Ухвала іменем україни 30 серпня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національного університету харчових технологій, третя особа - ОСОБА_4, про зміну підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за час затримки її виплати, середнього заробітку за весь час затримки та моральної шкоди, за касаційною скаргою Національного університету харчових технологій на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона працювала на посаді чергової гуртожитку відокремленого підрозділу Національного університету харчових технологій державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій». 18 серпня

2014 року вона подала директору державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» ОСОБА_4 заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням останнім законодавства про працю, порушення умов колективного та трудового договорів, а також вчинення морального та психологічного примусу з боку адміністрації установи та завідуючого господарством. Наказом відокремленого підрозділу від

19 серпня 2014 року № 26-к її було звільнено з посади чергової гуртожитку за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Зазначала, що її звільнення за ст. 38 КЗпП України є незаконним, оскільки було змінено підстави звільнення, а неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці стало перешкодою для її працевлаштування на іншу роботу.

Посилаючись на вказані обставини, та, з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_3 просила змінити підставу звільнення з роботи з відокремленого підрозділу Національного університету харчових

технологій - державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» із «звільнити з займаної посади 03 вересня 2014 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України»на «звільнити з займаної посади 03 вересня 2014 року за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства, ч. 3

ст. 38 КЗпП України», стягнути: вихідну допомогу у розмірі 4 062 грн

90 коп.; заборгованість по заробітній платі, яка складається з недорахованої плати за надурочні години у розмірі 968 грн 32 коп. та за відпрацювання роботи у години, визначені як перерва - у розмірі 723 грн 12 коп.; недоплати заробітної плати у липні 2014 року та надбавки у розмірі 290 грн 50 коп.; компенсацію за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 20 655 грн 01 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі

27 749 грн 37 коп.; три відсотки річних по заборгованості - 1 678 грн 89 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 квітня

2016 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з роботи з відокремленого підрозділу Національного університету харчових

технологій - державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» із «звільнити з займаної посади 03 вересня 2014 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України на «звільнити з займаної посади 03 вересня 2014 року за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства, ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнуто з Національного університету харчових технологій на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі 4 062 грн 90 коп., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 27 749 грн 37 коп., моральну шкоду у розмірі 500 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Національний університет харчових технологій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач незаконно самостійно змінив підставу звільнення, викладену ОСОБА_3 у заяві про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. При цьому, враховуючи, що при звільненні ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України їй належала до виплати вихідна допомога, суд вважав вимоги про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні такими, що підлягають задоволенню. З урахуванням характеру моральних переживань, перенесених позивачем в результаті порушення її трудових прав, суд дійшов висновку про достатність розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 500 грн. Інші позовні вимоги суд вважав необґрунтованими та недоведеними.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до директора державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» ОСОБА_4 з заявою про її звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 03 вересня 2014 року, враховуючи порушення норм законодавства про працю, охорону праці, колективного договору.

Наказом № 26-к від 19 серпня 2014 року ОСОБА_3 чергову гуртожитку звільнено з займаної посади 03 вересня 2014 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за

ч. 3 ст. 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13.

Враховуючи зазначене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про незаконність зміни відповідачем правової підстави звільнення позивача на звільнення за власним бажанням без посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому доводи касаційної скарги щодо неістотності порушень трудового законодавства та їх усунення адміністрацією державного закладу освіти є безпідставними, оскільки не можуть бути підставою для відмови у звільненні позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки №15-01-022/1645, здійсненої в період з 28 жовтня по 04 листопада 2013 року, територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області було встановлено порушення законодавства про працю, а саме, ст. ст. 29, 142 КЗпП України, оскільки Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджені директором, а не трудовим колективом, при цьому підтвердження про ознайомлення з ними деяких працівників, в тому числі і ОСОБА_3, не було встановлено, в порушення ст. 61 КЗпП України не встановлено документів, які б підтверджували, що в установі запроваджений підсумований облік робочого часу, в порушення ч. ч. 1 та 2 ст. 65 КЗпП України не ведеться в установі облік надурочних годин кожного працівника, зокрема і ОСОБА_3, яка працює черговою за графіком змінності по 24 години, також не доведено до відома працівників черговість надання відпусток (ч. 4 ст. 79 КЗпП України), перенесення щорічних відпусток відбувається без згоди працівників, так ОСОБА_3 відпустка передбачена в у серпні 2013 року була надана з 06 жовтня 2013 року (ч. 3 ст. 80 КЗпП України), а оплачена з порушенням строку передбаченого ч. 4 ст. 115 КЗпП України.

У зв'язку з виявленими порушеннями, стосовно директора державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» ОСОБА_4 15 листопада 2013 року було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 41 КУпАП, за результатами розгляду якого постановою Приморського районного суду м. Одеси 20 грудня 2013 року встановлено порушення норм КЗпП України, при цьому звільнено ОСОБА_4 від притягнення до адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

Відповідно до списку ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» підпис ОСОБА_3 значиться 23 грудня 2013 року. При цьому відповідно до висновку експерта НДЕКЦ Головного управління МВС України в Одеській області Гарбуз Т.О. №34-11 від 18 березня 2015 року, наданого на виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року про призначення у справі почеркознавчої експертизи, підпис від імені

ОСОБА_3 у списку ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій», виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису

ОСОБА_3

Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем норм трудового законодавства, не ознайомлення позивача із Правилами внутрішнього трудового розпорядку на час звільнення, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо ознайомлення ОСОБА_3 із Правилами внутрішнього трудового розпорядку на засіданні загальних зборів трудового колективу, які відбулись 29 листопада 2013 року, ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до ч. 4 ст. 60 КЗпП України є неприпустимим.

Беручи до уваги наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та неправомірну зміну підстави її звільнення, колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивачки вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Розрахунок вказаних нарахувань здійснений судом першої інстанції з урахуванням положень

ст. ст. 44, 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

При цьому безпідставними є доводи про неправильне застосування положень ст. 235 КЗпП України при стягненні на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на те, що зазначені вимоги не входили до предмету позову та не розглядались судами попередніх інстанцій. Необґрунтованими є також твердження про необхідність покладення відповідальності за заподіяну шкоду внаслідок порушення трудових прав ОСОБА_3 на директора державного закладу освіти «Одеський інститут післядипломної освіти Національного університету харчових технологій» ОСОБА_4 в порядку ст. 237 КЗпП України, враховуючи, що зазначене не було позовними вимогами, заявленими у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦПК України касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій вірно визначились із характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, надали їм правову оцінку, правильно застосували норму права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається Національний університет харчових технологій у касаційній скарзі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та при їх дослідженні і встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Національного університету харчових технологій відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 квітня

2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: І.М. Завгородня

Т .Л. Ізмайлова

О.В.Кадєтова

О .В. Попович