Провадження № 2/522/6595/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді – Бойчука А. Ю.

при секретарі – Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради та ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору оренди землі., -

В С Т А Н О В И В :

21 березня 2017 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 до Одеської міської ради та ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ», за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Департамент комунальної власності ОМР з позовом про визнання незаконним п.2 рішення Одеської міської ради № 484-VII від 16.03.2016 р., незаконним рішення Одеської міської ради №1023-VII від 30.06.2016 р., та визнання недійсним договору оренди землі від 19.08.2016, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДВАНСМЕНТ» посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі № 1995.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що при надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,9 га, за адресою: м. Одеса, площа Старосінна, 1 а, 2, для експлуатації та обслуговування торговельного ринку та благоустрою прилеглої території та при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:34:003:0024 площею 2,3859 га відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки. У порушення вимог ч.5 ст.20 ЗК України відсутня містобудівна документація, яка передбачає розміщення на Старосінній площі в м. Одесі торговельного ринку, а отже рішення Одеської міської ради №484 від 16.03.2016 та №1023 від 30.06.2016 є такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, а тому мають бути визнані незаконними. Також зазначає, що у відповідачів не було передбачених ч.2 ст.134 ЗК для передачі ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ» в оренду земельної ділянки без земельної торгівлі (аукціону). Так як рішення №484 та 1023 прийняті з порушенням чинного на той час законодавства України, то укладений на виконання рішення договір оренди землі також є недійсним, оскільки ці рішення є правовою підставою для укладання договору оренди, а сам договір оренди є їх безпосереднім наслідком.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили суд його задовольнити.

Представник відповідача - ОМР заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ» заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Департамент комунальної власності ОМР » заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення учасників судового розгляду, допитавши сторін, ознайомившись з матеріалами справи, наданими доказами, вважає позов, таким що не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об’єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Згідно приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Територіальна громада, як власник об’єкту комунальної власності, делегує відповідному органу місцевого самоврядування (раді) повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень передбачених законодавством.

Воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Судом встановлено, що 16.03.2016 року№ 1023-VII Одеською міською радою було прийнято рішення, пунктом 2 якого надано дозвіл ТОВ «ЕДВАНСМЕН» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 2,9 га, за адресою: м. Одеса, площа Старосінна 1а, 2, для експлуатації та обслуговування торговельного ринку та благоустрою території.

Рішенням Одеської міської ради № 1023-VII від 30.06.2016. було вирішено:

-затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:34:003:0024), площею 2,3859 га (категорія земель за основним цільовим призначенням – землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, площа Старосінна 1а, 2.

-надати ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ» земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду терміном на 25 років, для експлуатації та обслуговування торговельного ринку та благоустрою прилеглої території.

-затвердити проект договору оренди землі між Одеською міською радою ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 124 ЗК України визначений порядок передачі земельних ділянок в оренду.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. В ч. 2 вказаної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. А в ч. 3 цієї ж статті вказано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що вказане рішення було прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, а отже є незаконним. Також зазначає, що підставами звернення до суду з вказаним позовом є порушення його прав, як члена територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в зясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Матеріальний аспект захисту охоплює й положення гл. 3 ЦК, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. У розумінні закону, суб’єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у ст.15 ЦК підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен зясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб (аналіз ВСУ практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України від 29.05.2014 року).

Згідно з положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб й лише в межах заявлених ним позовних вимог та на підставі доказів сторін й інших осіб які беруть учать у справі.

Згідно п. 1 ст. 45 ЦПК України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. №2 визначено, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси та брати участь у цих справах.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони є рівними учасниками судового розгляду та згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до п.25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів у порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Між тим, ОСОБА_1 в позовні заяві не вказує які саме його права та інтереси оскарженими рішеннями ОМР та договором оренди землі порушені. Позивач лише зазначив, що звернувся до суду як член територіальної громади м. Одеси але які саме його права як члена територіальної громади порушені не вказує.

З наданих суду документів також не вбачається, у чому саме полягають порушення прав позивача, позивачем не надано суду належних допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що його права та свободи взагалі будь-ким порушені чи не визнаються, або оспорюються, не навела доказів у чому полягають порушення його прав.

Рішенням Конституційного суду України справа N 1-10/2004 від 1 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також суд дійшов висновку, що порушення вимог Закону діями суб’єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на вищезазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у справі №815/2965/14.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним п.2 рішення Одеської міської ради № 484-VII від 16.03.2016 р., незаконним рішення Одеської міської ради №1023-VII від 30.06.2016 р.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі від 19.08.2016, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДВАНСМЕНТ» посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі № 1995 суд зазначає наступне.

19.08.2016 року, було укладено договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДВАНСМЕНТ», посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі №1995.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою ст. 152 ЗК України.

За положенням ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а аткож усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст. 210 ЦК України).

Позивач зазначає, що підставою для визнання договору оренди недійсним є визнання незаконним рішення №484 та №1023 ОМР, оскільки ці рішення є правовою підставою для укладання договору оренди, а сам договір оренди є їх безпосереднім наслідком.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним п.2 рішення Одеської міської ради № 484-VII від 16.03.2016 р., незаконним рішення Одеської міської ради №1023-VII від 30.06.2016 р, підстав для визнання недійсним договору оренди у суду немає.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повно і всебічно з’ясував обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні, вирішив справу згідно із законом.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, обєктивно та неупереджено, суд вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами справи та зібраними доказами, тому вважає за необхідне в задоволенні позовувідмовити.

Керуючись ст.140 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 327 ЦК України, 10, 11,28-30, 40,42, 45, 58-61, 80, 119, 207, 212 -214 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської міської ради та ТОВ «ЕДВАНСМЕНТ», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії.

Суддя А. Ю. Бойчук