ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2017 року м. Київ справа № 800/92/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Стрелець Т.Г.

Голяшкіна О.В.

Калашнікової О.В.

Мороз Л.Л.

Смоковича М.І.

за участю секретаря Яроша Д.В.

позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - Кот О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

справу № 800/92/17

за позовом ОСОБА_6

до Верховної Ради України

про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, з наступними вимогами:

- визнати протизаконними дії Верховної Ради України щодо внесення змін до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" про делегування Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри компенсацій і допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- визнати протиправними дії відповідача в частині делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - чотирьох мінімальних заробітних плат;

- визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо не виконання приписів рішень Конституційного суду України в частині визнання неконституційними делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- визнати протиправними дії відповідача в частині зарахування постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 в якості фінансово-економічного обґрунтування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- визнати дискримінаційними дії Верховної Ради України в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інваліду ІІІ групи 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної грошової допомоги на оздоровлення державним службовцям, військовослужбовцям;

- визнати дії відповідача дискримінаційними та такими що порушують право на достатній життєвий рівень в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи - інвалідам 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної допомоги державним службовцям та іншим соціальним групам громадян;

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконанням приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 р. № 1339-VІІІ в частині Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині відсутності контролю за виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ в частині Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

- зобов'язати Верховну Раду України прийняти зміни до статті 48 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в наступній редакції: «Компенсація та допомога, передбачені статтею 48, нараховуються і виплачуються згідно редакції Закону від 28.02.1991 р. № 796-ХII інвалідам І і ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи - чотири мінімальні заробітні плати; розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати».

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_6 посилався на те, що саме Кабінетом Міністрів України встановлюються розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У зазначеній статті Закону встановлено розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі - чотирьох мінімальних заробітних плат. Вказав, що розміри доплат, пенсій і компенсацій мають підвищуватися Кабінетом Міністрів

України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Позивач також звернув увагу на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008р. № 26-рп/2008, що положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України"у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Також позивач посилався на статтю 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Конституційний Суд України рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип вказавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). На думку позивача, незважаючи на рішення Конституційного Суду України, Верховна Рада України знову прийняла норму якою обмежує положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ і надає право Кабінету Міністрів України змінювати норми Закону №796-ХІІ.

У 2015-2016 роках Верховною Радою України розглядався законопроект № 1339 Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Проте, на думку позивача, окремі положення законопроекту № 1339 суперечать нормам Конституції і Законів України, і тому потребують скасування і прийняття нових законних рішень. Також позивач зазначив, що Верховною Радою України неодноразово приймались зміни до Закону № 796-ХІІ в яких було визначено, що розміри компенсацій виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Проте виключно через протиправну бездіяльність Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України постанови не приймались.

У своєму позові позивач зазначив, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на його думку, не відповідає фінансовим ресурсам держбюджету на 2016 рік. Тому позивач вважає, що вказана постанова застосована відповідачем неправомірно, оскільки встановлений в 2005 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення не відповідає розміру встановленому законом і не змінювався з 2005 року, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати.

На думку позивача, даний спір виник у зв»язку з протизаконними, протиправними та дискримінаційними діями Верховної Ради України при підготовці до розгляду і прийнятті змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ. Позивач зазначив, що Верховною Радою України вчинено свідоме порушення конституційних норм, закріплених у статтях 8, 9, 22, 58, 152 Основного Закону України в частині дотримання верховенства права, не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Вважає, що Верховна Рада України в даному випадку не здійснила контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, чим порушила вимоги пункту 13 частини першої статті 85 Конституції України.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України у частині позовних вимог стосовно наступного:

- визнання протиправними дій Верховної Ради України в частині делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - чотирьох мінімальних заробітних плат;

- визнання протиправними дій Верховної Ради України щодо не виконання приписів рішень Конституційного суду України в частині визнання неконституційними делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- визнання протиправними дій Верховної Ради України в частині зарахування постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 в якості фінансово-економічного обґрунтування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- визнання дискримінаційними дій Верховної Ради України в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інваліду ІІІ групи 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної грошової допомоги на оздоровлення державним службовцям, військовослужбовцям;

- визнання дій Верховної Ради України дискримінаційними такими що порушують право на достатній життєвий рівень в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи - інвалідам 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної допомоги державним службовцям та іншим соціальним групам громадян;

- зобов'язання Верховну Раду України прийняти зміни до статті 48 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в наступній редакції: Компенсація та допомога, передбачені статтею 48, нараховуються і виплачуються згідно редакції Закону від 28.02.1991 р. № 796-ХII інвалідам І і ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи - чотири мінімальні заробітні плати; розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України в частині позовних вимог стосовно наступного:

- визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконанням приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 р. № 1339-VІІІ, а саме приведення Кабінетом Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

- визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ, а саме приведення Кабінетом Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом та забезпечення прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Верховна Рада України направила на адресу Вищого адміністративного суду України заперечення на адміністративний позов, в яких зазначила, що зміст позовних вимог до Верховної Ради України, а також характер спірних правовідносин свідчать про необґрунтованість вимог позивача. Позивачем залишено поза увагою особливості реалізації парламентом конституційно визначених владних повноважень. На думку представника відповідача, позивач, звертаючись з даною позовною заявою до суду, не врахував природи правового статусу Верховної Ради України та особливостей реалізації парламентом конституційно визначених владних повноважень. В зв»язку з наведеним, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Вищий адміністративний суд України приходить до наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВР України визначені статтею 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Рішення, прийняті субєктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом необхідно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги направлені на визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України щодо виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ та стосовно відсутності контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України в частині забезпечення прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, реалізовуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій, що визначені у статті 85 Конституції України.

Зокрема, відповідно до пункту 13 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та закону.

Характерною особливістю частини першої статті 85 Конституції України є те, що більшість повноважень Верховної Ради України, закріплених у ній, отримують свій розвиток в інших положеннях Основного Закону, законах України, інших правових актах, а також у правових позиціях Конституційного Суду України. До того ж окремі конституційні повноваження Верховної Ради України реалізуються через прийняття нею законів України, тобто поєднуються із законодавчою функцією парламенту, котра виступає не лише основною, але й універсальною щодо інших його функцій.

Вказана норма Конституції України встановлює і систему повноважень Верховної Ради України, реалізація яких забезпечує здійснення нею функцій парламентського контролю.

Основною правовою базою для реалізації контрольних функцій парламентом є Конституція України та Закон України "Про регламент Верховної Ради України" від 10.02.2010 р. № 1861- VI.

Порядок розгляду Верховною Радою України питань, пов'язаних з парламентським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України, закріплений у Главі 38 Розділу VI Закону України "Про регламент Верховної Ради України", у редакції яка чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Главою 38 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» встановлено виключні обставини здійснення парламентського контролю, а саме, розгляд питання про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (стаття 227 Регламенту); розгляд Верховною Радою України звітів і доповідей Кабінету Міністрів України (стаття 228); організація проведення «години запитань до Уряду» (стаття 229); проведення «години запитань до Уряду» (стаття 230).

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України може бути внесене на розгляд Верховної Ради України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу парламенту, підтриманою їх підписами. Це питання включається до порядку денного сесії Верховної Ради України без голосування (стаття 231). Розгляд Верховною Радою питання про відповідальність Кабінету Міністрів України (стаття 232)

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Отже, нормами чинного законодавства України не передбачено впливу Верховної Ради України - законодавчого органу влади, на Кабінет Міністрів України - виконавчий орган влади, щодо прийняття ним того чи іншого нормативного акту.

Таким чином, Конституція України та Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» не передбачають повноважень Верховної Ради України здійснювати контроль за виконанням приписів щодо приведення нормативних актів у відповідність положеннями закону.

Діяння (дія або бездіяльність) може бути визнане протиправним за умови, якщо воно формально порушує конкретну юридичну норму або декілька норм.

Оскільки судом не встановлено порушення Верховною Радою України порядку здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, зокрема, стосовно виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у визначені терміни, підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відсутності контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України немає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_6.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 161 - 163, 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії - відмовити

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною 7 статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді