ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Красноармійської міської ради про надання додаткового строку для прийняття спадщини за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його рідний брат ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про його смерть, виданим 14 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 597. Позивач зазначає, що після смерті його брата відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 права на земельну частку (пай) розміром 6,68 умовних кадастрових гектарів, земельної ділянки розміром 13,350 гектарів, розташованих на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Донецької області. 13 листопада 2008 року позивач звернувся до Першої Красноармійської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак відповідно до витягу зі Спадкового реєстру від 13 листопада 2008 року за № 17246568 йому стало відомо, що спадкодавець 17 лютого 1999 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Самойленко В.В., на відповідача ОСОБА_7
Копію заповіту позивач отримав лише за ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2014 року. Посилаючись на те, що підписи на заповіті відрізняються від підписів на документах, що залишилися у нього, а тому вважає, що заповіт підписаний не його братом ОСОБА_8, позивач просив визнати заповіт недійсним.
22 червня 2015 року відповідач ОСОБА_7 подав зустрічну позовну заяву про надання додаткового строку для прийняття спадщини, посилаючись на те, що він є спадкоємцем за заповітом, складеним померлим ще за життя. Ні на момент складання заповіту, ні на час смерті заповідача йому не було відомо про існування вказаного заповіту. Про існування заповіту йому стало відомо лише після звернення ОСОБА_6 до суду. Посилаючись на вищевикладене, позивач просив надати йому додатковий строк - 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Красноармійської міської ради про надання додаткового строку для прийняття спадщини задоволено. Надано ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, додатковий строк три місяці з дня набрання рішення суду законної сили, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення апеляційного та касаційного судів та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1272 ЦК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 213, 215 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 17 лютого 1999 року ОСОБА_8 склав заповіт, яким все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів відповідачу ОСОБА_7
Вказаний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Самойленко В.В., зареєстрований в реєстрі за №73.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 помер.
Відповідно до повідомлення першої Красноармійської державної нотаріальної контори від 10 червня 2015 року (а.с. 32, т. 1) спадкова справа після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, була відкрита 13 листопада 2008 року на підставі заяв спадкоємців другої черги за законом, братів померлого ОСОБА_6 та ОСОБА_9
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що причиною пропуску позивачем шестимісячного строку прийняття спадщини є необізнаність про наявність заповіту. Таким чином, причини строку подачі позивачем заяви про прийняття спадщини, судом першої інстанції розцінені як поважні.
Скасовуючи рішення суду в частині задоволення зустрічного позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в зустрічному позові суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як незнання та необізнаність про існування заповіту.
Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи позивача за зустрічним позовом про наявність поважних причин пропущення строку для прийняття спадщини, оскільки він не є родичем померлого, йому не було відомо про смерть спадкодавця, а також нотаріусом не зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця, є безпідставними та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
- від 01 лютого 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що строк для прийняття спадщини за заповітом пропущено ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю відомостей про існування заповіту, що свідчить про поважність причин пропуску цього строку, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України;
- від 10 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що усупереч вимогам ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема не з'ясували дійсні причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк відповідно до статті 1272 ЦК України й відповідно не визначився із тим чи є такі причини об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для прийняття спадщини;
- від 17 грудня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставин, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та не з'ясували, чи є поважною причиною відсутність у позивача документа, що підтверджує факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини;
- від 06 лютого 2013 року суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в задоволенні позову, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, не навів мотивів, з яких він вважав неправильним висновки цього суду;
- від 16 квітня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини відповідно до статті 1272 ЦК України. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильним висновки цього суду; ухваливши на підставі тих же доказів, що й районний суд, протилежне рішення, апеляційний суд не зазначив яких порушень норм процесуального права допустив районний суд при оцінці та дослідженні доказів.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного.
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
У своїй зустрічній заяві та у касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що він не є родичем спадкодавця за заповітом, повідомлення про смерть ОСОБА_8 не публікувались у регіональній пресі, що підтверджується відповідною довідкою, нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як позивач за первісним позовом ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним (а.с. 52, т.1).
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Згідно пункту 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
Судом установлено, що при відкритті спадкової справи на підставі витягу зі Спадкового реєстру від 13 листопада 2008 року за № 17246568 було виявлено заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Самойленко В.В. від 17 лютого 1999 року за реєстровим № 73.
З огляду на зазначене, ухвалюючи рішення про відмову в зустрічному позові суд апеляційної інстанції не дослідив чи вчиняв державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення ОСОБА_7 про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик позивача за зустрічним позовом, як спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_8
Окрім того, апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову та ухваливши нове рішення про відмову в зазначеному позові у порушення статей 303, 316 ЦПК України, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки суду першої інстанції, ухваливши на підставі тих же доказів, що й суд першої інстанції, протилежне рішення.
Без установлення зазначених фактичних обставин суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відмову в зустрічному позові, а оскільки до повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України дійти висновку про правильність чи неправильність застосування судом статті 1272 ЦК України, то ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Я.М. Романюк
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
