ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 року м. Київ справа № 800/127/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А. Шипуліної Т.М. Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - ОСОБА_7,

представника третьої особи - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_6

до Вищої ради правосуддя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Генеральна прокуратура України

про визнання незаконним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6.) звернулась до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Генеральна прокуратура України (далі - третя особа, ГПУ) про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 09.03.2017 р. № 471/0/15-17 (далі - Рішення), яким тимчасово відсторонено суддю господарського суду міста Києва ОСОБА_6 від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказане Рішення відповідача, яке прийнято на підставі клопотання заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В. від 28.02.2017 р., не відповідає, зокрема, вимогам пункту 19.4 глави 19 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 р. № 52/0/15-17.

Також, за твердженнями позивачки, приймаючи спірне Рішення, Вища рада правосуддя визнала достатніми викладені в клопотанні заступника Генерального прокурора мотиви для його задоволення, не давши при цьому власної оцінки та не дослідивши наявності ризиків впливу на свідків та створення інших перешкод з боку позивача під час судового розгляду кримінального провадження.

Крім того, ОСОБА_6 посилалась на наявність ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2017 р. у справі № 761/13118/16, що набрала законної сили, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді застави.При цьому позивачка звертала увагу суду на ті обставини, що вищезазначене клопотання ідентичне за своїми правовими підставами та доказовою базою клопотанню від 28.02.017 р., яке стало підставою для прийняття спірного Рішення відповідача.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_10 також зазначала, что Вища рада правосуддя не лише виконує судову функцію, а наділена повноваженнями та компетенцією слідчого судді, а відтак повинна керуватись та виконувати приписи глави 14 (статті 154-158) КПК України, застосовуючи при цьому принципи судового процесу, гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема принципи змагальності та рівності.

В судовому засіданні ОСОБА_6 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав наведених у позові.

Представники відповідача та третьої особи проти доводів адміністративного позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідата та представника третьої особи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов не може бути задоволено, з огляду на таке.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14.04.2008 р. № 346/2008 ОСОБА_6 призначено вперше на посаду судді Господарського суду міста Києва строком на п'ять років.

В подальшому Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18.04.2013 р. № 209-VІІ ОСОБА_6 обрано суддею Господарського суду міста Києва безстроково.

У серпні 2014 р. стосовно ОСОБА_6 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000860 про що 21.08.2014 р. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

04.04.016 р. прокурором першого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014000000000860 за обвинуваченням ОСОБА_6 ( а.с.194-234 том 1).

Крім того, стосовно ОСОБА_6 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2017 р. призначено судовий розгляд у кримінальній справі № 751/13118/16-к У вказаній ухвалі зазначено, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог КПК України; судом не встановлено суттєвих порушень, визначених КПК України, правил складання обвинувального акта, які перешкоджали б призначенню судового розгляду у кримінальному провадженні.

02.03.2017 р. до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В. від 28.02.2017 р. № 15/111-33062-14 про тимчасове відсторонення судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_6. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження (.а.с.19- 25 том 1).

У вказаному клопотанні йдеться мова про те, що Генеральна прокуратура України склала в кримінальному провадженні № 42014000000000860 обвинувальний акт та підтримує в Шевченківському районному суді міста Києва у кримінальній справі державне обвинувачення стосовно ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України та двох злочинів, передбачених частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

До тогож прокурор зазначив у клопотанні, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких корисливих злочинах у сфері службової діяльності, а саме: - у зловживанні владою, тобто умисному для одержання неправомірної вигоди використанні службової влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян; - заволодінні майном шляхом обману за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому; - одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням наданої влади; - вчиненому повторно одержанні службовою особою, яка займає відповідапльне становище, неправомірної винагороди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням наданої влади.

Таким чином, прокурор вважає, що у зв'язку з розглядом вищенаведеної кримінальної справи ОСОБА_6, перебуваючи на посаді судді, може незаконними засобами впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема, з числа працівників Господарського суду міста Києва, може допустити інші аналогічні кримінальні правопорушення, оскільки вчиненню вказаного злочину сприяло саме те, що вона обіймає посаду судді, має знайомих серед працівників правоохоронних та судових органів, зв'язки з якими може використати для створення перешкод розгляду кримінальної справи.

За результатами розгляду вказаного клопотання, Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 09.03.2017 р. № 471/0/15-17, яким тимчасово відсторонено суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_6. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження (а.с.13-15 том 1).

Задовольняючи клопотання та приймаючи рішення про тимчасове відсторонення позивача від здійснення правосуддя, Вища рада правосуддя дійшла висновку про обґрунтованість мотивів заступника Генерального прокурора України, зазначивши при цьому про відсутність обставин, які свідчили б, що вказане клопотання є формою незаконного впливу, тиску чи втручання у діяльність судді ОСОБА_6. щодо здійснення правосуддя.

Також Вища рада правосуддя виходила із того, що здійснення правосуддя особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, у цьому випадку здатне підірвати довіру до суду та поставити під загрозу забезпечення права на справедливий суд.

ОСОБА_6, яка була присутня 09.03.2017 р. на засіданні Вищої ради правосуддя, проти задоволення клопотання заперечувала, додатково подала письмові пояснення, які наявні в матеріалах справи (а.с.16-18 том 1).

Не погодившись з рішенням відповідача від 09.03.2017 р., позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Розглядаючи дану справу, суд оцінює оскаржуване рішення, дії відповідача на відповідність статті 19 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, з-поміж іншого, віднесено ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Частиною п'ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII встановлено, що суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням Вищої ради правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою радою правосуддя на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.

З огляду викладене, а також з урахуванням того, що на даний час кримінальна справа стосовно ОСОБА_6 знаходиться в судовому провадженні, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірне Рішення, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Судом встановлено, що при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_6 від здійснення правосуддя відповідачем розглядалось питання, що свідками у кримінальному провадженні є працівники Господарського суду міста Києва, зокрема, помічники суддів та секретарі судових засідань (п'ять осіб), а також те, що ОСОБА_6, здійснюючи правосуддя, може чинити вплив на працівників правоохоронних та судових органів, органів державної влади для створення перешкод у судовому розгляді кримінального провадження.

Тобто оспорюване Рішення містить мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла висновку про необхідність відсторонення позивачки від займаної посади.

У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.

У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 р. № 2006/23, йдеться про те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1 Кодексу суддівської етики).

Зазначені вище положення міжнародних документів, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексу суддівської етики визначають, що авторитет судової влади має вселяти довіру суспільства до здійснення правосуддя.

Водночас наявність кримінального провадження за обвинуваченням судді ОСОБА_6. у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України, може поставити під сумнів безсторонність судді ОСОБА_6. при здійсненні правосуддя та з огляду на міжнародні принципи і стандарти поведінки судді та норми національного законодавства зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї.

Отже враховуючи те, що на даний час кримінальне провадження відносно позивачки триває на стадії судового провадження, Вища рада правосуддя прийняла вмотивоване рішення про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 від здійснення правосуддя.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідачем враховано ризики здійснення правосуддя суддею ОСОБА_6. за викладених у клопотанні заступника Генерального прокурора України обставин, співмірність між такою засадою, як незалежність та недоторканність суддів, і наслідками тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідачем доведено правомірність свого рішення від 09.03.2017 р. № 471/0/15-17, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 160, 161, 162, 163, 171^{1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -}

П О С Т А Н О В И Л А:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Генеральна прокуратура України, про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Заява може бути подана не пізніше десяти днів з дня ухвалення судового рішення безпосередньо до Верховного суду України.

Головуючий суддя

підпис

І.В. Приходько

Судді

підпис

І.О. Бухтіярова

підпис підпис підпис

О.А. Веденяпін Т.М. Шипуліна В.П. Юрченко