Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

^{========================================================================================================================================================================}

Іменем України

РІШЕННЯ

21 серпня 2017 року Справа № 927/666/17

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Укрнафта",

Несторівський пров., 3/5, м. Київ, 04053

В особі: Структурного підрозділу НГВУ "Чернігівнафтогаз",

вул. Вокзальна, 1, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ",

просп. Миру, 53, м. Чернігів, 14005

Предмет спору: про спонукання укласти договір

Суддя Лавриненко Л.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №10-685/д від 16.11.2016, представник

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1/338 від 12.02.2016, представник, була присутня в судовому засіданні 25.07.2017;

ОСОБА_3, довіреність №1/1337 від 30.06.2016, представник, була присутня в судових засіданнях 08.08.2017 та 21.08.2017

Рішення приймається після оголошених в судовому засіданні перерв, з 25.07.2017 по 08.08.2017 та з 08.08.2017 по 21.08.2017, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем – Публічним акціонерним товариством "Укрнафта", в особі Структурного підрозділу НГВУ "Чернігівнафтогаз" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ", відповідно до якого позивач просить визнати укладеним з 01.05.2016 між ПАТ «Укрнафта», від імені якого діє структурна одиниця НГВУ «Чернігівнафтогаз» та ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" договір про переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій на 2016-2017 роки, в редакції ПАТ «Укрнафта».

Відповідач у відзиві на позов щодо заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що укладення господарського договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій на 2016-2017 роки, не засновано на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом; не існує прямої вказівки закону щодо обов’язковості укладення даного договору між ТОВ «Чернігівгаз Збут» та ПАТ «Укрнафта»; не існує угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду, відсутній відповідний попередній договір, що передбачено ст.187 Господарського кодексу України. Відповідач також вказує на те, що наявність укладеної технічної угоди про умови приймання-передачі природного газу від 04.11.2014 №19-Г не являється правовим обґрунтуванням обов’язковості укладення договору; діючими на даний час ліцензійними умовами не передбачено обов’язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами; відповідач оплачує послуги з транспортування природного газу саме до ГРС в газорозподільні мережі і замовляти дублюючу послугу у позивача не має правових підстав. Позивачем не надано доказів переходу до відповідача права власності на природний газ в точці газопроводу, що відповідає початку переміщення газу позивачем та доказів права власності на вказаний газопровід, а Закон України «Про ринок природного газу» передбачає транспортування природного газу згідно з договором транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, саме газотранспортною системою, уточнюється лише, що порядок транспортування регулюється даним Законом та іншими нормативно-правовими актами. Крім того, позивач допускає неодноразову підміну понять «транспортування природного газу» та «переміщення природного газу», а його твердження, що ПАТ «Укрнафта» не є власником/продавцем природного газу, що переміщається внутрішньопромисловими трубопроводами Товариства і надає послуги ліцензіатам з постачання природного газу виключно як газотранспортне підприємство, не відповідає дійсності, що підтверджується викладеними у відзиві доводами відповідача.

У судовому засіданні 25.07.2017 суд оголосив перерву до 08.08.2017 о 12:00.

У судовому засіданні 08.08.2017 суд продовжив розгляд справи після оголошеної перерви.

Представник позивача у судовому засіданні 08.08.2017 виклала письмову заяву вих.№26-16/1891 про уточнення предмету заявлених позовних вимог, в якій з метою усунення неточностей уточнює предмет позову: «Про спонукання укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами на 2016-2017 роки, в редакції ПАТ «Укрнафта» та відповідно просить суд: визнати укладеним з 01.05.2016 договір між ПАТ «Укрнафта», від імені якого діє структурна одиниця НГВУ «Чернігівнафтогаз» та ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами на 2016-2017 роки, в редакції ПАТ «Укрнафта».

Представник відповідача залишила вирішення даної заяви позивача на розсуд суду.

Подана позивачем заява вих.№26-16/1891 про уточнення предмету заявлених позовних вимог прийнята судом.

У судовому засіданні 08.08.2017 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача виклала позовні вимоги. У поданих запереченнях на відзив №26-16/1900 вважає доводи відповідача необґрунтованими з аналогічних підстав, зазначених у позовній заяві. Крім того, позивач вказує на те, що відповідач замовчує ту обставину, що між ним та ПАТ «Укртрансгаз» відсутні договірні відносини стосовно отримання послуг транспортування/переміщення природного газу в певних районах Чернігівської області, внаслідок того, що у ПАТ «Чернігівгаз» відсутнє пряме (безпосереднє) з’єднання з газотранспортною системою ПАТ «Укртрансгаз» в названих районах, і транспортування природного газу, саме у цьому випадку, здійснюється завдяки та через систему внутрішньопромислових трубопроводів позивача. При цьому, позивач як надавав, так і продовжує надавати відповідачу послуги з переміщення природного газу, а останній продовжує приймати (отримувати) ці послуги, але акти виконаних робіт по переміщенню природного газу за період з 01.05.2016 по даний час відповідач повертає на адресу позивача без підписання з посиланням на відсутність правових підстав для їх підписання.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечувала.

У судовому засіданні 08.08.2017 суд оголосив перерву до 21.08.2017 до 11:30.

У судовому засіданні 21.08.2017 суд продовжив розгляд справи по суті після оголошеної перерви.

Представник позивача надала письмове клопотання №26-16/2016 та заявила усне клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, які задоволено судом. Подані документи залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача у додаткових поясненнях по справі №Crz007.1-СК-3453-0817, поданих через канцелярію суду, вказує на те, що ТОВ «Чернігівгаз Збут» є суб’єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу. З 01.07.2015 до 16.05.2017 відповідач здійснював статутну діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1644 від 28.05.2015 з терміном дії до 30.06.2020. 16.05.2017 постановою НКРЕКП №648 «Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ «Чернігівгаз Збут», зазначену ліцензію було анульовано, а постановою НКРЕКП №653 від 16.05.2017 прийнято рішення про видачу відповідачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України. Відповідач також зазначає, що з 26.03.2017 постанова НКРЕКП від 12.01.2015 №9, на яку посилається позивач, не діє, а в Україні діють нові затверджені п.1 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 №201 ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, якими обов’язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Скасованою постановою НКРЕКП від 13.01.2010 №9, яка була чинною до 25.03.2017, також не передбачено такого обов’язку. Посилання позивача на Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на які покладені спеціальні обов’язки, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2516, є безпідставним, оскільки вказаною постановою передбачено порядок розподілу уповноваженим банком коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільної систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання оптових продавців. Зазначений Алгоритм не є нормативно-правовим актом, який регулює питання обов’язковості укладення будь-яких договорів і не містить таких положень. Також позивач всупереч п. 36 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211, просить визнати договір укладеним з 01.04.2016, а не з дня набрання чинності рішенням суду.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-646 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України визначено: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Як свідчать матеріали справи, 04.01.2017 позивачем на адресу відповідача направлено лист №26-16/11 з пропозицією укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 1-Г від 29.12.2016 (далі – Договір) та додано два примірники проекту договору.

Згідно з проектом договору № 1-Г від 29.12.2016, доданого позивачем до листа №26-16/11 від 04.01.2017, позивач зобов’язується надати відповідачу послуги з переміщення власними внутрішньопромисловими трубопроводами природний газ, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій, до пунктів призначення – газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач зобов’язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору (п. 2.1. проекту договору).

Вказаний лист №26-16/11 від 04.01.2017 та проект договору № 1-Г від 29.12.2016 отримані відповідачем 11.01.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 04230653 від 04.01.2017.

Відповідно до ч.3,4 ст.181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

26.01.2017 у відповідь на пропозицію позивача укласти договір, ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» надіслало лист Crz1.4-ЛВ-364-0117, яким повернуто позивачеві не підписаний проект договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами мотивуючи це тим, що діяльність пов’язана з експлуатацією трубопроводів здійснюється на підставі ліцензії, якої позивачем не надано; переміщення вуглеводнів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності; собівартість природного газу формується з урахуванням витрат, пов’язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, в тому числі витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів; законодавчими актами, регламентуючими засади функціонування ринку природного газу окремого виду діяльності як переміщення природного газу не визначено; переміщення природного газу визначається складовою частиною як транспортування так і розподілу природного газу, що здійснюється оператором газорозподільних систем, яким в Чернігівській області є ПАТ «Чернігівгаз», а ціна зазначена в проекті договору визначена на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі – НКРЕКП) № 3159 від 29.12.2015, якою визначено тарифи на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач зобов’язаний укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції позивача, виходячи з приписів ч. 3 ст. 179, ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 306, ст.627, 628, 638 Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», положень постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом» та постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу». Діюче законодавство не виключає можливості здійснення транспортування/переміщення природного газу системою внутрішньопромислових трубопроводів для суб’єктів ринку природного газу, до яких зокрема відносяться газопостачальні підприємства. Відповідно до пункту 13 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки (далі – Алгоритм), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2516, при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств – згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.

Також позивач зазначив, що пунктами 19, 20 Алгоритму визначено, що газопостачальні підприємства при постачанні природного газу категорії «населення» та «ТКЕ-Населення» у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо. Відповідно до п. 29 Алгоритму, своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств – керівники газодобувних підприємств. Обов’язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами випливає з постанови НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2516.

Вищезазначені твердження позивача, як підстава для спонукання відповідача укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 1-Г від 29.12.2016 судом до уваги не можуть бути прийняті з наступних підстав:

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України визначає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Також, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено і статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Згідно з ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з п. 27-28 ч. 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник природного газу суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є суб’єктом господарювання, одним з основних видів його діяльності є постачання природного газу:

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут», ідентифікаційний код 39576385, основним видом економічної діяльності Товариства є торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

З 01 липня 2015 року до 16 травня 2017 року відповідач здійснював статутну діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі ліцензії виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1644 від 28.05.2015 з терміном дії до 30.06.2020.

16 травня 2017 року постановою НКРЕКП № 648 «Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ « ЧЕРНІГІГАЗ ЗБУТ» зазначену вище ліцензію було анульовано, а постановою від 16.05.2017 року № 653 «Про видачу ліцензій з постачання природного газу ДП «ГАЗ МЕЛІТОПОЛЯ» ПАТ «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ», ТОВ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ», ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ», ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ», ТОВ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ», ТОВ «ЕНЕРГО-АЛЬЯНС-2005», ТЗОВ «УЕК «НАФТОГАЗ КОНТАКТ», ТЗОВ «СТРИЙНАФТОГАЗ», ТОВ «ЕЛІКОР КАПІТАЛ», ТОВ «ГАЗПРОМІНВЕСТ ЛТД», ТОВ «БОГОРОДЧАНИНАФТОГАЗ», ТОВ «ГАЗЕНЕРГОПОСТАЧ», ТОВ «СИНЕРГІЯ ОСОБА_4», ТОВ «МЕГАГАЗ ПОСТАЧ», ТОВ «ГАЗОВИЙ РЕСУРС», ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ЦЕНТР ДОПОМОГИ ОСОБА_5 «ХОСЕН», ТОВ «ГРУПА «УМВБ», ТОВ «ЗАХІДГРУП», ТОВ «ДЕЙМОСС КОМПАНІ», ТОВ «АЗОВГАЗ», ТОВ «ЛІБЕРТІ ГАЗ», ТОВ «ЗАГРЕЙ ТЕХНОЛОГІЯ», ТОВ «ИНПРОМСЕРВИС», ТОВ «ГАЗКОНТРАКТ», ТОВ «ПАЛИВТОРГ» та ТОВ «УМАНЬГАЗ ЗБУТ» НКРЕКП прийнято рішення про видачу відповідачеві ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

Подання ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» до НКРЕКП заяви про анулювання ліцензії на постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видачу ліцензії на постачання природного газу було здійснено на виконання пункту 2 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу». Даним пунктом визначено, що строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», становить три місяці з дня опублікування цієї постанови. Опублікування постанови відбулось 25.03.2017 року у газеті «Урядовий кур’єр» № 57.

Відповідно до пункту 3 зазначеної постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12 січня 2015 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16 березня 2015 року за № 289/26734, на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обовязку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено.

Також слід зазначити, що відповідно до скасованої постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами», яка діяла до 25.03.2017 року, ліцензіат був зобов’язаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку.

Відповідач входить до переліку постачальників природного газу, на яких покладено спеціальні обов’язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) до зміни постачальника природного газу, який було затверджено постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)» від 01.10.2015 № 758, яка припинила свою дію з 01.04.2017 та "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" від 22.03.2017 № 187, яка діє з 01.04.2017.

Із матеріалів справи слідує, між відповідачем та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було укладено: договір №17-260-Н купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017, умовами якого передбачена передача природного газу виключно для постачання побутовим споживачам, а також договір №17-261-РО купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017, умовами якого передбачена передача природного газу виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною ч.1 ст. 306 Господарського Кодексу України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.

Пунктом 45 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу” визначено, що транспортування природного газу – господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система – технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Статтею 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт” визначено поняття магістральних та промислових трубопроводів (приєднані мережі), зокрема, магістральний трубопровід – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) – всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

У відповідності до ст. 13 “Про трубопровідний транспорт”, діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії. Ліцензії видаються в порядку, встановленому законодавством.

В силу ст. 32 Закону України “Про ринок природного газу”, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов’язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов’язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками. Оператор газотранспортної системи зобов’язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2493. Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України (п. 2 глави 1 розділу І Кодексу).

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу І Кодексу, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Замовник послуг транспортування – юридична особа або фізична особа-підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) (п. 5 глави 1 розділу І Кодексу).

У відповідності до п. 5 Кодексу газотранспортної системи, договір транспортування – договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до ч.1 статті 23 Закону України «Про ринок природного газу», оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Оператор газотранспортної системи (далі – Оператор ГТС) – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем ).

Отже, нормами чинного законодавства визначено, що транспортування природного газу може здійснюватись лише в межах газотранспортної системи, на підставі договору, укладеного з оператором газотранспортної системи.

Оператором газотранспортної системи України, відповідно до постанови НКРЕКП від 28.02.2013 № 211 «Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", є ПАТ «Укртрансгаз».

Як свідчать матеріали справи, 25.12.2015 між ПАТ «Укртрансгаз» та відповідачем було укладеного договір на транспортування природного газу № НОМЕР_1, відповідно до типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2497.

Згідно з умовами вказаного договору ПАТ «Укртрансгаз» надає відповідачу послуги з транспортування природного газу, а саме: послуги замовленої потужності в точках входу та виходу до/з транспортної системи; послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій; послуги балансування природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї. Строк дії договору до 31.12.2016. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Доказів дострокового розірвання чи припинення зазначеного договору або визнання його недійсним суду не надано.

Експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно оператори ГРМ (п.1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем).

Оператор газорозподільної системи (далі – Оператор ГРМ) – суб’єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління (п.1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем).

Відповідачем надано до матеріалів справи укладений 25.06.2015 типовий договір на розподіл природного газу № 8-Н між ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут», відповідно до якого ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» надає відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об’єктів відповідача або його споживачів. Строк дії договору до 31.12.2015, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Додатковою угодою № 2 від 31.03.2016 строк дії договору продовжено до 30.04.2016; Додатковою угодою № 3 від 30.04.2016 строк дії договору продовжено до 31.12.2016; Додатковою угодою № 4 від 12.12.2016 строк дії договору продовжено до 31.12.2017.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем вже укладені договори на транспортування природного газу саме з ПАТ «Укртрансгаз», як оператором газотранспортної системи України та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз», як оператором газорозподільної системи.

Пунктом 2.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», який затверджено рішенням загальних зборів акціонерів протокол № 11 від 22.03.2011 визначено, що метою діяльності Товариства є видобуток нафти й газу, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти та газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; пошук та розвідка нових родовищ нафти та газу; переробка нафти й газу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.

Відповідно до наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» зазначено наступні види діяльності: 06.10 Добування сирої нафти; 6.20 Добування природного газ; 58.59 інші види освіти, н. в. і. у.; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 42.21 Будівництво трубопроводів; 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.

Згідно з п. 1.2. Положення про Нафтогазовидобувне управління «Чернігівнафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», яке затверджено наглядовою радою ПАТ «Укрнафта», протокол № 12/2011 від 28.12.2011, Нафтогазовидобувне управління «Чернігівнафтогаз» входить до складу ПАТ «Укрнафта» на правах структурної одиниці (філії) і діє на підставі даного положення.

Головною метою Нафтогазовидобувного управління «Чернігівнафтогаз» є, зокрема, видобуток нафти з конденсатом й газу, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти й газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; пошук та розвідка нових родовищ нафти та газу; підготовка, переробка нафти й газу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.

Таким чином, із аналізу статутних документів позивача слідує, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», в тому числі і його структурний підрозділ Нафтогазовидобувне управління «Чернігівнафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», є газовидобувним підприємством.

Оскільки позивач є газовидобувним підприємством, то відповідно до ч. 1 ст. ст. 23 Закону України «Про ринок природного газу», він не може бути оператором газотранспортної системи.

Умови п. 2.6. проекту договору № 1-Г від 29.12.2016, що були запропоновані позивачем листом від № 26-16/11, передбачається, що виконавець здійснює переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами до ГРС.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» визначено, що промислові трубопроводи (приєднані мережі – всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні).

Діяльність з транспортування природного газу є монопольним видом діяльності, яка регулюється НКРЕКП відповідно до вимог Закону України «Про природні монополії».

Відповідно до ст. 32,38 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування та розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах, визначених Законом, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, договором транспортування та договором розподілу природного газу та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішньопромислові газопроводи, якими позивач пропонує відповідачу здійснювати переміщення газу до ГРС є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу. Вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і повинна враховуватись у ціні на газ власного видобутку.

Вищезазначене також підтверджується і листами НКРЕКП № 5902/16.2.1/716 від 13.06.2016, № 4519/16.2.1/7-16 від 10.05.2016, № 7384/16.2.1/7-16 від 21.07.2016.

Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу І Кодексу).

Відповідно до пункту 43 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», точка входу – визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об’єктів, пов’язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем.

Згідно з п. 42 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», точка виходу – визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об’єкта, пов’язаного із видобутком природного газу.

У відповідності до пункту 5 розділу 1 глави I Кодексу газотранспортної системи, віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) – точка входу/виходу в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, на якій здійснюються торгові та інші комерційні операції на ринку природного газу між оптовими продавцями та оптовими покупцями/постачальниками природного газу та відносно якої оператор газотранспортної системи здійснює адміністрування таких точок.

Оформлення актів приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором суміжної системи або прямим споживачем здійснюється відповідно до вимог розділу III, технічної угоди (за наявності) та з урахуванням такого: приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 4 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу). А приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та прямим споживачем відбувається в точках комерційного обліку газу і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 5 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу).

Відповідно до пунктів 3.1. договору №17-260-Н купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017 та договору №17-261-РО купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017, укладених відповідачем з продавцем природного газу – Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», продавець передає покупцю (ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ») природний газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов’язану з правом власності на природний газ.

Отже, надання послуг з транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу здійснює оператор газотранспортної системи, яким не є позивач.

Відповідно, у позивача не має жодних правових підстав стверджувати, що він є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу споживачам на певній території.

Надані позивачем акт приймання передачі газу від 03.05.2017, який підписано між НГВУ «Чернігівнафтогаз» та Мринським ВУ ПГЗ, та роздруківка з офіційного сайту ПАТ «Укртрансгаз» щодо віртуальних точок входу/виходу до/з газотранспортної системи свідчать про відносини транспортування природного газу між позивачем та ПАТ «Укртрансгаз», а не між позивачем та ТОВ «Чернігівгаз ЗБУТ» – відповідачем у даній справі.

Також слід зазначити, що відповідач, як суб’єкт ринку природного газу, на якого покладено спеціальні обов"язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, господарську діяльність з постачання природного газу для категорії споживачів таких як населення та релігійні організації, повинен здійснювати з дотриманням вимог Положення про покладення спеціальних обовязків на субєктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, яка припинила свою дію з 01.04.2017 року та Положення про покладення спеціальних обовязків на субєктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187, що діє з 01 квітня 2017 року.

Відповідно до абзацу 1 частини 6 статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Згідно з абзацом 9 частини 6 статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обовязки, та їх структурними підрозділами згідно з Алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Регулятором, виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового продавця, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику на виконання спеціальних обов"язків, покладених на такого продавця; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточний рахунок постачальника природного газу, на якого покладено спеціальні обов"язки. Тобто зазначеним Алгоритмом не передбачено перерахування коштів газовидобувним підприємствам, яким є позивач.

Пунктом 12 Положення про покладення спеціальних обов"язків на суб"єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, яка припинила свою дію з 01.04.2017, визначена формула, за якою визначались роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) з 01.05.2016 року до 31.03.2017 року.

Із аналізу вказаної формули не вбачається, що при визначенні ціни газу для побутових споживачів та релігійних організацій до її складової входить вартість послуг газовидобувних підприємств з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. До неї включено, зокрема, тариф на послуги з транспортування природного газу, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість) та тариф на послуги з розподілу природного газу, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість);

У відповідності до п. 13 Положення про покладення спеціальних обов"язків на суб"єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187, що діє з 01 квітня 2017 року, НАК Нафтогаз України здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 10-12 цього Положення для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та виробників теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються релігійними організаціями для провадження їх виробничої діяльності) за ціною, що становить 4942 гривні за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов"язковій оплаті відповідно до умов договорів розподілу природного газу та величини торговельної надбавки (націнки) постачальника природного газу із спеціальними обов"язками, максимальний рівень якої визначений пунктом 14 цього Положення). А згідно з пунктом 14 постачальники природного газу, що закуповують природний газ у НАК Нафтогаз України відповідно до пунктів 10 і 11 цього Положення, зобов"язані до 01 квітня 2018 року постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за ціною, в якій торговельна надбавка (націнка) постачальника не може перевищувати 2,5 відсотка ціни природного газу, за якою такі постачальники закупили ці обсяги природного газу у НАК "Нафтогаз України" відповідно до цього Положення (без урахування податку на додану вартість).

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що у ціні газу, за якою відповідач постачав природний газ для населення та релігійних організацій до 31 березня 2017 року включно, та у ціні газу, за якою відповідач постачає природний газ для вказаної категорії споживачів з 01 квітня 2017 року, відсутня така складова ціни як вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яка може бути сплачена населенням та релігійними організаціями постачальнику природного газу зі спеціальним обов'язками, який, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати її газовидобувним компаніям.

Не приймається судом до уваги і посилання позивача, як на підставу укладення договору № 1-Г від 29.12.2016 про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, на п.13,19.20,29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні функції, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516, оскільки вказаною постановою передбачено порядок розподілу уповноваженим банком коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільної систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання оптових продавців.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516 не затверджено типовий договір, який є обов’язковим для укладення відповідними суб’єктами господарювання.

Вказана постанова передбачає можливість, а не обов’язковість, за певних обставин, укладання договорів на переміщення природного газу промисловими трубопроводами, з оплатою за використання промислових трубопроводів.

У листі НКРЕКП від 15.12.21015 № 13469/16/61-15 вказано також про порядок здійснення розрахунку нормативу перерахування коштів, у разі використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газовидобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, а не про обов’язковість укладення такого договору.

Крім того, слід зазначити, що Алгоритм та постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 є підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, обов’язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Посилання позивача, як на підставу укладення договору № 1-Г від 29.12.2016, на наявність укладеної технічної угоди про умови приймання передачі природного газу № 19-Г від 04.11.2014, укладеної між ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Чернігівнафтогаз» та ПАТ «Чернігівгаз», судом до уваги також не приймається, оскільки підставою укладення такої технічної угоди була постанова НКРЕ від 19.04.2012 року № 420, що втратила чинність на підставі Постанови НКРЕКП №2494 від 30.09.2015, і предметом даної технічної угоди є визначення порядку приймання-передачі природного газу структурним підрозділом позивача – НГВУ «Чернігівнафтогаз» до газопроводів ПАТ «Чернігівгаз». Наявність у справі підписаних актів приймання-передачі природного газу тільки підтверджує, що через ГРС, здійснювалась приймання-передача природного газу, при цьому, для кого із суб’єктів ринку природного газу здійснюється приймання-передача газу, в технічній угоді не визначається.

Також слід зазначити, що умови проекту договору № 1-Г від 29.12.2016, запропонованого позивачем, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що однією із суттєвих умов договору є ціна.

У відповідності до ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання застосовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про ринок природного газу», державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженим Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, комісія, зокрема, встановлює тарифи на транспортування природного газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними та розподільними трубопроводами.

Предмет запропонованого проекту договору № 1-Г від 29.12.2016 визначено в п.2.1., а саме: виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається замовником для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.

Згідно з положеннями п. 2.4. проекту договору № 1-Г від 29.12.2016, запропонованого позивачем, на час підписання договору тариф на послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами виконавця, згідно постанови НКРЕКП № 3159 від 29.12.2015 встановлюється в розмірі 52,10 грн, крім того ПДВ 10,42 грн, всього 62,52 грн за 1000 куб.м. газу.

Відповідно до п. 6.1. проекту договору № 1-Г від 29.12.2016, тариф на переміщення природного газу визначається як різниця між загальним тарифом на транспортування природного газу для споживачів України та тарифом ПАТ «Чернігівгаз», що встановлюються Регулятором. У випадку зміни тарифів виконавець повідомляє замовника шляхом надсилання рекомендованого листа з посиланням на відповідний нормативний документ Регулятора. Тарифи, передбачені п. 6.1. цього розділу (проекту договору) є обов’язковими для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього договору (6.2. проекту договору № 1-Г від 29.12.2016).

З положень постанови НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 «Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 № 3159» вбачається, що викладений у новій редакції додаток містить тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ «Чернігівгаз» відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств.

Постановою НКРЕКП від 29.12.2015 № 3159, зі змінами внесеними постановою НКРЕКП № 1610 від 27.09.2016, встановлено тариф транспортування природного газу для ПАТ «Чернігівгаз» в розмірі 52,10 грн, крім того ПДВ 10,42 грн, всього 62,52 грн за 1000 куб.м. газу магістральними трубопроводами. У подальшому постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року «Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159» було змінено тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ «Чернігівгаз» відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств.

Постанова НКРЕКП від 29.12.2015 № 3159 втратила чинність на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 395 від 28.03.2017.

Отже, вказаною постановою НКРЕКП від 29.12.2015 № 3159, зі змінами та доповненнями, встановлювався загальний тариф на транспортування природного газу і тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами.

Вищезазначеною постановою НКРЕКП, вартість послуг ПАТ «Укрнафта» з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджувалась Регулятором ринку природного газу – НКРЕКП.

Відповідно, відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ "Укрнафта", за тарифом на послуги з транспортування природного газу, установленим НКРЕКП Оператору газотранспортної системи.

ПАТ "Укрнафта" не є Оператором ГТС, а тому застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Крім наведеного позивач зазначає, що обов’язковість укладення між сторонами договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 917/1248/16 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 року у справі № 917/1248/16.

Відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб’єктного складу спору є обов’язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.

У справі № 917/1248/16 сторонами були ПАТ «Укрнафта» в особі НВГУ «Полтаванафтогаз» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут». Склад учасників судового процесу у справі № 917/1248/16 є іншим ніж у справі №927/665/17, що розглядається судом за позовом ПАТ «Укрнафта» в особі НВГУ «Чернігівнафтогаз» та ТОВ «ЧЕНІГІВГАЗ ЗБУТ».

Крім того, у справі №917/1248/16 позовні вимоги ґрунтувалися, зокрема, на укладеному між сторонами раніше договорі про переміщення природного газу. Наразі ж такий договір між сторонами раніше не укладався. Не укладався і попередній договір про обов’язок укласти в майбутньому договір про переміщення природного газу.

Таким чином, застосування згаданої судової практики при розгляді справи 927/665/17 суперечить статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено судом, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ст. 179 Господарського кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Аналогічна позиція викладена і в ст. 649 Цивільного кодексу України.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Однак, всупереч наведеним нормам позивачем не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, які б встановлювали обов'язковість укладення спірного договору, передбачену ст. 179, 187 Господарського кодексу України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 Господарського кодексу України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що надання послуг ПАТ "Укрнафта" з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, а тому відсутні правові підстави для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.

Також слід зазначити, що пунктом 36 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України визначено», що згідно з частиною другою статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення спірного Договору лише 04.01.2017, у зв’язку з чим відсутні підстави для визнання договору укладеним на минуле з 01.05.2016.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в разі відмови у позові повністю, витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, та судових витрат покладаються на позивача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.01.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”.

Керуючись ст. 3, 6, 11, 626-629, 638, 901 Цивільного кодексу України; ст. 173, 174, 179-181, 187, 189, 193, 306 Господарського кодексу України; ст. 1, 13 Закону України “Про трубопровідний транспорт”; ст. 1, 4, 23, 32, 42 Закону України “Про ринок природного газу”; ст. 4 Закону України „Про судовий збір”; ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 21.08.2017.

Суддя Л.М.Лавриненко