Справа № 355/294/17

Провадження № 2/355/225/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Баришівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Єременка В.М.

при секретарі Котенко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Баришівка Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним наказів про звільнення та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним наказів про звільнення та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала на посаді директора ТОВ «Баришівська друкарня». 15 жовтня 2016 року у ТОВ «Баришівська друкарня» відбулися загальні збори засновників ОСОБА_2. Ініціатором зборів був ОСОБА_3, який провів агітацію за свою кандидатуру, пообіцяв деякі вигоди акціонерам і був зацікавлений в обранні його на посаду голови ТОВ «Баришівська друкарня», хоча він не був, а ні працівником ТОВ, а ні його засновником.

Питаннями порядку денного зборів були:

2. Про звільнення директора ТОВ «Баришівська друкарня»;

3. Про звільнення заступника директора ТОВ.

ОСОБА_4 запропонувала звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Баришівська друкарня» з 15 жовтня 2016 року. За це проголосували 11 членів, 2-проти, 2 - утрималися.

З метою забезпечення господарської, виробничої, фінансової діяльності ОСОБА_2 обрано директора ТОВ «Баришівська друкарня» з наданням йому права першого підпису з 16.10.2016 року ОСОБА_3.

Після засідання ОСОБА_1 чекала, коли уповноважений власником орган виконає свій обов'язок - вручить їй копію наказу про звільнення, видасть трудову книжку, виплатить всі належні їй суми, однак цього не сталося. Позивач є інвалідом І-ї групи. Звільнення з посади директора, як вона вказує, завдало її здоров'ю негативного впливу і вона доручила своєму сину ОСОБА_5 зайнятися цим питанням.

Протягом листопада і грудня 2016 року він неодноразово усно звертався до ОСОБА_3 із проханнями ознайомити позивача із наказом про звільнення, видати трудову книжку, виплатити належні їй на час звільнення суми, однак все, що він отримав у жовтні 2016 року - це копію протоколу №1 загальних зборів засновників ТОВ «Баришівська друкарня» від 15.10.2016 року. І лише після письмового звернення ОСОБА_1 від 13 лютого 2017 року, її сину було видано 17.02.2017 р. копію наказу про звільнення №1 від 17.10.2016 р. і в цей же день їй виплачено 1283,22 грн..

Згідно наказу (розпорядження) №4 від 17.10.2016 р. ОСОБА_1 звільнено на підставі рішення загальних зборів від 15.10.2016 р. з 17.10.2016 р., стаття КЗпП України не зазначена. Графи наказу «Підстави звільнення» і «Узгодження звільнення з профспілковою організацією, номер і дата постанови профкому» залишилися незаповненими.

При звільненні відповідач не дотримався вимог ст. 43 ч. 1 КЗпП України - розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), п. 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Оскільки копію наказу про звільнення вона отримала лише 17.02.2017 року, то вважає, що строк звернення до суду нею дотримано.

Видачею незаконного наказу, що призвело до незаконного звільнення позивач вважає, що відповідач заподіяв їй моральну шкоду, яка для неї полягає у моральних переживаннях, у порушенні права власності у вигляді заробітної плати. Вимушені зміни у її житті вимагають від неї прикладати додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір заподіяної їй моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює в 7000 грн.

Просить суд:

- визнати незаконним наказ директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» від 17 жовтня 2016 року №1 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня».

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня».

- стягнути з директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2016 року по 17 лютого 2017 року в сумі 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) грн..

- зобов'язати ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 18 лютого 2017року і до дня повного розрахунку середню місячну заробітну плату із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 та мінімальної заробітної плати, встановленої на 2017 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» в сумі 3200 грн..

- стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» на користь ОСОБА_1 7000 (сім тисяч) моральної шкоди.

- судові витрати стягнути з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову. Стверджував, що він був присутній за дорученням своєї матері ОСОБА_1 15.10.2016 року на зборах засновників друкарні, де було прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, яку вона обіймала багато років. Чотири роки тому у матері стався інсульт, вона стала інвалідом 1-ї групи, (перша група не працююча). Мати потребує постійного догляду. З 2013 року по 2016-й рік посадові обов,язки директора друкарні в повній мірі мати виконувати не могла, не виходила на роботу, писала заяви про відпустки без збереження заробітної плати. 10.02.2017 року від імені матері написав листа ОСОБА_3, а 17.02.2017 року отримав зворотнього листа та того ж дня прийшов у друкарню і отримав розрахункові кошти свої і за свою матір.

Представник позивача ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає, що ОСОБА_3 являється найманим працівником в типографії, який «порушив все, що можна було порушити, а саме масове порушення законів про працю України».

Представник відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти заявленого позову та не визнає суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення загальних зборів засновників ТОВ «Баришівська друкарня» від 15.10.2016 року, як вказує ОСОБА_8, не оскаржене і є чинним на даний час. Не заперечує ту обставину, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи в зв,язку із станом здоров,я, що перешкоджає продовженню даної роботи згідно з протоколом №1 загальних зборів та довідки МСЕК. Вини типографії не вбачає, так як ОСОБА_1 не була присутня на роботі біля 4-х років та не виконувала обов,язки директора типографії. Профспілкового комітету в товаристві немає.

Третя особа по справі ОСОБА_3 пояснив суду, що він працює на посаді директора ТОВ «Баришівська друкарня» з 16 жовтня 2016 року відповідно до ухваленого на зборах засновників від 15.10.2016 року рішення. На зборах було прийняте рішення про звільнення з посади директора друкарні інваліда 1-ї групи (неробоча група) ОСОБА_1, яка на протязі чотирьох років не з,являлась на робочому місці, а тільки писала заяви про те, що бере відпустки за власний рахунок без збереження заробітної плати. 12.09.2016 року після чотирьох років відсутності на роботі, ОСОБА_1 «приступила до роботи». Так, як ОСОБА_5 17.10.2016 року на протязі дня не з,явився на роботі без поважних причин і в послідуючі дні він також не появлявся в типографії, то працівниками типографії був складений відповідний акт і його було звільнено з роботи за прогул. ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_1 пропонувалось ознайомитись з наказом про звільнення, про що складався відповідний акт. Їм були нараховані розрахункові кошти, які згодом ОСОБА_5 отримав за себе і за свою матір, але потім звернувся до суду з даним позовом. ОСОБА_5 15.10.2016 року був присутній на зборах засновників і приймав участь в голосуванні, так як представляв інтереси своєї матері.

Свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що ОСОБА_1 вона знає більше 20 років так, як разом працювали в Баришівській друкарні. Останні чотири роки ОСОБА_1 взагалі не працювала. ЇЇ трудової книжки в друкарні не було. Хоч ОСОБА_1 являлася директором, але за час її керування типографією ніхто із застовників ніякі девіденти не отримував і вона для друкарні нічого не зробила. Обов,язки директора друкарні виконувала останні чотири роки час ОСОБА_9, яка померла 09.09.2016 року. Бухгалтер друкарні ОСОБА_10 зателефонувала до ОСОБА_1 і повідомила її про смерть ОСОБА_11. В вересні 2016 року в Баришівську друкарню ОСОБА_5 привіз свою матір ОСОБА_1, яка сказала, що «приступає до своїх обов,язків директора». Відповідно до якого документу вона приступила до виконання обов,язків директора друкарні, свідку невідомо. А її син ОСОБА_12, став у неї помічником і це рішення вона приймала самостійно. Числився він у друкарні майже місяць до 15.10.2016 року до зборів засновників. Свідок не знає, чи заводилась на її сина особова картка, чи подавав він документи про освіту. ОСОБА_12 грав у ігри на мобільному телефоні, не приходив у цех і не цікавився роботою в цеху. Чи возив ОСОБА_5 якесь обладнання ремонтувати в м. Київ, свідок не бачила. Коли в вересні 2016 року після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_1 Натілію привіз в друкарню її син, то в цеху ні разу вона не була. На протязі 20 років в друкарні загальні збори не проводилися і ОСОБА_4 не була членом дирекції і дирекції в друкарні взагалі не було, хоч це передбачено статутом. Статутом посада заступника директора також не передбачена. ОСОБА_1 чотири роки з 2012 по 2016 рік заробітну плату в друкарні не отримувала, лише кожного кварталу писала заяву про відпустки та передавала в друкарню. В заяві зазначала, що вона у відпустці на свій рахунок без збереження заробітної плати. Напередодні ОСОБА_4 попереджала ОСОБА_5 про заплановані на 15 жовтня збори і він із своєю сестрою були представниками від своєї матері на зборах. 15.10.2016 року відбулися збори акціонерів ТОВ «Баришівської друкарні», на яких головувала ОСОБА_4. На зборах всі одноголосно проголосували звільнити ОСОБА_1 Натілію з посади директора друкарні та її сина ОСОБА_5 з посади заступника директора. Після зборів ОСОБА_5 вибіг приміщення з додаванням нецензурної лексики, а потім повернувся. Ввечері того ж дня ОСОБА_1 їй зателефонувала і сказала, що свідка прокляне бог за те, що її звільнили. В понеділок після зборів ОСОБА_5 та його матері в друкарні не було. Не була вона у друкарні напередодні зборів два дні. Свідок ставила свої підписи в актах, які додані до справи. ОСОБА_1 направлялись повідомлення про отримання розрахункових коштів. ОСОБА_5 згодом прийшов до друкарні і отримав розрахункові за себе і за свою матір ОСОБА_1 ОСОБА_4 являється акціонером ТОВ «Баришівська друкарня».

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що пропрацювала в Баришівській друкарні 29 років на посаді головного бухгалтера і за 29 років не були ні разу проведені загальні збори акціонерів ТОВ «Баришівська друкарня» за керівництва ОСОБА_14, яка не хотіла проводити збори. Роботою колишнього директора друкарні ОСОБА_1 всі акціонери в тому числі і свідок не були задоволені, так як за ці роки вона не зробила не одного замовлення і вони не могли заставити її працювати. ОСОБА_1І завалила роботу друкарні, раніше у них було 300 замовників, а дякуючи їй, їх нестало. Син ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не працював у друкарні на посаді заступника директора ні одного дня. Його мати прийняла таке рішення одноособово незаконно, а звільнили ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на зборах засновників заслужено, так як на роботу вона не ходила взагалі 4 роки, не одного дня. Він на комп,ютері працювати не вміє і на роботі числився з 12.09. по 17.10.2016 року. За цей час вона бачила його 15 разів. Так, 12.09.2016 року після смерті ОСОБА_9, яка виконувала обов,язки директора 4 роки , ОСОБА_5 привіз свою матір до друкарні, яка сказала що: «вона приступає до роботи і замісником у неї буде її син», не зважаючи на те, що вона 4 роки не була на роботі та є інвалідом 1-ї групи. По штатному розпису у друкарні посада заступника директора не передбачена. ОСОБА_12 її привозив у друкарню на автомобілі, так як вона сама ходити не може, потребує сторонньої допомоги. Робота його полягала в тому, що він привозив маму у друкарню і йшов звідти, а потім о 12 годині забирав її і більше вони не повертались. Був один випадок, що його попросили поїхати в м. Переяслав-Хмельницький порізати бланки і йому за це заплатили 200 грн. 15 жовтня 2016 року свідок була присутня на зборах засновників ТОВ «Баришівська друкарня», та була обрана секретарем зборів. Збори скликалися, щоб обрати нового директора. На зборах був присутній ОСОБА_5 та його сестра ОСОБА_15, які були проти його звільнення з посади заступника директора друкарні. Після зборів ОСОБА_5 вибіг з приміщення і побіг. З понеділка його і його матері не було у друкарні. Їм було нараховано грошові кошти за якими вони не приходили. Гроші їм були нараховані із розрагунку за повний робочий день, але відповідно до тих рукописних наказів, що написала ОСОБА_1, вона і її син повинні були працювати відповідно 0.25 та 0.5 заробітної плати. ОСОБА_13 вважає, що ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_1 заробітну плату за місяць і розрахункові кошти отримали незаконно, так, як його мати і він роботу не виконували, а посада заступника директора статутом не передбачена взагалі. Відомості щодо ОСОБА_1, як працюючого пенсіонера до Баришівського УПФ не надавалися. Свідок звільнилася з роботи з посади головного бухгалтера 08.02.2017 року.

Заслухавши пояснення представників позивача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника відповідача ТОВ «Баришівська друкарня» ОСОБА_7, третю особу ОСОБА_3, свідків у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення в повному обсязі, так як виникає справедливе запитання: чи мала ОСОБА_1 більше 20 років не скликати збори засновників ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня»; чи мала повноваження ОСОБА_1 після 4-х років відсутності на робочому місці без оплати заробітної плати, фактично і юридично, втративши повноваження та посаду директора ТОВ «Баришівська друкарня», маючи 1-шу не робочу групу інвалідності довічно з зазначенням у довідці до ОСОБА_14 огляду МСЕК, що вона «потребує постійного стороннього догляду», поновлювати себе сама на роботі на посаді директора та призначати своїм заступником свого сина ОСОБА_5, де така посада не передбачена Статутом ТОВ «Баришівська друкарня».

В Наказі за №14 від 12 вересня 2016 року (а.с.43), який виготовила власноручно ОСОБА_1 рукописним текстом, вказує, що в зв,язку з обставинами, що склалися, вона перериває відпустку та приступає до своїх обов,язків. Із змісту не вбачається, про які обставини, та про яку відпустку йдеться мова і до виконання яких таких своїх обов,язків вона приступає. Окрім того ОСОБА_1 не надала суду ксерокопію або оригінал своєї трудової книжки, пославшись на те, що вона залишилась в сейфі друкарні, ключі від якого були у її сина. Не зрозумілим залишається і те, як ОСОБА_1 в УПФ у Баришівському районі могла оформити пенсію по інвалідності не надавши свою трудову книжку.

Відповідно до Кодексу законів про працю України в ст. 84 Закону ( відпустки без збереження заробітної плати) зазначено, що у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов,язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96 ВР стаття 25 - (відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов,язковому порядку) п.7 – інвалідам 1 та 11 групи тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

Окрім того ст. 40 п. 5 Кодексу законів про працю України передбачено, що нез,явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв,язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

ОСОБА_1 встановлена 1-ша група інвалідності 06.02.2013 року, а на обліку в УПФ вона перебуває з 2011 року. З квітня 2013 року по вересень 2016 року вона заробітну плату в ТОВ «Баришівська друкарня» не отримувала, а отримала за частину вересня та жовтня 2016 року при наявності виданого нею наказу №1 від 11.10.2016 року про 10 годинний робочий тиждень з 0.25% від заробітної плати для неї та 20 годинний робочий тиждень з 0.50% від заробітної плати для її сина.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Баришівській друкарні з 1986 року. В 2012 році вона захворіла (інсульт) і чотири роки не виходила на роботу, де періодично писала заяви про відпустки без оплати робочого часу і чотири роки не отримувала заробітну плату. Обов,язки директора всі ці роки виконувала ОСОБА_9. Після смерті ОСОБА_9, 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 вийшла на роботу, написала наказ, що перериває відпустку і призначає свого сина ОСОБА_5 заступником директора. Особова справу П-2 на ОСОБА_5 не заводилась.

Таким чином, в судовому засіданні доведено і встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України фактично втратила зв,язок (трудові відносини) з колективом ТОВ «Баришівська друкарня» з часу коли отримала інвалідність і її повинні були звільнити з роботи за рішенням загальних зборів засновників ОСОБА_2 задовго до рішення зборів від 15.10.2016 року.

15.10.2016 року в ТОВ «Баришівська друкарня» були скликані загальні збори засновників ОСОБА_2, на яких було прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з 15 жовтня, згідно наказу №4 від 17.10.2016 року. На зборах від ОСОБА_1 відповідно до доручення був присутній її син ОСОБА_5

15 жовтня 2016 року новим директором був призначений ОСОБА_3, яким були видані накази від 15.10. та від 17.10.2016 року, що оскаржуються позивачем, так як вони стосуються її звільнення Суд не вбачає підстав для скасування цих наказів, так як ОСОБА_1 дійсно була відсутня на робочому місці чотири роки, має інвалідність 10-ї групи, яка не є робочою і окрім того за станом здоров,я вона потребує постійного стороннього догляду. А тому рішення, яке було прийняте на зборах засновників ТОВ «Баришівська друкарня» є цілком аргументованим, відповідає Статуту ОСОБА_2, переслідує цілком зрозумілі бажання засновників звільнити з керівної посади людину, яка не може керувати колективом, виконувати будь-яку роботу за станом здоров,я на протязі чотирьох років.

Суд також звертає увагу на те, що в даному товаристві відсутня будь-яка діюча профспілкова організація і посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що її звільнення суперечить вимогам ч. 1 ст. 43 КЗпП України є необ,єктивним, безпідставним, так як в товаристві, де вона працювала керівником, не був створений виборний орган первинної профспілкової організації.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

ОСОБА_1 пропонувалось ознайомитись з наказом про її звільнення та отримати нараховані розрахункові кошти, але вона відмовилася про, що свідчать відповідні акти додані до справи.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 новою адміністрацією ОСОБА_2 пропонувалось ознайомитися з наказами про звільнення, а також отримати розрахункові кошти, які головним бухгалтером зразу після звільнення були нараховані, про що свідчать відповідні акти. Отримав розрахункові кошти ОСОБА_5 за себе і за ОСОБА_1, як тільки з,явився на підприємстві, ніяких претензій щодо грошових сум вони не мали. Не отримання цих коштів зразу після звільнення ОСОБА_1 не є проблемою ОСОБА_2. Підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з директора ТОВ «Баришівська друкарня», суд вважає абсурдними вимогами, які не можуть бути задоволені. Нарахування та виплата грошових коштів до дня повного розрахунку також взагалі не відповідає обставинам справи і є надуманими. Не може також йти мова про моральну шкоду, так як така моральна шкода позивачу не заподіяна та не доведена ним в судовому засіданні.

Позивач не надав суду будь-яких доказів про те, що вона чи її представники з 15 жовтня 2016 року і до 13 лютого 2017 року зверталися до керівника ОСОБА_2 з вимогою отримати наказ про її звільнення та провести розрахунок при звільненні. Позивач не була на робочому місці а ні 15 жовтня, а ні 17 жовтня 2016 року та в послідуючі дні та місяці і бухгалтер товариства не мала змоги провести відповідний розрахунок і тільки після офіційного письмового звернення позивача 13.02.2017 року, їй була видана копія наказу про звільнення та розрахункові кошти в розмірі 1283 грн. 22, де ця сума ОСОБА_16 не оскаржується. Позивач в позовній заяві невірно сформулював позовні вимоги де в п.3 позовної заяви просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.10.2016 року по 17.02.2017 року в сумі 12800 грн. тобто з моменту звільнення по день виплати їй належної суми заробітної плати, однак даний проміжок часу не є вимушеним прогулом, а є часом затримки виплати заробітної плати, оскільки вимушений прогул – це час з моменту звільнення працівника по день його поновлення на роботі. Таким чином позивач має право згідно закону ставити вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки його виплати в період часу 18.10.2016 року по 17.02.1017 року та вимогу про стягнення заробітку в період 18.10.2016 року по день винесення судом рішення в разі поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Окрім того позивач звернувся до суду 07.03.2017 року з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, а не про стягнення заробітної плати, а відповідно до вимог трудового законодавства на дані правовідносини, а саме, стягнення середнього заробітку, поширюється строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України в три місяці. (Ухвала ВСС України від 28.08.20123 року № 6-31349 св13), в зв,язку з чим вказана позовна вимога до задоволення не підлягає, оскільки пропущено строк звернення до суду з такою вимогою.

Відповідно до припису ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб,єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об,єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов,язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов,язків.

При вирішенні вказаного трудового спору, суд не вирішує питання, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов,язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, зокрема з приводу припинення повноважень позивача, як Голови спостережної ради, оскільки вирішення вказаних питань відноситься до ст. 12 ГПК України (до господарської юрисдикції).

Зазначене стверджується рішенням Конституційного суду України від 12.01.2010 року №1-2/2010 відповідно до якого за системним аналізом норм ЦК (ст.ст. 99, 145, 147, 159, 161) Господарського кодексу України (ст. 89), Закону України «Про господарські товариства» (ст. ст. 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» ( ст.ст. 52, 58, 59, 60, 61) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов,язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім випадків, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов,язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (ч. 3 ст. 92.2, речення абз. 3 ч. 1 ст. 161 ЦК).

Відповідно до положень законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме ч. 1 ст. 98, ч. 1 ст. 99 Цивільного кодексу, ч. 1 ст. 23, п. «г» ч. 5 ст .41, ч. 1 ст. 59 ЗК «Про господарські товариства», підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у ч.5 ст. 58 ЗУ «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку спір судом не вирішений на користь позивача, а тому відшкодування грошових коштів неможливе.

Встановлене судом стверджується :

- ксерокопією паспорта ОСОБА_1 серія СК №183468 (а.с.5);

- ксерокопією пенсійного посвідчення ОСОБА_1 (а.с.7);

- ксерокопією протоколу №1 загальних зборів засновників ТОВ «Баришівська друкарня» від 15.10.2017 року (а.с.10-12);

- актом про відсутність трудової книжки ОСОБА_1 від 17.10.2016 року (а.с.8);

- ксерокопією довідки до акту огляду МСЕК від 06.02.2013 року ОСОБА_1, з зазначенням 1-ї групи інвалідності, яка потребує постійного стороннього догляду (а.с.13);

- ксерокопією заяви ОСОБА_1 від 10.02.2017; (а.с.29);

- табелем робочого часу за вересень-жовтень 2016 року по «Баришівській друкарні» (а.с.2-27);

- протоколом інвентаризаційної комісії від 17.10.2016 року ( а.с.34);

- ксерокопією наказу №1 від 11.10.2016 року; (а.с.41);

- актами: №1 від 17.10.2016 р.; №3 від 04.02.2017 року; №4 від 06.02.2017 року;

- наказом №1 від 15.10.2016 року;

- наказом від №1 від 17.10.2016 року;

- наказами: №3 від 01.09.2013 р., №1 від 01.01.2014 р., №2/5 від 01.04.2014 р., №3 від 01.08.2015 року про відпустки ОСОБА_1 без збереження заробітної плати;

- випискою з Єдиного державного реєстру ТОВ «Баришівська друкарня;

- ксерокопією наказу №14 від 12.09.2016 року, про те що ОСОБА_1 приступає до своїх обов,язків та приймає на роботу ОСОБА_5 на посаду заступника директора (а.с.43);

- ксерокопією штатного розпису апарату ТОВ «Баришівська друкарня» (а.с. 42) без зазначення числа місяця складання;

- іншими матеріалами справи.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

ОСОБА_1 15.10.2016 року на зборах засновників ТОВ «Баришівська друкарня» не була присутня. ЇЇ інтереси представляв її син із сестрою, а тому їй були відомі обставини звільнення з посади директора друкарні, а до суду з позовною заявою ОСОБА_1 звернулася лише 07 березня 2017 року, більш ніж через чотири місяці.

Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», з метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухильно додержувати вимог статей 109, 419 ЦПК України і статей 134 (п.8), 237 КЗпП про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службову особу обов'язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

При цьому належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає, так як 4 роки взагалі не працювала і фактично втратила право на роботу. Писала заяви що йде у відпуску без оплати. В позові сама акцентує увагу на те, що вона є інвалідом 1-і групи, де згідно довідки МСЕК постійно потребує стороннього догляду (група не робоча). ОСОБА_1 сама себе через чотири роки фактично відновила на роботі на посаді директора, яка не могла самостійно виконувати функції керівника підприємства.

Окрім того вона приступаючи до роботи, призначила свого сина своїм заступником, де не працювала ні сама, ні її син, а гроші отримували і це обурило працівників ТОВ, які вимушені були самі скликати збори засновників ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», які більше 20 років не скликалися. Суд також звертає увагу на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Баришівська друкарня» від 15.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 позивачем не оскаржувалось і є чинним на даний час. В наказі №1 про звільнення ОСОБА_1 обґрунтовано зазначене посилання на ч. 2 ст. 40 КЗпП України, як на (виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров,я які перешкоджають продовженню даної роботи), а саме по інвалідності першої групи категорії А внаслідок загального захворювання (належать особі з найважчим станом здоров,я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Позивачу ОСОБА_1 1-ша група інвалідності призначена довічно.

Керуючись ст.ст.10, 11, 15, 30, 62, 88, 145, 208, 209 - 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 40, ст. 43, ст. ч. 1 ст. 47 ч. 1, 48, ст.116, ч. 1 ст. 117, ст.ст. 232-238 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог повністю до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними наказів ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» про звільнення з роботи ОСОБА_1 та їх скасування від 15.10. 2016 року, від 17.10.2016 року з посади директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня», поновлення на роботі на посаді директора ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Баришівська друкарня» ОСОБА_1, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з директора ТОВ «Баришівська друкарня», зобов,язання ТОВ «Баришівська друкарня» нарахувати та виплатити до дня повного розрахунку середню місячну заробітну плату та стягнення моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів до апеляційного суду Київської області через Баришівський районний суд Київської області.

Суддя Баришівського

районного суду ОСОБА_17