№ провадження 2-п/208/23/17

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2017 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.,

при секретарі – Стомаченко О.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

представника третьої особи на стороні відповідача, без самостійних вимог – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам’янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кам’янської міської ради, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Адміністрації Дніпровського району Кам’янської міської ради «про взяття на квартирний облік», -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до відповідача виконавчого комітету Кам’янської міської ради, третьої особи на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог Адміністрацію Дніпровського району Кам’янської міської ради, в якій просив суд зобов’язати відповідача взяти його на квартирний облік, як інваліда війни другої групи складом сім’ї - 3 особи, що потребує поліпшення житлових умов, із часу подання заяви - 09.03.2016 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом 2-ої групи, із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, та віднесений до 1-ої категорії, що підтверджується підтверджується посвідченням серія Є № 044905 від 26.01.2011 року, та довідкою МСЕК №.0031920.

Також, згідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі Закон) він належить до інвалідів війни з числа осіб, які стали інвалідами при ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідченням серія Є № 044905 від 26.01.2011 року, та довідкою МСЕК №.0031920.

Відповідно до абзацу першого пункту 18 частини першої ст. 13 зазначеного вище Закону, він як інвалід війни має право, на позачергове забезпечення житлом протягом двох років, як особа що потребує поліпшення житлових умов.

Із серпня 2014 року він - ОСОБА_1 разом із сім’єю у складі 3 осіб (він, дружина, та син дружини), вимушений був переїхати до міста Кам’янського Дніпропетровської області, де його зареєстровано та взято на облік як осіб що перемістились з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Починаючи з 15.08.2014 року його постійним місцем і реєстрації і проживання є орендована ним квартира, розташована за адресою: м. Кам’янське (Дніпродзержинськ), АДРЕСА_1.

Враховуючи потребу у поліпшенні житлових умов, він 09.03.2016 року звернувся до відповідача із заявою про взяття його на квартирній облік.

05.04.2016 року із листа адміністрації Дніпровського району м. Дніпродзержинська за вих. № В-144 від 30.03.2016 року йому стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 23.03.2016 року № 101, йому відмовлено у взятті на облік, як особі що потребує поліпшення житлових умов, у зв’язку з тим, що він не проживає постійно та не має реєстрації місця проживання у місті Дніпродзержинськ.

При цьому відповідач послався на п.п. 5, п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 року № 470 (далі Правил обліку), на квартирний облік беруться потребуючи поліпшення житлових умов громадяни, які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності.

Вважає, рішення відповідача незаконним та таким що не відповідає діючому законодавству, так як порушує вимоги ст.. 19 Конституції України, статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та його гарантоване право як інваліда на позачергове поліпшення житлових умов.

Позивач ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що він своєю пільгою на позачергове поліпшення житлових умов гарантованих йому ст.. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ніколи не користувався, та з цих підстав вперше подав заяву про поставлення його на облік для поліпшення житлових умов, подав заяву 09.03.2016 року. З 15.08.2014 року він постійно зареєстрований та проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою від 10.03.2015 року № 477.1., та реєстрацією територіального підрозділу міграційної служби щодо реєстрації за вказаної адресою. Таким чином, він на час звернення до відповідача фактично був зареєстрований за місцем свого постійного проживання у м. Кам’янське з 15.08.2014 року, тобто більше одного року, що відповідає вимогам порядку постановлення осіб на облік що потребуються поліпшення житлових умов.

Вимоги відповідача щодо проставлення штампу у паспорт, вважає невідповідними до вимог закону, та такими що порушують його права.

Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та суду пояснила, що Держава гарантує захист прав та інтересів своїм громадянам, шляхом дотримання неупередженості та справедливості при прийнятті рішень органами влади з приводу потреб громадян. ОСОБА_1 в передбаченому законом порядку, маючи на це гарантоване державою право, та строк проживання та реєстрації у м. Кам’янське Дніпропетровської області більше року, звернувся до відповідача з заявою про поставлення його як інваліда війни, на квартирний облік, як особи що потребує поліпшення житлових умов. В той же час, відповідач, вимагаючи реєстрацію у позивача у паспорті громадянина України, поставив вимоги, які су перечують Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», норми якого узгоджені з нормами іншого закону - про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, які позбавляють осіб необхідності прописки.

В розумінні положень статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» довідка від 10.03.2015 р. № 477.1. про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є документом підтверджуючим, що з 15.08.2014 року місце постійного проживання позивача є - м. Кам’янське (Дніпродзержинськ), АДРЕСА_2.

Крім того відповідач не враховує, що абзацом 2 пункту 15 Правил, згідно якого громадяни, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень беруться на квартирний облік, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

А тому дії відповідача є незаконними та такими що суперечать нормам Конституції України, законодавчим актам України, та міжнародним договорам до яких приєднана Україна.

Просить позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача – Виконавчого комітету Кам’янської міської ради – ОСОБА_3, підтримала заперечення подані на позов, прохала у задоволенні позовних вимог відмовив, зазначив, що питання про взяття позивача на квартирний облік за поданою ним заявою від 09.03.2016 року, вирішувалося в редакції законодавчих актів, на час звернення ОСОБА_1 із заявою, в тому числі з врахуванням вимог ЖК Української РСР, Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470. А тому при поставленні на цей облік щодо позивача, враховуючи його статус, повинно бути дотримано три умови: підтвердження потреби поліпшення житлових умов, наявність реєстрації місця проживання у даному населеному пункті, та постійно проживає в ньому не менш ніж п’ять років, що передбачено п. 13, 15 зазначених Правил. Крім того, позивач як особа що внутрішньо переміщена, міг би бути визнаний таким , що потребує поліпшення житлових умов за умови, що це внутрішньо переміщені особи з числа інвалідів війни, визначених у пунктах 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та члени їх сімей; а також члени сімей загиблих, визначені абзацами четвертим - восьмим, шістнадцятим - двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але під цю категорію громадян, позивач також не підпадає, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи на стороні відповідача, без самостійних вимог – Адміністрації Дніпровського району Кам’янської міської ради - ОСОБА_4 підтримала заперечення на позовні вимоги ОСОБА_1, та суду пояснила, що позивач ОСОБА_1 дійсно подав документи із заявою на поставлення його на квартирний облік, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. Заява і документи ОСОБА_1 були розглянуті та перевірено право позивача на такий облік. Питання про наявність такого права у позивача, вирішувалося за діючим законодавством на час звернення особи, а саме – ЖК Української РСР та Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470. Згідно затверджених Правил, визначено вичерпний перелік підстав для постановлення осіб на такий облік, а поставлення осіб на облік позачергово або першочергово, вже вирішується за наявності пільг. Крім того, було враховано і вимоги ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка також не підтверджувала право позивача на зазначений облік. На час розгляду справи діють зміни від 23.11.2016 року внесені Урядом до Правил, але і вони стосуються інвалідів війни які учасників АТО, до яких позивач також не відноситься, так як він є особою яка набула статус інваліда війни, внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також було враховано і те, що як особа що приймала участь у ліквідації наслідків ЧАЄС, ОСОБА_1 скористався своєю пільгою щодо отримання квартири на сім’ю 4 особи – на підставі рішення Жовтневого РВК № 284 від 19.12.2000 року. А тому виходячи зі змісту припису п. 10 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пільга щодо забезпечення житлом громадяни мають право скористатися лише один раз, а так як ОСОБА_1 використав цю пільгу, то вдруге її застосування не є можливим, так як інвалідом ОСОБА_1 участі в ліквідації наслідків ЧАЄС.

Щодо посилання позивача на те, що він орендує житло, то договір оренди від 04.06.2014 рік, який укладений був ОСОБА_1 щодо житла де він проживає, має термін зазначений як невизначений строк, що зобов’язує сторони договору, для його дійсності його нотаріально посвідчити, згідно до ст.. 793 ЦК України, а у разі його не посвідчення цей договір не може бути визнаний чинним та прийнятим при вирішенні питання за заявою позивача, так як договір є нікчемним.

Постійне проживання позивача у м. Кам’янському не менш 6-ти місяців на рік, не підтверджено позивачем а тому це також стало підставою для прийняття рішення про відмову у поставленні позивача на квартирний облік.

Просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, як безпідставних, відмовити.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач, є інвалідом 2 групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, та віднесений до 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія Є № 044905 від 26.01.2011 року, та довідкою МСЕК №.0031920 (а.с.7), а також є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджено посвідченням ОСОБА_1 А № 127186 від 23.10.2000 року (а.с. 104).

Згідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі Закон) він належить до інвалідів війни з числа осіб, які стали інвалідами при ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідченням серія Є № 044905 від 26.01.2011 року, та довідкою МСЕК №.0031920.

Відповідно до абзацу першого пункту 18 частини першої ст. 13 зазначеного вище Закону він як інвалід війни має право, на позачергове забезпечення житлом протягом двох років, як особа що потребує поліпшення житлових умов.

Згідно до ст.. 19, п. 10 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач ОСОБА_1 отримав житло у м. Луганськ, вул. 2-га Краснознаменна, 30-89 де і проживав по 2014 рік разом із сім’єю, що визнано сторонами та підтверджено довідкою (а.с. 5), копією ордеру (а.с. 82).

Внаслідок проведення антитерористичної операції на території України, в тому числі і за місцем реєстрації та проживання позивача ОСОБА_1 із сім’єю, а саме у м. Луганську, позивач із членами родини, виїхав із м. Луганськ, та прибув до м. Кам’янське Дніпропетровської області, де з 15.08.2014 року постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено довідкою № 477.1. від 10.03.2015 року виданого Департаментом охорони здоров’я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради (а.с. 5).

Враховуючи відсутність доходу у позивача та членів його родини, необхідність орендувати житло для проживання, позивач 09.03.2016 року подав заяву до відповідача про поставлення його на квартирний облік, як громадянина що потребує поліпшення житлових умов, та є особою – інвалідом війни, що підтверджено копією заяви (а.с. 105), та не оспорювалося сторонами.

Як встановлено під час судового розгляду, 05.04.2016 року позивачу стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 23.03.2016 року № 101, йому відмовлено у взятті на облік у зв’язку з тим, що він не проживає постійно та не має реєстрації місця проживання у місті Дніпродзержинськ, що підтверджено копією рішення (а.с. 103).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 09.03.2016 року звернувся до відповідача як особа що потребує поліпшення житлових умов, та поставлення його на відповідний квартирний облік, з врахуванням пільги – інваліда війни.

Так, згідно до пояснень позивача та його представника встановлено, що жодного разу ОСОБА_1 зазначеною пільгою не користувався, яка передбачена п. 9 ст. 7, п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилання відповідача та третьої особи, що зазначена пільга ОСОБА_1 як інвалід війни ним використана, внаслідок використання пільги особи, що постраждала внаслідок ЧАЄС, не може бути прийнята судом, так як позивач ОСОБА_1 згідно до передбаченого діючим законодавством України, на законних підставах набув два статуси, які є чинними і ніким не спростовані, а тому в передбаченому порядку має гарантії зазначені Конституцією України та внутрішніми і міжнародними правовими актами.

В той же час, суд враховує, що згідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, до інвалідів війни» належить також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Що згідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, до інвалідів війни», інвалідам війни та прирівняним до них особам (ст.. 7) надаються такі пільги, як позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статі, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди І групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Згідно до ст.. 31 ЖК України, Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

За змістом ст.. 31 ЖК України, у статті визначаються два основні принципи надання жилих приміщень у будинках громадського та державного житлового фонду. По-перше, жилі приміщення надаються громадянам, які постійно проживають у відповідному населеному пункті, якщо інше не встановлене законодавством, та, по-друге, жилі приміщення, як правило, надаються у вигляді однієї квартири на сім'ю.

Норми ст. 31 визначають не тільки місце надання житла, але і місце обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов - населений пункт, у якому громадяни приймаються на облік. Так, згідно ст. 36 ЖК облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та відповідно надання житлових приміщень, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті відповідного органу місцевого самоврядування територіальної громади села, селища, міста, району у місті тощо.

Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_1 разом із членами родини обліковується у департаменті охорони здоров’я та соціальної політики Кам’янської міської ради як внутрішньо переміщена особа, та згідно з інформацією в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 з 15.08.2014 року, що підтверджено відповіддю завідувача сектору виконання соціальних програм (а.с. 81).

Також, як встановлено, ОСОБА_1 видано довідку № 477.1. від 10.03.2015 року (а.с. 5) про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.с. 5), згідно до якої також відображено що позивач разом із сім’єю перемістився із м. Луганськ у м. Кам’янське (Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області, де знаходиться з 15.08.2014 року.

Так, згідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», - внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Таким чином, ОСОБА_1 не є особою яка самостійно за власним бажанням залишила житло надане державою, а є особою яка переміщена з м. Луганськ до м. Кам’янське з підстав у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Право на забезпечення внутрішньо переміщеної особи безоплатним тимчасовим житлом за умови сплати за комунальні послуги встановлено абзацом восьмим пункту 1 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Законом визначено, що таким житлом мають забезпечувати органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та суб’єкти приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, інвалідів, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено;

Крім того, зазначений закон визначає гарантію і інших прав, визначених Конституцією та законами України (ст.9 Закону).

В той же час, суд вважає зазначити що, соціальне житло надається органами місцевого самоврядування громадянам, які були взяті на соціальний квартирний облік. Правом взяття на такий облік користуються громадяни України: для яких таке житло є єдиним місцем проживання або які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до закону та середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу в сумі менший від величини опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті та прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_1 має статус інваліда війни 2-ої групи, віднесений до 1-ої категорії, не має місця роботи, позбавлений житла з незалежних від нього причин, а тому є особою яка потребує допомоги держави та захисту своїх прав на гарантоване житло державою.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», відповідно до Конституції України кожен має право на житло. Громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту, соціальне житло надається безоплатно.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», правом взяття на соціальний квартирний облік користуються громадяни України:

а) для яких таке житло є єдиним місцем проживання або які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до закону;

б) середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу в сумі менший від величини опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті та прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

Згідно до Порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік, їх перебування на такому обліку та зняття з нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 682, в передбаченому п. 2 вимогами позивач ОСОБА_1 надав документи відповідачеві.

Крім того, за визначенням п. 3 зазначеного Порядку, Громадянин без визначеного місця проживання звертається для отримання соціального житла до органу місцевого самоврядування за місцем свого перебування.

Згідно до вимог ст.. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тому позиція відповідача та 3-ої особи, щодо наявності у ОСОБА_1 обов’язкової реєстрації міста проживання у м. Кам’янське, як умовою його взяття на квартирний облік, не узгоджується із приписами ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому не може бути прийнята судом.

Враховуючи наявність житла у позивача у м. Луганську, якого він позбавлений від незалежних від нього умов, позивач підпадає під дію ч. 2 ст. 34 ЖК України, як громадянин що визнається потребуючим поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, яким є закон про «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідач послався на п.п. 5, п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 року № 470 (далі Правил обліку), відповідно до якого на квартирний облік беруться потребуючи поліпшення житлових умов громадяни, які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності.

Згідно до вимог ст.. 36 ЖК України, Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районного, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_5 народних депутатів.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік у випадках і в порядку, встановлюваних ОСОБА_5 Міністрів СРСР і ОСОБА_5 Міністрів Української РСР, громадян може бути взято на облік і не за місцем їх проживання.

Тобто в розумінні приписів ст.. 36 ЖК України, зазначено «..як правило… за місцем проживання..», а не реєстрації як наголошує сторона відповідача та 3-ої особи.

Згідно посвідчення серія Є № 044905 від 26.01.2011 року (а.с. 7), та довідки МСЕК №.0031920 позивач є інвалідом другої групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів з числа інвалідів війни.

Особливості отримання позачергового житла інвалідами війни визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії іх соціального захисту» (надалі – Закон) та Житловим кодексом України.

Відповідно до ст. 46 ЖК України поза чергою жиле приміщення надається інвалідам Великої Вітчизняної війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них інвалідам першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права інвалідів Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків.

Статтею 19 Конституції України передбачено що, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особі зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з цього, відповідач не мав права застосовувати до спірних правовідносин п.п. 5, п. 13 Правил, так як його положення суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» оскільки зазначений закон встановлює, що для реалізації інваліду війни права на позачергове забезпечення житлом, достатньо лише потребувати поліпшення житлових умов, і не містить будь яких інших вимог про необхідність проживання не менше 5 років за договором найму (оренди), тощо.

Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цім Законом, є недійсними.

Абзацом 2 пункту 15 Правил, передбачено, що громадяни, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень беруться на квартирний облік. Незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

На думку суду безпідставним в якості відмови є і посилання відповідача, на ту обставину, що позивач не має постійного місця проживання та реєстрації місця проживання у м. Дніпродзержинськ, оскільки згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною України згоди на їх обов'язковість ( частина перша статті 9 Конституції України). Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло (пункт 1 статті 25). Аналогічне положення міститься в пункту 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, ратифікованого Указом ПВР УРСР від 19 жовтня 1973 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав-учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.

Право людини на житло є загальновизнаним. Згідно Конституції України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним, рівним для всіх без будь-яких обмежень в тому числі за місцем проживання відповідно до статті 24 Конституції України. Воно не може бути скасоване та обмежено, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина друга статті 22, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Суд також враховує, що позивач та члени його родини зареєстровані особами, які перемістились з тимчасово окупованої території України, а тому відносяться до вразливих верст населення.

А тому виходячи з ОСОБА_6 Комітету міністрів (2006) щодо внутрішнього переміщення і Пояснювальній записці до них виходячи з реалізації норм міжнародного права, прав людини і міжнародного гуманітарного права, а також Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни (ОСОБА_6 Європи, Комітет міністрів, ОСОБА_6 (2006)6 щодо внутрішньо переміщених осіб, 5 квітня 2006 року, Преамбула) має своїм результатом підтвердження ОСОБА_6 Європи, що національні органи влади несуть відповідальність за надання переміщеної особи (ВПО) гуманітарної допомоги, в тому числі доступу до базового притулку і житла.

Так в статті 31 Європейська соціальна хартія (переглянута) (надалі -ЄСХ), яка була Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» ратифікована, підтверджує право переміщеної особи на житло та зобов’язує держави-члени «сприяти доступу до житла належного рівня; запобігати бездомності та сприяти її скороченню з метою поступової ліквідації; встановлювати на житло ціни, доступні для зазначеної категорії осіб».

Також у цьому контексті на думку суду важлива стаття 30 переглянутої ЄСХ, яка визначає право на захист від бідності та соціального відчуження і зобов’язує держави «вживати заходів для надання особам, що живуть або можуть опинитися в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членам їхніх сімей ефективного доступу, зокрема, до роботи, житла, професійної підготовки, освіти, культури і соціальної та медичної допомоги». У частині ІІ, статті 30 переглянутій ЄСХ визначається, про потребу переглядати ці заходи з метою їхнього коригування у разі необхідності.

Більше за те, ненадання базового притулку та житла може за певних обставин бути прирівняне до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, що заборонено статтею 3 Європейської конвенції з прав людини , або становити загрозу праву на здоров’я, яке закріплено в статті 11 переглянутої Європейської соціальної хартії (ЄСХ).

ОСОБА_6 Комітету міністрів щодо внутрішньо переміщеної особи підтверджує, що національні органи влади несуть відповідальність за надання внутрішньо переміщеним особам гуманітарної допомоги.

Як, згадувалося вище, в Керівних принципах зазначається, що основна гуманітарна допомога включає в себе базовий притулок і житло. Крім того, у випадку експропріації власності або майна, Комітет міністрів підтверджує, що внутрішньо переміщені особи повинні мати можливість реституції або компенсації (див. розділ щодо майна і власності).

І, врешті, у контексті довготривалих рішень, ОСОБА_6 нагадує про відповідальність держав за створення умов для належної і тривалої інтеграції внутрішньо переміщеної особи, а у Пояснювальній записці перераховується, як необхідність, надання належного житла на виконання однієї з цих умов.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка посилається на зазначені вище ОСОБА_6 Європи, Комітету міністрів, (2006)6, щодо внутрішньо переміщених осіб, від 5 квітня 2006 року, а саме, преамбула рішенні у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and others v. Turkey) Європейський суд з прав людини послався, зокрема, на Керівний принцип № 18 щодо права внутрішньо переміщеної особи на житло, придатне для проживання, під час переміщення.

Суд зазначив, що відмова влади сприяти поверненню житла і землі заявника — внутрішньо переміщеної особи, а також ненадання альтернативного житла і зайнятості, в поєднанні з недостатніми зусиллями з боку держави щодо «забезпечення відповідного рівня життя або надійного процесу повернення», спричинило надмірне навантаження на заявника — внутрішньо переміщену особу і призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо права на мирне володіння власністю і майном, а також порушення статті 8 про сімейне життя.

Тому виходячи з вище наведеного, враховуючи що із рішення відповідача встановлено, що відмовою для поставлення особи позивача – ОСОБА_1 на квартирний облік зазначено – «…що він не проживає постійно та не має реєстрації місця проживання у місті Дніпродзержинську…» (а.с. 4), що не узгоджується з приписами ст.. 36 ЖК України, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що за змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що спори про взяття чи поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Таким чином, з метою належного захисту прав позивача, щодо отримання ним житла як особою, якій законом встановлено спеціальні пільги на отримання житла, суд вважає обґрунтованою та доведеною вимогу щодо зобов'язання виконавчого комітету Кам’янської міської ради взяти його на квартирний облік, як інваліда війни другої групи складом сім’ї – 3 особи.

Щодо позовних вимог позивача про взяття на зазначений облік саме з 09.03.2016 року, то за зазначеною заявою позивача рішення відповідачем прийняте, та право на уточнення позивачем своїх вимог, було роз’яснено судом і позивачу було зрозуміло, але позивач та представник позивача наголосили на своїх позиції щодо відсутності уточнень та підтримання позову у обсязі що заявлений, а тому в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені судом, так як прийняте рішення відповідачем за заявою від 09.03.2016 року позивач не вимагає скасувати.

Згідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Європейською соціальною хартією (переглянутою), ст.ст. 31, 33, 36 Житловим кодексом України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кам’янської міської ради, третьої особи, які не заявляє самостійних вимог Адміністрацію Дніпровського району Кам’янської міської ради «про взяття на квартирний облік», - задовольнити частково.

Зобов’язати виконавчий комітет Кам’янської міської ради вчинити дії спрямовані на взяття на квартирний облік, як особу що потребує поліпшення житлових умов - ОСОБА_1, як інваліда війни другої групи, складом сім’ї із 3 (трьох) осіб.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Івченко Т. П.