ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

"22" червня 2017 р.

Справа № 923/199/17

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, В.І. Жекова (на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20.06.2017 року №522 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.06.2017 року б/н)

при секретарі судового засідання: А.В. Земляк

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1

від відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Херсонський морський торговельний порт”

на рішення господарського суду Херсонської області від 10.05.2017 року

у справі № 923/199/17

за позовом Державного підприємства “Херсонський морський торговельний порт”

до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Віатранс”

про стягнення 119699,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2017 року Державне підприємство “Херсонський морський торговельний порт” звернулось до місцевого господарського суду з позовом до ОСОБА_3 підприємства “Віатранс” про стягнення 42000,00 грн. та 2880 доларів США, що еквівалентно 77699,52 грн. за курсом НБУ станом на 17.03.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані договорами № 7/92Д від 18.12.2014 року, № 3/113/Д від 21.12.2016 року на виконання робіт, укладеними між сторонами та зберіганням позивачем з 18.12.2016 року по 24.01.2017 року вантажу (514,184 метричних тонн ячменю), експедитором якого є відповідач.

ПП “Віатранс” у відзиві на позов, зазначило про його необґрунтованість та безпідставність.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.05.2017 року (суддя Соловйов К.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 16.05.2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач 25.05.2017 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року (головуючий суддя Туренко В.Б., судді Поліщук Л.В., Таран С.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року дану справу прийнято в іншому складі колегії суддів, а саме: головуючого судді Туренко В.Б., суддів Поліщук Л.В., Жекова В.І.

У запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

12.07.2012 року між ПП "Віатранс" та нерезидентом України - Компанією Smart Trade Overseas Corp (Швейцарія) укладено договір-доручення (агентську угоду) № 52-07/12, за умовами якого ПП "Віатранс" виступає експедитором цієї компанії у взаємовідносинах щодо перевалки вантажів через Херсонський морський торговельний порт.

18.12.2014 року між ДП "Херсонський морський торговельний порт" та ПП "Віатранс" укладено договір на виконання робіт № 7/92Д, згідно умов якого, з урахуванням додаткової угоди до нього від 04.12.2015 року №5, ДП "Херсонський морський торговельний порт" зобов’язалось, на замовлення (за заявками) ПП "Віатранс", організовувати та здійснювати роботи з перевантаження зернових вантажів відповідача через зерновий перевантажувальний комплекс, криті склади, плав’ємності, а також забезпечити короткочасне зберігання вантажів для накопичення суднової партії і подальшого його відвантаження на водний або інший вид транспорту, а відповідач зобов’язався оплачувати послуги позивача.

Відповідно до п. п. 1.3., 3.1 договору місцем виконання передбачених цим договором робіт (послуг) є територія позивача та акваторія і причали Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Херсонського морського порту). Роботи виконуються позивачем на підставі письмових заявок відповідача, в терміни, які письмово узгоджуються сторонами договору.

Пунктами 6.2., 6.2.2.2., 6.2.2.3. договору визначено, що відповідач здійснює сплату вартості послуг позивача за перевантаження кожної суднової партії вантажу, в тому числі, за зберігання вантажу та інші послуги, до підходу судна до позивача під вантажні операції, шляхом повної попередньої оплати вказаних послуг, згідно рахунків позивача, по ставках, які вказано у додатках до договору. У випадку затримки вантажу у позивача, через неподання тоннажу під вивіз, невидача доручень, недопостачання суднової партії та інше) позивач має право нараховувати плату за зберігання та інші надані позивачем послуги та виставляти відповідачу щомісяця рахунки до оплати.

За змістом п. 6.3.1. договору остаточний розрахунок відповідач здійснює з позивачем по кожній судновій партії вантажу, згідно рахунків позивача, після відвантаження вантажу на судно.

В силу п.п. 7.2., 7.11.1. договору відповідач несе відповідальність за введення з його вини та вини залучених ним третіх осіб заборон та обмежень на перевезення вантажів, а також, виконує повне відшкодування пов’язаного з цим матеріального збитку, та за несвоєчасний вивіз вантажів. Позивач має право притримувати вантаж, що знаходиться на його території, до моменту сплати позивачу коштів за надані ним послуги і відшкодування здійснених позивачем витрат по платежах позивача або до моменту іншого забезпечення відповідачем своїх зобов’язань у частині оплати послуг позивача та його витрат.

У відповідності до п. 11.1 договору, період його дії з 01.01.2015 року до 31.12.2016 року.

Договір від 18.12.2014 року № 7/92Д, додаткова угода до нього від 04.12.2015 року №5 та додатки №№1, 2, 3, 4, 5 до договору підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

У додатку № 5 до договору, в редакції додаткової угоди від 04.12.2015 року № 5, визначена вартість зберігання вантажу в критих складах та плавзасобах підприємства.

21.12.2016 року між сторонами укладено договір на виконання робіт № 3/113/Д, згідно п. 1.3. якого, місцем виконання передбачених цим договором робіт є територія позивача та акваторія морського порту Херсон і причали Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Херсонського морського порту).

За приписами п. 2.7. договору роботи та послуги виконуються позивачем на підставі письмових заявок відповідача, в терміни, які письмово узгоджуються сторонами договору.

Згідно п. п. 5.2., 5.2.2.2. договору відповідач здійснює сплату вартості послуг позивача, шляхом повної попередньої оплати послуг позивача за перевантаження кожної суднової партії вантажу, в тому числі, за зберігання вантажу та інші послуги, до підходу судна до позивача під вантажні операції, згідно рахунків позивача, по ставках, які вказано у додатках до договору.

У пунктах 5.2.1.3., 5.3.1. договору встановлено, що у випадку затримки вантажу у позивача, через неподання тоннажу під вивіз, невидача доручень, недопостачання суднової партії та інше, позивач має право щомісяця нараховувати плату за зберігання вантажу та виставляти відповідачу рахунки згідно тарифів позивача в доларах США, які вказано у додатках до договору, з перерахуванням у гривні по курсу Національного Банку України на дату виставлення рахунку. Остаточний розрахунок відповідач здійснює з позивачем по кожній судновій партії вантажу, згідно рахунків позивача, після відвантаження вантажу на судно.

За змістом п.п. 7.2., 7.11.1. договору відповідач несе відповідальність за введення з його вини та вини залучених ним третіх осіб заборон та обмежень на перевезення вантажів, виконує повне відшкодування пов’язаного з цим матеріального збитку, а також, за несвоєчасний вивіз вантажів. Позивач має право притримувати вантаж, що знаходиться на його території, до моменту сплати позивачу коштів за надані ним послуги і відшкодування здійснених позивачем витрат по платежах позивача або до моменту іншого забезпечення відповідачем його зобов’язань у частині оплати послуг позивача та відшкодування вказаних витрат.

Відповідно до п. 12.1 договору, період його дії з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року.

Договір від 21.12.2016 року № 3/113/Д та додатки №№1, 2, 3 до договору підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

У додатку № 3 до договору визначена вартість зберігання вантажу в критих складах та плавзасобах підприємства.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що за надані позивачем послуги по зберіганню вантажу відповідача (514,184 метричних тонн ячменю) в період з 18.12.2016 року по 24.01.2017 року відповідно до п. 6.2.2.3 договору від 18.12.2014 року № 7/92Д та п. 5.2.1.3. договору 21.12.2016 року №3/113/Д нараховано плату за таке зберігання та виставлені рахунки: №232 від 30.01.2017 року на суму 42000,00 грн., № 314 від 07.02.2017 року на суму 2880,00 доларів США. Несплата відповідачем означених рахунків стали підставою для звернення позивача з даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що не замовляв позивачу зберігання 514,184 метричних тонн ячменю в період з 18.12.2016 року по 24.01.2017 року та не згоден з притриманням позивачем даного вантажу. Більш того, з 22.12.2016 року по 24.01.2017 року цей вантаж був заарештований судом, за клопотанням органу слідства, як речовий доказ у кримінальній справі, та переданий на відповідальне зберігання позивачу, й згідно чинного законодавства витрати позивача, на зберігання даного вантажу мають бути відшкодовані за рахунок органу слідства, за клопотанням якого був заарештований вантаж, а відтак заявлений позов не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив зі слідуючого.

За приписами ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві таку послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 936, 938 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Частинами 1, 2, 7 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від виконання умов договору не допускається

За змістом ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, в період дії укладеного між сторонами договору від 18.12.2014 року на виконання робіт № 7/92Д, а саме протягом серпня 2016 року позивачем прийнято на зберігання на користь вантажоодержувача ПП "Віатранс" (власник: Компанія Smart Trade Overseas Corp.) ячмінь навалом, зокрема, у кількості 4238 метричних тонн, який протягом певного часу зберігався на складах та плав’ємностях позивача, а в подальшому, відповідно до доручення на навантаження від 12.12.2016 року № 1678/ЕК у своїй переважній більшості, у кількості 3723,606 метричних тонн, був завантажений на судно “Altenavi” (а.с. 29 т.2).

05.12.2016 року по отриманню від відповідача листа від 05.12.2016 року №1282 про запланований 08.12.2016 року захід судна “Altenavi” до морського порту Херсон під завантаження ячменем (власник: Компанія Smart Trade Overseas Corp.), позивач виставив відповідачу попередній рахунок від 05.12.2016 року № 2459 на суму 2200527,59 грн. за зберігання вказаного вантажу на складах та плав’ємностях позивача, за період після надходження даного вантажу до позивача для накопичення суднової партії (тобто, з серпня 2016 року) по дату виставлення рахунку (а.с. 32 т. 2).

В подальшому, після завантаження судна “Altenavi” вказаним вантажем позивач виставив відповідачу остаточний рахунок від 26.12.2016 року № 2632 на суму 2254985,57 грн. за зберігання вказаного вантажу на складах та плав’ємностях позивача, за період після надходження даного вантажу до позивача для накопичення суднової партії (тобто, з серпня 2016 року) по 17.12.2016 року (дата завершення завантаження судна “Altenavi” - а.с. 35 т.2

Відповідач відмовився сплачувати будь-який з вказаних рахунків за зберігання ячменю позивачем, у зв'язку з чим останній, керуючись п. 7.11. укладеного між сторонами договору від 18.12.2014 року на виконання робіт № 7/92Д застосував до відповідача оперативно-господарську санкцію, а саме: притримання вантажу, притримавши на зберіганні на теплоході "Кілія" позивача 514,184 метричних тонн ячменю (власник: Компанія Smart Trade Overseas Corp.) з 4238 метричних тон ячменю цього ж власника, запланованих до завантаження на судно “Altenavi”.

Після укладання між сторонами договору від 21.12.2016 року на виконання робіт № 3/113/Д притримання позивачем вказаних 514,184 метричних тонн ячменю, у зв'язку з несплатою відповідачем рахунків за зберігання завантаженого на судно “Altenavi” ячменю, здійснювалося позивачем на підставі п. 7.11. цього договору.

За зберігання вказаних 514,184 метричних тонн притриманого ячменю в період з 18.12.2016 року по 31.12.2016р. (14 днів) позивач виставив відповідачу рахунок № 232 від 30.01.2017 року на суму 42000,00 грн. (з ПДВ), відповідно до п. 6.2.2.3. договору від 18.12.2014 року на виконання робіт № 7/92Д та за ставкою згідно Додатку № 5 до цього договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 04.12.2015 року, а саме, 2500 грн. (без ПДВ) за добу зберігання вантажу (обсяг вантажу до 1000 тн.) в плавзасобах позивача (а.с.116 т.1).

За зберігання означених 514,184 метричних тонн притриманого ячменю в період з 01.01.2017 року по 24.01.2017 року (24 дні) позивач виставив відповідачу рахунок № 314 від 07.02.2017 року на суму 2880,00 доларів США (з ПДВ), відповідно до договору від 21.12.2016 року на виконання робіт № 3/113/Д та за ставкою згідно Додатку № 3 до цього договору, а саме, 100 доларів США (без ПДВ) за добу зберігання вантажу (обсяг вантажу до 1000 тн.) в плавзасобах позивача (а.с.117 т.1).

Наявність або відсутність у відповідача обов'язку по оплаті цих двох рахунків позивача за зберігання 514,184 метричних тонн притриманого позивачем ячменю, експедитором якого є відповідач, є предметом спору у даній справі. При цьому, спір щодо розміру плати за зберігання вказаного вантажу між сторонами відсутній.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2016 року у кримінальній справі № 757/63429/16-к, за клопотанням слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, накладено арешт, як на речовий доказ злочину, на сільськогосподарську продукцію, що в 2016 році завезена ТОВ "Гермес Лоджистік" та на час винесення цієї ухвали зберігалася на теплоході "Кілія", що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр-т Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площею у м. Херсоні), а саме: зерно ячменю у кількості 1327,58 тонн, у зв’язку з чим зупинено проведення видаткових операцій по цій сільськогосподарській продукції, з передачею вказаної арештованої сільськогосподарській продукції на відповідальне зберігання службовим особам ДП "Херсонський морський торговельний порт" та покладанням витрат на зберігання арештованої сільськогосподарській продукції на її власника.

Згідно протоколу від 22.12.2016 року., на підставі вказаної ухвали суду від 21.12.2016 року, капітаном податкової міліції Державної фіскальної служби, за дорученням слідчого Генеральної прокуратури України, накладено арешт на зерно ячменю, що належить ТОВ "Гермес Лоджистік" у кількості 514,184 тонн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25.01.2017 року скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2016 року у кримінальній справі № 757/63429/16-к, клопотання слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України задоволено частково, накладено арешт, як на речовий доказ злочину, на сільськогосподарську продукцію, що в 2016 році завезена ТОВ "Гермес Лоджистік" та на час винесення цієї ухвали зберігалася на теплоході "Кілія", що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр-т Ушакова,4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площею у м. Херсон), а саме: зерно ячменю у кількості 1327,58 тонн, та зупинено проведення видаткових операцій по цій сільськогосподарській продукції.

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед, іншого притриманням.

Відповідно до ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 595, 596, 597 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання і права кредитора. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

За змістом ч. 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В силу ч. ч. 2, 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження. Правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних із їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження визначено відповідним Порядком, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 року № 1104.

У відповідності до п. 32 цього Порядку фінансування витрат, пов’язаних із зберіганням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив передачу речових доказів на зберігання.

За приписами п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженого спільним наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства внутрішніх прав України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховним Судом України, Державною судовою адміністрацією України від 27.08.2010 року №51/401/649/471/23/125 витрати пов’язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

Оскільки, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2016 року в період з 22.12.2016 року по 24.01.2017 року накладено арешт на 514,184 метричних тон ячменю, які позивач з 18.12.2016 року притримав на зберіганні на теплоході "Кілія", то витрати на зберігання цього вантажу мають фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету відповідно до вищенаведених норм.

За приписами п.п. 7.2. договорів № 7/92Д від 18.12.2014 року, № 3/113/Д від 21.12.2016 року на виконання робіт, відповідач несе відповідальність за введення з його вини та вини залучених ним третіх осіб заборон та обмежень на перевезення вантажів, а також, виконує повне відшкодування пов’язаного з цим матеріального збитку, та за несвоєчасний вивіз вантажів.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Статтею 618 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами лише у випадку, коли на таких осіб покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальності, безпосередньо, виконавця.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України наявності вини відповідача (без урахування інших, окрім відповідача, залучених осіб, оскільки такі особи відсутні (не залучалися) у діях, які стали підставою для передачі зерна на відповідальне зберігання позивачу правоохоронним органом, й здійснення такого зберігання позивачем, зокрема, в період з 18.12.2016 року по 24.01.2017 року.

За змістом п. 13.6. Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 348 від 05.06.2013 року та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.08.2013 року за № 1401/23933, замовник відповідно до договору перевалки відшкодовує портовому оператору в повному обсязі вартість його послуг, пов’язаних з проведенням додаткових заходів щодо несвоєчасного вивезення вантажу з метою забезпечення його збереження, та витрати, пов’язані з переміщенням вантажу, не вивезеного у встановлений строк з морського порту, з метою вивільнення оперативних складських площ, зайнятих цим вантажем.

За умовами п. 6.2.2.3. договору № 7/92Д від 18.12.2014 року та п. 5.2.1.3. договору № 3/113/Д від 21.12.2016 року, у випадку затримки вантажу у позивача, через неподання тоннажу під вивіз, невидача доручень, недопостачання суднової партії та інше, позивач має право нараховувати плату за зберігання та інші надані позивачем послуги та виставляти відповідачу щомісяця рахунки до оплати. Перелік вказаних причин затримки вантажу у позивача, з якими пов'язується наявність у позивача права на отримання плати за зберігання та інші надані позивачем послуги по такому вантажу, є не виключним.

Однак, у даному випадку вантаж - 514,184 метричних тонн ячменю, не був вивезений відповідачем та залишився у позивача, внаслідок застосування позивачем до відповідача оперативно-господарської санкції, згідно укладених між ними договорів.

У відповідності до ч. 2 ст. 237 Господарського кодексу України порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

Статтями 594-597 Цивільного кодексу України (щодо врегулювання правовідносин з притримання) та ст.ст. 235-237 Господарського кодексу України (щодо врегулювання правовідносин з застосування оперативно-господарських санкцій) не передбачено здійснення притримання майна, з стягненням плати за зберігання притриманого майна. Також не передбачено здійснення притримання майна, з стягненням плати за зберігання притриманого майна, й безпосередньо, п. п. 7.11.1-7.11.13 договорів № 7/92Д від 18.12.2014р. та № 3/113/Д від 21.12.2016р. на виконання робіт, за якими позивач та відповідач узгодили між собою порядок застосування передбачених цими договорами оперативно-господарських санкцій.

Крім того, згідно з п.п. 7.11.1 договорів № 7/92Д від 18.12.2014 року та № 3/113/Д від 21.12.2016 року, позивач має право притримувати вантаж, що знаходиться на території позивача, зокрема, до моменту сплати позивачу коштів за надані ним послуги і відшкодування здійснених позивачем витрат по платежах позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про морські порти України" - акваторія морського порту – це визначена межами частина водного об’єкта (об’єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден; територія морського порту – це частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки.

При цьому, поняття території морського порту та акваторії порту (акваторії, в якій діє морській порт) визначені в ст. 1 Закону України "Про морські порти України" розмежовуються з поняттями визначеними в п. п. 1.3. договорів № 7/92Д від 18.12.2014 року та № 3/113/Д від 21.12.2016 року, згідно яких місцем виконання передбачених цим договором робіт є територія позивача та акваторія морського порту Херсон і причали Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Херсонського морського порту).

Отже, за п. п. 7.11.1 договорів № 7/92Д від 18.12.2014 року та № 3/113/Д від 21.12.2016 року сторони узгодили між собою застосування позивачем до відповідача оперативно-господарської санкції у вигляді притримання вантажу відносно вантажу, який знаходиться, саме, на території позивача.

Тобто, уклавши між собою означені договори на виконання робіт позивач та відповідач не узгодили між собою такого порядку застосування оперативно-господарської санкції, у вигляді притримання вантажу, за яким така санкція може застосовуватися, й стосовно вантажу, який перебуває в акваторії порту (акваторії, в якій діє морській порт).

Таким чином, застосування позивачем до відповідача оперативно-господарської санкції у вигляді притримання вантажу, а саме: 514,184 метричних тонн ячменю на зберіганні на теплоході "Кілія", що перебуває в акваторії дії позивача не відповідає узгодженому між ними у п.п. 7.11.1. договорів № 7/92Д від 18.12.2014 року та № 3/113/Д від 21.12.2016 року.

Більш того, в матеріалах справи взагалі відсутні письмові заявки щодо замовлення відповідачем позивачу послуг із зберігання вантажу в період з 18.12.2016 року по 24.01.2017 року експедитором якого є відповідач, на теплоході "Кілія", або на інших складських потужностях позивача. Також, відсутні докази згоди відповідача (оформленої у будь-якому вигляді) на зберігання в період 18.12.2016 року по 24.01.2017 року 514,184 метричних тонн ячменю на теплоході "Кілія".

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову є цілком правомірним та обґрунтованим.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують викладеного, а відтак підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за апеляційній перегляд не відшкодовується скаржнику.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 10.05.2017 року у справі № 923/199/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 23.06.2017 року

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя В.І. Жеков