Справа №201/2436/14-ц

Провадження № 2/201/237/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2017р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (третя особа - Державне підприємство Дніпропетровський державний проектний інститут «Дніпроцивільпроект» ) про відшкодування шкоди заподіяної в результаті затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2014р. заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, визначивши третьою особою Державне підприємство Дніпропетровський державний проектний інститут «Дніпроцивільпроект» (далі ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект») про відшкодування шкоди заподіяної в результаті затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідач ОСОБА_5 помер 26.02.2015р., що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. № 149 т. № 3), у зв'язку із чим контракт з ним було припинено на підставі наказу ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» від 27.02.2015р. 04-к (а.с. № 150, т. № 3).

Не дивлячись на вжиті судом заходи щодо вступу до справи правонаступників, їх до справи не залучено, оскільки за даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру станом на 07.12.2016р., спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася, на вимогу суду про витребування доказів (а.с. № 158-159, 190, 191, т. № 3) КП «Жилсервіс-1» відомостей про склад сімї ОСОБА_5 не надано.

Слід зазначити, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2014р. (а.с. № 166 174, т. № 2), залишеним без змін ухвалою у Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2014р. (а.с. № 288 291 т. № 2), у задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016р. (а.с. № 74 76 т.№ 3) рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

Цивільна справа 09.06.2016р. надійшла в провадження судді Батманової В.В.(а.с.№ 78 т.№ 3).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2016р. справу передано в провадження судді Наумової О.С. у звязку з перебуванням судді Батманової В.В. у декретній відпустці (а.с. № 119 т. № 3).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2017р. справу передано в провадження судді Ткаченко Н.В. у звязку зі спливом повноважень судді Наумової О.С. (а.с. № 210 т. № 3).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017р. провадження по цивільний справі в частині позовних вимог до ОСОБА_6 закрито у звязку зі смертю останнього.

При новому розгляді справи під головуванням судді Ткаченко Н.В. в ході судового розгляду справи 06.07.2017р. позивач (заступник прокурора) в обґрунтування позовних вимог посилався поперше, на те, що на підставі ст. 121 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, прокурор має право здійснювати представництво інтересів громадянина або держави в суді. Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» таке представництво полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави в разі наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно із п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3рп/99 прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному окремому випадку самостійно визначає, в чому саме полягає чи може полягати порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до п. 2 резолютивної частини даного під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011р. № 633/2011, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі по тексту рішення Мінрегіон) входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства.

Таким чином, заступник прокурора Дніпропетровської області, звертаючись до суду в інтересах цього Міністерства виступає в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

По друге, в обґрунтування позовних вимог зазначав, що перевіркою, проведеною прокуратурою Дніпропетровської області за листом Міністерства щодо захисту інтересів держави шляхом відшкодування збитків, завданих незаконними діями керівників ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р., залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.01.2012р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2012р. у справі № 2-0063-2011 з ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» на користь ОСОБА_7 стягнуто середньомісячний заробіток за час невиконання рішення суду у розмірі 141904 грн.75коп., а також моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 124904грн.75коп.

Рішення виконано в примусовому порядку відділом ДВС Бабушкінського РУЮ у м. Дніпропетровську, що підтверджується платіжними дорученнями № 1038 від 27.03.2012р. та № 985 від 22.03.2012р.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р. встановлено, що рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2006р. про поновлення на роботі ОСОБА_7 на посаді заступника директора інституту по загальним питанням не виконувалося ДП ДДПІ «Дніпроцтивільпроект» у період з 26.12.2006р. по 13.09.2010р.

Відповідно до Статутів ДП «Дніпропетровський державний проектний інститут житлового будівництва «Дніпроцивільпроект», затверджених наказами Державного Комітету України з будівництва та архітектури № 17 від 21.01.2005р., Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 134 від 29.01.2010р., № 35 від 29.01.2010р. управління підприємством здійснює його директор, який призначається Уповноваженим органом управлінням.

Отже, саме директор підприємства несе відповідальність за невиконання судового рішення про поновлення на роботі ОСОБА_7

Перевіркою, проведеною прокуратурою м. Дніпропетровська за дорученням прокуратури області, встановлено, що у зазначений період часу на посаді директорів ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» працювало 5 осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4

В період з 11.11.2002р. по 16.11.2007р. директором був ОСОБА_1 згідно наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури України від 11.11.2002р. «Про призначення на посаду директора інституту ОСОБА_1 та звільнення ОСОБА_8Ф.».

В період з 17.11.2007р. по 20.11.2008р. в.о. директора ДП «Дніпроцивільпроект» був ОСОБА_2, що підтверджується наказом Мінрегіонбуду від 08.11.2007р. № 239ос «Про покладення виконання обовязків».

В період з 21.02.2008р. по 20.05.2010р. директором ДП «Дніпроцивільпроект» був ОСОБА_3, що підтверджується наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 139ос від 19.02.2008р. «Про призначення на посаду директора ДП Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» ОСОБА_3В.».

З 21.05.2010р. по 20.06.2010р. в.о. директора був ОСОБА_5, що підтверджується наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 246ос від 18.05.2010р. «Про звільнення ОСОБА_3В.».

З 21.06.2010р. по 18.07.2013р. директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» був ОСОБА_4, що підтверджується наказами Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 309ос від 21.06.2010р.та № 415ос від 06.09.2010р., а також №384 К/ОС від 18.07.2013р.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992р. зі змінами «Про судову практику і справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» звернуто увагу судів, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, що за цим законом покладається обовязок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у звязку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Як встановлено в рішенні Красногвардійського районного суду м. Днігіропетровська від 29.04.2011р. по справі № 2-0063/2011 середньоденний дохід ОСОБА_7 складав 152грн.75коп.

Відповідно до розрахунку, наданому Мінрегіоном України, ОСОБА_1ІІ. працював з 26.12.2006р. по 12.11.2007р. - 220 робочих днів. Сума, яку необхідно з нього стягнути, складає: 220 х 152грн.75коп. = 33 605грн.

ОСОБА_2 працював з 13.11.2007р. по 20.02.2008р. - 70 робочих днів. Сума, яку необхідно з нього стягнути, складає: 70 х 152,75 грн. = 10 692,50 грн.

ОСОБА_9 працював з 21.02.2008р. по 20.05.2010р. - 561 робочий день. Сума, яку слід з нього стягнути, складає: 561 х 152,75 грн. = 85 692,75 грн.

ОСОБА_5 працював з 21.05.2010р. по 20.06.2010р. - 19 робочих днів. Сума, яку необхідно з нього стягнути, складає: 19 х 152,75 грн. = 2 902,25 грн.

ОСОБА_4 працював з 21.06.2010р. по 13.09.2010р. - 59 робочих днів. Сума, яку необхідно з нього стягнути, складає: 59 х 152,75 грн. = 9 012,25 грн.

Позивач зазначав, що відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обовязок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваємої роботи. Такий обовязок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) моральної шкоди (фізичні та душевні страждання, приниження честі і гідності фізичної особи); 3) причинного звязку між протиправною поведінкою заподіювана та моральною шкодою; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно із. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, чинне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

За рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р. у справі № 2-0063/2011 на користь ОСОБА_7 стягнуто моральну шкоду у розмірі 1 000грн. Оскільки за час невиконання рішення суду про його поновлення на посаді керівників ДП «Дніпроцивільпроект» перебувало 5 осіб.

Отже, цю суму слід стягнути в рівних частинах з усіх відповідачів по справі по 200 грн. з кожного.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної шкоди. Встановлений цією статтею строк застосовується і при зверненні вищестоящого органу або прокурора.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992р. «Про судову практику і справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» право рєгресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі із цього часу обчислюється строк на предявлення регресного позову.

У звязку з тим, що прокурору стало відомо про порушення інтересів держави, з листів Мінрегіона України № 7/8-5100 від 03.04.2013р., № 7/8-13397 від 27.08.2013р., № 7 8-15800 від 08.10.2013р. та розрахунок надано разом з листом № 7/8-18074 від 15.11.2013р., зазначений строк пропущений з поважних причин, а тому на підставі ст. 234 КЗпП України підлягає поновленню.

На підставі викладено, просив поновити строк звернення до суду із даним позовом, позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства матеріальні збитки в сумі 33605 грн., стягнути з ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 10 692,50 грн., стягнути з ОСОБА_3 матеріальні збитки в сумі 85 692,75 грн., стягнути з ОСОБА_5 матеріальні збитки в сумі 2 902,25 грн., стягнути з ОСОБА_4 матеріальні збитки в сумі 9 012,25 грн., а також стягнути з кожного з них по 200 грн. моральної шкоди.

Представник позивача прокурор Масенко А.О. в судовому засіданні 06.07.2017р. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10 (діє за дорученням від 20.04.2011р. а.с. № 218 т. № 1) в судовому засіданні 06.07.2017р. проти задоволення позовних вимог заперечував, з огляду на те, що прокурором пропущено строк звернення до суду із даним позовом, що є підставою відмови у задоволенні його вимог. Двічі представником цього відповідача подавалися до суду письмові заяви про застосування строків позовної давності 04.04.2014р. (а.с. № 209 т. № 1) та 12.07.2016р. (а.с. № 98 т. №3).

При цьому, представник відповідача клопотання прокурора про поновлення строку вважав необґрунтованим з огляду на приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ч. 1 ст. 73 ЦПК України, ч.2 ст.19 Закону України «Про прокуратуру».

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з робітника матеріальної шкоди, завданої підприємству, закладу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення завданої робітником шкоди.

Відповідно до даної статті, цей строк застосовується і для зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992р. зазначено, що судам слід перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд із позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на предявлення регресного позову.

Відповідно до листа № 0314/21285/12 від 14.10.2013р. Бабушкінського ВДВС в період з 19.03.2012р. і до 22.03.2012р. з підприємства було стягнуто всю суму заборгованості за рішенням суду. 27.03.2012р. на користь ОСОБА_7 перераховано останню суму.Тобто, з цієї дати - 27.03.2012р. необхідно обчислювати строк для предявлення регресного позову.

Про наявність шкоди, заподіяної підприємству, Мінрегіону стало відомо у березні 2012р., що підтверджується наявними у ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» листами № 20/180 від 29.02.2012р., № 02/208 від 15.03.2012р., адресованими Мінрегіону, запитом «Дніпроцивільпроект» № 8/25-7-12 від 21.03.2012р. та листом - повідомленням ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» № 02/236 від 22.03.2012р. у відповідь на даний запит, в якому зазначено строк останньої виплати за рішенням суду - 22.03.2012р. та повідомлено про повне погашення заборгованості. Отже, днем виявлення шкоди є 22.03.2012р., а день, з якого виникло право регресної вимоги є 27.03.2012р.. Тобто, встановлений ст. 233 КЗпП України річний термін для предявлення позову вже сплинув.

У чинному законодавстві немає обмежень для прокурора незалежно від виявлених порушень закону, що зачіпають інтереси держави, чи з будь - яких інших обставин. Водночас прокурор не повинен підмінювати органи державного управління, контролю або місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру»). Зазначені органи, в тому числі і Мінрегіон України, наділенні правом самостійно звертатися до суду на захист інтересів держави, оскільки на них передусім покладено обовязок захищати державні інтереси.

Таким правом Мінрегіон не скористався, як вищестоящий в порядку підлеглості над ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект». Право Мінрегіону на захист у суді своїх законних інтересів закріплено в Положенні про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 р. № 633/2011. Отже, Мінрегіону стало відомо про шкоду, заподіяну підприємству його керівниками, у березні 2012р.

Вже після спливу річного терміну позовної давності, у квітні 2013р. Мінрегіон звернувся із клопотанням до прокуратури Дніпропетровської області про захист інтересів держави шляхом пред'явлення позову до винних осіб.

При цьому Мінрегіон не посилається на будь-яку поважну причину, з якої ним було пропущено строк позовної давності, та на наявність ускладнень, які б завадили вчасно звернутися із позовом до суду, зокрема, щодо збирання доказів (див. лист Мінрегіону до прокуратури № 7/8 - 5100 від 03.04.2013р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Термін позовної давності у даному спорі визначено як законом так і письмовими доказами, про які наведено вище. Це один рік з дня виявлення завданої працівником шкоди відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України. В даному випадку перебіг позовної давності починається з 27.03.2012 р., із дня перерахування всієї суми заборгованості.

Про наявність шкоди, завданої підприємству, позивачу стало відомо в лютому 2012р., коли до нього звернувся ОСОБА_7 із заявою про невиконання рішення суду від 21.04.2011р., а також із вищезгаданих листів ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект».

Жодної поважної причини для поновлення строку позовної давності прокурором не наведено. Посилання прокурора на ту обставину, що йому стало відомо про порушення інтересів держави з листів Мінрегіону України від 03.04.2013р. та інших, є безпідставним. Це не зупиняє перебіг позовної давності. Прокурор у даному спорі не є самостійним учасником судового процесу, а є представником позивача, який протягом року з дня виявлення шкоди мав всі законні підстави та можливості для предявлення позову, але без будь-яких поважних причин вчасно не звернувся до суду.

Всі документи, надані прокурором в якості доказів, Мінрегіон мав можливість без втручання прокуратури, на підставі своїх законних повноважень витребувати від підприємства та на їх підставі самостійно скласти та подати позов до суду. Тим паче, в нього є для цього юридичне управління, укомплектоване кваліфікованими фахівцями.

Тому представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10 просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 06.07.2017р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) суд розглянув справу за відсутності інших відповідачів ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_4 та третьої особи ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект».

Суд, вислухав представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

В квітні 2013р. Мінрегіон звернулося до Прокуратури Дніпропетровської області із проханням (лист від 03.04.2013р. № 7/8-5100, що надійшов до прокуратури 18.04.2013р.) вжити заходи прокурорського реагування щодо відшкодування шкоди у порядку ст. 136 КЗпП України, завданої державі в особі ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» у зв'язку із невиконанням посадовими особами останнього рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_7 (а.с. № 9,10, т. № 1).

Як вбачається з листа Прокуратури м. Дніпропетровська від 18.05.2013р. № 63/3188вих13 (а.с. № 12 14 т. № 1) на виконання доручення заступника прокурора Дніпропетровської області, повідомлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р., залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.01.2012р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2012р., у справі № 2-0063-2011 з ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» на користь ОСОБА_7 стягнуто середньомісячний заробіток за час невиконання рішення суду у розмірі 141 904грн.75коп., а також моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 124 904грн.75коп.

20.02.2012р. державним виконавцем Бабушкінського РВДВС відкрито виконавче провадження з виконання даного рішення суду.

На теперішній час ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» в повному обсязі виконано вказане рішення суду, що підтверджується постановою про закриття виконавчого провадження від 29.03.2012р.

ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» було подано до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2012р. повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 121 ЦПК України, оскільки вона подана особою, яка не має повноважень на ведення справи. Ухвала не оскаржувалася.

Водночас, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2006р. про поновлення на роботі ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» не виконувалось в період з 26.12.2006р. по 13.09.2010р.

У зазначений період на посаді директорів ДП «Дніпроцивільпроект» перебували ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4

З метою визначення осіб, винних у невиконанні рішення суду, існувала необхідність проведення службового розслідування згідно із Порядком про проведення службового розслідування, затвердженого Постановою КМУ від 25.07.2012р. № 666, з метою визначення розрахунку розміру шкоди кожною винною особою окремо.

У листі вказано, що на підставі п. 6.4 Наказу Генерального прокурора України № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадян або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», Прокуратура м. Дніпропетровська направляє до Прокуратури Дніпропетровської області матеріали перевірки за зверненням для вирішення питання щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру на захист інтересів держави.

На виконання пропозиції Прокуратури м. Дніпропетровська від 18.05.2013р. № 63/3188вих13 про проведення службового розслідування, Міністерегіон листом від 08.10.2013р. № 7/8-15800 (а.с. № 20 22 т. № 1) повідомлено, що відповідно до п. 3 постанови КМУ від 25.07.2012р. № 666, вказана постанова набирає чинності одночасно з набранням чинності Закону України від 17.11.2011р. № 4050-VI «Про державну службу». Пунктом 1 розділу IX Прикінцевих та перехідних положень Закону (із змінами та доповненнями) передбачено, що він набирає чинності з 01.01.2014р.

За таких умов, постанова КМУ від 25.07.2012р. № 666 станом на теперішній час не діє. Проведення службового розслідування регулюється Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Постановою КМУ від 13.06.2000р. № 950, але він поширює свою дію тільки на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Додатково повідомлено, що наказом Мінрегіону України від 18.07.2013р. № 384 К/ОС ОСОБА_4 звільнено з посади директора ПП «Дніпроцивільпроект» та покладено виконання обовязків директора на ОСОБА_11

Відповідно до п. 8 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному мірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного зясування обставин, від яких залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Отже, визначення пропорційності розміру шкоди, яка в даному випадку підлягає сплаті декількома особами, належить до виключної компетенції суду.

Враховуючи викладене, оскільки наразі відсутні трудові відносини з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, Мінрегіон просив подати позов в інтересах Держави в особі Мінрегіону України та ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» до зазначених осіб про відшкодування шкоди в порядку статті 136 КЗпП України на суму 158 756грн.80коп.

На даний лист Прокуратурою Дніпропетровської області листом від 31.10.2013р. № 05/2-228вих 13 повідомлено (а.с. № 23 т. № 1) що, як встановлено, у період невиконання рішення суду на посаді керівників ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» перебувало пять осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_12

Прокуратурою м. Дніпропетровська листом від 18.05.2013р. № 63/3188вих13 було повідомлено Мінрегіон про необхідність з урахуванням вини кожного надати до прокуратури області розрахунок суми, яку необхідно було б стягнути з конкретної особи-відповідача. Однак, не дивлячись на неодноразові нагадування прокуратури області листами від 25.07.2013р., 11.09.2013р., 23.09.2013р., розрахунку надано не було.

У звязку з викладеним, прокуратура просила у найкоротший термін направити до прокуратури області розрахунок суми позову, який можливо було б покласти в обґрунтування позовних вимог прокурора.

Мінрегіоном на запит Прокуратури Дніпропетровської області від 31.10.2013р. № 05/2-228 вих-13 щодо надання розрахунку суми позову направлено лист ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» від 13.11.2013р. № 04/685 з розрахунком кількості робочих днів, протягом яких пять колишніх керівників виконували свої обовязки в період з 26.12.2006р. по 5.09.2010р. (а.с. № 24 , 25 т. № 1).

Додатково повідомлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р. задоволено частково позовні вимоги і з ДП «Дніпроцивільпроект» на користь ОСОБА_7 стягнуто заробіток за час невиконання рішення суду (з 26.12.2006р. по 13.09.2010р.) у розмірі 141 904грн.75коп., а також моральну шкоду у розмірі 1000грн., всього 142 904грн.75коп. Як зазначено у рішенні суду середньоденний дохід ОСОБА_7 склав 152грн. 75коп.

Як вбачається з вищевказаного листа ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» від 13.11.2013р. № 04/685 (а.с. № 25 т. № 1) кількість робочих днів, протягом яких виконували свої обовязки наступні керівники ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» у період з 26.12.2006р. по 13.09.2010р.: ОСОБА_1 з 26.12.2006р. до 12.11.2007р. - 220 робочих днів; ОСОБА_2 з 13.11.2007р. до 20.02.2008р. 70 робочих днів; ОСОБА_3 з 21.02.2008р. до 20.05.2010р. - 561 робочий день; ОСОБА_6 з 21.05.2010р. до 20.06.2010р. 19 робочих днів; ОСОБА_4 з 21.06.2010р. до 13.09.2010р. 59 робочих днів.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2011р., залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.01.2012р. та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2012р., у справі № 2-0063-2011 з ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» на користь ОСОБА_7 стягнуто середньомісячний заробіток за час невиконання рішення суду у розмірі 141 904грн.75коп., а також моральну шкоду у розмірі 1 000 грн., а всього 124 904грн.75коп. (а.с. № 27 35 т. № 1)

Зі змісту цього рішення вбачається, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2006р. визнано незаконними накази № 32-к від 03.04.2006р. та № 113-к від 20.12.2005р. в частині скорочення посади заступника директора по загальним питанням, зобовязано поновити ОСОБА_7 на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» з 03.04.2006р.,стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 32645грн.85коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.05.2007р. рішення суду першої інстанції змінене в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшено суму з 32645грн.85коп. до 27953грн.25коп.

28.01.2007р. ОСОБА_7 звернувся із заявою до Бабушкінського ВДВС у Дніпропетровській області про прийняття на виконання виконавчого листа №2-2816 від 03.01.2007р.

29.01.2007р. державним виконавцем Колодочкою Д.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 01.02.2007р. державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документу, яка була скасована ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2007р. та зобовязано відновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-2816/06 від 03.01.2007р.

10.07.2007р. та 16.07.2007р. державним виконавцем Колодочкою Д.О. було запропоновано ДП ДППІ «Дніпроцивільпроект» добровільно виконати рішення суду шляхом поновлення на роботі ОСОБА_7 на посаді заступника директора по загальним питанням ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» у строк до 13.07.2007р. та відповідно - 19.07.2007р.

Згідно наказу в.о. директора ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» № 43-к від 27.04.2007р. ОСОБА_7 був поновлений на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням з 03.04.2006р. Фактично до виконання покладених на нього обовязків не приступив.

У звязку з цим 09.08.2007р. державним виконавцем Колодочкою Д.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2008р. скасована, дії державного виконавця визнано незаконними та зобовязано останнього відновити виконавче провадження.

Дана ухвала суду першої інстанції була скасована ухвалою апеляційного районного суду Дніпропетровської області від 31.07.2008р., справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2010р. дії державного виконавця визнано незаконними, визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Колодочки Д.О. від 09.08.2007р. про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2006р., зобовязано відновити виконавче провадження.

На підставі вказаної ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2010р. на вимогу державного виконавця Бабушкінського ВДВС ДМУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В., наказом № 175к від 09.09.2010р. відповідачем остаточно виконано рішення Красногвардійського районного суду від 25.12.2006р. про поновлення на роботі ОСОБА_7 на посаді заступника директора інституту по загальним питанням з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом на 2005р. (існуючий перед звільненням), скасувавши накази М 113к від 20.10.2005р. та № 32к від 03.04.2006р.. Фактично ОСОБА_7 був допущений до виконання покладених на нього обовязків з вересня 2010р.

Суд у даній справі дійшов висновку, що рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2006р. про поновлення на роботі в період з 26.12.2006р. до 13.09.2010р. відповідачем ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» не виконувалося.

У зв'язку із цим на підстави п. 2 , 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, довідки № 177 від 22.03.2007р. ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» про сукупний дохід, листві Мінпраці, керуючись ст.ст. 236, 237-1 КЗпП України, судом стягнуто із ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» на користь ОСОБА_7 середньомісячний заробіток за невиконання рішення суду у розмірі 141904грн.75коп., а також моральну шкоду у розмірі 1000грн., а всього 142904грн. 75коп.

Як вбачається з листа начальника Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 14.10.2013р. № 0314/21285/12 та платіжних доручень № 1038 від 27.03.2012р. та № 985 від 22.03.2012р. виконавчий лист Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, виданий 13.02.2012р. № 2-63/2011 виконаний в примусовому порядку (а.с. № 59 62 т. № 1).

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов,язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до п. 8 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Пунктом 33 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст.134 та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11.04.1992р.), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб, і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Пунктом 13 постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992р. №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначено, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Як було встановлено, при розгляді судами справи про поновлення ОСОБА_7 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_7 перебував у трудових правовідносинах з ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект». Його звільнення було здійснено на підставі наказу № 32 від 03.04.2006р. «Про звільнення за скороченням штату».

05.01.2007р. за наказом № 4к «Про поновлення на роботі ОСОБА_7Ф.» його поновлено на роботі, але у штатному розписі на 2007р. посада заступника директора по загальним питанням була відсутня, у звязку із цим останній не був допущений до роботи.

У зв'язку із примусовим виконанням рішення суду за наказом в.о. директора ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» від 27.04.2007р. № 43-к ОСОБА_7 поновлено на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням з 03.04.2006р. Але, знов таки, до виконання своїх обовязків ОСОБА_7 не приступив.

І лише з 13.09.2010р. за наказом ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» № 175к від 09.09.2010р. на вимогу державного виконавця та на підставі ухвали суду, якою визнано незаконним рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, скасувавши наказ № 113 від 20.10.2005р. та № 32к від 03.04.2006р., ОСОБА_7 було поновлено на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням і він був допущений до виконання своїх обовязків.

Отже, рішеннями судів, що набрали законної сили, встановлено, що звільнення ОСОБА_7 відбулося на підставі наказів № 113 від 20.10.2005р., та № 32к від 03.04.2006р., виданих із порушенням закону, які скасовано, стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день постановлення рішення (25.12.2006р.).

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, незаконне звільнення ОСОБА_7 вчинено на підставі наказів № 113 від 20.10.2005р. та № 32к від 03.04.2006р.

На той час, директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» був ОСОБА_1, а саме у період з 11.11.2002р. по 16.11.2007р., що підтверджується наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури України від 11.11.2002р. «Про призначення на посаду директора інституту ОСОБА_1 та звільнення ОСОБА_8Ф.» та наказом Мінрегіону від 08.11.2007р. «Про звільнення ОСОБА_1 (а.с. № 63, 64 т. № 1).

Отже, саме ОСОБА_1 є особою, яка винна у незаконному звільненні ОСОБА_7, що призвело до вимушеного прогулу останнього з дня звільнення - 03.04.2006р. по день остаточного поновлення на роботі - 13.09.2010р.

У звязку із тим, що середній заробіток не був виплачений, а позивача було поновлено фактично лише 13.09.2010р., з ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» стягнуто додатково середній заробіток за весь час вимушеного прогулу 141904грн.75коп. та 1000грн. моральної шкоди.

На виконання вказаних рішень ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» здійснено йому виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу лише 22.03.2012р. та 27.03.2012р. відповідними платіжними дорученнями.

Суд приходить до висновку, що в результаті незаконних дій посадової особи ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» - ОСОБА_1, винної в незаконному звільненні працівника, заподіяно шкоду підприємству у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу, яке здійснено аж у 2012р.

Так, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України субєктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу.

Виходячи з приписів п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, з урахуванням розяснень, наданих ВСУ у п. 13 Постанови Пленуму № 14 від 29.12.1992р., сам по собі факт тривалого не виконання рішення суду про виплату втраченого заробітку (у нашому випадку аж до 2012р.) не є підставою для відповідальності інших (всіх) керівників, які керували підприємством у період з дати звільнення працівника по кінцеву дату виконання рішення суду про поновлення його на роботі і стягнення втраченого заробітку.

За дане правопорушення несе цивільно-правову відповідальність саме той керівник, наказ (розпорядження) якого призвели до незаконного звільнення (переведення) працівника. Така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної підприємству, розмір якої обраховується, як витрати, здійснені підприємством на користь працівника за весь час його вимушеного прогулу, часу виконання нижчеоплачуваної роботи, часу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. У такому випадку прямою дійсною шкодою є грошові суми, виплачені звільненому чи переведеному працівникові за період вимушеного прогулу чи виконання нижчеоплачуваної роботи (якщо суд поновив звільненого з роботи працівника або ж визнав переведення неправомірним).

Що стосується положень ст. 237 КЗпП України, на яку посилається позивач, вона не визначає межі матеріальної відповідальності. Ця стаття регулює порядок притягнення до відповідальності, межі якої вже встановлені іншими нормами.

Із змісту вказаної статті випливає лише обов'язок суду притягати до матеріальної відповідальності працівника винного в незаконному звільненні переведені на іншу роботу, невиконанні або затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Суд не приймає посилання позивача та прокурора при визначенні розміру шкоди пропорційно відпрацьованому керівниками відповідно до ст. 135-3 КЗпП України, з огляду на наступне.

Стаття 135-3 КЗпП України містить порядок визначення розміру шкоди заподіяної підприємству, установі, організації шкоди за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Згідно з абз. 2 п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Згідно із п. 15 даної постанови Пленуму розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 135-3 КЗпП України, Закону України « 217/95-ВР від 06.06.1995р. «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» і затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996р. N 116 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (зі змінами, внесеними постановами КМУ від 27.08.1996р. N 1009 та від 20.01.1997р. N 34.

ОСОБА_13 і постанова КМУ нині чинні (з урахуванням внесених до них змін).

У позовні заяві Мінрегіон і прокурор посилаються на те, що розмір шкоди відповідачів слід розраховувати пропорційно відпрацьованими ними часу, що жодним чином не відповідає ані підставам відповідальності, зазначеним у ст. 135-3 КЗпП України, ані засадам покладення матеріальної відповідальності на винну особу.

Виходячи з підстав матеріальної відповідальності, означених у ст. 135-3 КЗпП України, така відповідальність застосовується лише до певної категорії працівників, робота яких повязана із виконанням операції, пов'язаних із матеріальними цінностями, які є винними у їх розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, визначаються у таких розмірах винних у розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

Шкода визначається як пряма дійсна шкода, завдана неправомірними діями, внаслідок порушення функціональних обовязків працівника, неналежного виконання яких призвело до шкоди.

У правовідносинах, що передані на розгляд суду, спір полягає у підставах матеріальної відповідальності відповідачів як роботодавців. Така відповідальність передбачена законодавцем окремою спеціальною нормою - п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Відповідачі за умовами укладених з ними контрактів, як з керівниками підприємства, що є у державній власності (а.с. № 73 - 101 т. № 1) не є особами, які працюють з матеріальним цінностями та несуть відповідальність за них, з відповідачами не укладалися окремі договорі про повну матеріальну відповідальність, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 135-3 КЗпП України.

А тому в даних правовідносинах не можна визначати відповідальність відповідачів, як шкоду, заподіяну кількома працівниками, із визначенням трудового правопорушення, вчиненого конкретно кожним, ступені їх вини та відповідної пропорційної частки в загальній шкоді.

Таким чином, відсутні підстави притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Стосовно строків позовної давності.

Двічі представником відповідача ОСОБА_3 подавалися до суду письмові заяви про застосування строків позовної давності 04.04.2014р. (а.с. № 209 т. № 1) та 12.07.2016р. (а.с. № 98 т. №3).

Прокурор просив суд поновити строки на звернення до суду із даним позовом, оскільки прокурору стало відомо про порушення інтересів держави з листів Мінрегіону від 03.04.2013р., 27.08.2013р. та від 08.10.2013р., а розрахунок наданий листом від 15.11.2013р., а отже строк пропущений з поважних причин.

Частинами 3, 4 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

Згідно із п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992р. зі змінами «Про судову практику і справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» на користь третьої особи платіжними дорученнями № 1038 від 27.03.2012р. та № 985 від 22.03.2012р. сплачена сума втраченого заробітку.

Отже з 23.03.2012р. виникло право регресної вимоги до працівника, як у вищестоящого органу так і у прокурора, термін якого тривав протягом року і сплив 23.03.2013р.

Водночас, лише в наступному місяці після спливу цього терміну - а саме 03.04.2013р. Мінрегіон тільки - но звернулося до прокуратури із листом, в якому просив забезпечити захист інтересів держави в суді, а саме просило предявити позов до суду.

Потім з квітня 2013р. по листопад 2013р. тривала переписка між Мінрегіоном і прокуратурою стосовно необхідності проведення службової перевірки, розрахунку шкоди.

При цьому службова перевірка так і не була проведена, а про надання розрахунку прокуратура неодноразово нагадувала Мінрегіону листами від 25.07.2013р., 11.09.2013р., 23.09.2013р., але розрахунку надано не було, він був наданий лише 15.11.2013р.

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська прокурор звернувся лише 24.02.2014р.

Суд зазначає, що законом Мінрегіон наділено правом самостійно звертатися до суду на захист інтересів держави, але таким правом до 23.03.2012р. він не скористалося, звернулося до прокуратури вже поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Водночас, суд вважає, що ані прокурором, ані Мінрегіоном не надано суду доказів та не названо поважних причин пропуску звернення до суду із даним позовом, що є наслідком відмови в задоволені позовних вимог.

Водночас, відмовляючи у задоволені позовних вимог у звязку з пропуском строків звернення до суду, суд не погоджується з позицією сторони відповідача про те, що прокуратура не є належним позивачем у цій справі з огляду на приписи ст. 121 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3рп/99 ст. 3 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» ( в редакції, що діяла на час подачі позову до суду 24.02.2014р.).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позивач за законом при подачі позову звільнений від сплати судового збору, а у задоволенні його позовних вимог відмовлено, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного,керуючись ст.ст. 130, 132, 134, 135-3, 137, 3, 4 ст. 233, 237 КЗпП України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992р. зі змінами «Про судову практику і справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», ст. 3, 8, 10, 11, 57-60, ч. 3 ст.61, ст. 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог заступнику прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (третя особа - Державне підприємство Дніпропетровський державний проектний інститут «Дніпроцивільпроект») про відшкодування шкоди заподіяної в результаті затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Ткаченко Н.В.