П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2017 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого

Прокопенка О.Б.,

суддів:

Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Школярова В.Ф.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

Вищої ради правосуддя - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРЮ) про визнання незаконним рішення,

в с т а н о в и в:

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до ВРЮ, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 1 березня 2011 року № 128/0/15-11 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська за порушення присяги» (далі - оскаржуване рішення ВРЮ).

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним, необґрунтованим і безпідставним, суперечить закріпленим Конституцією України засадам незалежності суддів, оскільки прийняте з недодержанням положень статей 6, 124, 126, 127, 129 Конституції України, статей 27, 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинного на час виникнення спірних відносин), статей 6, 10 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин).

ВРЮ проти позову заперечила, пославшись на те, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд установив, що ОСОБА_2 з травня 1994 року працює на посаді судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська. Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1779-ІІІ обрана суддею цього суду безстроково.

28 серпня 2006 року до ВРЮ від члена ВРЮ Кудрявцева В.В. надійшла пропозиція, в якій останній просив прийняти подання про звільнення з посади судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_2. за порушення нею присяги судді.

За результатами розгляду цієї пропозиції 25 січня 2011 року секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад ВРЮ (далі - секція ВРЮ) прийняла висновок, яким вважала за необхідне рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська за порушення присяги.

1 березня 2011 року відповідна секція ВРЮ за наслідками розгляду додаткових матеріалів, наданих суддею ОСОБА_2., не встановила підстав для зміни попереднього висновку секції і прийняла висновок, яким вважає за необхідне залишити без змін попередній висновок секції ВРЮ від 25 січня 2011 року.

1 березня 2011 року ВРЮ прийняла оскаржуване рішення.

ВРЮ дійшла висновку, що суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_2 при розгляді справ порушила присягу судді, оскільки допустила вчинки, які викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості й незалежності та свідчать про ігнорування вимог закону і безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків.

Вищий адміністративний суд України постановою від 2 червня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.

Аналізуючи висновки ВРЮ відносно перевірки судових справ, розглянутих під головуванням судді ОСОБА_2., та допущених нею порушень норм матеріального та процесуального права, враховуючи, що суддя ОСОБА_2 при ухваленні судових рішень вирішила питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, не обговорила питання про можливість розгляду вимог щодо звільнення з-під арешту арештованого майна, ухвалою про роз'яснення рішення фактично визнала право власності на майно, що не було предметом позову та судового розгляду, в порядку цивільного судочинства вирішувала спір між юридичними особами, що є виключною компетенцією господарських судів, не взяла до уваги низку судових рішень, що набрали законної сили і які є обов'язковими до виконання на всій території України, а також те, що ці порушення допущені при прийнятті низки рішень на користь майнових прав однієї особи, Вищий адміністративний суд України погодився із позицією відповідача, що вчинені суддею дії свідчать про її необ'єктивність та упередженість.

Крім того, ухвала судді ОСОБА_2. від 30 червня 2006 року про вжиття заходів забезпечення позову також вказує на вчинення позивачем дій, які оцінюються як свідоме порушення закону і свідчать про необ'єктивність та упередженість судді.

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у грудні 2011 року ОСОБА_2 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржилася: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно її звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на її приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_2 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_2 № 75790/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Суд постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_2 присуджено відшкодування: матеріальної шкоди в сумі 8000 євро, понесеної у період з 2012 до 2014 року (включно) (пункт 155 рішення Суду); моральної шкоди в сумі 5000 євро; компенсацію судових витрат та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, в сумі 600 євро (пункту 159 (b) рішення Суду).

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову, а саме - визнати незаконним та скасувати оскаржуване рішення ВРЮ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції Суд у своєму рішенні зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважав, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників, а відтак і ОСОБА_2, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.

Також у рішенні Суду йдеться про те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.

Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників, зокрема й ОСОБА_2, на посадах, у рішенні Суду констатовано, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Проте у справі «Олександр Волков проти України», беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

У справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков» (пункт 208) щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.

Враховуючи зазначені висновки Суду, а також те, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року, якою ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді:

І.С. Берднік С.М. Вус В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Є.І. Ковтюк Н.П. Лященко Б.М. Пошва В.М. Сімоненко

О.Ф. Волков М.І. Гриців А.А. Ємець Г.В. Канигіна О.В. Кривенда Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.Ф. Школяров