Номер провадження 2-а/289/37/17

Справа №289/1275/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2017 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Рудківської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 11.07.2017 року звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо відмови їй в зарахуванні до страхового стажу періодів:

-навчання з 01.09.1986 року по 27.01.1989 рік та з 01.02.1990 року по 30.06.1992 рік у Житомирському Державному педагогічному університеті ім. Івана Франка;

-роботи за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області.

Просить зобов'язати відповідача зарахувати їй до страхового стажу вказані періоди навчання і роботи та призначити пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності - з 20.12.2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог, посилається на те, що Актом огляду МСЕК від 23.01.2017 року ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням з 20.12.2016 року, в зв'язку з чим 25.01.2017 року вона вперше звернулася до Радомишльського відділення Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності. При цьому працівники Радомишльського відділення Пенсійного фонду не надали позивачеві бланк заяви для заповнення і, відповідно, не зареєстрували заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.

07.04.2017 року позивач повторно звернулася до Радомишльського відділення Пенсійного фонду та надала відповідні додатки для призначення пенсії по ІІ групі інвалідності, однак, листом Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 18.04.2017 року позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії по інвалідністю по причині відсутності необхідного страхового стажу, оскільки не враховано строк навчання, зазначений в дипломі та стаж, визначений у трудовій книжці позивача, в зв'язку із невідповідністю прізвища в цих документах з паспортом.

В подальшому, після оскарження рішення Управління про відмову в призначенні пенсії до головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, листом від 09.06.2017 року позивачеві було повідомлено про правомірність відмови Радомишльським відділом з питань призначення та перерахунку пенсій Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області у призначенні ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності, страховий стаж останньої склав 10 років 11 місяців 3 дні, що є недостатньо для призначення пенсії по ІІ групі інвалідності. При цьому враховано рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14.03.2017 року про встановлення факту належності правовстановлюючих документів диплому та трудової книжки ОСОБА_1 для підтвердження її страхового стажу, однак, період роботи останньої в Радомишльській районній станції юних натуралістів з 31.08.1993 року по 15.08.1994 рік неможливо врахувати, оскільки запис про звільнення скріплений печаткою УРСР.

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії по інвалідності неправомірними, тому звернулася до суду за захистом свого порушеного права на пенсію по інвалідності, крім того вважає, що вказані дії відповідача призвели до моральних переживань та загострення захворювання, а тому просить стягнути завдану моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн..

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити з підстав, заявлених в позовній заяві. Крім того додала, що після з'ясування деяких обставин щодо її трудової діяльності вона повторно написала заяву про призначення пенсії 14.06.2017 року і з цього часу їй призначено виплату пенсії, однак, ОСОБА_1 вважає, що пенсію їй повинні були призначити з дня встановлення інвалідності - з 20.12.2016 року.

Представник відповідача Рудківська Т.М. в судовому засіданні заявлені вимоги не визнала, зазначила, що ОСОБА_1 з 14.06.2017 року призначено та виплачується пенсія, тому заявлені вимоги вважає необґрунтованими та просить відмовити в їх задоволенні, враховуючи обставини, зазначені в письмових запереченнях, згідно яких в трудовий стаж ОСОБА_1 не підлягає зарахуванню її робота за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області, так як в трудовій книжці останньої запис про звільнення засвідчено печаткою УРСР. На запитання про причини призначення пенсії не з 07.04.2017 року (дня першого звернення ОСОБА_1.) зазначила, що пенсію призначили з 14.06.2017 року - коли були надані всі документи, підтверджуючі страховий стаж ОСОБА_1. Вважає вимогу про стягнення моральної шкоди не обґрунтованою, просить суд відмовити в задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Положенням ч. 2 ст. 19 та ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України. При прийнятті нових Законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАСУ усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом ІІ групи загального захворювання з 20.12.2016 року (а.с.14).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 07.04.2017 звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії по інвалідності (а.с.16).

Крім того, судом встановлено, що листом від 18.04.2017 року № 2820/02-3 Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії по другій групі інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мотивуючи тим, що відповідно до ст. 32 вказаного Закону особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією. На день звернення за пенсією, необхідний ОСОБА_1 (яка на час звернення за пенсією досягла 48 років) страховий стаж для інвалідів ІІ групи має становити 11 років. Відповідно до наданих ОСОБА_1 документів страховий стаж становить 6 років 1 місяць 7 днів, тому відповідно до рішення Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 12 травня 2017 року в призначенні пенсії відмовлено. При цьому не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 року по 27.01.1989 рік та з 01.02.1990 року по 30.06.1992 рік у Житомирському Державному педагогічному університеті ім. Івана Франка через невідповідність прізвища у довідці з паспортом та стаж роботи за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області, так як запис про звільнення засвідчений печаткою УРСР (а.с.18-19).

В судовому засіданні було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в подальшому відповідачем враховано для підтвердження страхового стажу період навчання з 01.09.1986 року по 27.01.1989 рік та з 01.02.1990 року по 30.06.1992 рік у Житомирському Державному педагогічному університеті ім. Івана Франка, однак, стаж роботи з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області не враховано по причині скріплення печаткою УРСР запис про звільнення (а.с.20).

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно не врахував стаж роботи позивача за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області та неправомірно призначив ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 14.06.2017 року, виходячи з наступного.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п. 2.4, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження) і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу на цьому підприємстві, що внесені у трудову книжку, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1, остання 31.08.1993 року прийнята на посаду керівника гуртків станції юних натуралістів, 15.08.1994 року звільнена з посади за переведенням на посаду вчителя початкових класів в СШ № 5 (а.с.11-13).

Записи про звільнення засвідчені підписом керівника та печаткою установи. Тому даний факт, що вона дійсно працювала на даному підприємстві, суд вважає доведеним, а скріплення запису печаткою УРСР не надає підстав для неврахування вказаного періоду роботи до страхового стажу. При цьому посилання відповідача на постанову «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» № 2318-ХІІ та Інструкцію про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів від 18.10.1993 року № 643 являються безпідставними, так як зазначені нормативно-правові акти не містять норм, згідно яких печатки підприємств, установ, організацій які містять найменування УРСР, до приведення у відповідність до Інструкції № 643 печаток і штампів, визнавались недійсними.

Як вбачається із довідки від 30.01.2017 року № 5, виданої Станцією юних натуралістів відділу освіти Радомишльської РДА Житомирської області про те, що ОСОБА_1 дійсно працювала в Радомишльській Станції юних натуралістів з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року, печатка установи була змінена у 1995 році.

Не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи факт призначення позивачеві ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 14.06.2017 року (а.с.38-39,40).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.

Зокрема, ст. 32 вказаного Закону передбачено, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для інвалідів ІІ та ІІІ групи від 46 років до досягнення особою 48 року включно 11 років.

Стаття 45 вказаного закону визначає строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії:

1. Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.

У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права.

Згідно з п.п. 1.6, 1.7, 43 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою КМУ № 22-1 від 25.11.2005 року звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

За правилами п. 4.2 вказаного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

За приписами частини 2 статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому, обов'язок перевіряти документи, подані для призначення (перерахунку) пенсій покладений на органи пенсійного фонду.

При вирішенні спору суд також керується міжнародними принципами, запровадженими Конвенцією про захист прав людини за та основоположних свобод та розвинутими у рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював необхідність дотримання принципу «належного урядування» та зазначав, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються ( пункт 71 рішення від 20 січня 2012 року, справа «Рисовський проти України).

Як свідчить позиція і практика Європейського Суду, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, яка не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це призначення пенсії непрацездатній особі, держава чи її орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки їх схвалення дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області, тому відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

Із врахуванням наведеного, суд дійшов до переконання, що в даному випадку має місце порушення прав позивача, що підлягають захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог, а саме: слід зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію у зв'язку з інвалідністю з дня звернення - з 07.04.2017 року, із зарахуванням стажу роботи за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає Позивач та згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі № 804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з дня першого її звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності - з 07.04.2017 року з врахуванням стажу роботи за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області.

При цьому суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. за наступних підстав.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Всупереч вищевикладеному, стверджуючи про те, що відповідачем була завдана моральна шкода, позивач не обґрунтувала в чому вона полягає, не довела факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями відповідача, не визначила якими доказами це підтверджується, внаслідок чого суд відмовляє у задоволені цієї частини позовних вимог.

Оскільки позивач є інвалідом другої групи, то згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Відповідач згідно із законом від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" також звільнений від його сплати, а тому витрати пов'язанні з розглядом справи слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 19, 46 Конституції України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області стосовно призначення ОСОБА_1 пенсії по ІІ групі інвалідності з 14.06.2017 року.

Зобов'язати Коростишівське об'єднане управління Пенсійного фонду в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дня звернення із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності - з 07.04.2017 року з врахуванням стажу роботи за період з 31.08.1993 року по 15.08.1994 року в Радомишльській районній станції юних натуралістів Житомирської області.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Радомишльський районний суд Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 14.08.2017.

Суддя /підпис/ Н. С. Сіренко

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" __________ 20 __

(дата засвідчення копії)