн. та похідних від неї вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.02.2017 р. по 05.09.2017 р. на суму 78728,92 грн. та похідної від неї вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 11504,71 грн. необхідно відмовити за їх безпідставністю та недоведеністю.

Вирішуючи спір в частині вимоги про стягнення недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2012, 2015, 2017 р. в сумі 6709,00 грн. суд виходить з наступного.

Згідно п. 5 додатку 9 «Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДСП «Чорнобильський спецкомбінат»» Колективного договору ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», зареєстрованого Іванківською районною державною адміністрацією Київської області, реєстраційний номер 603 від 7 червня 2012 року, при наданні щорічної відпустки працівнику виплачується одноразова матеріальна допомога на оздоровлення: за рахунок фонду оплати праці всім працівникам, крім ВВО-1 та ВВО-2 підприємства в розмірі посадового окладу (ЧТС) але не більше двох мінімальних заробітних плат на початок року за умови, що основна безперервна части на відпустки становитиме не менше 20 календарних днів для працівників, які працюють в зоні відчуження, та не менше 14 календарних днів - за межами зони відчуження (т. 2, а.с. 68-70).

Аналогічні положення передбачені п. 4 додатку 9 «Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДСП «Чорнобильський спецкомбінат»» Колективного договору ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», зареєстрованого Іванківською районною державною адміністрацією Київської області, реєстраційний номер 673 від 27 серпня 2015 року (т. 2, а.с. 71-72).

Згідно Витягу з протоколу конференції трудового колективу ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 20 грудня 2012 року у зв'язку з обмеженим бюджетним фінансуванням видатків на заробітну плату по програмі 3202110 в 2012 році було постановлено припинити нарахування та виплату другої частини одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2012 рік (т. 2, а.с. 154).

Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 20 грудня 2012 року № 61 постановлено припинити виплату другої частини одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення згідно пункту 5 додатку 9 «Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДСП «Чорнобильський спецкомбінат»» Колективного договору (т. 2, а.с. 155).

Згідно Витягу з протоколу конференції трудового колективу ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 24 грудня 2014 року у зв'язку з заборгованістю по першочергових платежах, невизначеністю із обсягами бюджетного фінансування на 2015 рік постановлено призупинити з 1 січня 2015 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (т. 2, а.с. 156).

Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 24 грудня 2012 року № 21 вирішено призупинити з 1 січня 2015 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (т. 2, а.с. 157).

Згідно Витягу з протоколу конференції трудового колективу ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 12 серпня 2015 року у зв'язку із зменшенням обсягів бюджетних призначень вирішено припинити до 31.12.2015 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (т. 2, а.с. 158).

Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 13 серпня 2015 року № 9 виходячи з наявності коштів на оплату праці на 2015 рік вирішено припинити до кінця 2015 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (т. 2, а.с. 159).

Також згідно Витягу з протоколу конференції трудового колективу ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 21 квітня 2015 року у зв'язку із зменшенням обсягів бюджетних призначень та важким фінансовим становище підприємства вирішено припинити до кінця поточного року виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та виплату премій за результатами господарської діяльності (т. 2, а.с. 160).

Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 22 квітня 2015 року № 3 враховуючи зменшення бюджетного фінансування на 2015 рік, що може призвести до скорочення та звільнення значної кількості працівників вирішено припинити до кінця 2015 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та премії за результатами господарської діяльності підприємства (т. 2, а.с. 161).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Згідно п. 1.6. Колективного договору ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», зареєстрованого Іванківською районною державною адміністрацією 7 червня 2012 року, якщо внесення змін та доповнень до Договору поліпшують раніше чинні норми та положення Договору, рішення про запровадження цих змін приймається спільним рішенням уповноваженого власника та спільного представницького органу. У всіх інших випадках пропозиції сторін про внесення змін та доповнень до договору після проведення попередніх консультацій і переговорів виноситься на схвалення загальних зборів (конференції) для прийняття остаточного рішення. Прийняті спільне рішення є невід'ємною частиною Договору і діє протягом терміну його дії, якщо у спільному рішенні не встановлені інші терміни.

Також згідно п. 1.7 Колективного договору уповноважений власника та спільний представницький орган протягом двох тижнів після підписання Договору та змін і доповнень до нього подають їх на реєстрацію до Іванківської районної державної адміністрації (т. 2, а.с. 159-160).

Аналогічні положення передбачені також п.1.6 і 1.7. Колективного договору, зареєстровано Іванківською районною державною адміністрацією 27 серпня 2015 року (т. 2, а.с. 161-162).

Як вбачається з наданих доказів, зміни до Колективного договору щодо невиплати другої частини матеріальної допомоги до відпустки у 2012 році та невиплату матеріальної допомоги до відпустки у 2015 році були внесені за погодженням обох сторін з дотриманням порядку внесення змін, передбачених Колективним договором і були обумовлені фінансовими труднощами підприємства. Відсутність даних про реєстрацію змін в Іванківській районній державній адміністрації не позбавляє ці зміни дійсності.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення є додатковою соціальною гарантією і її реалізація залежить від результатів господарської діяльності та фінансового становища підприємства.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання ним чинності не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах і угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність з цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівні щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено судом, матеріальна допомога на оздоровлення при наданні відпустки у 2017 році була виплачена у розмірі 3200,00 грн., що становить два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом на початок року (1600 грн.).

Виходячи з викладеного, суд погоджується з доводами відповідача про те, що він не порушив права позивачки щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення на 2012, 2015 та 2017 рік на загальну суму 6709,00 грн., тому вимога про її стягнення з відповідача є безпідставною і задоволенню не підлягає.

При вирішенні спору в частині вимоги про стягнення незаконно утриманих коштів із заробітної плати за корпоративний мобільний зв'язок з листопада 2011 р. по січень 2017 р. в сумі 9223,01 грн. суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що наказом ДСНВП «Екоцентр», правонаступником якого є ДСП «ЧСК» від 25 травня 2009 року № 115 на підприємстві запроваджено корпоративну мережу мобільного зв'язку, затверджено Правила користування службовим телефонним мобільним зв'язком, Перелік посадових осіб, які мають право користування службовим мобільним зв'язком, та встановлення лімітів, Перелік посадових осіб, яким необхідно видати службові мобільні телефони (т. 2, а.с. 61-64).

Наказом ДСНВП «Екоцентр» від 6 жовтня 2009 р. № 230 запроваджено заходи у зв'язку з виявленими порушеннями ведення телефонних переговорів, затверджено Правила користування службовим телефонним зв'язком, встановлено щомісячний контроль за дотриманням лімітів, затверджено граничні розміри коштів для ведення міжміських телефонних розмов, затверджено Перелік посадових осіб, які мають право користування службовим мобільним зв'язком, та встановлення лімітів, до якого включено позивачку ОСОБА_1, затверджено Перелік телефонів, які мають вихід на міжміську лінію та встановлених лімітів (т. 2, а.с. 65-69).

Наказом ДСНВП «Екоцентр» № 289 від 30.11.2009 р. затверджено ліміти на користування службовим мобільним зв'язком, та встановлено ліміти, зокрема, ОСОБА_1 встановлено ліміт на суму 90 грн./міс (т. 2, а.с.70, 71).

Наказом ДСП «ЧСК» від 7 квітня 2011 р. № 41 дано розпорядження головному бухгалтеру щомісячно утримувати із заробітної плати плату за користування стільниковим зв'язком з абонентів, які розраховуються за власні кошти, щоквартально утримувати суми перевищення лімітів по стільниковому зв'язку із заробітної плати працівників згідно службової записки директора комплексу телекомунікацій, а користувачам корпоративної мережі стільникового зв'язку подати до бухгалтерії підприємства заяви про стягнення із заробітної плати за послуги мобільного зв'язку. Додатком до наказу встановлено граничні розміри коштів на користування службовим стільниковим зв'язком для абонентів корпоративної мережі, зокрема для посади начальника ЮВ (юридичного відділу) - 100 грн. (т. 2, а.с.93, 94).

Наказом ДСП «ЧСК» від 16 червня 2011 р. № 112 внесено зміни до наказу № 41 від 7 квітня 2011 р. та затверджено нові граничні розміри коштів за користування службовим стільниковим зв'язком згідно додатку, зокрема для посади начальника ЮВ - 80 грн. (т. 2, а.с. 95, 96).

Наказом ДСП «ЧСК» від 18 липня 2012 року № 354 затверджено новий «Перелік посадових осіб та граничні розміри коштів за користування службовим стільниковим зв'язком для працівників ДСП «ЧСК» згідно Додатку, зокрема для посади начальника ЮВ - 100 грн., а також дано розпорядження головному бухгалтеру щомісячно утримувати суми перевищення лімітів на стільниковий зв'язок із заробітної плати працівників згідно службової записки директора КТК, а користувачам службовим мобільним зв'язком при відмові від сплати суми перевищення ліміту шляхом відрахування із заробітної плати в установленому порядку повернути SIM-картку (т.2, а.с. 97, 98).

Представниками відповідача суду надано копії документів, які підтверджують систематичне перевищення позивачкою встановлених лімітів коштів за користування службовим корпоративним стільниковим зв'язком, використання його в особистих інтересах, а також під час відпусток, в т. ч. як міжнародного зв'язку, у зв'язку з чим з її заробітної плати проводились утримання на підставі службових записок відповідального за експлуатацію засобів зв'язку підрозділу, загальна сума яких за період з 01.08.2011 р. по 01.01.2017 р. за розрахунком відповідача склала 10317,88 грн., а за розрахунком позивача за період з листопада 2011 року по січень 2017 року - 9223,01 грн. (т. 1, а.с. 4-6, т. 2, а.с. 28-60). Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків (частина перша).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаченому законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність як правило обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (частина друга).

Згідно правила частини п'ятої цієї статті працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково.

Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, передбачено статтею 136 КЗпП України.

Згідно частини першої цієї статті покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

За правилами частини другої цієї статті розпорядження власника або уповноваженого ним органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно частини четвертої цієї статті у решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Як встановлено судом, протягом спірного періоду із заробітної плати позивачки щомісячно на підставі загального наказу керівника підприємства та службових записок відповідального підрозділу бухгалтерією утримувались кошти за користування корпоративним службовим стільником зв'язком понад встановлені ліміти та/або в своїх особистих цілях, що відображалось у розрахункових листках по заробітній плати позивачки, які вона отримувала і копії яких надала суду (т. 1, а.с.21-60).

Проте до моменту звільнення з роботи вона не заявляла про незгоду з кожним утриманнями чи їх розміром і не зверталася із заявою про вирішення трудового спору, як це передбачено частиною другою статті 136 КЗпП України.

У серпні 2016 року позивачка добровільно сплатила за користування службовим стільниковим зв'язком 550 грн. (т. 2, а.с. 28, 55).

Ці обставини свідчать, що до моменту звільнення з роботи позивачка не оспорювала щомісячні утримання зазначених коштів з її заробітної плати та їх розмір, а частину шкоди покрила добровільно.

Виходячи з цього, права позивачки відповідачем протягом періоду її роботи порушені не були і в цій частині позовні вимоги про стягнення утриманих коштів за період з листопада 2011 року по грудень 2016 року є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачкою пропущено передбачений законом строк звернення до суду за вирішенням спору у цій частині.

Разом з тим, у січні 2017 року з її заробітної плати було утримано 1123,93 грн. за користування службовим мобільним зв'язком, що зазначено у розрахунковому листку за січень 2017 року, який позивачка за її твердженням отримала у кінці березня 2017 року, тобто після звільнення з роботи, а протягом січня та лютого 2017 року вона перебувала у відпустці, що підтверджується матеріалами справи (т. 1, а.с. 60).

Згідно правила частини першої статті 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Доводи позивачки про час отримання розрахункових листків за січень і лютий 2017 року у кінці березня 2017 року представниками відповідача не спростовані.

До суду з позовом про стягнення, зокрема, утриманих із заробітної плати коштів за користування службовим мобільним зв'язком, позивачка звернулася 31.05.2017 р. (т. 1, а.с. 1).

Така вимога не належить до вимог про стягнення заробітної плати, які відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України строком не обмежуються.

Тому до неї застосовується загальний тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Виходячи з того, що позивачка не погодилася з утриманням коштів з її заробітної плати у січні 2017 року на суму 1123,93 грн. за користування корпоративним мобільним зв'язком, відповідачем не надано прямих доказів її згоди з утриманням вказаної суми за розпорядженням власника, утримання цієї суми проведено з порушенням вимог частини третьої статті 136 КЗпП, а також беручи до уваги, що позивачка звернулася до суду за вирішенням цього спору в межах передбаченого законом строку, її вимога у цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Вирішення питання про відшкодування завданої підприємству шкоди працівником у цій частині має здійснюватись у судовому порядку відповідно до частини четвертої статті 136 КЗпП України.

Вирішуючи спір в частині вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 1961,54 грн. суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, внаслідок несвоєчасного надходження з бюджету фінансування на оплату праці працівників ДСП «ЧСК» у грудні 2014 року виникла заборгованість по заробітній платі працівників підприємства за грудень 2014 року.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159 (із змінами) дія Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (п. 1 Порядку).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2011 року (п. 2 Порядку).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п. 4 Порядку).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п. 5 Порядку).

Компенсація провадиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету п. 7 Порядку).

З наведеного правового регулювання випливає, що компенсація втрати частини грошових доходів у разі порушення строків їх виплати здійснюється незалежно від вини підприємства, ця виплата має компенсаційний характер і не є санкцією за порушення строків виплати грошового доходу.

Згідно наданої бухгалтерської довідки станом на 01.03.2015 р. заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за грудень 2014 року становила 6496,39 грн. (після утримання податків і обов'язкових платежів), а компенсація розрахована на суму 556,09 грн. (т. 3, а.с. 4).

Обчислена підприємством сума компенсації підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині вимога про стягнення компенсації на суму 1961,54 грн. задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Вимога ґрунтується на відомостях розрахункових листків позивачки, у яких відображена заборгованість по зарплаті в сумі 2091,92 грн. у періоді з березня по жовтень 2015 року включно. Відповідно сума компенсації позивачкою розрахована за період порушення строків виплати зарплати по жовтень 2015 року включно (т. 3, а.с. 17-26).

Представниками відповідача суду надано довідку про виплату коштів, підтверджену копіями платіжних відомостей та платіжного доручення, згідно якої заробітна плата за грудень 2014 року ОСОБА_1 виплачена повністю у березні 2015 року. Переплата на 01.04.2015 р. за грудень 2014 року становила 2639,68 грн. (т. 3, а.с. 5-7, 8-12).

Наявність боргу на суму 2091,92 грн. у розрахункових листках за період з березня по жовтень 2015 року представники відповідача пояснили особливостями бухгалтерського обліку та відповідного програмного забезпечення бухгалтерського обліку.

Суд погоджується з цими доводами представників відповідача і вважає недоведеною позивачкою суму компенсації у розмірі пред'явленої позовної вимоги.

При вирішенні питання відповідальності підприємства за непроведення розрахунку при звільненні у розмірі невиплаченої компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за грудень 2014 року на суму 559,09 грн. суд виходить з того, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України необхідною умовою відповідальності у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, є наявність вини підприємства.

На підтвердження своїх доводів про відсутність вини підприємства у виникненні заборгованості по зарплаті за грудень 2014 року та невиплаті працівникам компенсації за порушення строків виплати заробітної плати представниками відповідача суду надано копії документів, які свідчать, що заборгованість по заробітній платі за грудень 2014 року виникла внаслідок неможливості освоєння бюджетного фінансування на оплату праці, яке надійшло на рахунок підприємства у відділенні державного казначейства після закінчення операційного дня 31 грудня 2014 року і відразу було вилучено до державного бюджету. Фінансування на виплату заборгованості по зарплаті за грудень 2014 року надходило до жовтня 2015 року. Однак фінансування на виплату компенсації за порушення строків виплати заробітної плати на необхідну суму 1347,2 тис. грн. так і не надійшло, незважаючи на неодноразові звернення підприємства до уповноважених органів (т. 3, а.с. 27-74).

За таких обставин суд вважає, що вина підприємства у невиплаті компенсації на суму 559,09 грн. за порушення строків виплати заробітної плати за грудень 2014 року відсутня, у зв'язку з чим немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Вирішуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди на суму 100000 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Жодних доказів моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та потреби додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок незаконного утримання із заробітної плати завданої підприємству шкоди на суму 1123,93 грн. та невиплати компенсації на суму 559,09 грн. за порушення строків виплати зарплати за грудень 2014 року позивачкою суду не надано, тобто нею не виконано обов'язок довести ці обставини, який передбачено частиною першою статті 60 ЦПК України.

Як встановлено судом, з вимогою про виплату компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків виплати зарплати, допущену не з вини підприємства, позивачка не зверталася з березня 2015 року, продовжувала працювати, отримувала регулярно заробітну плату, додаткові соціальні гарантії, оплачувані відпустки. При цьому порушувала правила користування службовим корпоративним зв'язком, чим сприяла незаконному утриманню коштів при звільненні у січні 2017 року. З роботи була звільнена за угодою сторін, неоспорювані суми при звільненні їй були виплачені з додержанням вимог статті 116 КЗпП України.

Ці обставини свідчать про недоведеність позову у цій частині, що є підставою для відмови у позові.

За правилами статті 88 ЦПК України судові витрати позивача по оплаті судового збору на суму 640 грн. за вимогу про відшкодування моральної шкоди відшкодуванню не підлягають у зв'язку з відмовою у її задоволенні.

Підстави для застосування положень статті 367 ЦПК України та негайного звернення рішення до виконання відсутні, оскільки характер стягнутих сум не відповідає зазначеним у ній критеріям.

Керуючись ст. 3, 4, 15, 110,209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» на користь ОСОБА_1 незаконно утримані у січні 2017 року кошти за користування корпоративним мобільним зв'язком на суму 1123,93 грн., компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за грудень 2014 року на суму 556,09 грн, всього 1680 гривень 2 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при його проголошенні - у той же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А. С. Орел