ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2017 р.

Справа № 903/280/17

за позовом сільськогосподарського приватного акціонерного товариства “Машинно-технологічна станція “Володимирагро”, с. Бегета, Володимир-Волинського району, Волинської області

до відповідача-1: відкритого акціонерного товариства “Володимир-Волинський цукровий завод”, м. Володимир-Волинський

відповідача-2: Володимир-Волинської міської ради

про визнання права власності на майно,

Суддя Якушева І.О.,

при секретарі судового засідання Хомич О.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 03/05-1 від 03.05.2017р.),

від відповідача-1: ОСОБА_2 (дов. № 27/06 від 27.06.2017р.),

від відповідача-2: н/з

Суть спору: позивач в позовній заяві просить визнати право власності на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230:

- будівлю складу ГСМ загальною площею 23,4 м.кв.;

- депо-склад по зберіганню техніки загальною площею 945,0 м.кв.;

- будівлю корівника на 120 голів загальною площею 899,5 м.кв.;

- будівлю конюшні на 16 голів загальною площею 80,6 м.кв.;

- будівлю для відкормки свиней 100 голів загальною площею 773,2 м.кв.;

- будівлю диспетчерського цеху загальною площею 96,2 м.кв.;

- будівлю КТП цеху механізації загальною площею 86,4 м.кв.;

- ангар загальною площею 319,0 м.кв.;

- будівлю гаража автомашин загальною площею 1109,9 м.кв.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при створенні сільськогосподарського закритого акціонерного товариства “Машинно-технологічна станція “Володимирагро” в 1998 році його засновником - ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” до статутного фонду позивача в обмін на його корпоративні права було внесено нерухоме майно, що знаходиться в м. Володимир-Волинський по вул. Луцькій, 230. Як зазначає позивач, зареєструвати право власності на вказані будівлі позивач своєчасно не зміг і на даний час така можливість втрачена у зв’язку з тим, що його засновник - ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” своєчасно не зареєстрував право власності на вказані будівлі.

Ухвалою суду від 06.04.2017р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 05.05.2017р.; зобов’язано позивача подати суду письмові пояснення щодо правового статусу земельної ділянки, на якій знаходиться майно; зобов’язано відповідача подати суду обґрунтовані письмові пояснення на заявлений позов, докази на їх підтвердження.

28.04.2017р. позивач через канцелярію суду подав пояснення № 28/04-1 від 28.04.2017р., в яких повідомляє, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне майно, перебуває в комунальній власності.

28.04.2017р. ліквідатор ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” через канцелярію суду подав пояснення № 02-02/414 від 26.04.2017р., в яких посилається на таке:

- постановою господарського суду Волинської області від 23.05.2012р. у справі №5004/1694/11 визнано банкрутом ВАТ “Володимир- Волинський цукровий завод”, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3

Згідно з рішенням регіонального відділення ФДМУ по Волинській області і орендного підприємства Володимир-Волинський цукровий завод про створення відкритого акціонерного товариства від 04.12.1996р. та дублікату від 13.10.2014р. переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству, регіональне відділення ФДМУ по Волинській області передало у власність ВАІ “Володимирцукор” серед іншого також вказані у позові об’єкти нерухомого майна.

Під час ліквідаційної процедури ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” інвентаризаційною комісією було проведено інвентаризацію майна банкрута, однак нерухоме майно, що перелічене у позові, СГ ПрАТ МТС “Володимирагро” не було включене до ліквідаційної маси ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод”.

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно КП ВО БТІ від 04.07.2012р. вих. №679-В, право власності на вказані у позові будівлі за ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” не зареєстровані.

Також під час ліквідаційної процедури ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” було встановлено, що ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” є засновником СГ ПрАТ “Машинно-технологічна станція “Володимирагро”.

Згідно з актом передачі-прийому майнового комплексу від 23.03.1999р. ВАТ “Володимирцукор” в особі голови правління ОСОБА_4 передало право власності на майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав на частку у статутному фонді СГ ПрАТ МТС “Володимирагро”, зокрема, на основні засоби балансовою вартістю 8247727,00 грн., до складу яких включено об’єкти нерухомості, що є предметом позову для визнання права власності.

ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” не здійснило державну реєстрацію права власності на передане йому регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області нерухоме майно.

ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” не має заперечень проти визнання права власності за СГ ПрАТ “Машинно-технологічна станція “Володимирагро” на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на вулиці Луцька, 230 в місті Володимир-Волинський.

04.05.2017р. ліквідатор ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” через канцелярію суду подав клопотання № 02-02/442 від 04.05.2017р., в якому просив відкласти розгляд справи для надання можливості арбітражному керуючому ОСОБА_3 прийняти участь в судовому засіданні, яке судом було задоволено.

Ухвалою суду від 05.05.2017р. розгляд справи було відкладено на 24.05.2017р. у зв'язку із задоволенням клопотання ліквідатора ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” та у зв’язку з необхідністю витребування додаткових пояснень та доказів.

22.05.2017р. позивач через канцелярію суду подав додаткові пояснення № 22/05-1 від 22.05.2017р., в яких навів аналіз судової практики з питань застосування законодавства про власність, зазначивши, що об’єктом вказаного позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Також вказує про те, що стаття 128 ЦК УРСР передбачала, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Наведеною нормою встановлено загальне правило про виникнення у набувача права власності на майно з моменту передачі речі. У ЦК України відсутні норми, які б безпосередньо визначали законодавче той чи інший момент виникнення права власності. ЦК УРСР 1963 року не встановлював правила про обов'язковість нотаріального посвідчення та реєстрацію угод з відчуження жилих будинків та іншої нерухомості, які укладаються лише між юридичними особами. Отже, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна у власність у позивача виникло право власності на спірне нерухоме майно.

22.05.2017р. ліквідатор ВАТ “Володимирцукор” через канцелярію суду подав додаткові пояснення № 02-02/496 від 18.05.2017р., в яких посилається на таке:

- відповідач набув право власності на спірні об'єкти нерухомості і мав право передавати їх в статутний фонд позивача. Підтверджуючими правовстановлюючими документами відповідача про набуття ним права власності є: наказ регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області № 269 від 20.12.1994р. “Про визначення способів приватизації”; рішення від 04.12.1996р. “Про створення відкритого акціонерного товариства “Володимир- Волинський цукровий завод”; перелік нерухомого майна, що передається у власність BAТ “Володимир-Волинський цукровий завод” дублікат від 13.10. 2014р.

Нормативні акти радянського періоду, які були чинні на момент набуття права відповідачем, не передбачали державну реєстрацію права власності чи перехід, а лише встановлювали загальну реєстрацію всіх будинків і домоволодінь у межах міст і селищ міського типу, яка здійснювалася на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства 31 січня 1966р.

На момент, коли нормативно-правовими актами було введено поняття державної реєстрації речових прав на нерухомість (її набуття, перехід, припинення тощо), спірні об’єкти нерухомості вже були передані позивачу, що спричинило правовий статус невизначеності через відсутність державної реєстрації.

24.05.2017р. Володимир-Волинська міська рада через канцелярію суду подала заяву № 1184/1-21/2-17 від 23.05.2017р., в якій на підставі ст. 27 ГПК України просила залучити Володимир-Волинську міську раду до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Зазначала, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна 18.11.2016р. на облік як безхазяйні були поставлені приміщення, що знаходяться по вул. Луцькій, 230 в м. Володимир-Волинському. Про взяття спірних об’єктів нерухомості на облік як безхазяйного майна було опубліковане оголошення у газеті “Слово правди” від 01.12.2016р. №49.

В судовому засіданні 24.05.2017р. представник Володимир-Волинської міської ради заяву підтримала.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п.1.6 постанови №18 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Оскільки у разі прийняття судом рішення про визнання права власності Володимир-Волинську міську раду може бути позбавлено прав на майно, яке взято нею на облік як безхазяйне, а також у зв’язку з тим, що у неї може виникнути обов’язок щодо передачі позивачу земельної ділянки, на якій знаходяться об’єкти нерухомості, на які позивач просить визнати право власності, судом клопотання було задоволено та залучено до участі у розгляді справи третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Володимир-Волинську міську раду.

В судовому засіданні 24.05.2017р. представник позивача позовні вимог підтримав, заявив усне клопотання про витребування технічної документації із землеустрою про виділення земельної ділянки на умовах оренди ПрАТ “Машинно-технологічна станція “Володимирагро” за адресою м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230 для огляду в судовому засіданні.

Клопотання представника позивача судом було задоволено.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.05.2017р. позовні вимоги визнав з підстав, наведених в додаткових поясненнях № 02-02/496 від 18.05.2017р.

У зв'язку із залученням третьої особи, необхідністю витребування додаткових пояснень та доказів розгляд справи ухвалою суду від 24.05.2017р. було відкладено на 07.06.2017р., строк розгляду спору продовжено на 15 днів - до 19.06.2017р. включно.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Володимир-Волинську міська рада 06.06.2017р. електронною поштою, 07.06.2017р. – через канцелярію суду подала суду письмові пояснення на заявлений позов №1299/1-21/2-17 від 06.06.2017р.

Позивач - ПрАТ “Машинно-технологічна станція “Володимирагро” 02.06.2017р. через канцелярію суду подав пояснення №02/06-2 від 02.06.2017р. та на виконання вимог суду - копію листа на адресу Володимир-Волинської міської ради №29/05-2 від 29.05.2017р., копію опису вкладення у цінний лист від 29.05.2017р., копію фіскального чека від 29.05.2017р.

Ухвалою суду від 07.06.2017р. розгляд справи у звязку з необхідністю витребування додаткових пояснень і доказів було відкладено на 14.06.2017р.

13.06.2017р. позивач через канцелярію суду подав додаткові пояснення, враховуючи заперечення третьої особи № 13/06-1 від 13.06.2017р.

Також 13.06.2017р. позивач через канцелярію суду подав клопотання № 13/06-2 від 13.06.2017р. про залучення до участі у справі іншого відповідача, в якому на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України просив залучити Володимир-Волинську міську раду до участі у справі як другого відповідача.

Клопотання позивача № 13/06-2 від 13.06.2017р. про залучення до участі у справі іншого відповідача судом було задоволено, на підставі ч.1 ст.24 ГПК України Володимир-Волинську міську раду було залучено до участі у розгляді справи відповідачем-2.

У звязку із залученням до участі у справі іншого відповідача та необхідністю витребування додаткових пояснень і доказів розгляд справи ухвалою суду від 14.06.2017р. було відкладено на 29.06.2017р.

27.06.2017р. відповідач-2 електронною поштою, а 29.06.2017р. по пошті надіслав відзив №1452/1.21/2-17 від 27.06.2017р. на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на тимчасову втрату працездатності представника ОСОБА_5 та зайнятість в інших судових справах представника ОСОБА_6

Позивач на виконання вимог суду 27.06.2017р. через канцелярію суду подав пояснення №20/06-2 від 20.06.2017р., 29.06.2017р. – додаткові пояснення №29/06-1 від 29.06.2017р.

Клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи судом залишено без задоволення у зв'язку з тим, що відповідач-2 подав пояснення по суті спору, явка представника відповідача-2 в судове засідання не визнавалась обов’язковою, а представництво інтересів в суді не обмежено певним колом осіб.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, господарський суд

в с т а н о в и в:

05.12.1998 року між відкритим акціонерним товариством «Володимир-Волинський цукровий завод» і селянською спілкою «Хлібороб» було укладено установчий договір (а.с.12-16,т.1), згідно із ст.1.1. якого засновники з метою обєднання підприємницької діяльності та отримання прибутку від підвищення ефективності виробництва і якості сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання та реалізації за рахунок широкого впровадження найновіших наукових розробок, маркетингових досліджень, оволодіння прогресивними формами інтеграції науки та виробництва, розвитку комерційної, інформаційної, рекламної, інноваційної та зовнішньо-економічної діяльності створюють сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Машинно-технологічна станція «Володимирагро».

Як зазначено в цій же статті установчого договору, товариство вважається створеним з дня затвердження засновниками його статуту; товариство є юридичною особою на основі законодавства України; набуває прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації, яка проводиться в порядку, встановленому чинним законодавством України; товариство є власністю його засновників на правах спільної власності з визначенням часток кожного учасника.

Згідно із ст.3 установчого договору для забезпечення діяльності товариства створюється статутний фонд у вигляді переданого засновниками майна, будівель, техніки, інших споруд та майданчиків, з яких, сума, внесена ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», становить 6 133 461 грн., селянською спілкою «Хлібороб» - 719 551 грн. Загальна сума, внесена до статутного фонду, становить 6 853 012 грн. На майно, яке передається для створення статутного фонду, товариства-засновники не претендують на протязі трьох років. Перелік майна, його вартісна оцінка додається (додаток №№1, 2).

Згідно із п.1.1., п.п.3.3.1. п.3, п.п.6.1.1. п.6.1., п.6.3., п.6.4., п.6.5. Статуту СгЗАТ «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» (а.с.46-56,т.2), затвердженого зборами засновників 05.12.1998р., протокол №1, зареєстрованого Володимир-Волинською райдержадміністрацією, розпорядження №335 від 31.12.1998р., сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» створене у відповідності із Законом України «Про господарські товариства», установчим договором між засновниками .

Товариство є власником майна, переданого йому засновниками.

Джерелом формування майна товариства є, зокрема, майно, передане засновниками для створення товариства, взамін на корпоративні права ВАТ «Володимирцукор».

Майно товариства належить йому на праві власності. Товариство має право розпоряджатися своїм майном і землею у відповідності із чинним законодавством иа положеннями Статуту. Засновники не мають окремих прав на окремі об’єкти, що входять до складу майна товариства.

Статутний фонд товариства становить 6 853 тис. грн.., розподілений між засновниками в таких частках: засновник ВАТ «Володимирцукор» - внесено до статутного фонду на 6 133 461 грн., частка в загальній кількості статутного фонду – 89,5 %; селянська спілка «Хлібороб» внесено до статутного фонду на 719 551 грн., частка в загальній кількості статутного фонду – 10,5 %.

Засновники формують свої частини статутного фонду шляхом передачі зерно- і кормозбиральних комбайнів, тракторів, автомобілів, обприскувачів, іншої техніки, грошових кротів, матеріальних та інших цінностей, цінних паперів, здійснює свй внесок у власність товариства шляхом передачі незавершеного будівництва, адміністративних і виробничих приміщень, під’їзних шляхів і площадок, складів та інших споруд.

Згідно з переліком майна ВАТ «Володимирцукор», яке передається для створення сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» у його статутний фонд станом на 15.12.1998р. (а.с.17, т.1), передавалася сільськогосподарська техніка; автомобілі і будівлі гаража; інша техніка і будівлі; паливно-мастильні матеріали; запасні частини до сільськогосподарської техніки і автомобілів, малоцінний інвентар, тварини на відгодівлі, корми, матеріали, а всього майна балансовою вартістю 6 133 451 грн.

Згідно з переліком майна селянської спілки «Хлібороб», яке передається для створення сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» у його статутний фонд (а.с.18, т.1), було передано майно: зерносклад, піднавіс зерноскладу, сіносховище, силосна споруда, силосна споруда, внутріфермські під’їзди, телятник, автовага, корівник, а всього майна балансовою вартістю 719 550,77 грн.

Комісією, створеною для передачі майна, складено інвентаризаційну відомість основних засобів ВАТ «Володимирцукор» станом на 02.01.1999р., згідно з якою балансова вартість майна становить 8247727 грн., залишкова вартість - 4 136 250,30 грн. Першу групу основних засобів в інвентаризаційній відомісті становить майно, на яку позивач просит визнати право власності.

23.03.1999 року між ВАТ «Володимирцукор» і сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» було підписано акт передачі-прийому майнового комплексу (а.с.20-22, т.1), згідно з яким ВАТ «Володимирцукор» передало право власності на майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав на частку у статутному фонді, а сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» прийняло за актом майно на загальну суму 6133461,20 грн., в тому числі основні засоби залишковою вартістю 4 136 250,30 грн.

У відповідності із ст.25 Закону України «Про власність», чинного на час створення позивача та передачі йому майна, об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Як було визначено ч.ч.2, 4 ст.10 Закону України «Про підприємства», чинного на час створення позивача,майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;доходи від цінних паперів;кредити банків та інших кредиторів;капітальні вкладення і дотації з бюджетів;надходження від роздержавлення і приватизації власності;придбання майна іншого підприємства, організації;безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Згідно із ст.ст.12, 13 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, діючій на час передачі майна до статутного фонду позивача, товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 128 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р., який діяв на час передачі майна позивачу, право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, введеного в дію з 01.01.2004р., право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, діючого на час створення СЗАТ «Машинно-технологічна станція «Володимирагро», з моменту передачі майна позивач набув права власності на нього.

Наведеними судом обставинами спростовуються доводи відповідача-2 про те, що позивач не набув прав на спірне майно.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, до передачі до статутного фонду позивача спірне майно знаходилось у власності ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», проте не було ним належним чином оформлено.

Згідно з дублікатом наказу регіонального відділення ФДМУ по Волинській області №269 від 20.12.1994р.(а.с.196,т.1) орендне підприємство ««Володимир - Волинський цукровий завод» було включено до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, в порядку, встановленому Декретом Кабінету Міністрів України «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі».

Згідно з рішенням регіонального відділення ФДМУ по Волинській області та орендного підприємства «Володимир-Волинський цукровий завод» від 04.12.1996р. (а.с.197.т.1) було засновано відкрите акціонерне товариство «Володимир-Волинський цукровий завод»; затверджено статутний фонд в розмірі 13 068 010 грн. Як зазначено в п.4 рішення відповідно до внесків засновників у статутний фонд акціонерного товариства а) організація орендарів здійснює підписку і отримує (після реєстрації акціонерного товариства) 36 143 640 акцій, що еквівалентно 69,15% початкового статутного фонду; б) регіональне відділення здійснює підписку і (після реєстрації акціонерного товариства) стає власником 16128400 акцій, що еквівалентно 30,85% початкового статутного фонду підприємства.

Згідно з переліком нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству (а.с.198-202,т.1), регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області було передано ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» будівлі, споруди і передавальні засоби.

Відповідно до ст.128 Цивільного кодексу УРСР, діючого на час передачі майна відповідачу-1, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов’язання доставки.До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Об’єкти, на які просить визнати право власності позива, наведені в переліку в розділі «Будівлі» під №.№26, 31, 32, 33, 43, 44, 45, 56, 83.

У відповідності із ст.ст.1, 5, п.п.1,4 ст.17 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», в редакції, діючій на час створення відповідача-1, приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушуєтьсятехнологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються.

Приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі - товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря.

Статтею 26 Закону України "Про власність", який діяв на час приватизації ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» та передчі йому майна, було передбачено, що об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом; внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів.

Частинами 1 та 3 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент створення ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод») було передбачено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють основні повноваження, зокрема, змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації.

22.07.1998 року Фондом державного майна України було прийнято наказ №1450 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", яким визначено перелік документів, які підтверджують право власності акціонерних товариств, які створені в процесі перетворення державних підприємств.

Згідно з п.1.2. Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" його метою є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації.

Згідно з п. 2.2. наказу документами, які підтверджують право власності акціонерних товариств, що створені до набуття чинності даним наказом, є Перелік нерухомого майна, переданого у власність вказаних підприємств.

З огляду на викладене, Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» під час приватизації, є правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» права власності товариства на об’єкти, перераховані у ньому.

Отже, ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» у законний спосіб набуло прав на спірне нерухоме майно, а відтак й мало право передавати його до статутного фонду закритого акціонерного товариства «Машинно-технологічна станція «Володимирагро» при його створенні, незважаючи на те, що право власності на майно не було зареєстровано ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод».

Положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Неправомірності набуття відповідачем-1 права на спірне майно не доведено.

З огляду на викладене, задовольняючи позов, судом не було взято до уваги доводи відповідача-2 про те, що відповідач-1 не зареєстрував право власності на спірне майно.

Передане до статутного фонду майно було поставлено позивачем на облік. Перебування спірного майна на балансі позивача підтверджується оборотно-сальдовою відомістю з рахунку №131 за 2016р. та за січень-травень 2017р., копією інвентаризаційного опису основних засобів від 23.12.2016р., копією фінансово звіту, балансом станом на 31.12.2016р., довідкою СгЗАТ «Володимирагро» №17/10-1 від 17.10.2016р.

На замовлення позивача приватне підприємство «Технічне бюро інвентаризації’ та проектування» відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за№ 582/5773 від 10.07.2001р., провело технічну інвентаризацію та виготовило технічні паспорти на об’єкти нерухомого майна, що знаходиться по вулиці Луцькій, 230 в м. Володимир-Волинський (а.с.42-112, т.1).

Згідно із технічними паспортами за станом на 21.10.2016р. будівля складу ГСМ має згальну площу 23,4 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; депо -склад із зберігання техніки – загальна площа 945,0 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля корівника на 120 голів – загальна площа 899,5 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля конюшні на 16 голів – загальна площа 80,6 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля для відкормки свиней 100 голів – загальна площа 773,2 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля диспетчерського цеху – загальна площа 96.2 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля КТП цеху механізації – загальна площа - 86.4 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; ангар – загальна площа - 319,0 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня; будівля гаража автомашин – загальна площа 1109,9 м.кв., самочинна реконструкція (добудова, перебудова тощо) відсутня.

Згідно з висновком експертного дослідження від 10.01.2017р. (а.с.113-131,т.1) будівлі по вулиці Луцькій, 230 в м. Володимир-Волинський за своїми об’ємно-планувальними та конструктивними рішеннями відповідають вимогам Державних будівельних норм України (ДБН В.2.2-1-95 «Будинки і споруди. Будівлі і споруди для тваринництва»), в тому числі вимогам з пожежної безпеки і санітарно-гігієнічним вимогам та інженерному обладнанню, а також вимогам ДБН 360-92 «Планування і забудова територій міських та сільських поселень», ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва».

Згідно з ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених Цивільним і Господарським кодексами України способів захисту.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Статтями 386, 392 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник майна, по-перше права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах; по-друге власник, який втратив документ, який засвідчує його право власності.

До аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд України в постанові від 18.02.2015 року у справі 6-244цс14.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Із відзиву на позов видно, що відповідач-2 не визнає тих фактів, на які посилається позивач, обгрунтовуючи вимогу про визнання за ним права власності.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права і на підставі статті 392 ЦК України позов про визнання права власності є речово-правовим. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Такі правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 12.03 2014р. у справі № 910/14922/13, від 12.03.2014р. у справі № 910/14917/13, від 24.04.2014р. у справі № 16/268-08, від 26.10.2011р. у справі № 15/44/5022-799/2011р.

Отже, визнання права власності здійснюється господарськими судами за наявності існуючого права (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно. При цьому метою подання даного позову є в першу чергу усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі.

Підставою набуття СзАТ «Володимирагро» права власності на спірне майно є передача його за актом приймання-передачі засновником - ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод».

Згідно із ст.12 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, діючій на час передачі майна до статутного фонду позивача, товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Аналогічні норми містяться у ст.85 Господарського кодексу України, ст.115 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1, не оформивши належним чином право власності на майно, набуте ним під час приватизації, та передавши його в такому правовому стані до статутного фрнду позивача, створив ситуацію невизначеності правового статусу нерухомого майна.

Крім цього, позивач посилається на неможливість реалізації свого права власності на майно через втрату ним оригіналу акту приймання-передачі майнового комплексу станом на 01.01.1999р. від 23.03.1999р., що також є однією з умов, коли подається позов про визнання права власності.

Враховуючи те, що особа може звернутися з позовом про визнання права власності в разі неможливості реалізації нею свого права внаслідок втрати правовстановлюючих документів, втрати оригіналів документів, які засвідчують виникнення права власності на майно, та відсутність іншого, окрім судового шляху, в порядку ст. 392 ЦК України, способу для підтвердження свого права власності на майно, доведеність позивачем суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на майно, є підставою для визнання цього права судом.

Заперечуючи проти визнання за позивачем права власності на спірне майно та стверджуючи про те, що позивач повинен звертатися до суду з вимогою про визнання права власності в цілому на весь майновий комплекс, відповідач-2 не навів норм права, які б забороняли визнавати за позивачем право власності на окремі його об’єкти.

Враховуючи норму ст. 49 ГПК України, якою передбачено покладення на сторону витрат по сплаті судового збору якщо спір виник внаслідок її неправильних дій, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача, оскільки неоформлення позивачем з 1999 року права власності на майно, втрата оригіналу акту приймання-передачі майна призвели до виникнення спору.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 115, 328, 386, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 85 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за сільськогосподарським приватним акціонерним товариством «Машинно- технологічна станція «Володимирагро» (44761, Волинська обл., Володимир-Волинський район, с. Бегета, код ЄДРПОУ 30072488) право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: місто Володимир-Волинський, вулиця Луцька, 230: будівлю складу ГСМ загальною площею 23,4м.кв.; депо-склад по зберіганню техніки загальною площею 945,0 м.кв.; будівлю корівника на 120 голів загальною площею 899,5 м.кв.; будівлю конюшні на 16 голів загальною площею 80,6 м.кв.; будівлю для відгодівлі свиней на 100 голів загальною площею 773,2 м.кв.; будівлю диспетчерського цеху загальною площею 96,2 м.кв; будівлю КТП цеху механізації загальною площею 86,4 м.кв.; ангар загальною площею 319,0 м.кв.; будівлю гаража автомашин загальною площею 1109,9 м.кв.

У відповідності із ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.

Повне рішення складено: 04.07.2017р.

Суддя І. О. Якушева