КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10950/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

29 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та незаконними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року, ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України, що полягало в неналежному виконанні своїх функцій щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, визнати протиправними та незаконними дії управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області щодо неправомірного припинення виплати пенсії ОСОБА_2, зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області поновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити відповідні пенсійні виплати позивачу з 01.03.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на даний час пенсія є єдиним джерелом існування для позивача, однак відповідач на теперішній час припинив її виплату та не виплатив заборгованість, оскільки як зазначено відповідачами для відновлення виплат їй необхідно підтвердити своє місце проживання і тільки після цього звернутися до відповідного підрозділу Пенсійного фонду України.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права.

В обґрунтування позовних вимог позивач керується нормами ст. ст. 4, 5, 8, 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», постанови КМУ № 595 від 07.11.2014 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», ст. ст. 1, 8, 19, 22, 24, 64 Конституції України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади», Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є пенсіонером, отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки від 24.11.2014 ОСОБА_2 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1, а фактичне місце проживання - АДРЕСА_2.

Також, матеріали справи містять ксерокопію зворотного боку довідки в якому зазначено, що дія довідку від 24.11.2014 подовжено з 17.12.2015 по 16.06.2016.

З січня 2015 року позивача поставлено на облік до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області. В період з січня 2015 по лютий 2016 позивачу нараховувалася пенсія на картковий рахунок відкритий у банківській установі.

У березні 2016 на рахунок позивача не було зараховано щомісячної премії.

29.03.2016 позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області з проханням надання роз'яснень щодо припинення виплати пенсії.

25.04.2016 листом № 3608/02 відповідачем було надано відповідь, в якій зазначено, що було проведено виїзну перевірку факту фактичного проживання відповідно до довідки міграційної служби від 24.11.2014 № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово-окупованої території України та не виявлено фактичного перебування ОСОБА_2 за адресою зазначеною у довідці про що складено відповідний акт.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а тако наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальні політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення облії осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пенсійний фонд України, відповідно до покладених на нього завдань, лише організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо, зокрема, призначення (перерахунку) і виплати пенсій (підпункт 6 пункту 4 Положення № 280). Спеціальних підрозділів, які безпосередньо призначають (перераховують) та виплачують пенсії в Пенсійному фонді України не створено.

Згідно пп. 7, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 (далі - Положення № 28-2), призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій саме управління Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління.

Таким чино, розглядаючи звернення позивача від 18.05.2016, Пенсійний фонд України діяв у межах своєї компетенції та відповідно до чинного законодавства України.

Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14.04.2014, який набрав чинності 14.04.2014, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14.04.2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до довідки від 24.11.2014 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої на ім'я ОСОБА_2, вбачається, що її зареєстроване фактичне місце проживання - АДРЕСА_2

В той же час, підп. 1 п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 визначає, що у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. (підп. 2 п. 7-1)

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки. (підп. 3 п. 7-1).

Колегія суддів звертає увагу на лист 6485/01-17/04 від 09.12.2016 Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради було повідомлено про те, що рішенням від 22.04.2016 громадянку ОСОБА_2 знято з обліку 21.04.2016 у зв'язку із не підтвердженням місця фактичного проживання.

Вказаним вище рішенням від 22.04.2016 скасовано довідку від 24.11.2014 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої на ім'я ОСОБА_2 та направлено до архіву.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач не позбавлена права на отримання пенсії як громадянин України, але у зв'язку із скасування довідки від 24.11.2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої на ім'я ОСОБА_2, то в Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, Пенсійного фонду України відсутній обов'язок щодо виплати пенсії, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 1Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Щодо посилання позивача на п. 12 ч. 2 ст. 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), а саме на те, що виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана попереджати пенсіонера в письмовій формі за місяць до закінчення строку, на який призначена пенсія, про дату та підстави припинення її виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Оскільки пенсія позивачу призначена довічно, стаття 64 Закону № 1058, на яку посилається позивач, не підлягає реалізації.

Також, позивачем не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону № 1058 виконавча дирекція є виконавчим органом правління Пенсійного фонду України.

Відповідно до абз. 6 п. 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 ст. 63 цього Закону набирає чинності після перетворення Пенсійного фонду України у неприбуткову самоврядну організацію.

Оскільки рішення про перетворення у неприбуткову самоврядну організацію не приймалося, виконавча дирекція правління Пенсійного фонду України не утворювалася.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якими установлено, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Щодо посилання позивача на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення постанови є такими, що обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статус внутрішньо переміщених не можуть бути застосовані при вирішенні спору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2016 № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» та від 14.12.2016 № 964 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якими було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 у встановленому законом порядку неконституційними не визнавалися, а тому є такими, що підлягають виконанню.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам виключно через Державний ощадний банк України передбачена й іншими актами КМУ, прийнятими раніше: постанова КМУ № 615 від 12.08.2015 та постанова КМУ № 788 від 30.09.2015, якими внесено зміни до постанови № 1596 від 30.08.1999.

Таким чином, вищезазначені постанови КМУ встановлюють порядок (механізм) здійснення пенсійних виплат та їх отримання в умовах проведення антитерористичної операції, узгоджуються з прийнятими нормативними актами щодо здійснення таких виплат внутрішньо переміщеним особам і ніяким чином не порушують право позивача на отримання пенсії, а встановлюють порядок отримання пенсійних виплат.

Також, колегія суддів звертає увагу , що предметом розгляду даної справи є визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України, що полягає в неналежному виконанні своїх функцій щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, визнання протиправними та незаконними дії управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області щодо неправомірного припинення виплати пенсії ОСОБА_2, зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області поновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити відповідні пенсійні виплати позивачу з 01.03.2016 р., та не оскаржується зупинення нарахування позивачеві відповідних пенсійних виплат.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 04 липня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.