ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/35/17

12 липня 2017 р.м. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючого судді Мартиць О.І. , судді Білоус І.О. , судді Дерех Н.В.

секретарі судового засідання Твердохліб Н.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача - Кабінету Міністрів України Волошин Т.В., довіреність від 19.01.2017 року № 1-22/241

представника відповідача - Міністерства оборони України Смілки В.І., довіреність від 22.12.2016 року № 220/424/д

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, військової частини польова пошта НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, військової частини польова пошта НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме, враховуючи уточнення, просить : - визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у неприведенні своїх актів у відповідність із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" протиправною та зобов`язати прийняти рішення, яким передбачити порядок оплати вартості проїзду військовослужбовцям до місця проведення відпустки і назад в межах України відповідно до ч.2 ст.10-1 цього Закону;

- визнати бездіяльність військової частини польова пошта НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу:

- сум оплати вартості проїзду ОСОБА_1 до місця проведення відпустки і назад в межах України, яка мала місце з 16.10.2015 року по 25.10.2015 року;

- сум згідно з витягу наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 29.07.2016 року;

- сум за неотримане речове забезпечення за нормами і в терміни, визначені Міністерством оборони України за період проходження військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 ;

- винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за періоди з 01.12.2015 року по 08.12.2015 року та 12.06.2016 року згідно наказу Міністерства оборони України від 10.02.2016 року № 67 протиправною та зобов`язати нарахувати та виплатити їх;

- визнати бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у не виділенні військовій частині польова пошта НОМЕР_1 коштів загального фонду за кошторисом Міністерства оборони України для оплати вартості проїзду військовослужбовцям до місця проведення відпустки і назад в межах України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перебуваючи на військовій службі позивач з 16.10.2015 року по 25.10.2015 року знаходився у щорічній основній відпустці. 31.10.2015 року подав рапорт з вимогою оплатити вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад, проте станом на дату демобілізації - 29.08.2016 року зазначену суму не відшкодовано. Крім того, згідно витягу наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 29.07.2016 року позивачу не були виплачені належні йому суми відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329, ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших правових актів.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, викладених у позовній заяві та доповненнях до неї. Просив задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову в частині вимог до Кабінету Міністрів України, свою позицію виклала в письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.

Представник Міністерства оборони України в суді заперечив проти задоволення позовних вимог до них за безпідставністю і необґрунтованістю, просив відмовити в позові.

Представник військової частини польова пошта НОМЕР_1 повторно в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі до суду не надходило. Судом вживалися всі залежні від нього заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про наявність судової справи за його участю та можливість реалізації ним права захисту у судовому порядку своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду суд встановив наступні обставини.

Згідно витягу наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.04.2015 року № 71 рядового ОСОБА_1 , ВОС 6000543А призвано на військову службу з запасу з 24 квітня 2015 року та призначено в команду НОМЕР_2 , смт. Старичі, Львівської області військова частина НОМЕР_3 (смт. Старичі). (а.с.94)

За пунктом 16 витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.07.2016 року № 212 солдата ОСОБА_1 , водія 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти, відповідно до Указу Президента України від 24.06.2016 року №271/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15" звільнити у запас і направити для зарахування на військовий облік до Зборівсько - Козівського ОРВК Тернопільської області. З 29 липня 2016 року вважати таким, що справи та посаду здав. Виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с.13-14,25-26)

Також у згаданому наказі вказано, що щорічну основну відпустку за 2016 рік використав в повному обсязі. Грошову допомогу на оздоровлення отримав.

Визначаючись щодо позовних вимог та оцінюючи виключно публічно-правові правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачами як суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість, захист прав здійснюється у разі їх порушення.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

З аналізу частини першої статті 2 та пункту 1 частини першої статті 3 КАС України можна прийти до висновку, що завданням адміністративного судочинства є вирішення публічно-правового спору між сторонами. Рішення суду усуває спірність і в цей спосіб досягається захист прав та інтересів особи.

Частина друга статті 2 КАС України встановлює, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, серед інших, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Зі змісту даної норми видно, що вона передбачає чотири об`єкти оскарження:

- нормативно-правовий акт;

- правовий акт індивідуальної дії;

- дія;

- бездіяльність.

Нормативно-правові акти - це акти управління, які встановлюють, змінюють та припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані та тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях, і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застування.

Натомість, індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Численна судова практика, в тому числі Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вважає створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Так, щодо позовної вимоги оплати вартості проїзду ОСОБА_1 до місця проведення відпустки і назад в межах України, яка мала місце з 16.10.2015 року по 25.10.2015 року, то в матеріалах справи міститься копія рапорту від 27.10.2015 року з відповідним проханням та копії проїзних квитків. (а.с.9,11,24 зв.)

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом, однак, до позовної заяви не надав жодних доказів на підтвердження позовних вимог - документів про відмову військової частини польова пошта НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 вартості проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України та не пояснив, які його особисті права при цьому були порушені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011 Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань: розробляє та подає в установленому порядку на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Підпунктом 1 пункту 1 статті З Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", закріплено, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 10і "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно із підпунктом "б" підпункту 1 пункту 1 статті 14 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом у відпустку в межах України;

Пільги, передбачені підпунктом "б" підпункту 1 цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Визначеної даною статтею довідки позивачем не надано, що відповідно виключає його право на надання вказаної пільги, оскільки ним не виконана умова за якої надається пільга. Тому позовна вимога про визнання бездіяльності військової частини польова пошта НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу сум оплати вартості проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України, яка мала місце з 16.10.2015 року по 25.10.2015 року до задоволення не підлягає.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

На виконання пункту 9 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає, що військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами, Кабінетом Міністрів України прийнято відповідні акти.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1992 № 538 затверджено Порядок забезпечення безоплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби та перевезення багажу". Згідно пункту 1 даного Порядку, право на безплатний проїзд військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, нове місце служби та перевезення багажу забезпечується Міністерством оборони, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Національною гвардією, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Штабом цивільної оборони, Міністерством внутрішніх справ та органами управління інших військових формувань, створюваних Верховною Радою України, Державною спеціальною службою транспорту. Таке право особам вищого офіцерського складу і членам їхніх сімей, особам старшого і молодшого офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і членам їхніх сімей надається: залізничним транспортом - у вагонах із двомісним купе будь-якої категорії поїзда; повітряним транспортом - літаками в салонах першого та загального класу; автомобільним транспортом - в автобусах з м`якими кріслами. Витрати, пов`язані з проїздом військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби, відшкодовуються по фактичних затратах згідно з існуючими тарифами та нормами за рахунок міністерств і відомств, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Проте 02.03.2016 року даний Порядок втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 155.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 155 затверджено Порядок відшкодування витрат, пов`язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, (далі - Порядок № 155) який визначає механізм відшкодування витрат, пов`язаних з перевезенням військовослужбовців, які проходять службу у Збройних Силах, інших утворених відповідно до законів військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужбі (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом. Військовослужбовцям та членам їх сімей відшкодовуються витрати, пов`язані з їх проїздом та перевезенням їх особистого майна, з метою реалізації права на безоплатний проїзд у випадках, передбачених статтею 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 4 Порядку № 155 передбачено, що відшкодування витрат, пов`язаних з проїздом та перевезенням особистого майна, може здійснюватися шляхом: відшкодування фактичних витрат у разі придбання військовослужбовцями та членами їх сімей проїзних (перевізних) документів (квитків на проїзд, квитків на перевезення багажу, квитанцій) за власні кошти; розрахунків із перевізниками на підставі договору.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 155 Фактичні витрати військовослужбовцям та членам їх сімей, пов`язані з їх проїздом та перевезенням їх особистого майна, у разі придбання військовослужбовцями та членами їх сімей проїзних (перевізних) документів за власні кошти відшкодовуються шляхом виплати їм грошової компенсації відповідно до наказів командирів військових частин (керівників установ, організацій), в яких вони проходять військову службу.

Для відшкодування фактичних витрат командиру військової частини (керівнику установи, організації) у місячний строк після здійснення перевезення подаються:

заява;

використані проїзні (перевізні) документи (квитки на проїзд та перевезення багажу, квитанції);

оригінал відпускного квитка з відповідними відмітками (припис, посвідчення про відрядження);

довідки про склад сім`ї та про розмір грошових доходів членів сім`ї за попередні шість місяців (у разі проїзду військовослужбовця, членів його сім`ї у відпустку);

копії документів, що підтверджують родинні зв`язки (у разі проїзду та перевезення особистого майна військовослужбовцем, членами його сім`ї до нового місця служби, обраного місця проживання після звільнення з військової служби, а також проїзду та перевезення особистого майна членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця до обраного місця проживання);

завірена копія свідоцтва про смерть військовослужбовця (у разі проїзду та перевезення особистого майна членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця до обраного місця проживання).

Відшкодування зазначених витрат здійснюється на підставі наказу командира військової частини (керівника установи, організації).

За нормами пункту 9 Порядку № 155 для здійснення розрахунків з перевізниками військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на безоплатний проїзд та перевезення особистого майна, зобов`язані подати у триденний строк після прибуття (повернення) командиру військової частини (керівнику установи, організації) військові перевізні документи (у разі їх видачі), використані проїзні (перевізні) документи (квитки на проїзд та перевезення багажу, квитанції).

Відшкодування витрат, пов`язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, здійснюється у межах видатків, передбачених на відповідний рік для Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку. (пункт 10 Порядку № 155)

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2003 року № 426 затверджено Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу". (далі - Порядок № 426)

Одночасно доручено Міністерству транспорту, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству фінансів, Державному комітету з питань житлово-комунального господарства, Державному комітету статистики розробити нормативи проїзду для працівників бюджетних установ, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, у межах яких будуть надаватися пільги щодо безоплатного проїзду відповідним категоріям громадян.

Пунктом 1 Порядку № 426 передбачено, що пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законом мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу (далі - пільговики), щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія тощо), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу пільговика (сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу) за попередні шість місяців (далі - середньомісячний дохід) не перевищує величини доходу, що дає право на податкову соціальну пільгу, визначеної відповідно до підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Пунктом 2 Порядку № 426 передбачено, що пільги, компенсації і гарантії, на які мають право пільговики (далі - пільги), надаються шляхом відшкодування пільговику передбаченої законодавством частини фактичних витрат за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном, комунальними послугами та за проїзд (крім педагогічних, медичних та фармацевтичних працівників і працівників культури, пільги яким передбачаються абзацом першим частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту", пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я, частиною п`ятою статті 29 Закону України "Про культуру" (далі - педагогічні, медичні та фармацевтичні працівники і працівники культури) у розмірі грошового еквівалента пільг, визначеного відповідно до цього Порядку. Відшкодування зазначених витрат провадиться щомісяця або раз на квартал за рішенням керівника установи.

Наведені правові акти свідчать про врегулювання на законодавчому рівні - постановами Кабінету Міністрів України питання оплати вартості проїзду військовослужбовцям до місця проведення відпустки і назад в межах України відповідно до пункту 2 статті 10і цього Закону.

Тому, виходячи з наведеного, відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України, що полягає у неприведенні своїх актів у відповідність із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", протиправною та зобов`язання прийняти рішення, яким передбачити порядок оплати вартості проїзду військовослужбовцям до місця проведення відпустки і назад в межах України відповідно до пункту 2 статті 10і цього Закону.

Відповідно не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання бездіяльності Міністерства оборони України, що полягає у не виділенні військовій частині польова пошта НОМЕР_1 коштів загального фонду за кошторисом Міністерства оборони України для оплати вартості проїзду військовослужбовцям до місця проведення відпустки і назад в межах України.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності військової частини польова пошта НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу сум згідно з витягу наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 29.07.2016 року; сум за неотримане речове забезпечення за нормами та в терміни, визначені Міністерством оборони України за період проходження військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 ; винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за періоди з 01.12.2015 року по 08.12.2015 року та 12.06.2016 року згідно наказу Міністерства оборони України від 10.02.2016 року № 67 протиправною та зобов`язати нарахувати та виплатити їх, то суд встановив наступне.

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 29.07.2016 року за №2311 солдату ОСОБА_1 про те, що він дійсно в період з14.06.2015 року по 01.12.2015 року, з 03.04.2016 року по 29.07.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у визначених районах проведення антитерористичної операції Донецької області.

Виплата винагороди за участь в антитерористичній операції за період з 1 по 29 липня 2016 року передбачена в наказі командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.07.2016 року № 212.

Також передбачено виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 680% місячного грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, додаткову щомісячну грошову винагороду в розмірі 60% від грошового забезпечення за період з 1 по 29 липня 2016 року. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №460 від 17 вересня 2014 року виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4% за кожен повний місяць служби за період з травня 2015 року по червень 2016 року включно.

Згідно довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно - правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від 29.07.2016 року № 2291 ОСОБА_1 , який проходив службу в військовій частині польова пошта НОМЕР_1 (пункт постійної дислокації відсутній) у червні 2016 року виплачено грошове забезпечення на загальну суму 78039,66 грн. за період з серпня 2015 року по липень 2016 року. (а.с.23)

Не погоджуючись із вказаною виплатою позивач неодноразово звертався із запитами до Міністерства оборони України про надання інформації щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 з червня 2015 року по липень 2016 року.

Листом військової частини НОМЕР_4 від 25 травня 2017 року № 1314/21/746 надано роз`яснення щодо нарахування з червеня по липень 2016 року (а.с.92,121)

Крім того, позивач самостійно провів нарахування не виплачених на його думку сум згідно з витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 29.07.2016 року № 212, а саме винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.12.2015 року по 08.12.2015 року 774,19 грн.; за червень 100 грн.; премії за червень 2016 року у розмірі 3339,00 грн.; щомісячної додаткової грошової винагороди за червень 2016 року у розмірі 2003,40 грн.; грошове забезпечення за період з 12 по 14 липня 2016 року у розмірі 653,55 грн.; винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за липень 2016 року у розмірі 80,00 грн.; одноразової грошової допомоги в разі звільнення 1869,84 грн. При цьому керувався Пам`яткою щодо порядку нарахування та виплати грошового забезпечення та інших соціальних виплат військовослужбовцям у 2016 році (а.с.95-108)

Позивач не надав доказів неправомірності дій відповідачів, а відтак, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2,6,11,86,122,158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяМартиць О.І.

Суддя Дерех Н.В.

СуддяБілоус І.О.

копія вірна:

СуддяМартиць О.І.