-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
, 22-ц/785/1338/17,22-ц/785/1339/17
Номер справи місцевого суду: 523/12186/13-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Калараш А. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Калараш А.А.
суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.
з участю секретаря - Гарбуз В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Євгеновича-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, треті особи- орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області Державної міграційної служби України про визнання відсутності права користування жилими приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, зобов’язання передати нерухоме майно в натурі, за апеляційними скаргами ОСОБА_10, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2014 року,-
встановила:
У серпні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2004 року вони є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька – ОСОБА_11
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9 були членами сім’ї померлого, проживають у зазначеній квартирі. Оскільки вони були членами сім’ї колишнього власника і не є членами їх сім’ї, вважали, що останні втратили право користування жилим приміщенням. Крім того, вони відмовилися від проведення оплати за проживання у квартирі й укладання договору найму житлового приміщення з ними як з власниками, а ОСОБА_7 вселилась у квартиру без їх згоди.
Ураховуючи викладене, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд: визнати відсутність у ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 права користування квартирою № 28 у будинку № 69 по просп. Добровольського у м. Одесі; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права користування та розпорядження вказаною квартирою шляхом виселення з неї відповідачів та осіб, які проживають разом з ними, без надання іншого житлового приміщення(т.1 а.с.102-106).
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 задоволено частково.
Зобов’язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, не перешкоджати ОСОБА_12 та ОСОБА_4 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_2.
Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та неповнолітнього ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_2.
У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 4 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції, у частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10, неповнолітнього ОСОБА_9 скасовано.
У задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті – рішення суду залишено без змін.
19 грудня 2014 року ОСОБА_4 помер .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року рішення апеляційного суду від 4 листопада 2014 року в частині вирішення позову про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до цього ж суду. У решті – рішення суду залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника після смерті ОСОБА_4, оскільки вимоги про виселення не допускають правонаступництво. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина – ОСОБА_9, відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року про залишення без змін рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_4 – ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_10, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина – ОСОБА_9, ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про виселення скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9 про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, зобов’язання передати нерухоме майно в натурі відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційних скаргах апелянти ОСОБА_10, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення яким відмовити у виселенні (т.1 а.с.159-161, 215-217,т.2 а.с. 214-215) .
З врахуванням вищенаведеного та з врахуванням наведених в апеляційних скаргах доводів вбачається ,що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, неповнолітнього ОСОБА_9
В частині решти позовних вимог ОСОБА_12, ОСОБА_3-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції набрало законної сили та не оскаржено.
Відповідач ОСОБА_6 погодилася з рішенням суду першої інстанції та його не оскаржувала .
Матеріали справи не містять докази представництва ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7 прав та законних інтересів ОСОБА_6.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_10, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Євгеновича-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_9 втратили право користування спірним жилим приміщенням та підлягають виселенню у зв’язку з припиненням права власності на квартиру колишнього її власника, членом сім’ї якого вони були, а ОСОБА_7 підлягає виселенню, оскільки вселилась до квартири без згоди співвласників. Крім того, ОСОБА_7 не надала доказів на підтвердження того, що вона та її неповнолітній син є членами сім’ї нових власників спірної квартири, що ними укладено договори оренди жилого приміщення з новими власниками.
Проте, повністю погодитися з мотивуванням часткового задоволення позову не можна.
Колегія суддів, частково погоджується з доводами апеляційних скарг.
З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_2 та ОСОБА_13 були рідними братами ,батьками яких були ОСОБА_11 та ОСОБА_14, які проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім’єю. Зазначена квартира у 1986 році була викуплена у ЖБК ОСОБА_11 ,про що сторони не заперечують та підтверджується рішеням Суворовського районного суду м.Одеси від 29.09.2004 року (т.1 а.с.8).
У зазначену квартиру за згодою ОСОБА_15, як члена сім’ї його сина ОСОБА_13 була вселена та проживає з 1986 року по теперішній час відповідач ОСОБА_16, яка до 1999 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_13,що підтверджується довідкою про склад сім’ї та свідоцтвом про розірвання шлюбу серія I-ЖД № 137307 від 13.08.2003 року (т.1 а.с.1,18).
Від шлюбу ОСОБА_13 та ОСОБА_16 народилися діти ОСОБА_17 та ОСОБА_14 ,які з дня народження постійно проживають у зазначеній квртирі, про що сторони не заперечують.
06 квітня 2003 року ОСОБА_11 помер та після його смерті відкрилася спадщина на зазначену квартиру, спадкоємцями першої черги були сини померлого: ОСОБА_2 та ОСОБА_4,які проживали окремо.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2004 року за ними визнано право власності в порядку спадкування на вказану квартиру у рівних частках, а саме: по ? частини, яке зареєстроване у комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» (а. с. 8, 9, 10).
Після смерті ОСОБА_11 його онук ОСОБА_4 вселив у зазначену квартиру свою дружину ОСОБА_7 та зареєстрував за адресою цієї квартири свого неповнолітнього сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2.
З матеріалів справи вбачаться, що позивачі подали заяву про збільшення позовних вимог, в якій посилаючись на ст. ст. 156, 162 ЖК України вказували на те, що вони не давали згоди на безоплатне користування житловим приміщенням. Із змісту листів, адресованим відповідачам, вбачається, що позивачі не заперечували проти проживання відповідачів у спірній квартирі на підставі договору найму із оплатою 1400 грн. в місяць (т.1 а. с. 102-107). Виходячи із змісту позовних вимог та пояснень, наданих ОСОБА_2 , представником правонаступника померлого ОСОБА_4-ОСОБА_3-ОСОБА_18 вбачається ,що між сторонами виник спір з приводу житлових правовідносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі) ,що належить громадянові на праві приватної власності ,встановлюється угодою сторін.
Таким чином, збільшивши позовні вимоги позивачі ,посилаючись на положення ст.ст. 64,116, 156,167,162, ЖК України, просили усунути позивачам перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідачів з зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення з підстав того, що відповідачі ухиляються від укладення договору найму та внесення плати позивачам за користування квартирою .
Судом встановлено,що відповідачі після смерті ОСОБА_4,померлого 19 грудня 2014 року втратили право користування спірною квартирою № 28 ,в буд.№ 69 по вул. Добровольського у м.Одеса проте, залишившись проживати в квартирі фактично користуються квартирою за аналогією статусу орендарів та на пропонування власника квартири ОСОБА_2 укласти договір оренди квартири відмовляються .
Відповідно до ч.1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
З пояснень сторін вбачається ,що незважаючи на те,що позивачами було запропоновано укласти договір найму спірної квартири проте ,відповідачі відмовилися. При цьому позивач ОСОБА_2 не заперечував те,що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_4 були вселені у спірну квартиру за його усною згодою ,ще за життя його померлого брата.
Відповідно до п.8 ст. 8 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого-суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав ,установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ст. 116 ЖК України ,на яку посилалися позивачі при зверненні з позовом, якщо наймач , члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Норми цивільного законодавства та ЖК України не передбачають право власника квартири захистити своє порушено право шляхом виселення мешканців квартири з підстав ухилення від укладення ними договору найму.
Відповідно до ч.4 ст.168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 169 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної
власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Підстав для застосування положень ст. 116,168 ЖК України матеріали справи не містять , а позивачами всупереч до вимог ст. 60 ЦПК України не надані ,а матеріали справи не містять докази того, що відповідачі систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку.
Колегія суддів ,скасовуючи рішення сууду першої інстанції в частині виселення відповідачів із спірної квартири звертає увагу на те,що відповідачі вселилися у спірну квартиру за згодою позивачів у 1986 та 1999 роках та постійно проживають у спірній квартирі ,частки ,на які мають право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внатурі не виділені ,а новий власник спірної квартири з позовом до відповідачів про виселення з підстав зміни власника спірної квартири не звертався .
Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково виселив відповідачів з спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції того, що відповідачі мають право на користування спірною квартирою ,оскільки були вселені у спірну квартиру за згодою колишнього власника картири , як члени співвласника квартири ОСОБА_13 не заслуговують на увагу , оскільки право членів сім’ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру у особи, членами сім’ї якої вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї, в тому числі коли таке припинення права власності відбулося у зв’язку із смертю власника, членами сім'ї якого були особи, які проживали у належному померлому на праві власності житлі. (правова позиція постанови Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14).
Колегія суддів , не приймає до уваги судження представника ОСОБА_3-ОСОБА_18 та ОСОБА_2 щодо порушення прав позивачів на право користування спірною квартирою, оскільки рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року в частині позовних вимог позивачів про зобов’язання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, не перешкоджати ОСОБА_12 та ОСОБА_4 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_2 ,набрало законної сили та відповідачами в цій частині не оскаржено.
Колегія суддів звертає увагу на те,що ОСОБА_3 ,як новий власник спірної квартири не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом про виселення відповідачів із спірної квартири на підставі зміни власника квартири, або іншим шляхом захистити порушені права.
ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про виселення відповідачів із спірної квартири з інших підстав ніж зазначених у позові або іншим шляхом захистити порушені права.
За таких обставин, відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, апеляційні скарги ОСОБА_10, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Євгеновича-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Керуючись ст.ст. 303,п.4 ч.1 ст.309,316,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_10, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Євгеновича-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9 скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Євгеновича-правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_19
ОСОБА_20
ОСОБА_21
скопійовано
-
скопійовано
-
