АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/9733/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1931/17Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Триголова В.М., Дорош А.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон"

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 березня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізнигу,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати договір фінансового лізингу від 28 вересня 2015 року № 002904, укладений з ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» недійсним та стягнути з нього платіж, сплачений на виконання договору, у розмірі 31 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 08 вересня 2015 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 002904, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу автомобіль «Рута 25», вартістю 315 000 грн. 00 коп., на строк та на умовах, передбачених вказаним договором. На виконання умов зазначеного договору він сплатив відповідачу 28 вересня 2015 року платіж у сумі 31 500 грн. 00 коп.

Вважає умови оскаржуваного договору несправедливими та такими, що порушують умови ЗУ «Про захист прав споживачів».

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано договір фінансового лізингу від 28 вересня 2015 року № 002904, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» недійсним.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_2 грошову суму, сплачену на виконання договору фінансового лізингу № 002904 від 28 вересня 2015 року у розмірі 31 500 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 вересня 2015 року ОСОБА_2 уклав договір фінансового лізингу № 002904 з ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати позивачу на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу автомобіль «Рута 25», вартістю 315 000 грн., на строк та на умовах, передбачених вказаним договором.

Відповідно до умов договору, предметом договору є транспортний засіб «Рута 25».

На виконання умов зазначеного договору 28 вересня 2015 року ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» 31 500 грн.

Ухвалюючи рішення про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених позивачем за договором, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не додержано нотаріальної форми договору, що свідчить про його нікчемність та з цих підстав застосував наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом зобовязання повернути позивачу грошові кошти, сплачені на виконання вказаного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Згідно ч. 2ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умові передатиїї у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1статті 2 цього ж Законупередбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до п. 5 ч.1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовий лізинг є фінансовою послугою. Частиною 4ст. 12 цього ж Законупередбачено, що фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ч. 1ст. 12 ЦК Україниособа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, а приписами ч. ч. 3, 5ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільними і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно пункту 4 частини першоїстатті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першоїстатті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частиною другоюстатті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно дост. 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За нормами частини першоїстатті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановивши, що оспорюваний позивачем договір було укладено сторонами у письмовій формі, проте без дотримання нотаріальної форми договору лізингу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його нікчемність.

Аналогічні правові позиції містяться в Постановах Верховного Суду України у справах № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року та № 6-1551цс15 від 19 жовтня 2016 року, які відповідно дост. 360-7 ЦПК України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відсутність належного правового регулювання порядку нотаріального посвідчення таких договорів, на що посилається апелянт, не спростовує правильності вищевикладених висновків.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

Згідно розяснень, наведених в пунктах 4, 7Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно достатті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст.222, ч. 2 ст.223, ч. 1 ст.225 ЦКтощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Вказані вище положення чинного законодавства були належним чином враховані місцевим судом та правильно застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, судом встановлено, щоумови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другійстатті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із частиною третьоюстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4.3.5 спірного договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначенню ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четвертастатті 18 цього Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу (п. 12.12) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Закон України «Про захист прав споживачів»передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.12 умова договору є несправедливою в розумінністатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оспорюваний договір фінансового лізингу не встановлює жодної відповідальності (компенсації) у випадку невиконання лізингодавцем його обов`язків (не поставка, несвоєчасна поставка предмета лізингу).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з п.3.5 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

В той же час, за змістомстатті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюється продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Заперечення апелянта не спростовують висновків суду про визнання договору недійсним, так як судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що при укладенні спірного договору сторони, мали б дотримуватись принципу добросовісності, однак, фактично зміст договору свідчить про істотний дисбаланс передбачених прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто позивачу, про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду.

Отже, судом встановлені ознаки несправедливих умов договору, тому до заперечень з цього приводу в апеляційній скарзі колегія суддів відноситься критично.

Виходячи з вищенаведених обставин справи та вимог закону суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що умови спірного договору фінансовго лізингу є несправедливими, а також договір не був нотаріально посвідчений, що є підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді В.М. Триголов

ОСОБА_3