ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року

Львів

№ 876/6490/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Макарика В.Я.

суддів – Большакової О.О., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання – Гнідець Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2017 року у адміністративній справі №607/2986/17-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Тернопільської міської ради №131 від 22.02.2017 року «Про встановлення плати за харчування та порядок нарахування батьківської плати в дошкільних навчальних закладах та навчально-виховних комплексах м. Тернополя».

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п. 2, 4, 8.6, 10.2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради за №131 від 22.02.2017 року «Про встановлення плати за харчування та порядок нарахування батьківської плати в дошкільних навчальних закладах та навчально-виховних комплексах м. Тернополя». В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Судовий збір в сумі 640 гривень стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, виконавчий комітет Тернопільської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступних мотивів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.02.2017 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, на виконання ст. 93 Бюджетного кодексу України, Законів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року, «Про дошкільну освіту» , «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про охорону дитинства», керуючись наказом МОН України від 21.11.2002 року за № 667 «Про затвердження Порядку встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернат них навчальних закладах» з метою забезпечення дітей дошкільного віку повноцінним збалансованим харчуванням було прийняте рішення за №131 «Про встановлення плати за харчування та порядок нарахування батьківської плати в дошкільних навчальних закладах та навчально-виховних комплексах м. Тернополя».

Виконавчим комітетом ОСОБА_2 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області видано довідку від 03 квітня 2017 року за вих. номером 329, якою зазначено, що в житловому будинку по вул. Медовій, 14 с. Гаї Шевченківські Тернопільського району Тернопільської області зареєстровані та проживають позивач ОСОБА_1, та його діти - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує старшу групу № 2 Тернопільського ДНЗ №25, що підтверджується довідкою за вих. номером 21 від 23.01.2011 року.

24.02.2017 року начальником управління освіти та науки Тернопільської міської ради видано наказ №94 «Про встановлення плати за харчування та порядок нарахування батьківської плати в дошкільних навчальних закладах та навчально-виховних комплексах», із доповненням від 15.03.2017 року.

Зі слів позивача, з березня місяця 2017 року адміністрацією ДНЗ №25 м. Тернополя від нього (ОСОБА_1М.) вимагали принести довідку про місце реєстрації (проживання) сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, мотивуючи вимогу тією обставиною, що спірним рішенням ВК ТМР запроваджено пільгову плату за харчування для дітей, котрі проживають саме у м. Тернополі, однак дана вимога немає ніякого документального підтвердження.

Відповідно до ст. 93 Бюджетного кодексу України, місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету.

Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Згідно п.2.2, 2.3, 2.4 Наказу МОН України від 21.11.2002 року за № 667 «Про затвердження Порядку встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернат них навчальних закладах» визначено, що розмір плати за поданням дошкільного навчального закладу встановлюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або підприємства, організації та установи, які перебувають у державній (комунальній) формі власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади, один раз на рік з урахуванням матеріального стану сім'ї та режиму роботи закладу. Вони можуть установлювати додаткові пільги щодо батьківської плати за харчування дітей у дошкільних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, підприємств, організацій, установ.

Розмір плати зменшується на 50 відсотків для батьків, у сім'ях яких троє і більше дітей.

При зменшенні на 50 відсотків батьківської плати за харчування дітей у дошкільних навчальних закладах нарівні з рідними дітьми враховуються падчерки та пасинки, які проживають у цій сім'ї, якщо вони не були враховані в сім'ї іншого з батьків, а також діти, на яких оформлена опіка у зв'язку зі смертю батьків, позбавленням їх батьківських прав, засудженням до позбавлення волі, включаючи час перебування під слідством або направленням на примусове лікування тощо.

Від плати за харчування дітей відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту» звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім'ях, в яких сукупний дохід на кожного члена за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку установлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у

державних і комунальних дошкільних навчальних закладах, а також батьки дітей та особи, які їх замінюють, із сімей, що отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Підставою для

звільнення є довідка про призначення такої допомоги, видана органами праці та соціального захисту.

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про дошкільну освіту» пільгові умови оплати харчування дітей у дошкільних навчальних закладах для багатодітних та малозабезпечених сімей та інших категорій, які потребують соціальної підтримки, надаються за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету.

Від плати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім'ях, у яких сукупний дохід на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку встановлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах. За харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, плата не справляється.

Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", які навчаються у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах.

Згідно ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції поверхнево проаналізовано вказаний вище Закон, а саме ст.. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» в якій вказано, що дискримінацією є обмеження права через певні ознаки.

Відповідно до Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти, дискримінацією є:

а) закриття для будь-якої особи або групи осіб доступу до освіти будь-якого ступеня або типу;

б) обмеження освіти для будь-якої особи або групи осіб нижчим рівнем освіти;

в) створення або збереження роздільних систем освіти або навчальних закладів для будь-яких осіб або групи осіб, крім випадків, передбачених положенням статті 2 цієї Конвенції;

г) положення, несумісні з гідністю людини, в яке ставиться будь-яка особа або група осіб.

Питання реалізації права на дошкільну освіту в ДНЗ м. тернополя регулюється рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 05.06.2013 року № «Про запровадження загальної міської електронної реєстрації дітей для влаштування у дошкільні навчальні заклади м. Тернополя».

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 18, 19 Закону України «Про дошкільну освіту» та з метою забезпечення прав дитини на доступність здобуття дошкільної освіти Тернопільською міською радою впроваджено електронну реєстрацію у ДНЗ, що є у комунальній власності територіальної громади міста Тернополя, здійснюється, зокрема, з метою забезпечення права дитини, яка зареєстрована та проживає у м. Тернополі на доступність здобуття дошкільної освіти у ДНЗ м. Тернополя відповідно до п. 1.2. Положення про порядок загальної міської електронної реєстрації дітей для влаштування у дошкільні навчальні заклади у м. Тернополі. Відповідно до п. 3.2 вказаного вище Положення внесенню до єдиної комп'ютерної бази даних підлягає інформація про дітей, в тому числі, інформація про адресу проживання/реєстрації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для спростування викладеного у постанові суду першої інстанції від 05 травня 2017 року про дискримінацію, відповідачем подано довідку, якою встановлено, що станом на 21 квітня 2017 року дошкільні навчальні заклади та навчально-виховні комплекси м. Тернополя відвідують 1132 дитини, однак вони не проживають у м. Тернополі.

Взявши до уваги викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає хибним висновок суду першої інстанції, що рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради є дискримінаційним.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що платне харчування в ДНЗ та НВК не є частиною права на освіту. Харчування дітей в садочках є виконанням органів місцевого самоврядування своїх повноважень у сфері забезпечення дітей достатнім, високоякісним дитячим харчуванням з метою реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров'я і життя.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що органи місцевого самоврядування як представницькі органи територіального громади самостійно та вільно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, в межах Конституції і законів України, та приймають при цьому рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради задовольнити.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2017 року у адміністративній справі №607/2986/17-а скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді : О.О. Большакова

ОСОБА_6

Повний текст постанови складений 29 червня 2017 року.