Справа № 766/15025/16-а
н/п 2-а/766/1252/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2017 року суддя Херсонського міського суду Херсонської області у складі:
головуючої судді Дорошинської В.Е.
при секретарі Кирпиченко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуючи тим що ОСОБА_1 до травня 2015року проживала в м.Херсоні потім виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
17.06.2016 року вона звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про поновлення пенсії, у чому їй було відмовлено з тих підстав, оскільки не пред'явлено паспорт або інший документ, що підтверджує місце проживання (реєстрації) особи. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують її право на пенсію. Просила визнати незаконною та протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії й індексації ОСОБА_1; зобов'язати відповідача скасувати з 01.08.2015р. розпорядження Управління про припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1; зобов'язати відповідача поновити з 01.08.2015р. виплату пенсії за віком і сум індексації ОСОБА_1, перераховувати їх у відповідності до норм чинного законодавства довічно, нарахувати і виплатити на банківський рахунок ОСОБА_1, із врахуванням виплачених сум за серпень-листопад 2015р.; зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію, розраховану за нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000р., за невчасно отримані суми перерахованої й індексованої пенсії за віком з 01.08.2015р.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, на підставі норм ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність ратифікованого між Україною і та державою Ізраїль договору про соціальне забезпечення, крім того з підстав викладених в письмових запереченнях долучених до матеріалів справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно закордонного паспорту ОСОБА_1 є громадянкою України, яка постійно проживає в країні Ізраїль.
Відповідно до листа УПФУ в м. Херсоні №254/У-1, №290/У-1, №291/У-1 від 12.08.2016 року позивачу відмовлено в поновлені пенсії за віком відповідно до ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутністю встановленого положенням документа, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) на території України.
Згідно п.1 та п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до ст.ст.19, 20 Закону України "Про громадянство України" передбачені підстави та порядок припинення громадянства.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач не позбавлялась громадянства України.
01 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно ст.51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Оскільки міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, то припиняючи виплату пенсії Позивачу у зв'язку з його переїздом на постійне місце проживання Відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
З рішення №25-рп/2009 вбачається, що вказаними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Положеннями частини 2 статті 49 Закону визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відтак, державою гарантовано право людини отримувати пенсію з метою забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму.
ОСОБА_1 є громадянкою України, а тому, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Конституційний суд України у рішенні від 7 жовтня 2009р. № 1-32/2009 зазначив, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.
Аналізуючи зміст зазначених положень законодавства та правову позицію Конституційного суду України, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо неможливості призначення пенсії позивачу лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмежень, тому посилання відповідача на не надання позивачами документів про реєстрацію є законодавчо необґрунтованими, до того ж така умова не передбачена Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З метою відновлення прав та гарантій позивача, оскільки є підстави для поновлення конституційного права позивача на поновлення пенсії, виплата якої була зупинена, з липня 2015р, то з 01.08.2015року Херсонське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області має відновити виплату пенсії.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з Херсонського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн., відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, підлягає задоволенню.
У зв'язку з тим, що відповідачем порушене конституційне право позивача на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, а також відповідачем безпідставно не поновлено виплату пенсії позивачу, яка є основним джерелом існування, в розмірі, що забезпечує рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, що призвело до моральних страждань ОСОБА_1, суд знаходить обґрунтованими позовні вимоги про відшкодування їй моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує вимоги розумності та справедливості, степінь моральних страждань позивача, обставини справи і вважає, що позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.
Керуючись Конституцією України, ЗУ «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 11, 94,158-162,163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Херсонського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та незаконною відмову Управління пенсійного фонду України в м.Херсоні у поновленні виплати пенсії й індексації ОСОБА_1.
Зобов'язати Херсонське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області скасувати з 01.08.2015р. розпорядження Управління пенсійного фонду України в м.Херсоні про припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Херсонське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити з 01.08.2015р. виплату пенсії за віком і сум індексації ОСОБА_1, переховувати їх у відповідності до норм чинного законодавства довічно, нарахувати і виплатити на банківський рахунок ОСОБА_1 із врахуванням виплачених сум за серпень-листопад 2015р.
Зобов'язати Херсонське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію, розраховану за нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000р., за невчасно отримані суми перерахованої й індексованої пенсії за віком з 01.08.2015р.
Стягнути з Херсонського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 5000,00грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський міський суд Херсонської області шляхом подачі апеляції в 10-денний строк з дня її отримання передбаченому ст.186 КАС України.
Суддя В.Е. Дорошинська
