Справа № 158/1137/17

Провадження № 2/0158/437/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/ЗАОЧНЕ/

02 серпня 2017 року Ківерцівський районний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Костюкевича О.К.

при секретарі - Хмілевській І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Як доказ заявлених вимог вказує на те, що 23.01.2017 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір Фінансового лізингу № 004967 з додатками, згідно якого предметом Лізингу по даному договору - є трактор ХТЗ 3522.

23.01.2017 року на виконання умов вищевказаного договору позивачем ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» було сплачено платіж в розмірі 35 000 грн.

Посилаючись, на те що умови укладеного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Цивільного законодавства України, його умови є несправедливими такими, що вводять в оману, відповідач проводить нечесну підприємницьку діяльність, тому просить суд визнати договір фінансового лізингу № 004967 від 23.01.2017 року, укладений між ним та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» недійсним, стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь 35000 грн. сплачених згідно вищевказаного договору.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. До суду подав заяву про підтримання позову та розгляд справи у його відсутності. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача Кептє С.В., будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. До суду подано заперечення на позовну заяву, згідно якого вважає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу № 004967 від 23.01.2017 року відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про фінансовий лізинг», умови договору є справедливими і жодним чином не порушують прав позивача. Таким чином, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними, в задоволенні позову просить відмовити.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 197 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

За змістом ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом встановлено, що 23.01.2017 між ОСОБА_1 та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 004967 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу позивачу в користування трактор «ХТЗ-3522», а останній зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно умов договору (а.с.3-9).

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору вартість предмету лізингу становить 350000 грн., відсоток платежів - 50%, авансовий платіж - 175000 гривень, щомісячний платіж - 14583.33 гривень, комісія за організацію (10%) - 35000.00 гривень, комісія за передачу (3%) - 10500.00 грн. (а.с.13).

23.01.2017 року на виконання умов договору позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 35000 грн., що підтверджується копією квитанції № ПН701 (а.с.16).

13.02.2017 року ОСОБА_1, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, звернувся до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів (а.с.19).

Листом № 2230 від 07.03.2017 року ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» повідомило позивача про те, що договір № 004967 від 23.01.2017 року вважається розірваним з 13.02.2017 року в односторонньому порядку Лізингоодержувачем згідно ст. 12 п. 12.12 Договору та п. 3 ст. 7 та ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг». Разом з тим, позивачу відмовлено в повернення сплачених ним коштів в сумі 35 000 грн. (а.с.20).

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Закону України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Закон України "Про захист прав споживачів", зокрема ст. 18, містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Виходячи з аналізу даної норми Закону, можна зробити висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Відповідно до п.п. 4.3.5 і 4.3.6 вказаного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору. При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізиногоодержувача про розірвання цього договору, а також у випадку неможливості здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, із причин, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізиногодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.12 цього договору. У п. 12.12 договору передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання у розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що всі невід'ємні поліпшення предмету лізингу повинні ставати власністю відповідача, при цьому він не зобов'язаний виплачувати позивачу жодних компенсацій. При цьому пункт передбачає, що поліпшення здійснюються виключно за згодою відповідача. Така умова договору суперечить ч. 3 ст. 778 ЦК України, оскільки поліпшення речі зроблені за згодою наймодавця відшкодовуються або їх вартість зараховується в рахунок плати за користування річчю.

Умовами спірного договору, зокрема п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.10, 12.11, 12.12 передбачено обов'язок лізингоодержувача сплатити штрафні санкції за невиконання тих чи інших зобов'язань, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін договору.

Вказані положення договору лізингу встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору (оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони, будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності та справедливості), справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами згідно вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом також встановлено, що договір фінансового лізингу № 004967 від 23.01.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон», нотаріально посвідчено не було.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 та від 11 травня 2016 року у справі № 6-65 цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції.

В силу ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що договір фінансового лізингу № 004967 від 23.01.2017 року є таким, що містить несправедливі умови щодо споживача (позивача по справі), в матеріалах справи відсутні відомості про те, чи відповідач має право на здійснення фінансових послуг (наявність відповідної ліцензії), вказаний договір не є нотаріально посвідченим, а тому підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину, а саме - повернення позивачу сплаченої ним суми платежу за вказаним договором у розмірі 35 000 гривень.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 58, 60, 61, 197, 213-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 220, 227, 628, 799, 806, 808 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів" суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір фінансового лізингу № 004967 від 23 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) гривень.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в доход держави 640 (шістсот сорок) грн. судового збору

Заочне рішення може бути переглянуте Ківерцівським районним судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Ківерцівський районний суд до апеляційного суду у Волинській області протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб які були відсутні під час проголошення рішення, з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич