ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 року м. Київ К/800/12491/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Гончар Л.Я.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційними скаргами Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Поляна» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та Кабінету Міністрів України, Прокуратури м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року

у справі № 826/15758/16

за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Поляна»

до Кабінету Міністрів України,

треті особи: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Калина», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Квантум», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Сонячне містечко», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Слайс», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Спартак», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Вправний господар», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Фортеця», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Еревія», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Батумський»,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Поляна» (далі - ОК «ЖБК «Поляна») звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непідготування та неподання на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 № 5464-Х у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV, а також приведення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV; зобов'язати відповідача підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 року № 5464-Х у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV; зобов'язати відповідача привести Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано його вчинити певні дії.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення вказаного суду змінити в частині висновків щодо наявності підстав для регулювання питань, пов'язаних зі створенням та діяльністю кооперативів нормами Житлового кодексу Української РСР та Постанови Ради Міністрів Української РСР № 186 від 30.04.1985 р. «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу», оскільки ці нормативно - правові акти не відповідають Конституції України та діючому законодавству України прийнятому після 24 серпня 1991 року та є такими, що не можуть регулювати однопредметні суспільні (кооперативні) відносин та втратили юридичну силу, про що ухвалити судове рішення. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що відсутні підстави для застосування норм Житлового кодексу Української РСР та вказаного Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу до правовідносин з питань кооперації, оскільки кооперативні правовідносини в Україні врегульовані Конституцією України, Законом України «Про кооперацію».

Так, суд апеляційної інстанції, вказуючи, що норми зазначених актів та Закону України «Про кооперацію», по-різному регулюють правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, все ж допускає застосування до вказаних правовідносин наведених нормативних актів, що є помилковим, вважає позивач, оскільки вони суперечать Конституції України, нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про кооперацію», тобто нормативно-правовими актами прийнятим за часів, після оголошення незалежності України.

У касаційних скаргах відповідач, прокуратура, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та залишити позовну заяву без розгляду, відповідно. Доводи касаційних скарг мотивовані тим, що питання створення та діяльності кооперативів вже врегульовано чинним законодавством, зокрема, шляхом прийняття Цивільного кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». Як зазначає відповідач - Кабінет Міністрів України, кооперативні правовідносини в Україні регулюються вказаними актами, а відповідно інші діючі акти, такі як Житловий кодекс УРСР, Постанова Ради Міністрів Української РСР № 186 від 30.04.1985 р. «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу», застосовуються в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про кооперацію», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», а підстави для приведення їх у відповідність до Закону України «Про кооперацію» відсутні, відповідно, дії відповідача не є бездіяльністю.

При цьому, Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» № 1545-XII від 12.09.1991 врегульовано порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території України, відповідно до якого акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, застосовуються за умови, що вони не суперечать Конституції України і законам України. Крім того, зобов'язуючи відповідача вчинити певні дії, суд втрутився у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України, що суперечить повноваженням адміністративного суду, вважає відповідач. Також вказує на порушення судами норм процесуального права, посилаючись на невмотивованість судових рішень. В свою чергу, доводи касаційної скарги прокуратури мотивовані тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, відтак суд першої інстанції безпідставно не застосував норму ст. 100 КАС України та не залишив позов без розгляду. Також вважає, що суди вийшли за межі доказування, оскільки судовими рішеннями фактично надано оцінку законності створення ОК «ЖБК «Поляна», що жодним чином не стосується предмету спору у цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судами встановлено, що ОК «ЖБК «Поляна» зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради 19 листопада 2008 року.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року у справі № 757/44858/16-к надано тимчасовий доступ (з можливістю вилучення належним чином завірених копій) до документів з реєстраційної та звітної частин облікових справ платника податків - обслуговуючих кооперативів житлово-будівельних кооперативів, в тому числі позивача.

Відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Харківської міської ради всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 134 Житлового кодексу Української PCP, п. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP № 186 від 30.04.1985, створено впродовж 2008-2010 років обслуговуючі кооперативи житлово-будівельні кооперативи, зокрема ОК «ЖБК «Поляна».

Вважаючи безпідставним застосування до себе наведених вимог Житлового кодексу Української PCP та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а також з огляду на невиконання Кабінетом Міністрів України вимог Закону України «Про кооперацію», позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки станом на час розгляду судом цієї справи Кабінетом Міністрів України не підготовлено та не подано на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP у відповідність до Закону України «Про кооперацію», а також не приведено у відповідність до вказаного закону Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української PCP, що не заперечується і самим відповідачем, тобто не виконано норму п. 4 ст. 41 Закону України «Про кооперацію», якою зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом, в тому числі: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, то така бездіяльність відповідача є протиправною, наслідком чого є зобов'язанням його вчинити певні дії.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів та зазначає наступне.

Як вказано судами, за змістом ст.ст. 133-137 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р. № 5464-Х громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов.

До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, приймаються до членів організовуваного кооперативу в порядку черговості.

Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР.

Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджено постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 р., відповідно до п.п. 2-4, 7-9 якого: житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

До кооперативів, що організуються при підприємствах, установах, організаціях, приймаються працівники цих підприємств, установ, організацій, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), а також інші громадяни у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. У порядку доукомплектування до зазначених кооперативів за направленням виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів можуть бути прийняті громадяни, зазначені в абзаці третьому цього пункту.

При підприємстві, установі, організації з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів може організовуватися кооператив для працівників кількох підприємств, установ, організацій, розташованих у даному населеному пункті.

Число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів або адміністрація підприємства, установи, організації чи орган кооперативної або іншої громадської організації і профспілковий комітет на підставі заяв громадян, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), з додержанням установленої черговості складають списки громадян, які вступають до даного кооперативу, і членів їх сімей та проводять загальні збори громадян, на яких приймається рішення про організацію кооперативу.

Громадяни приймаються до членів житлово-будівельного кооперативу після досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а ті, що одружилися або влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Неповнолітній спадкоємець члена кооперативу, який проживає разом з ним, може бути прийнятий до членів кооперативу з тим, щоб до досягнення ним повноліття його права і обов'язки здійснював опікун (піклувальник).

До членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються особи віком до 30 років.

До членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.

Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, приймаються до членів організовуваного кооперативу в порядку черговості.

Водночас, правовідносини у сфері кооперації також врегульовано Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV, тобто новітнім законодавством України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

За змістом ст.ст. 2, 5, 7, 10, 11 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року «кооператив» - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.

Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Зі змісту наведених норм, які стосуються однієї і тієї ж сфери суспільних правовідносин, вбачається, що вони дещо по різному їх регулюють, про що правильно вказано судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Така неузгодженість між вказаними нормативно-правовими актами, їх суперечність та протиріччя один одному, а також суперечність між чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права, яка є недопустимою, незважаючи на існування правил, які підлягають застосуванню у випадку її наявності, оскільки таке правове становище призводить до неоднакового трактування та застосування норм права, а в підсумку - до юридичної невизначеності.

Обираючи норму права, як підлягає застосуванню для вирішення існуючої колізії, суд зазначає, що закон, як джерело права та нормативно-правовий акт приймається вищим представницьким органом Держави - Верховною радою України та наділений вищою юридичною силою в системі діючих нормативно-правових актів і саме закон визначає структуру сукупності актів, юридичну силу кожного з них, ієрархію та субординацію актів по відношенню один до одного.

Провідне та визначне положення закону в системі нормативно-правових актів обумовлює один з основних принципів його дії - принцип законності, що означає верховенство закону в регулюванні суспільних відносин.

Основу системи нормативно-правових актів складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та у відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечить. В свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.

Суд наголошує, що жодний підзаконний нормативно-правовий акт (указ, постанова, розпорядження, тощо) незалежно від джерела та органу його походження не може суперечити заонодавчому регулюванню суспільних відносин, в цьому випадку, кооперативних. Такий підзаконний акт підлягає приведенню у відповідність до закону або підлягає негайному скасуванню, а відповідно без виконання цих вимог не може застосуватися, як акт застосування норми права для регулювання певних відносин поряд із законами України.

Як визначено у п. 1 розділу ХV Конституції України, закони та інші нормативні акти прийняті до набуття цією Конституцією є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

В ч. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон України «Про кооперацію», який прийнято та набув чинності значно пізніше, ніж, зокрема, Житловий кодекс Української РСР та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу містив певні застереження щодо приведення діяльності кооперативів та їх внутрішніх актів (статутів) у відповідність до його норм, а обов`язок по забезпеченню законодавчого врегулювання відносин кооперації та приведення норм діючих актів у відповідність до норм цього Закону, покладався саме на Кабінет Міністрів України.

Так, п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію» встановлено, що кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.

П. 4 Прикінцевих положень вказаного закону визначено наступне:

Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Зі змісту наведених норм слідує, що Верховною Радою України, шляхом прийняття відповідного закону, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність з Законом України «Про кооперацію»

в тому числі обов'язок підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчих змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені норми, як з них слідує, зобов'язують Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України») неухильно дотримуватись Конституції України, законів України та виконувати покладені на нього обов'язки, визначені законодавством України, в тому числі і обов'язок щодо виконання п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію».

Під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти таку його форму поведінки, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього законодавством України завдань та обов'язків.

Судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, та що не заперечується й відповідачем, встановлено, що ним не вчинялись жодних дій, спрямованих на виконання норм п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію» в частині приведення Житлового кодексу Української PCP та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу у відповідність до Закону України «Про кооперацію».

Відтак, слід погодитись з висновками судів, що бездіяльність Кабінету Міністрів України з приводу невиконання ним вимог п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію», а саме неприведення Житлового кодексу Української PCP та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу у відповідність до Закону України «Про кооперацію», є протиправною.

Відповідно до п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 244² КАС України.

Наведене свідчить про те, що судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу у відповідність до Закону України «Про кооперацію». При цьому слід зауважити, що у розглядуваному випадку Кабінет Міністрів України повинен неухильно виконати п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію», вчинивши дії, визначені цим пунктом закону, та не має змоги прийняти інше рішення на основі адміністративного розсуду. Відтак немає підстав і стверджувати про втручання адміністративного суду у внутрішню компетенцію, дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України, що обґрунтовано вказано судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів позивача відносно незаконності та необґрунтованості застосування норм Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу до правовідносин з питань кооперації, суд зазначає, що ці нормативно-правові акти можуть застосовуватися виключно в частині, що не суперечить Конституції України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та іншим нормативно-правовим актам, прийнятим після 24 серпня 1991 року, які мають вищу юридичну силу та ухвалені в часі пізніше. Відтак суди, вирішуючи спірні правовідносини, вірно визначили норми права, які підлягають застосуванню до правовідносин в сфері кооперації.

Посилання прокурора на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом та, відповідно, незастосування судами норми ст. 100 КАС України спростовано судом першої інстанції. Поряд з мотивами, наведеними судом першої інстанції, необхідно вказати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Ч. 2 ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, визначальною обставиною, з якою закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з позовом, є момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, існування ОК «ЖБК «Поляна», створеного відповідно до Закону України «Про кооперацію» та зареєстрованого відповідно до Закону України «Про Державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на час реєстрації), само по собі не свідчить про порушення прав останнього у регулюванні суспільних відносин в сфері кооперації.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції з посиланням на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року у справі № 757/44858/16-к, правоохоронними органами встановлено порушення порядку здійснення реєстрації ОК «ЖБК «Поляна», а саме: її невідповідність приписам Житлового кодексу Української PCP та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Відтак, про порушення своїх прав, свобод та інтересів ОК «ЖБК «Поляна» міг дізнатись тільки зі вказаного процесуального документу. Тому, враховуючи дату звернення позивача до суду з цим позовом (10 жовтня 2016 року), він не пропустив встановлений ст. 99 КАС України шестимісячний строк, про що правильно вказано судом першої інстанції та одночасно спростовано відповідні доводи прокуратури.

Посилання прокуратури на те, що судовими рішеннями фактично надано оцінку законності створення ОК «ЖБК «Поляна», що жодним чином не стосується предмету спору у цій справі, є безпідставним з огляду на те, що не підтверджується ні матеріалами справи, ні мотивами судів першої та апеляційної інстанцій, з яких вони виходили, приймаючи свої рішення.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційних скарг спростовуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 220¹ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220¹, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Поляна», Кабінету Міністрів України та Прокуратури м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: