ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року

Львів

№ 876/5737/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, в якому, з врахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, просив: зобов'язати відповідача підписати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки та акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку площею 0,1136 га та для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд; акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки та акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку площею 0,0085 га для ведення особистого селянського господарства.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 травня 2015 року Тур'ївською сільською радою прийнято рішення № 430 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та № 431 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) ОСОБА_1». Виконавець послуг надав відповідні акти встановлення та узгодження меж земельної ділянки та акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання, виготовлені на 5 (п'ять) земельних ділянок, загальною площею 0,5519 га для ведення особистого селянського господарства та 0,1136 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, які були підписані суміжними землекористувачами та інженером-землевпорядником Тур'ївської сільської ради Гірчак М.М. Однак, голова Тур'ївської сільської ради відмовився підписати надані акти, що вважає неправомірною бездіяльністю.

Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що дії Тур'ївського сільського голови та Тур'ївської сільської ради відповідають вимогам земельного законодавства, інтересам територіальної громади с. Тур'є і не порушують при цьому баланс інтересів територіальної громади та окремих громадян, у тому числі ОСОБА_1 В той же час, виготовлений на замовлення позивача проект землеустрою, згідно якого у межі земельної ділянки, яка передається у власність ОСОБА_1, включено частину проїзду, порушує інтереси територіальної громади с. Тур'є і окремих громадян, які користуються та мають право безперешкодно користуватися цим проїздом.

Не погодившись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що рішення Тур'ївської сільської ради від 02 липня 2016 року № 64 та від 23 квітня 2012 року № 164 є незаконні, оскільки вказаними рішеннями відповідач перевищив межі власних повноважень, зобов'язуючи позивача виконувати власні рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району від 24 травня 2015 року № 430 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Тур'є, орієнтовною площею 0,5519 га із земель сільськогосподарського призначення(а.с.6).

Також, 24 травня 2015 року рішенням Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району № 431 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 жителю с. Тур'є площею 0,2500 га із земель житлової і громадської забудови Тур'ївської сільської ради(а.с.5).

19 травня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою підписати п'ять актів встановлення і узгодження меж земельної ділянки, але рішенням Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 02 липня 2016 року № 64 «Про підписання актів встановлення і узгодження меж земельної ділянки» ухвалено не підписувати акти узгодження меж та приватизацію землі ОСОБА_1, так як він не виконав рішення Тур'ївської сільської ради № 164 від 23 квітня 2012 року(а.с.7, 8-17, 36).

Із актів встановлення і узгодження меж земельної ділянки та актів прийомки-передачі межових знаків на зберігання слідує, що відповідачем не погоджено межі земельної ділянки площею 0,1136 га, яка призначена для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, і земельної ділянки площею 0,0085 га, яка призначені для ведення особистого селянського господарства(а.с.8-9, 16-17).

Приймаючи постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Проте, на думку колегії суддів, помилково не врахував наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Правовий статус сільської ради визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» статтею 10 якого встановлено, що сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 16 цього Закону матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до пункту 42 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією відповідної ради є затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Пунктом 14 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський голова, зокрема, представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тур'ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, в якому просив зобов'язати відповідача підписати акти встановлення та узгодження меж земельних ділянок та акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання на земельні ділянки площею 0,1136 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,0085 га для ведення особистого селянського господарства.

В процесі судового розгляду встановлено, що вказані земельні ділянки межують з проїздом, який належить до земель комунальної власності та перебуває в загальному користуванні.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач помилково не врахував тієї обставини, що сільська рада у спірних правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, а є власником суміжної земельної ділянки на якій розташований проїзд (вулична дорога).

В обгрунтування заперечень відповідач, серед іншого, зазначає, що виготовлений на замовлення позивача проект землеустрою порушує інтереси територіальної громади та інших громадян, оскільки у межі земельної ділянки, яка передається йому у власність, включено частину проїзду (вуличної дороги), яка перебуває в загальному користуванні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у даній справі існує спір щодо меж земельних ділянок ОСОБА_1 та земель комунальної власності, які знаходяться у віданні Тур'ївської сільської ради.

Відтак, Тур'ївська сільська рада у спірних правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися комунальним майном.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, спір про оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо меж земельних ділянок, який виник у зв'язку з невизнаним правом у сфері земельних відносин належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей позов може бути розглянутий за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно п.4 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

А згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому її слід скасувати та закрити провадження у справі.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 195, ч.1 197, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, п. 4 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року у справі № 455/856/16-а - скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

О. Б. Заверуха

судді

В. В. Ніколін

Д. М. Старунський

Повний текст судового рішення виготовлено 01 вересня 2017 року