ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 511/2875/16-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Теренчук Ж.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Роздільнянської районної Державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Роздільнянської районної Державної адміністрації про визнання дій щодо відмови у виплаті компенсації за невикористані санаторно-курортні путівки за 2014-2015 роки в розмірі середньої вартості путівки санаторно-курортного лікування протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію в установленому законом порядку та розмірі.

В обґрунтування позову зазначалося, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористане санаторно-курортне лікування в 2014, 2015 роках відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому вважає відмову у виплаті йому грошової компенсації незаконною.

Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв`язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позову в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.07.2007 року.

З 15.12.2003 року ОСОБА_1 перебуває на обліку пільгових категорій населення Управління та користується пільгами передбаченими законодавством для даної категорії пільговиків, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

ОСОБА_1 є інвалідом війни і має право на безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На підставі довідки для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (форми № 070/о) від 07.05.2012 року №95, ОСОБА_1 було рекомендовано санаторно-курортне лікування в санаторії за профілем серцево-судинної системи.(а.с.27).

ОСОБА_1 , у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», 07.05.2012 року звернувся до Управління з заявою про видачу санаторно-курортної путівки до санаторію й рішенням Управління від 07.05.2012 року, позивача взято на чергу для отримання санаторно-курортної путівки, як інваліда ІІ групи.

25.09.2013 року Роздільнянською центральною районною лікарнею видано довідку ЛКК № 438, якою підтверджено, що позивач потребує санаторно-курортного лікування за профілем серцево-судинної системи.(а.с.28).

На підставі цієї довідки ОСОБА_1 14.10.2013 року була видана путівка до санаторію ім. Горького м. Одеси строком лікування з 27.10.2013 року по 16.11.2013 року. (а.с.26), де позивач пройшов лікування у вказаний період, що підтверджується зворотнім талоном до путівки №379036.(а.с.24)

Таким чином встановлено, що апелянт останній раз згідно поданої ним заяви був забезпечений відповідною санаторно-курортною путівкою в 2013 році.

07.04.2016 року позивач звернувся до управління з заявою про виплату йому компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку за 2014-2015 роки, керуючись положенням ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на що листом Управління соціального захисту населення від 15.12.2016 року за №3444/04 отримав повідомлення про те, що на підставі його заяви він поставлений в чергу інвалідів війни щодо даної виплати з дати подачі заяви і така виплата буде йому проведена в 2018 році, а за минулі роки, коли він не отримував путівки, він не має право на отримання грошової компенсації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що для надання позивачу грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування за 2014-2015 роки немає законних підстав.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" закріплює ряд пільг з особами, які мають статус учасника бойових дій, а також прикріпленими до них особами.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 12 Закону однією з пільг для такої категорії осіб є безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості санаторно-курортного лікування.

Надання безкоштовних путівок на санаторно-курортне лікування здійснюється органами соціального захисту населення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року №187 (далі - Постанова №187 від 22.02.2006 року), якою затверджено Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад та Інструкції про порядок обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок до санаторно-курортних та інших лікувально-оздоровчих установ в органах соціального захисту населення України затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 25 грудня 1997 року, яка на теперішній час втратила чинність.

Згідно вказаних нормативно-правових актів органами соціального захисту здійснюється зокрема облік та зберігання санаторно-курортних путівок, які надходять до них, відправка до пансіонатів та будинків відпочинку у відповідності до Інструкції.

Особа, яка бажає отримати безкоштовну санаторно-курортну путівку звертається із заявою до відповідного органу соціального захисту. Органи соціального захисту населення ведуть облік таких осіб у журналах відповідної форми з урахуванням принципу черговості отримання путівки у відповідності до права особи на безкоштовну путівку (наприклад ступінь захворювання).

Відповідно до п.5, 6 Порядку №187 від 22.02.2006 року путівки видаються особам, в тому числі інвалідам війни, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості у міру надходження путівок. Для одержання путівки подається заява та медична довідка лікувальної установи за формою №070/о і інваліди війни забезпечуються путівками строком на 18-21 день позачергово щороку.

Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування інвалідам війни встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року №785, якою затверджений Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування. (далі - Постанова №785 від 17.06.2004 року)

Відповідно до п.2 Порядку №785 від 17.06.2004 року, грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки виплачується інвалідам війни за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про надання путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних показань.

Відповідно до п. 7, 11 цього Порядку, середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінсоцполітики за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України «Про Державний бюджет» на поточний рік. Витрати, пов`язані з виплатою грошової компенсації, покриваються за рахунок коштів державного бюджету в межах видатків, передбачених Мінсоцполітики на зазначену мету.

Відповідно до п.1.1. Порядку планування та здійснення видатків на виплату грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування та грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування окремим категоріям інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України 26.11.2001 року за №988/6179 (Порядок №422), цим нормативно-правовим актом, в тому числі, визначено механізм планування та здійснення видатків на виплату грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування інвалідів з числа осіб, на яких поширюється дія п. 2 ч.2, ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і пенсії яким призначені відповідно до Закону України « Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Пунктами 2.1., 2.6., 2.8. Порядку №422 визначено, що загальний обсяг бюджетних коштів, необхідних для виплати в бюджетному році грошових компенсацій інвалідам, визначених пунктом 1.1 цього Порядку, здійснюється на підставі письмових заявок, які щорічно подаються виконавчій дирекції Фонду Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (щодо пенсіонерів військ цивільної оборони), Службою безпеки України (в т.ч.- щодо пенсіонерів Управління державної охорони України та пенсіонерів Прикордонних військ України), Державною податковою адміністрацією України (щодо пенсіонерів органів податкової міліції), Державним департаментом України з питань виконання покарань. Виконавча дирекція Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідно до Порядку касового виконання державного бюджету за видатками. Відділення Фонду на підставі заявок, поданих відповідними органами (військовими комісаріатами, управліннями, тощо), міністерств та центральних органів виконавчої влади, які здійснюють облік та призначення пенсії інвалідам з числа осіб, визначених п. 1.1. цього Порядку, готують реєстри на виплату грошових компенсацій цим інвалідам. Сформовані реєстри відділення Фонду направляють відповідним відділенням Ощадного банку України.

Таким чином право на отримання компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування залежить від наявності заяви про надання путівки на безоплатне щорічне позачергове санаторно-курортне лікування, якщо держава протягом двох років не надала по цій заяві особі безоплатної санаторно-курортної путівки або заяви на виплату грошової компенсації.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що з заявою про отримання санаторно-курортної путівки апелянт звертався до управління соціального захисту населення один раз - 07.05.2012 року (а.с.26), після подання заяви від 07.05.2012 року позивач був забезпечений санаторно-курортною путівкою і пройшов лікування, а тому його заява та право на отримання на протязі року безкоштовної санаторно-курортну путівку було державою забезпечено.

Інших заяв від ОСОБА_1 на протязі трьох років до управління соціального захисту населення не надходило.

Судова колегія суду апеляційної інстанції звертає увагу, що доводи апелянта щодо наявності ще однієї заяви про надання безкоштовної санаторно-курортної путівки в управлінні, яку як він зазначає подав в 2013 році разом з талоном про проходження санаторно-курортного лікування, будь якими доказами крім його пояснень не підтвереджуються, а тому є недоведеними.

Крім того під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом було досліджено та оглянуто в судовому засіданні журнали обліку інвалідів війни та учасників бойових дій щодо забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

В ході огляду вказаного Журналу будь-яких слідів його підроблення чи внесення недостовірної інформації не встановлено. У вказаному Журналі внесена інформація про взяття в чергу на надання безоплатної путівки ОСОБА_1 в 2012 році на підставі поданої ним заяви з відміткою про забезпечення його путівкою. Дані обставини також підтверджуються дослідженою по справі копією заяви ОСОБА_1 від 07.05.2012 року (а.с.26), медичними довідками №95 від 07.05.2012 року, №438 від 25.09.2013 року форми №070/о.

Також в 2013 році відповідно до п.5 Порядку №187 від 22.02.2006 року, в редакції чинній станом на 2013 рік без змін, внесених в порядок Постановою КМУ №466 від 08.07.2015 року, для отримання наступної путівки позивач повинен був надати заяву та нову медичну довідку путівки форми №070/о. Однак згідно запиту Управління праці та соціального захисту населення до Роздільнянської районної центральної лікарні, як до відповідного медзакладу, який видає медичні довідки встановленої форми, встановлено, що апелянт інших медичних довідок, ніж ті, що були отримані ним і наявні в матеріалах справи не отримував та за їх видачею не звертався.

З огляду на викладене судова колегія суду апеляційної інстанції зазначає, що відсутні заяви апелянта по яким би держава не виконала свої зобов`язання відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не забезпечила в установлені строки на протязі року інваліда війни путівкою.

При цьому 07.04.2016 року апелянт звернувся із заявою про виплату йому грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки, як інваліду війни і був включений до черги на отримання компенсації відповідно до Журналу реєстрації заяв на компенсацію за невикористане санаторно-курортне лікування за порядковим №6, тому судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що позивач звернувся до суду передчасно до сплину дворічного строку, встановленого законодавством, для отримання компенсації.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, судом першої інстанції у повному обсязі досліджені всі докази та документи по справі та надана правильна правова оцінка обставинам справи.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим в адміністративному позові, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2017 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик