Провадження №2-а/389/102/17

ЄУН 389/1536/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2017 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Тьор Є.М.,

при секретарі - Гончаровій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Знам'янка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області, в якому просить визнати неправомірним здійснення нарахування та виплати відповідачем до 5 травня в 2017 році разової грошової допомоги в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача здійснити йому нарахування та виплату недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2017 році як учаснику бойових дій згідно з вимогами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є учасником бойових дій та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області. Йому була проведена виплата щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня 2017 року у розмірі 1200 грн. 00 коп. в порушення діючого законодавства. У відповідності до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення нарахування та виплати йому недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2017 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, на що отримав відповідь про відмову у проведенні такого перерахунку. Позивач зазначає, що відповідач здійснив виплату щорічної одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», згідно з якою передбачається, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Вказує, що згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (із доповненнями відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-XIV від 25.12.1998 року) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 року ч.5 ст.12 викладено у новій редакції, згідно з якою розмір грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 таку редакцію ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнано неконституційною.

Тому позивач вважає, що відповідач неправомірно застосував постанову Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» при виплаті йому щорічної одноразової грошової допомоги.

Позивач у судове засідання не з'явився, але представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області, як учасник бойових дій та має право на пільги, встановлені ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим на ім'я позивача 11.11.2015 року.

Згідно з листом Управління соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області від 21.06.2017 року №1532, позивачу 24.04.2017 року призначено та виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1200 грн. 00 коп. як учаснику бойових дій, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та кошторису управління на 2017 рік.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VIII, який набув чинності 01.01.2015 року, розділ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності вказаного закону, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вищенаведені положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» не були визнані неконституційними та є чинними.

У межах реалізації наданих повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Відповідно до пп.1 п.1 цієї постанови, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад. Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у такому розмірі: учасникам бойових дій - 1200 гривень.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем нараховано та виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік в розмірі 1200 грн. 00 коп.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-11/2012 від 25.01.2012 року в справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст.22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.

Крім того, Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Разом з тим, Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення у справі за №4-зп від 03.10.1997 року, зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.

За змістом ч.3 ст.150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.

З огляду на викладене, суд вважає, що застосування до спірних відносин положень ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням п.26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у даному випадку не є підставою вважати неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачеві щорічної разової допомоги до 5 травня за 2017 рік у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України №223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а тому суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, у відповідності до ч.5 ст.94 КАС України, судові витрати слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 46, 95 Конституції України, ст.ст.12, 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №223 від 05.04.2017 року, ст.ст.2, 8, 9, 11, 17, 87, 94, 99, 158 - 163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.М. Тьор