ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2017 р. Справа № 920/352/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю від 02.11.2016р. № 10-622/д;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 30.12.2016 р. № 138; ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2209 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 20.06.2017 р. у справі № 920/352/17

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” в особі Нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз”, м. Охтирка Сумської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СУМИГАЗ ЗБУТ”, м. Суми,

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Укрнафта” в особі Нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз” звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить визнати укладеним з 01.04.2016 р. між Публічним акціонерним товариством “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз” та Товариством з обмеженою відповідальністю “СУМИГАЗ ЗБУТ” договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій на 2016-2017 роки в редакції, наведеній у позовній заяві.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.06.2017 р. у справі № 920/352/17 (суддя Левченко П.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що чинним законодавством не передбачено обов’язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу за умови укладення договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та певні умови запропонованого позивачем проекту спірного Договору суперечать чинному законодавству, у зв’язку з чим відсутні правові підстави для визнання судом цього Договору укладенимі т. ін.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скаргипозивач, зокрема, посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не враховано що внутрішньопромислові трубопроводи НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ'Укрнафта" не є елементом газотранспортної системи й відповідно господарська діяльність підприємства за договорами з постачальниками природного газу здійснюється поза межами газотранспортної системи, положення законодавства, що визначають правові аспекти транспортування природного газу магістральними трубопроводами та розподільними трубопроводами газотранспортної системи до правовідносин між ПАТ'Укрнафта" в особі НГВУ'Охтирканафтогаз" та ліцензіатами не застосовуються. Це зокрема стосується норм Кодексу газотранспортної системи та норм Закону України „Про ринок природного газу" в частині надання послуг з транспортування газу оператором в межах газотранспортної системи.

Відповідно до ст.1 Закону Країни „Про трубопровідний транспорт" промисловий трубопровід (немагістральний трубопровід в межах виробництва), яким підприємство переміщує природний газ, не є елементом газотранспортної системи, а відноситься до системи трубопровідного транспорту України й існує як елемент останньої. Згідно з частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами зазначеного Кодексу.

При цьому позивачзазначає, що господарським судом першої інстанції не враховано, що Постанова НКРЕКП від 12.01.2015 №9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом» передбачає провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом при обов’язковому укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договорів на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договорів на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов'язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9).

Відподвіно до п.3.2 Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ліцензіат зобов'язаний:

1) укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку,

2) складати та підписувати разом із споживачами та/або газотранспортними/газорозподільними підприємствами акти про обсяги поставленого природного газу відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1.3, розділу І Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9 передбачено, що Договір на постачання природного газу - письмова домовленість сторін (газопостачального підприємства, газорозподільного/газотранспортного підприємства та споживача), що укладається відповідно до типового договору, затвердженого в установленому законодавством України порядку, згідно з якою газопостачальне підприємство через газові мережі газорозподільного/газотранспортного підприємства зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.Зважаючи на наведені положення Постановою НКРЕКП від 12.01.2015 №9, на думку позивача, укладення договору на переміщення природного газу є обов'язковим, оскільки є необхідною складовою постачання природного газу споживачам категорії населення та релігійних організацій.

Також позивачзазначає, що господарським судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що позивач, як надавав так і продовжує надавати відповідачеві послуги з переміщення природного газу, а останній продовжує приймати (отримувати) ці послуги.

Крім цього, позивачзазначає, що господарським судом першої інстанції не враховано, що постанова від 30.09.2015р №2516 містить положення, які фактично зобов'язують керівників газовидобувних підприємств, до яких зокрема, відноситься НГВУ'Охтирканафтогаз" ПАТ'Укрнафта", укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.Зокрема, положеннями пунктів 19,20 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженому Постановою НКРЕКП від 30.09.2015р №2516 передбачено, що у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо.Своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств (пункт 29 Алгоритму).

Також позивач зазначає, що постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.04.2016 № 643, від 17.05.2016 № 806, від 24.06.2016 № 1175, від 06.07.2016 № 1218, від 29.08.2016 № 1479 встановлено норматив перерахування коштів на поточний рахунок підприємств з транспортування природного і нафтового газу промисловими трубопроводами, зокрема для Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», яке також є газовидобувним підприємством, що здійснює транспортування газу внутрішньопромисловими газопроводами.Судом першої інстанції також залишено поза увагою доводи позивача, що згідно з п.14 зазначеної Постанови НКРЕКП „ Газопостачальні підприємства зобов'язані надати до НКРЕКП копії діючих договорів з кожним учасником платіжно-розрахункових відносин, для яких будуть розраховуватися та встановлюватися нормативи перерахування коштів. У разі ненадання до НКРЕКП зазначених копій договорів нормативи перерахування коштів не встановлюються. У такому випадку нормативи перерахування коштів можуть бути встановлені лише після надання до НКРЕКП копій необхідних договорів". НКРЕКП не було включено підприємство НГВУ'Охтирканафтогаз" ПАТ'Укрнафта" до нормативів перерахування коштів з поточних рахунків і з спеціальним режимом використання не тому , що НГВУ "Охтирканафтогаз" не має на це правових підстав, а тому, що Регулятору газопостачальним підприємством ТОВ "Сумигаз Збут" не було надано копії відповідних договорів і т. ін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 8012 від 31.07.2017 р.) проти її задоволення заперечує, з підстав, що зазначені у відзиві, зазначаючи, що оскаржуване рішення прийняте у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

При цьому відповідач стверджує, що законодавчі та підзаконні акти, на які посилається позивач (статті 179, 187, 306 ГК України, статті 627, 631, 638 Цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок природного газу", ЗУ "Про трубопровідний транспорт" та Постанови НКРЕКП від 21 січня 2015 року №9 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" та ін.) таких норм, що зобов'язували б відповідача укласти спірний договір, не містять. Судом першої інстанції, при прийнятті рішення, враховано, що відповідно до пункту З постанови НКРЕКП від 16.02.2017 року № 201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу» постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12 січня 2015 року № 9 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16 березня 2015 року за № 289/26734, на яку посилався позивач як у позові, так і в апеляційній скарзі, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено.

Також відповідач зазначає про безпідставність посилання позивача на положення Алгоритму, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року №2516, оскільки такий Алгоритм є похідним нормативно правовим актом від укладення договору і застосовується лише в разі існування договірних відносин. Окрім того, зазначений Алгоритм є підзаконним нормативно правовим актом, і т. ін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 02.02.2017 р. за вих. № 24юр-01/583 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення направлено на адресу відповідача проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов’язується надати відповідачу послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій, до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач зобов’язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, проект договору та супровідний лист № 24юр-01/583 від 02.02.2017 року отримано відповідачем 08.02.2017 року.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає, один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

01.03.2017 року позивачем отримано від відповідача лист № Smz 04-ЛВ-790-0217 від 27.02.2017 року, у якому відповідач зазначив про відсутність підстав укладення такого договору та повернув позивачеві непідписаний проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій на 2016-2017 роки.

Позивач вважає, що відповідач на порушення вимог чинного законодавства ухиляється від укладення спірного Договору, посилаючись на те, що обов’язок укладення такого договору між сторонами передбачено чинним законодавством, як необхідна складова постачання природного газу споживачам, а позивач є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу до точки виходу до газорозподільної системи відповідача на певній частині території Сумської області власними мережами, що підтверджується Технічною угодою про умови приймання-передачі природного газу № 2015/СТ від 12.12.2014 року, укладеною між сторонами у справі.

При цьому позивач стверджує, що обов’язок укладення спірного договору випливає з положень частини першої статті 306, статті 638 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 179, частину першу статті 187 Господарського кодексу України, пунктами 27, 28 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу” та статтею 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт”, а також положення постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом”.

Зокрема, згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, постачальник природного газу – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Відповідно до пункту 28 вищезгаданої статті постачання природного газу – господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; НКРЕКП (Регулятор на ринку природного газу) згідно з переліком ліцензіатів з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, які є єдиними на зазначених територіях, відповідача визначено в якості єдиного постачальника природного газу для населення м. Суми Сумської області. Вимоги провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом встановлені постановою НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом” передбачають, що провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов’язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9).

Відповідно до пункту 3.2 постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 , ліцензіат зобов’язаний: 1) укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку; 2) складати та підписувати разом із споживачами та/або газотранспортними/газорозподільними підприємствами акти про обсяги поставленого природного газу відповідно до укладених договорів.

Відповідно до пункту 13 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки (далі - Алгоритм), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2516, при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.

Позивач зазначає, що пунктами 19, 20 Алгоритму визначено, що у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо. Згідно з пунктом 29 Алгоритму, своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств.

На думку позивача, обов’язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами випливає з наведених положень Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2516.

Зважаючи на наведене, позивач стверджує, що відповідно до положень статей 179, 187 Господарського кодексу України наявні правові підстави для визнання спірного Договору укладеним в судовому порядку, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обов’язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу за умови укладення договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та певні умови запропонованого позивачем проекту спірного Договору суперечать чинному законодавству, у зв’язку з чим відсутні правові підстави для визнання судом цього Договору укладеним, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду першої інстанції, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України визначає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Також, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено і статтею 11 Цивільного кодексу України.

При цьому, частиною другою статті 67 Господарського кодексу України та статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Крім того, загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 Господарського кодексу України, згідно ч 3 якої укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суд у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо спір виник при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Згідно з частиною третьою статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Зазначені норми не суперечать одна одній, оскільки суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Тому в резолютивній частині рішення, яким задовольняється позов про спонукання укласти договір слід вказувати на те, що спірний договір є укладеним.

Натомість, як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, чинне законодавство не містить положень щодо обов’язку укладення спірного Договору, а зазначений Договір містить певні умови, які суперечать чинному законодавству, що виключає можливість визнання такого Договору укладеним в судовому порядку.

Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, що набрав чинності 01.10.2015 року, постачальник природного газу (далі - постачальник) – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

В даному випадку відповідач є суб’єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу:

1) з 01 липня 2015 року до 11 травня 2017 року відповідач здійснював статутну діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ліцензії. Постанова НКРЕКП про видачу вказаної ліцензії від 04.06.2015 року № 1681 з терміном дії на 5 років, постановою НКРЕКП від 01.09.2015 року № 2247 ліцензія була переоформлена на безстрокову.

2) 11 травня 2017 року постановою НКРЕКП № 631 “Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ” зазначену вище ліцензію було анульовано, а постановою від 11.05.2017 року № 633 “Про видачу ліцензій з постачання природного газу ДП “ГАЗПОСТАЧ” ПАТ “ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ”, ДП “ШЕПЕТІВКАГАЗ” ПАТ “ШЕПЕТІВКАГАЗ”, ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ХАРКІВГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ХЕРСОНРЕПОНГАЗ”, ТОВ “ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ”, ДП “МОЛТЕКС НАФТА І ГАЗ” КОМПАНІЇ “МОЛТЕКС БІЗНЕС”, ФОП ОСОБА_3, ТОВ “АВЕРС ПЛЮС ЛТД”, ТОВ “ЕВЕРЕСТ ЕНЕРГОПОСТАЧ”, ТОВ “ОБЛГАЗПОСТАЧ”, ТОВ “РЗ ЕНЕРДЖИ”, ТОВ “УКРФІНГАЗ”, ТОВ “ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ”, ТОВ “СІРІУС-1”, ТОВ “ІНОЛ ЕНЕРДЖІ”, ТОВ “УКРАЇНСЬКА ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ”, ТОВ “УКРЕНЕРГОЕКСПОРТ”, ТОВ “ВОЛИНЬГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ГК РЕСУРС-ПАРТНЕР”, ТОВ “ГАЗОВІ РЕСУРСИ”, ТОВ “ВЕСТА” та ТОВ “АЙРОН ГОЛД” НКРЕКП прийнято рішення про видачу відповідачеві ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

Подання ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ” до НКРЕКП заяви про анулювання ліцензії на постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видачу ліцензії на постачання природного газу було здійснено на виконання пункту 2 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 року № 201 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу”. Даним пунктом визначено, що строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності”, становить три місяці з дня опублікування цієї постанови. Опублікування постанови відбулось 25.03.2017 року у газеті “Урядовий кур’єр” № 57.

Відповідно до пункту 3 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 року № 201 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу” постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12 січня 2015 року № 9 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом”, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16 березня 2015 року за № 289/26734, на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов’язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Скасованою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 9 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами”, що, як зазначено вище, дбула чинною до 25.03.2017 року також не передбачено такого обов’язку, оскільки ліцензіат був зобов’язаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку, а спірний Договір до таких договорів не належить.

Крім того, не можуть бути прийняті до уваги як безпідставні посилання позивача на те, що обов’язок з укладення спірного Договору встановлено положеннями Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженим Постановою НКРЕКП від 30.09.2015р №2516, оскільки такий Алгоритм, як зазначено в його пункті 1 установлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців,а тому цей Алгоритм за своїм призначенням не є нормативно-правовим актом, який регулює питання обов’язковості укладення будь-яких договорів і не містить таких положень. В п. 29 Алгоритму зазначено не про обов’язковість укладення певних договорів а про уповноваження керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу на забезпечення своєчасності укладення відповідних договорів, без зазначення яких саме.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015р №2516 не затверджено типового договору, обов’язкового для укладання певними суб’єктами господарювання.

Крім цього, зазначений Алгоритм та постанова НКРЕКП від 30.09.2015р №2516 є підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як відповідно до ч. 3 статті 179 Господарського кодексу України обов’язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу;

газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт”:

магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопроводні, теплопроводні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2493. Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України (пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу). Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключено оператор газотранспортної системи.

Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) – пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу.

Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу І Кодексу).

Відповідно до пункту 43 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, точка входу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об’єктів, пов’язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем.

Згідно з пунктом 42 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об’єкта, пов’язаного із видобутком природного газу.

Оформлення актів приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором суміжної системи або прямим споживачем здійснюється відповідно до вимог розділу III, технічної угоди (за наявності) та з урахуванням такого: приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 4 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу). А приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та прямим споживачем відбувається в точках комерційного обліку газу і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 5 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу).

Відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу, укладених відповідачем з продавцями природного газу, продавці передають газ власного видобутку у загальному потоці газу у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств у газотранспортну систему та у підземних сховищах газу, тобто транспортування природного газу - надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу здійснює оператор газотранспортної системи.

Згідно зі Статутом позивача, що розміщений на офіційному сайті ПАТ “Укрнафта” http://www.ukrnafta.com, ПАТ “Укрнафта” є газовидобувним підприємством. При цьому, газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу.

Вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і повинно враховуватись у ціні на газ власного видобутку. Тарифи на послуги з транспортування газу такими мережами повинні розраховуватися видобувними підприємствами згідно з калькуляцією, виходячи з рівня фактичних витрат та обсягів транспортування газу.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України “Про ринок природного газу”, оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Здійснюючи господарську діяльність з постачання природного газу для категорії споживачів таких як населення та релігійні організації, відповідно до Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою КМУ від 01.10.2015 року № 758, що діяла до 31.03.2017 року включно (далі - Положення № 758), та відповідно до Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017 року № 187, що діє з 01 квітня 2017 року (далі - Положення № 187), відповідач є суб’єктом ринку природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.

Спеціальний обов’язок відповідача це обов’язок його як постачальника природного газу, які придбали природний газ у НАК “Нафтогаз України” відповідно до Положення № 187, постачати такий природний газ побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням.

Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів (абзац 1 частини 6 статті 11 Закону України “Про ринок природного газу”).

При цьому, відповідно до абзацу 9 частини 6 статті 11 Закону України “Про ринок природного газу”, кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки, та їх структурними підрозділами згідно з Алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Регулятором, виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового продавця, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику на виконання спеціальних обов’язків, покладених на такого продавця; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточний рахунок постачальника природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки.Тобто зазначеним Алгоритмом не передбачено перерахування коштів газовидобувним підприємствам, яким є позивач.

При цьому, пунктом 12 Положення № 758 визначено, що реалізація природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) з 01.05.2016 року до 31.03.2017 року розраховуються за формулою, з якої не вбачається складової у вигляді вартості послуг газовидобувних підприємств з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами:

Ц р = (Ц опт +В п + Т т + Т р) х К пдв (гривень за 1000 куб. метрів), де

Ц р - роздрібна ціна на природний газ для побутових споживачів або релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності);

Ц опт - регульована оптова ціна на природний газ для постачальника природного газу на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу;

В п - максимальна торгова націнка постачальника природного газу із спеціальними обов’язками відповідно до додатка 2;

Т т - тариф на послуги з транспортування природного газу, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість);

Т р- тариф на послуги з розподілу природного газу, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість);

К пдв - коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість, визначений відповідно до Податкового кодексу України.

З 01 квітня 2017 року, відповідно до пункту 13 Положення № 187 НАК “Нафтогаз України” здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 10-12 цього Положення для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та виробників теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються релігійними організаціями для провадження їх виробничої діяльності) за ціною, що становить 4942 гривні за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов’язковій оплаті відповідно до умов договорів розподілу природного газу та величини торговельної надбавки (націнки) постачальника природного газу із спеціальними обов’язками, максимальний рівень якої визначений пунктом 14 цього Положення). А згідно з пунктом 14 постачальники природного газу, що закуповують природний газ у НАК “Нафтогаз України” відповідно до пунктів 10 і 11 цього Положення, зобов’язані до 01 квітня 2018 року постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за ціною, в якій торговельна надбавка (націнка) постачальника не може перевищувати 2,5 відсотка ціни природного газу, за якою такі постачальники закупили ці обсяги природного газу у НАК “Нафтогаз України” відповідно до цього Положення (без урахування податку на додану вартість).

Як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, з вищезазначених норм та обставин вбачається, що у ціні газу, за якою відповідач постачав природний газ для населення та релігійних організацій до 31.03.2017 року включно, та у ціні газу, за якою відповідач постачає природний газ для зазначеної категорії споживачів з 01 квітня 2017 року, відсутня така складова ціни як вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яка може бути сплачена населенням та релігійними організаціями постачальнику природного газу зі спеціальним обов’язками, який, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати її газовидобувним компаніям.

Також, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, певні умови Договору не відповідають чинному законодавству.

Так, згідно з пунктом 1.3 проекту Договору, що є предметом спору, споживач замовника - це юридична або фізична особа-підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору, а у пункті 2.1 запропонованого проекту договору виконавець зобов’язується надати замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу вже для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій (далі – споживачів) до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов’язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. Пунктом 2.5 проекту договору передбачається, що виконавець здійснює переміщення газу замовника на території України до ГРС, де передає його в загальному потоці в газорозподільні мережі.

У своїй відповіді на оферту щодо укладення договору, що є предметом спору, відповідач звернув увагу позивача на те, що за умовами укладеного договору купівлі-продажу природного газу придбання/передача природного газу здійснюється у загальному потоці у точках входу/виходу в/з ГТС/ГРМ та підземних сховищах газу. Право власності на газ переходить від продавця до покупця у точках входу/виходу ГТС/ГРМ або в підземних сховищах газу, тобто необхідності замовляти послугу з переміщення до пунктів призначення - ГРС не має необхідності, оскільки передача природного газу здійснюється продавцем саме на ГРС, і як, наслідок, відповідач, оплачує ціну природного газу в даному випадку з доставкою до ГРС. Виходячи із таких умов договорів купівлі-продажу природного газу, які укладені відповідачем з контрагентами, при переміщенні природного газу до ГРС природний газ не є власністю замовника, а тому замовляти послугу у позивача не має правових підстав. Для категорії споживачів, по яких отримано проект договору, відповідач є суб’єктом ринку природного газу зі спеціальними обов’язками і законних підстав для укладення договору і проведення оплат позивачеві немає.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.6, Додатку проекту Договору, вартість послуг/тариф на переміщення прирівнюється до тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року “Про внесення змін додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159”. При вивченні вказаної постанови НКРЕКП, вбачається, що викладений у новій редакції додаток містить тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ “Укртрансгаз” відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств.

Згідно зі статтею 4 Закону України “Про ринок природного газу”, державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вартість послуг ПАТ “Укрнафта” з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу НКРЕКП, а тому відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ “Укрнафта”, за тарифом на послуги з транспортування природного газу, установленим НКРЕКП для Оператору газотранспортної системи.

Оскільки ПАТ “Укрнафта” не є Оператором ГТС застосування у проекті спірного ДОГОВОРУ , а саме в п. 6.1, 6.2, 6.6, Додатку проекту Договору тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року “Про внесення змін додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159” для іншої юридичної особи – суб’єкта ринку природного газу (ПАТ “Укртрансгаз”) до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Щодо посилання позивача у позові на частину третю статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд правомірно зазначив наступне:

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиційності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб’єктного складу спору є обов’язковою умовою преюдиційності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиційне значення.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад осіб як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Позивач у позові, що розглядається у справі № 920/405/17, як на преюдиційний факт, посилається на судові рішення, у справі № 917/1248/16, сторонами у якій були ПАТ “Укрнафта” в особі НВГУ “Полтаванафтогаз” та ТОВ “Дніпропетровськгаз збут”, тобто на справу, яка жодним чином не має відношення до ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ” та ПАТ “Укрнафта” в особі НВГУ “Охтирканафтогаз”. Також предметом спору у згаданій справі були правовідносини, що склалися за укладеним та діючим договором. Тобто у спірній ситуації, що розглядається у справі 920/405/17, застосування згаданої судової практики суперечить статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, як роз’яснив Вищий господарський суд України в п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», статтею 35 ГПК України преюдиційне значення надається саме фактам, встановленим судовим рішенням (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом.

Проте, позивач, всупереч статті 35 ГПК України, як на преюдиційні факти посилається саме на оцінку судом певних фактів та тлумачення ним норм чинного законодавства щодо обов’язку укладення певних договорів.

Як пояснив відповідач, про існування між ПАТ “Укрнафта” в особі НВГУ “Охтирканафтогаз” та ПАТ “Сумигаз” технічної угоди про умови приймання-передачі природного газу від 12.12.2014 року № 2015/СТ йому стало відомо при отриманні копії позовної заяви НГВУ “Охтирканафтогаз” від 18.04.2017 року № 24-юр-01/2055 до ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ” про спонукання укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2016-2017 роки, але, як правомірно зазначив суд першої інстанції, наявність укладеної угоди не спростовують правову позицію відповідача, оскільки підставою укладення є постанова НКРЕ від 19.04.2012 року № 420, що втратила чинність на підставі Постанови НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 року.Предметом даної технічної угоди є визначення порядку приймання-передачі природного газу НГВУ “Охтирканафтогаз” до газопроводів ПАТ “Сумигаз” і наявність у справі підписаних актів приймання-передачі природного газу тільки підтверджує, що через ГРС, що зазначені у додатку 1 до Технічної угоди, здійснювалося приймання-передача природного газу, при цьому, для кого із суб’єктів ринку природного газу здійснюється приймання-передача газу, в технічній угоді не визначається. Відповідно до чинного законодавства України, а саме, Закону України “Про ринок природного газу”, принципами функціонування ринку природного газу є вільна торгівля природним газом та рівність суб’єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені, а також вільний вибір постачальника природного газу та інші.

Ні позивач, ні його відокремлені підрозділи не належать до Оператора газотранспортної системи, підтверджує регулятор ринку природного газу НКРЕКП, виключивши з 15.04.2016 року з нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів “побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) норматив на користь газовидобувних компаній України (постанова НКРЕКП № 634 від 14.04.2016 року “Про затвердження змін до нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів “побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Крім того, позицію відповідача щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між постачальником газу та газовидобувною компанією підтверджує регулятор ринку природного газу НКРЕКП, до якого звернувся відповідач із запитом щодо правомірності оплати постачальниками природного газу, в тому числі ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ”, газовидобувним підприємствам вартості транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, що знаходяться між газодобувною установкою та точкою їх підключення до газотранспортної чи газорозподільної системи та чи зобов’язані учасники ринку природного газу укладати/продовжувати дію договорів на транспортування видобутого природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. На запит Товариства НКРЕКП було надане роз’яснення (лист від 21.07.2016 року № 7387/16.2.1/7-16), яке повністю підтвердило позицію відповідача у справі.

Пунктом 36 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” роз’яснено, що згідно з частиною другою статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Проте, всупереч зазначеній нормі, позивач просить визнати Договір укладеним з 01.04.2016 р. , а не з дня набрання чинності рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, та те, що надання послуг ПАТ “Укрнафта” з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав, у зв’язку з чим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом й статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 20.06.2017 р. у справі № 920/352/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.