Справа №303/6906/16-ц

2/303/267/17

Номер стат. звіту - 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2017 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Славич М.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільської ради та ОСОБА_5 про визнання протиправним і скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 сільської ради та ОСОБА_5 про визнання протиправним і скасування рішення.

Позов мотивує тим, що в п.1 рішення №176 “в” 15-ї сесії 5-го скликання ОСОБА_4 сільської ради від 20 листопада 2007 року “Про приватизацію земельної ділянки” вирішено передати у власність ОСОБА_1 мешканці с.Копинівці, вул.Миру, 113 у власність земельну ділянку 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с.Копинівці по вул.Молодіжна. Однак в подальшому із висновку засідання депутатської комісії по земельним та екологічним питанням від 13.06.2016 року їй стало відомо, що рішенням №271 20-ї сесії 5-го скликання ОСОБА_4 сільської ради від 18 липня 2008 року мешканці ОСОБА_5 відповідачу по справі було вирішено надати земельну ділянку в кількості 0,10 га в межах села Копинівці біля дворогосподарства по вул.Миру, 92 для ведення особистого селянського господарства. Відповідне рішення отримано представником ОСОБА_2 із архівного відділу Мукачівської РДА після 27.10.2016 року. При цьому мова йшла про земельну ділянку, яка знаходиться позаду її дворогосподарства із виходом на вул.Молодіжна та безпосередньо частково накладається на земельну ділянку, яка виділена їй згідно рішення №176 від 20.11.2007 року. Тобто відповідним рішенням №271 від 18.07.2008 року порушено її право користування земельною ділянкою, що виділена раніше їй та створено ситуацію, яка є недопустимою: без законного вилучення в неї земельної ділянки її вирішено надати у власність іншій особі. Вважає рішенням №271 від 18.07.2008 року “Про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства” протиправним із наступних підстав: зокрема, вказана ділянка ОСОБА_5, в розмірах визначених оскаржуваним рішенням перекриває частково земельну ділянку, що вже виділена їй із наданням права на її приватизацію відповідно до рішення №176 від 20.11.2007 року “Про приватизацію земельної ділянки”. Тобто, ОСОБА_4 сільська рада вирішила передати у власність ОСОБА_5 також частину земельної ділянки, яка вже на даний час перебуває у користуванні іншої особи без її вилучення. Дана обставина в повній мірі підтверджується висновком депутатської комісії. Також слід звернути увагу, що відповідач самовільно захопив частину її земельної ділянки, наданої їй та незаконно використовує її, чим самим створює перешкоди їй у користуванні земельної ділянки, що слідує із висновку депутатської комісії.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд задоволити його з підстав зазначених в позові, пояснивши суду, що земельна ділянка спочатку була виділена її брату, але потім він відмовився від земельної ділянки і вона була передана їй. Також вона зверталася в сільську раду із заявою на довиділення їй ще землі, але її заяву не виносили на розгляд сесії сільської ради. Про те, що частина земельної ділянки, якою вона користувалася і яка була виділена сільською радою відповідачу ОСОБА_5 вона дізналася в 2008 році. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов також підтримав та просив суд задоволити його з підстав зазначених в позові, пояснивши суду, що позивач ОСОБА_1 користувалася більшою площею земельної ділянки ніж їй було виділено. Але пізніше виявилося, що частину земельної ділянки було виділено ОСОБА_5. Рішення про виділення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_5 позивач ОСОБА_1 не отримувала, вона отримала його копію після звернення з адвокатським запитом. Також пояснив, що після одержання копії рішення №271 від 18.07.2008 року позивач дізналася, що відповідачу ОСОБА_5 було надано земельну ділянку в кількості 0,10 га хоча фактично земельна ділянка, яка надавалася відповідачу є набагато меншою.

Представник відповідача ОСОБА_4 сільської ради - ОСОБА_6 в судовому засіданні позов визнав та не заперечував проти його задоволення, пояснивши суду, що він на той час не був депутатом, позивач і відповідач звернулися із заявами на приватизацію, однак через наявність конфлікту дане питання не можна вирішити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні, пояснивши суду, що позивач ОСОБА_5 користувалася земельною ділянкою не за цільовим призначенням. Також показала, що позивач ОСОБА_1 дізналася про рішення в 2008 році, коли зверталася із скаргою в органи прокуратури тому нею пропущений строк позовної давності звернення до суду і надала суду заяву про застосування строку позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила суду, що вона у 2008 році була депутатом ОСОБА_4 сільської ради і наскільки пам’ятає, що позивач ОСОБА_1 зверталася із заявою в сільську раду на приватизацію земельної ділянки 0,15 га, а після зйомки земельної ділянки її площа становила 0,22 га. Також позивач ОСОБА_1 зверталася в сільську раду із заявою щоб їй додали ще 0,07 га. В той час, головою ОСОБА_4 сільської ради був ОСОБА_8, який не прийняв заяву позивача, а тому на сесії не розглядалася заява ОСОБА_1, а землю надали ОСОБА_5.

Суд перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, свідка, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що рішенням 20 сесії 5 скликання ОСОБА_4 сільської ради Мукачівського району від 18.07.2008 року за №271 “Про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства” вирішено надати ОСОБА_5 земельну ділянку в кількості 0,10 га в межах села Копинівці біля дворогосподарства вул.ОСОБА_8 для ведення особистого селянського господарства.

У відповідності до архівного витягу від 13.07.2016 року №01-23/346 рішенням 15 сесії 5 скликання ОСОБА_4 сільської ради Мукачівського району від 20.11.2007 року за №176 “в” “Про приватизацію земельної ділянки” вирішено передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с.Копинівці по вул.Молодіжна.

Відповідно до Кадастрової справи на земельну ділянку ОСОБА_5, с.Копинівці, біля дворогосподарства вул.Миру, №92 по результатам топографо-геодезичних вишукувань встановлено, що площа землекористувань становить 0,0734 га.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин

справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.30 ЗУ “Про землеустрій” погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, Законом України “Про землеустрій” та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.59 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” місцева рада в межах свої повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.1,2,3 ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Крім того, суд також враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року”. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ст.1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Новоселецький проти України” від 11 березня 2003 року, “Федоренко проти України” від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. До того ж у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” від 24.06.2003 року Європейський суд з прав людини зробив висновок, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце “непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном” та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 07.12.1976 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Верховний Суд України за наслідками розгляду справи (постанова №6-92цс13 від 18.09.2013 року) щодо законності передачі земельної ділянки прийшов до наступного правового висновку, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також в судовому засіданні встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, яка була виділена відповідачу ОСОБА_5 рішенням №271“Про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства” від 18.07.2008 року площею 0,10 га частково накладається на земельну ділянку, яка була виділена позивачу ОСОБА_1 рішенням №176 “в” “Про приватизацію земельної ділянки” від 20.11.2007 року та перекриває частково земельну ділянку позивача ОСОБА_1.

У відповідності до ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не було доведено порушення її законних прав, свобод чи інтересів відповідачами.

Таким чином, саме з підстави недоведеності тобто безпідставності позов позивача ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 152, 155, 158 ЗК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 64, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд,-

р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення №271 двадцятої сесії 5-го скликання ОСОБА_4 сільської ради Мукачівського району від 18.07.2008 року “Про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства” - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір