Справа № 428/7974/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря Бондаренко І.С.,

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору недійсним, розірвання кредитного договору та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Дельта Банк» звернулося до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1205/0708/45-027, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 26 000 доларів США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 10.07.2008 року по 10.07.2038 року. Банк свої зобов’язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит, в розмірі та строки, передбачені кредитним договором. 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрованими за № 1306, 1307 від 25 травня 2012 року). Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку з чим станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 468370, 03 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 421264,86 грн.; заборгованість за відсотками – 47105,17 грн.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10 липня 2008 року у сумі 468370,03 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Відповідачем ОСОБА_1 подані до суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначено, що вона позов не визнає та вважає, що до неналежного виконання нею кредитного договору призвела світова фінансова криза 2008 року, яка є форс-мажором. Також зазначила, що вона не згодна з сумою наявної заборгованості та розрахунком заборгованості від 28.07.2015 року. Просила відмовити у задоволенні позову.

Також, відповідач ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору недійсним, розірвання кредитного договору та договору іпотеки, у якому зазначила, що вважає свої права порушеними при укладанні кредитного договору. Відповідач вважає, що позивачем були порушені ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки усі ризики по кредитам, отриманим у валюті, покладені на позичальників, що створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Крім цього, вважає, що перед оформленням кредитного договору їй, як споживачу, не було надано для ознайомлення умови кредитування, детальний розпис сукупної вартості кредиту, відсутній графік платежів та позивач не попередив її, що усі валютні ризики за кредитним договором несе саме відповідач. Вважає відсутність графіка погашення кредиту та порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» підставою для визнання кредитного договору недійсним, розірвання кредитного договору та договору іпотеки.

Представником позивача ОСОБА_2 подані до суду письмові заперечення проти зустрічного позову, у яких зазначено, що зустрічний позов позивач не визнає та вважає, що немає підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки жодних порушень закону, про які говорить відповідач, при укладенні договору не було. Крім цього, подала письмову заяву про застосування строків позовної давності, адже кредитний договір укладений 10.07.2008 року, а зустрічний позов до банку відповідач подав лише у березні 2016 року, тобто відповідач пропустив трирічний строк позовної давності. Просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник позивача в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, до суду подала письмову заяву з проханням розглядати справу без участі представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала зустрічний позов та заперечувала проти задоволення первісного позову.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Іпотекодержатель зобов’язаний письмово у п’ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов’язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованим у реєстрі за № 1306, 1307, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» уклали договір про купівлю ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги ПАТ «Сведбанк» в якості кредитора за певними кредитними договорами та договорами забезпечення.

Згідно з витягом з Додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року та випискою з акту приймання-передачі прав вимоги, право вимоги за кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.08.2008 року та за договором іпотеки № 1205/0708/45-027-Z-1 від 10.07.2008 року, укладеними з ОСОБА_1, передано Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк».

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 78094987 від 13.01.2017 року, у відповідному реєстрі приватним нотаріусом ОСОБА_4 зареєстровано обтяження нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 1077 ЦК України у кредитному та іпотечному зобов’язанні ОСОБА_1 перед ПАТ «Сведбанк» кредитор та іпотекодержатель був замінений іншою особою, тобто ПАТ «Дельта Банк», про що між ними був укладений письмовий договір.

Тому, в даному випадку, суд вважає обґрунтованим та законним звернення ПАТ «Дельта Банк» до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 та ч. 1 ст. 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 26200,00 доларів США на строк по 10 липня 2038 року включно та на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 кредитного договору кредит надається банком у готівковій формі через касу банку або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири № 136 в будинку № 25, що знаходиться за адресою: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, шосе Будівельників, загальною площею 48,0 кв. м.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і в порядку, встановленому п.п. 6.1, 8.4 цього договору.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору проценти за користуванням кредитом нараховуються, виходячи із розміру процентної ставки, встановленої в п. 1.3 або зміненої відповідно до п. 6.1 та/або 8.4 цього договору та фактичної кількості днів користування кредитом, на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів за користування кредитом за кількість днів у місяці приймається 30 днів, у році 360.

Згідно з заявою на видачу готівки № 2858679/1234 від 10.07.2008 року ОСОБА_1 отримала готівкою 26 200, 00 доларів США. В судовому засіданні ОСОБА_1 визнала факт отримання вказаної суми кредитних коштів.

Таким чином, судом встановлено, що банк взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконав належним чином та надав ОСОБА_1 кредит у сумі 26 200, 00 доларів США. Однак, відповідач ОСОБА_1 порушила зобов’язання взяті на себе згідно з умовами кредитного договору щодо строків повернення кредиту та відсотків за його користування, у зв’язку з чим за нею утворилась заборгованість.

Так, згідно із розрахунком позивача за первісним позовом Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008 року, яка станом на 28.07.2015 року становить 468370,03 грн. та складається з наступного: 421264,86 грн. – заборгованість за кредитом; 47105,17 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом (том 1, а.с. 20).

При цьому із вищевказаного розрахунку вбачається, що при його проведенні позивач використовував курс долару США до української гривні, встановлений НБУ станом на 28.07.2015 року на рівні 2206,2278 грн. за 100 доларів США.

Також, з іншого розрахунку позивача вбачається, що при його проведенні позивач з 22.10.2014 року використовував відсоткову ставку на рівні 12,90 відсотків річних, а з 25.11.2014 – на рівні 13,90 відсотків річних (том 1, а.с. 148).

Згідно із п. 6.1.1 спірного кредитного договору про зміну процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення за 30 календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. Зміни до договору набувають чинності, а нова процентна ставка починає діяти з 31 дня після відправлення банком повідомлення відповідно до цього підпункту.

Відповідно до п. 8.4 спірного кредитного договору сторони, за взаємною згодою, домовились без укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору, у випадку невиконання зобов’язань, що передбачені п. 5.6, 5.7, 2.2 встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

Відсоткова ставка підвищується на 1 відсоток за кожен факт такого порушення від рівня поточної ставки на дату порушення зобов’язання позичальника. Відсоткова ставка підвищується з дня, наступного за днем порушення строків виконання зобов’язання передбаченого п. 5.6, 5.7, 2.2.

Пункти 2.2, 5.6, 5.7 спірного кредитного договору встановлюють для позичальника обов’язки щодо реєстрації права власності на об’єкт нерухомості, який був придбаний за рахунок кредитних коштів, щодо надання банку документів на його вимогу для оцінки фінансового стану позичальника та щодо страхування об’єкту нерухомості, який був придбаний за рахунок кредитних коштів.

Ухвалою від 10.07.2017 року суд витребував від ПАТ «Дельта Банк» відомості про те, на якій саме правовій підставі, передбаченій у спірному кредитному договорі № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008, було двічі підвищено відсоткову ставку за кредитом (09.11.2014 року до 12,9 % та 09.12.2014 року до 13,9 %), а також письмові докази щодо підтвердження фактів, які стали підставою для підвищення відсоткової ставки за кредитом, зокрема докази наявності підстав для підвищення відсоткової ставки та додержання порядку підвищення ставки за п. 8.4.1 спірного договору або за п. 6.1 спірного договору. Вказана ухвала була отримана представниками ПАТ «Дельта Банк» за двома різними адресами, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, проте на її виконання не було надано жодних відомостей та документів.

Листом ЗАТ «Страхова компанія «Кредо-Класік» від 10.07.2015 року № 126 підтверджується, що ОСОБА_1 повністю оплатила страховий платіж за 2013, 2014, 2015 роки згідно договору страхування № 013058/2200/0000504 від 05 липня 2013 року.

Отже, позивачем за первісним позовом не було доведено правомірності підвищення відсоткової ставки за спірним кредитним договором та додержання порядку підвищення ставки за п. 8.1.4 спірного договору або за п. 6.1 спірного договору.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 надано до суду власний розрахунок заборгованості за кредитним договором із урахуванням всіх сплачених нею сум в рахунок погашення кредиту, а також із урахуванням відсоткової ставки в розмірі 11,90 відсотків річних протягом всього строку дії договору та виникнення заборгованості. Із вказаного розрахунку вбачається, що станом на 28.07.2015 року, із урахуванням застосованого банком права на дострокове стягнення заборгованості, ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008 року в загальному розмірі 457401,33 грн., а саме: 418713,80 грн. – заборгованість за кредитом (18978,72 долари США помножити на 22,062278) та 38687,53 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом (1753,56 долари США помножити на 22,062278).

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши наданий відповідачем розрахунок заборгованості, звіривши його з виписками по особовому рахунку, суд погоджується з цим розрахунком в частині визначення заборгованості в доларах США та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором в межах позовних вимог станом на 28.07.2015 року в загальному розмірі 457401,33 грн., а саме: 418713,80 грн. – заборгованість за кредитом та 38687,53 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом. При цьому суд, із урахуванням змісту позовних вимог, які позивач просить задовольнити в національній валюті України (гривні) за курсом гривні до долару США станом на 28.07.2015 року, вважає за необхідне застосувати до спірної суми заборгованості, яка первинно обчислюється в доларах США, той курс валют, який був встановлений НБУ станом на 28.07.2015 року на рівні 2206,2278 грн. за 100 доларів США. Таким чином, із урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не здійснить виходу за межі позовних вимог і не задовольнить суму грошових вимог позивача в розмірі, більшому за той, який просить стягнути позивач.

Розглянувши доводи зустрічного позову, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Посилання відповідача на те, що їй не було відомо про ризики отримання кредиту в іноземній валюті, суд не приймає до уваги та вважає, що вони не відповідають дійсності, оскільки відповідач, розуміючи, що вона проживає в Україні, де національною валютою є гривня, свідомо бажала отримати кредит у доларах США, а тому мала передбачати й ризики, пов’язані з отриманням кредиту в іноземній валюті, стабільність якої не залежить від сторін договору, а її зростання може відбутися у будь-який час.

Крім цього, судом встановлено, що при укладенні кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, і вони досягли згоди щодо істотних умов даного договору, що підтверджено власноручними підписами сторін, правочин вчинений у формі, встановленій законом, був спрямований на отримання кредиту та на його погашення, згідно з умовами даного договору.

Щодо посилань відповідача за первісним позовом на порушення позивачем за первісним позовом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливих умов кредитного договору, що створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, не надання перед оформленням кредитного договору для ознайомлення умов кредитування, детального розпису сукупної вартості кредиту, відсутності графіку платежів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка діяла на момент укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Відповідно до Постанови правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», вищезазначені правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 3.1 вищенаведених Правил, банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

З п. 3.2. розділу 3 вищевказаних Правил вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Судом встановлено, що з у спірному кредитному договорі не має жодних відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, а також не має умов, які пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. В тексті договору не вказано повної орієнтовної або точної вартості кредиту.

Із пояснень відповідача та наданого нею розрахунку судом встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у більш ніж два рази (26200 доларів кредиту та 70093,32 долари відсотків).

Посилання в п. 11.1, 11.3 кредитного договору на те, що позичальник свідчить, що вона до підписання цього договору ознайомилася з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту у ПАТ «Сведбанк» та всією необхідною інформацією щодо умов кредитування, на думку суду не обґрунтовані ані змістом самого кредитного договору, ані змістом додатків до нього.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Отже, в порушення п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк не надав позивачу як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було суттєво порушено вимоги чинного закону. Вказане порушення закону, на думку суду, призвело до укладення сторонами договору із несправедливими умовами в аспекті істотного дисбалансу обов’язків на шкоду споживача щодо виплати відсотків за користування кредитом в сумі, яка перевищує суму кредиту у більш ніж два рази.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позовні вимоги про визнання спірного кредитного договору недійсним можливо визнати обґрунтованими.

Разом з тим, представник позивача за первісним позовом в письмовій заяві просила застосувати наслідки спливу позовної давності до вимоги за зустрічним позовом, у зв’язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, яка була висловлена в постанові від 03 лютого 2016 року по справі № 6-75цс15 та яка зводиться до того, що загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний кредитний договір № 1205/0708/45-027 був укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» 10.07.2008 року.

З викладеного вище суд доходить висновку про те, що вказані відповідачем суттєві порушення законодавства сталися при укладенні кредитного договору 10.07.2008 року і саме в цей момент відповідач за первісним позовом могла довідатися про порушення своїх прав споживача на отримання графіку кредитних платежів та інформації про сукупну вартість кредиту, а тому і перебіг позовної давності в даному випадку починається саме з дня укладення кредитного договору 10.07.2008 року.

Відповідач звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним лише 09.03.2016 року (вх. № 4618), тобто із значним перевищенням загальної позовної давності, встановленої тривалістю у три роки. При цьому суд не знаходить жодних поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним слід відмовити у зв’язку із спливом строку позовної давності.

Щодо твердження відповідача про те, що світова фінансова криза, яка призвела до «обвалу» національної валюти з 01.10.2008 року є форс-мажором і на підтвердження цього факту парламентом та урядом прийнятий ряд нормативно-правових актів, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв’язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до п. 6.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1 Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов’язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв’язку між обставиною та неможливістю виконання зобов’язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Відповідно до п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов’язаннях/обов’язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В ході судового розгляду даної справи відповідачем не було надано суду сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональної торгово-промислової палати, що засвідчує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) по спірному кредитному договору, який може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язання за кредитним договором, а оскільки сертифікат є єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження зазначених обставин, суд вважає, що такі доводи, викладені відповідачем у зустрічному позові не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання, не підтверджені належними та допустимими доказами, з яких суд мав можливість встановити наявність обставин, що обґрунтовують доводи відповідача.

Щодо розірвання кредитного договору та договору іпотеки на підставі ст.ст. 611, 651 ЦК України, суд вважає за необхідне роз’яснити наступне.

У своєму зустрічному позові відповідач посилається на те, що банком при укладенні спірного кредитного договору було грубо порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що є підставою для розірвання кредитного договору та договору іпотеки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-75цс13).

Отже, на підставі викладеного, суд доходить висновку про те, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України правові наслідки у вигляді розірвання договору настають у разі порушення договірного зобов’язання, а не норм закону. В даному випадку зобов’язання у сторін виникли з підстав встановлених ст. 11 ЦК України, а саме з кредитного договору. Згідно з кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 26 200, 00 доларів США на строк по 10 липня 2038 року включно та на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов’язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Як встановлено судом раніше, банк взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконав належним чином та надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 26200,00 доларів США, яка отримала їх та здійснила розрахунок за договором купівлі-продажу квартири № 136 в будинку № 25, що знаходиться за адресою: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, шосе Будівельників, загальною площею 48,0 кв. м.

Тобто, в даному випадку відсутні правові підставі стверджувати, що банк взяті на себе зобов’язання за кредитним договором порушив або не виконав. Усі допущені банком, на думку відповідача, порушення не стосуються виконання кредитного договору, а стосуються процедури його укладення, тобто моменту, коли між сторонами ще не виникли кредитні зобов’язання, а тому, на думку суду, відсутні й правові підстави для розірвання кредитного договору на підставі ст. 651 ЦК України.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в частині визнання кредитного договору недійсним та розірвання кредитного договору, суд вважає, що також відсутні й правові підстави для розірвання договору іпотеки, оскільки іпотека є одним з видів застави (ст. 575 ЦК України), право на яку, відповідно до ст. 593 ЦК України, припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

З метою забезпечення зрозумілості судового рішення, із урахуванням змісту абзацу 3 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», суд вважає за необхідне роз’яснити, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено у зв’язку із спливом строку позовної давності, в той час як у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та договору іпотеки відмовлено у зв’язку із необґрунтованістю вимог про розірвання відповідних договорів.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 3654,00 грн. – пропорційно до задоволеної частини вимог за первісним позовом за тими максимально допустимими ставками судового збору, які були чинними станом на час звернення позивача до суду 11.08.2015 року.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1205/0708/45-027 від 10.07.2008 року у сумі 457401 (чотириста п’ятдесят сім тисяч чотириста одна) грн. 33 коп., а саме: 418713 грн. 80 коп. – заборгованість за кредитом та 38687 грн. 53 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору недійсним, розірвання кредитного договору та договору іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 3654 (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15 серпня 2017 року.

Суддя Д.Б. Баронін