ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року

Справа № 904/10338/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Полякова Б.М.,

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб"

на постанову та рішення

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 року Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 року

у справі Господарського суду

№ 904/10338/16 Дніпропетровської області

за позовом

Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп"; 2. Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства"

про

витребування майна

в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Ренессанс-Клуб" Дніпровської міської ради Генеральної прокуратури України

Опанасенко І.Ю., посвідчення адвоката; Старожук Д.І., довір.; Клюге Л.М., посвідчення;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі - прокурор, позивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб" (далі - ТОВ "Ренессанс-клуб", відповідач) про витребування майна, а саме нежитлового приміщення № 7, що розташоване за адресою: вул. Каруни, будинок 93, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98245812101, далі - спірне майно). Позовна заява прокурора мотивована тим, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв'язку з чим останнє підлягає поверненню від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Відповідач, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), подав відзив на позовну заяву в якому зазначив про існування фактичних обставин справи, які вказують на обізнаність міської ради стосовно включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника з метою його продажу в процедурі банкрутства, у підтвердження чого подав до господарського суду необхідні докази, а саме: рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 про затвердження проміжного ліквідаційного балансу Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро (далі - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, боржник) та рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 29/37 від 24.07.2013, яким за боржником закріплено спірне майно на праві повного господарського відання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 (суддя Ніколенко М.О.) у справі № 904/10338/16 ухвалено витребувати від відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірне майно та стягнути з ТОВ "Ренессанс-клуб" судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд керувався, фактом незаконного включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника та його відчуження на аукціоні, що був встановлений раніше прийнятими судовими актами, в тому числі ухвалою від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012. На підставі чого дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування у добросовісного набувача об'єкт спірного майна на підставі ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ТОВ "Ренессанс-клуб", звертаючись з апеляційною скаргою, вказав на те, що місцевий господарський суд не дослідив зазначених раніше рішень міської ради, які були подані останнім до господарського суду разом із відзивом на позовну заяву.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 (судді: Сизько І.А. - головуючий, Джихур О.В., Широбокова Л.П.) рішення від 31.01.2017 залишено без змін із тих же підстав щодо відсутності волі власника на відчуження спірного майна.

Не погоджуючись в вказаними судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення місцевого господарського суду від 31.01.2017 та постанову суду апеляційної інстанції від 28.03.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме приписів ст. ст. 257, 258, 267, 308, 387, 388 ЦК України, ст. 10, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакцій, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство), ст. ст. 12, 16, 43 ГПК України. Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій взагалі не проведене дослідження рішень міської ради від 28.03.2012 та 24.07.2013, у зв'язку з чим, зроблено не вірний правовий висновок щодо правомірності володіння боржником спірного майна на момент його відчуження.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 111^{7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.}

^{Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

^{Разом з тим, ст. 43 ГПК України регламентовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.}

^{Отож під час розгляду спору по суті, господарські суди зобов'язані з метою забезпечення принципів рівності та змагальності господарського судочинства, визначених ст. ст. 42, 43, 44 ГПК України, приймати рішення за результатами обговорення усіх обставин справи.}

За приписами норм ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

При цьому слід зазначити, що відповідач, як власник спірного майна в обґрунтування своєї правової позиції, у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі посилається на два рішення міської ради, що були подані останнім до господарського суду й містяться в матеріалах справи (т. 2 ас. 17, 56). Такі обставини справи, на думку ТОВ "Ренессанс-клуб", спростовують висновки прокурора щодо вибуття спірного майна поза волею власника, відтак мають вирішальне значення.

Як вбачається зі змісту мотивувальних частин рішення від 31.01.2017 та постанови від 28.03.2017, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті не дали жодної правової оцінки рішенням Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 та № 29/37 від 24.07.2013 на яких ґрунтується правова позиція відповідача. Натомість оскаржувані судові рішення, в порушення приписів ст. 43 ГПК України, обґрунтовані виключно обставинами та фактами, які були встановлені в межах справи № 38/5005/6637/2012 про банкрутство боржника.

При цьому, порушення процесуальних прав ТОВ "Ренессанс-клуб", регламентованих ст. ст. 4^{2, 43, 47 ГПК України, може свідчити про порушення судами основоположного права відповідача на власність, визначеного ст. 1 Протоколу від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.}

У зв'язку з чим, зазначене вказує на неповноту судового дослідження та упередженість судових актів, винесених в межах цієї справи.

Як встановлено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство боржника, рішенням Дніпровської міської ради № 46 від 27.11.1991 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

В подальшому, рішенням міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна, у тому числі спірне майно, передано з балансу ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району на баланс комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", а рішенням № 40/14 від 29.07.2011, вирішено припинити юридичні особи, у тому числі ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, шляхом ліквідації.

Однак, рішення від 02.03.2011 виконано не було, відповідно, спірне майно лишилося на балансі ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 порушено провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство). Постановою від 14.08.2012 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та інше.

Спірне майно було об'єктом біржових торів, проведених 27.12.2012 в межах справи № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району.

27.07.2013 на підставі протоколу біржових торгів № 15 від 27.12.2012 між боржником та переможцем аукціону - товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" укладено договір купівлі-продажу спірного майна.

Згодом, за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення № 1702 від 26.07.2016, спірне майно було відчужене на користь ТОВ "Ренессанс-клуб", що є відповідачем у цій справі.

В подальшому, ухвалою від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство боржника, визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси об'єктів нерухомості комунальної власності та його продажу з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торів та укладені за їх наслідками договори купівлі-продажу майна боржника.

Тобто, зазначеним судовим актом встановлено факт незаконного вибуття спірного майна з володіння територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради. Крім того, до аналогічних правових висновків дійшли й суди в наступних рішеннях:

- рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі № 16/5005/15106/2011, яким зобов'язано боржника передати зі свого балансу на баланс іншої юридичної особи, у тому числі і об'єкт спірного майна;

- постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 у справі № 804/53/15, якою встановлено факт безпідставного вибуття комунального майна з власності територіальної громади, оскільки Дніпропетровською міською радою, як власником спірного комунального майна, жодних дій як адміністративного так і судового характеру вжито не було;

- вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у справі № 201/17998/15-к, щодо визнання голови ліквідаційної комісії боржника Пересунько Б.Б. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення службовою особою).

При цьому в межах справи № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району суди дійшли правового висновку щодо правової природи аукціону та встановили, що останній є формою відчуження майна.

Стосовно зазначеного варто зауважити, що сам по собі аукціон та його результат не є підставою для відчуження майна боржника, а є лише передумовою для укладення між переможцем та боржником відповідного правочину - договору купівлі-продажу майна та подальшого оформлення правовстановлюючих документів про право власності на придбане майно. Тобто аукціон є лише засобом досягнення результату у вигляді відчуження майна боржника, а договір купівлі-продажу є юридичним фактом, що підтверджує відчуження майна.

Підставою ж для визнання недійсними аукціону, як самостійного правочину, є виключно порушення встановлених законодавством правил його проведення, зокрема процедури підготовки, проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.

У той же час слід мати на увазі, що правові підстави для визнання недійсними правочинів (договорів), укладених на реалізацію результатів аукціону, є значно ширшими, оскільки передбачені у тому числі і нормами загального цивільного законодавства, тоді як законодавство про банкрутство містить лише додаткові, властиві лише самій процедурі банкрутства, підстави для визнання правочинів недійсними. Вказана правова позиція визначена у постанові Вищого господарського суду України від 06.07.2016у справі № 904/8745/15.

Як вбачається, факт відчуження спірного майна мав місце 27.07.2013 на підставі договору купівлі-продажу після проведення аукціону 27.12.2012.

При цьому від моменту проведення аукціону з продажу спірного майна боржника до його реального відчуження пройшло сім місяців та відбулися вагомі правовстановлюючі дії Дніпропетровської міської ради, оскільки остання прийняла рішення відповідно до якого об'єкт спірного майна був переданий боржнику на праві повного господарського відання.

Однак, під час розгляду справи про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району суди вищезазначене не врахували, а предметом їх дослідження був виключно період, що передував аукціону з продажу майна боржника. Відповідно в ухвалі від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 взагалі не дана оцінка вищезазначеним рішенням Дніпропетровської міської ради.

У зв'язку з чим, висновки до яких прийшли суди в межах справи № 38/5005/6637/2012 не можуть мати правовстановлюючу силу для спірних правовідносин в розумінні ст. 35 ГПК України, оскільки зазначені судові акти приймалися без урахування відповідних рішень міської ради та, відповідно, не стосувалися обставин витребування майна у набувача, що регулюється виключно нормами цивільного законодавства.

Так, рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 затверджено проміжний ліквідаційний баланс ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району (т. 2 ас. 17).

Вказане рішення міської ради може свідчити про обізнаність останньої стосовно того, що спірне майно, яке увійшло до проміжного ліквідаційного балансу, буде відчужене в ліквідаційній процедурі, а кошти від його продажу підуть на погашення вимог кредиторів боржника.

При цьому рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 29/37 від 24.07.2013 (що мало місце після проведення відкритих торгів з продажу спірного майна 27.12.2012 та до його фактичного відчуження 27.07.2013) об'єкти права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська було закріплено за комунальними підприємствами на праві повного господарського відання, у тому числі, об'єкт спірного майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Каруни, буд. 93. (т. 2 ас. 56).

Ця обставина, в свою чергу, може свідчити про свідому передачу боржнику майна комунальної власності на праві господарського відання з метою забезпечення правової можливості його реалізації в процедурі банкрутства для задоволення вимог кредиторів, оскільки така дія власника була оформлена відповідним рішенням Дніпропетровської міської ради.

Варто зауважити, що системний аналіз ст. ст. 136, 137 Господарського кодексу України, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, стосовно того, що спірне майно могло бути передано боржнику, виключно на праві господарського відання, оскільки боржник є комерційним підприємством, тоді як майно закріплюється на праві оперативного управління виключно для здійснення некомерційної господарської діяльності.

Тому рішення міської ради про затвердження проміжного ліквідаційного балансу та передачу спірного майна боржнику повинні підлягати дослідженню у справі про його витребування у набувача, оскільки це впливає зокрема на визначення суб'єкта віндикації.

Судами попередніх інстанцій не враховано й того, що боржник був визнаний банкрутом та згідно з ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження й виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Тобто, визнання боржник банкрутом має наслідком певні правові обмеження для власника, зокрема щодо його повноваження в частині управління та розпорядження майном боржника переходять до ліквідатора.

У зв'язку з чим, право звернення з віндикаційним позовом до третіх осіб, у тому числі з підстав визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, належить виключно ліквідатору боржника, а витребуване майно на підставі ст. 388 ЦК України - поверненню до ліквідаційної маси боржника.

Відтак, судам попередніх інстанцій слід було проаналізувати питання підсудності спору про витребування майна боржника з огляду на приписи п. 7 ч. 1 ст. 12 та ч. 9 ст. 16 ГПК України та позицію Верховного Суду України (постанова від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14) щодо підвідомчості спорів за участю боржника.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, волевиявлення власника спірного майна на його відчуження є принциповою обставиною у справі про витребування майна за віндикаційним позовом на підставі ст. 388 ЦК України.

Застосовуючи норми ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не дана правова оцінка тому, що рішенням про затвердження ліквідаційного балансу боржника міська рада опосередковано вказала на свою волю щодо включення спірного майна до складу ліквідаційної маси, а рішенням про передачу майна - фактично підтвердила останнє.

Отже, судами не враховано, що передача боржнику спірного майна на праві господарського відання може свідчити про правомірне відчуження спірного майна, яке відбулося на підставі договору купівлі-продажу тільки 27.07.2013, тобто після передачі майна (рішення міської ради від 24.07.2013).

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачає, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Спірне майно яке є предметом спору у цій справі реалізовано в процедурі банкрутства безпосередньо на виконання постанови господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6637/2012, оскільки продаж майна боржника в ліквідаційній процедурі здійснюється виключно на виконання судового акту (постанови), що має на меті задоволення грошових вимог кредиторів.

Крім того, судами не досліджено обставин щодо строку позовної давності у цій справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається, рішенням від 02.03.2011 міська рада зобов'язала ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району передати зі свого балансу на баланс іншого комунального підприємства об'єкти нерухомості, а п. 3 відповідного рішення передбачила, що попереднім балансоутримувачам у чотирьохмісячний термін з дати прийняття цього рішення необхідність оформити передачу об'єктів нерухомого майна та ввести відповідні зміни до бухгалтерського обліку.

Крім того, Дніпропетровська міська рада, як власник спірного майна реалізувала своє право витребування останнього ще у 2012 році, коли звернулася до суду про зобов'язання боржника вчинити дії по передачі об'єктів нерухомості на баланс іншого комунального підприємства, за наслідками чого було прийнято відповідне судове рішення від 06.12.2011 у справі № 16/5005/15106/2011.

Втім місцевим господарським судом, у порушення вимог ст. 4^{7, 43 ГПК України, рішенням міської ради від 28.03.2012 та 24.07.2013 не дана відповідна правова оцінка, у зв'язку з чим, висновок суду щодо наявності правових підстав для витребування від ТОВ "Ренессанс-клуб" на користь територіальної громади спірного майна є передчасним. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та їх не виправив.}

^{Таким чином, суди припустились порушення норм процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблені такі, що відповідають нормам чинного законодавства, висновки щодо зобов'язань сторін.}

^{Отож, з урахуванням наявних у цій справі рішень Дніпропетровської міської ради, обставини щодо приналежності права звернення з позовом про витребування майна у добросовісного набувача та наявності правових підстав для застосування приписів ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин, строків позовної давності та підсудності спору у цій справі, потребують повторного дослідження.}

^{У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті заявлених вимог.}

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа передачі на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, дати належну правову оцінку рішенням Дніпропетровської міської ради від № 41/22 від 28.03.2012 та № 29/37 від 24.07.2013, встановити чи дійсно спірне майно було передане ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району на праві господарського відання, визначити суб'єкт, який володіє правом віндикації у спірних правовідносинах та чи підлягає взагалі спірне майно витребуванню у набувача на підставі ст. 388 ЦК України, строк позовної давності та підсудність даного спору й розглянути справу у відповідній частині згідно з вимогами чинного законодавства.

Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі ст. 111^{12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, а їх невиконання є підставою для скасування ухвалених судових актів.}

^{Враховуючи наведене та керуючись ст. 388 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 42 ,43 ,47 34, 43, 35, 38, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд}

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у справі № 904/10338/16 скасувати.

З. Справу № 904/10338/16 направити на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Б.М. Поляков