ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року

Справа № 910/29514/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Малетича М.М.,

Плюшка І.А.

за участю представників:

ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" - Таран О.М.,

Київської міської ради - Перепелиціна К.М.,

Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шумінської Ю.Ю.,

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві - не з'явився,

прокурора - Доценко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради, Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017

та на рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015

у справі № 910/29514/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон"

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

за участю Прокуратури міста Києва

про стягнення 164 319 341,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення грошових коштів у розмірі 114 075 598,56 грн. та процентів у розмірі 50 243 742,50 грн. за користування чужими грошовими коштами за період з 25.09.2009 по 23.12.2014.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що відповідач добровільно не повертає та утримує без достатніх на те правових підстав кошти, сплачені позивачем в оплату пакета акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" на виконання визнаного господарським судом недійсним нікчемного правочину купівлі-продажу пакета акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" № Д-2009/07/29 від 29.07.2010.

Заперечуючи проти позову, Київська міська рада вказала про те, що вона не є стороною договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим у неї немає обов'язку повертати позивачу сплачені на виконання нікчемного договору кошти, а до того ж позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про повернення коштів, про що відповідачем заявлено відповідне клопотання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2014 залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2015 (суддя Якименко М.М.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" 114 075 598,56 грн. грошових коштів, 50 243 724,50 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 73 080,00 грн. судового збору. Рішення мотивовано тим, що згідно з вимогами ст.ст. 216, 236 ЦК України нікчемність правочину є підставою для констатації відсутності правової підстави набуття територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради грошових коштів, сплачених позивачем на виконання нікчемного правочину.

Господарський суд першої інстанції відхилив довід відповідача про те, що у нього не виникло обов'язку повернути позивачу сплачені кошти на виконання нікчемного правочину, оскільки стороною правочину купівлі-продажу пакета акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" № Д-2009/07/29 від 29.07.2010 була саме Київська міська рада. У зв'язку з викладеним, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача коштів, сплачених позивачем в оплату пакета акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд" за нікчемним договором, а також процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.09.2009 по 23.12.2014 на підставі ст.ст. 536, 1048, 1214 ЦК України.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відносно вимог позивача не сплив строк позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В. - головуючий, судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 частково скасовано і прийнято нове рішення.

Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської ради на користь ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" 114 075 598,56 грн. грошових коштів, 28 116 202,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 63 214,20 судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити".

Стягнуто з ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" на користь Київської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 932,90 грн. Стягнуто з ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 932,90 грн.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції, в цілому погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що на вимоги про сплату процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, розповсюджуються загальні строки позовної давності, тому такі проценти не можуть бути стягнуті більш ніж за три роки, що передують даті подання позову, тоді як позивач заявив до стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.09.2009 по 23.12.2014.

Беручи до уваги, що відповідач заявив про сплив строку позовної давності на всі заявлені грошові вимоги, апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивач вправі отримати судовий захист лише щодо вимог по сплаті процентів, обчислених із розміру облікової ставки Національного банку України за період з 25.12.2011 по 23.12.2014 на суму 28 116 202,28 грн., тоді як вимоги щодо процентів за користування грошовими коштами, які нараховані позивачем до 25.12.2011, у зв'язку зі збігом строку позовної давності задоволенню не підлягають.

У касаційній скарзі Київська міська рада просить скасувати постанову апеляційного суду від 22.03.2017 та рішення господарського суду першої інстанції від 24.03.2015.

В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено норми ст.ст. 4^{2, 47, 43 ГПК України, ст.ст. 216, 237, 266, 267, 1212, 1214 ЦК України. Зокрема, на думку відповідача, господарські суди не врахували тієї обставини, що Київська міська рада не була стороною визнаного недійсним судовим рішенням договору № Д-2009/07/29, не отримувала на його виконання грошові кошти, а тому не може бути належним відповідачем у даній справі.}

У цьому зв'язку, відповідач зазначив про безпідставність застосування господарськими судами реституції не до сторони договору.

Крім того, касатор вказує, що початок перебігу позовної давності щодо позовних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" розпочався 19.01.2011 (після прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 11/304), а тому з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України, 19.01.2014 сплив строк позовної давності у межах якого позивач міг звернутися до суду з відповідним позовом.

У касаційній скарзі заступник прокурора міста Києва просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 24.03.2015 повністю, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові, а в іншій частині постанову апеляційної інстанції від 22.03.2017 залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги заступник прокурора стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено норми ст.ст. 4^{2, 35, 43 ГПК України, ст.ст. 80, 216 ЦК України, п.п. 3, 6, 7 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 № 584/744, п. 10 рішення Київради від 08.02.2007 "Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки".}

^{На думку заступника прокурора, господарськими судами не враховано, що ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" перерахувало кошти за акції на рахунок Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, а тому відсутні підстави для стягнення з Київської міської ради на користь позивача грошових коштів у сумі 114 075 598,56 грн., а також процентів за користування чужими грошовими коштами, які є похідними від основної суми.}

^{У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017, а рішення господарського суду першої інстанції від 24.03.2015 залишити в силі. Так, позивач зазначив про те, що господарський суд апеляційної інстанції неправомірно застосував положення глави 19 (Позовна давність) ЦК України до реалізації прав позивача щодо нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами. На думку касатора, відповідач неправомірно користується коштами позивача починаючи з 25.09.2009 (останній платіж за недійсним договором), а тому починаючи з цієї дати необхідно нараховувати відсотки за користування чужими грошовими коштами.}

^{У відзиві на касаційні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" просить касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Київської міської ради залишити без задоволення. На думку позивача, матеріалами справи підтверджено той факт, що кошти перераховані позивачем на виконання умов договору № Д-2009/07/29 від 29.07.2010 надійшли до місцевого бюджету міста Києва, оскільки власником акцій, відчужених за спірним договором є Київська міська рада, тому Київська міська рада є належним відповідачем у даній справі.}

^{Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необґрунтованість касаційних скарг з огляду на наступне.}

^{Господарськими судами попередніх інстанцій, з дотриманням вимог ст. 43 ГПК України, встановлені такі обставини:}

^{- 29.07.2009 Київською міською радою в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - продавець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" (далі - покупець/позивач) укладено договір № Д-2009/07/29 купівлі-продажу акцій Акціонерного товариства Холдингової компанії "Київміськбуд" (далі - договір № Д-2009/07/29);}

^{- за умовами вказаного договору продавець за результатами аукціону з продажу належного територіальній громаді міста Києва пакету акцій Акціонерного товариства Холдингової компанії "Київміськбуд" у кількості 52 910 760 штук, що відбувся 21.07.2009 (протокол № 1 від 21.09.2009, затверджений наказом Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.07.2009 № 210), передає у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити ціну продажу акцій, що становить 114 075 598,56 грн.;}

^{- вартість акцій сплачена покупцем до місцевого бюджету в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується сторонами;}

^{- у справі № 11/304 за позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління комунального власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" та інших відповідачів, постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 визнано за Київською міською радою право власності на пакет акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд", а також визнано недійсним договір № Д-2009/07/29 купівлі-продажу пакета акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд";}

^{- постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 11/304 залишено без змін;}

^{- приймаючи вказані рішення, господарські суди виходили з того, що при вчиненні договору купівлі-продажу акцій, був порушений встановлений законом порядок приватизації комунального майна, а тому договір № Д-2009/07/29 від 29.07.2009 є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.}

^{Спір у справі виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, при винесенні рішень у справі № 11/304, якими визнано недійсним договір № Д-2009/07/29, не було застосовано двосторонню реституцію до сторін цього договору, зокрема не повернуто позивачу вартість оплачених акцій в сумі 114 075 598,56 грн.}

^{Вищий господарський суд України погоджується з висновком апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне:}

^{Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.}

^{Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.}

^{Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (роз'яснення, які містяться у п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").}

^{Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.}

^{Згідно з ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення.}

^{Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.}

^{Отже, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.}

^{Як обґрунтовано встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, сторонами правочину № Д-2009/07/29 від 29.07.2009 є Київська міська рада в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) (продавець) і ТОВ "Фінансова компанія "Новий Регіон" (покупець). Кошти, які були сплачені ТОВ "Фінансова компанія "Новий Регіон" на виконання умов вказаного договору, надійшли до місцевого бюджету м. Києва в повному обсязі. Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 саме за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради визнано право власності на пакет акцій Акціонерного товариства Холдингова компанія "Київміськбуд".}

^{Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.}

^{Згідно з ст. 10 цього Закону відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади.}

^{Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.}

^{Отже, в даному випадку, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, що надавало їй право укладати відповідні договори з продажу належного територіальній громаді міста Києва майна, а також надає останній право як захищати в суді права громади всього міста так і нести відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.}

^{Посилання Київської міської ради на те, що за договором № Д-2009/07/29 від 29.07.2009 продавцем виступало саме Головне управління комунальної власності міста Києва, а не Київська міська рада, про що встановлено у резолютивній частині постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 11/304, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що вказаним судовим рішенням встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу акцій, у той час склад сторін цього договору досліджено господарськими судами попередніх інстанцій у даній справі з урахуванням умов договору, який наявний в матеріалах справи.}

^{У цьому зв'язку, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що Київська міська рада є стороною договору № Д-2009/07/29 від 29.07.2009 і належним відповідачем у даній справі.}

^{Твердження Київської міської ради про те, що господарський суд в порушення вимог ст. 83 ГПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки рішенням від 24.03.2015 стягнув з Київської міської ради на користь ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" відповідні грошові кошти, тоді як позивач просив стягнути ці кошти з Київської міської ради за рахунок місцевого бюджету міста Києва шляхом їх безспірного списання з рахунків Київської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань, є помилковими з огляду на те, що в резолютивній частині рішення є необхідним зазначення відповідних реквізитів боржника та стягувача, тоді як порядок виконання рішення, де боржником є орган місцевого самоврядування, передбачено вимогами Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".}

^{Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.}

^{Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.}

^{Це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.}

^{Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.}

^{З урахуванням викладеного, господарські суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу акцій, відповідно до якого товариство перерахувало до місцевого бюджету (Київської міської ради, покупець за договором) грошові кошти, належних правових підстав для утримання і користування Київською міською радою коштами позивача не існує, тому господарські суди правильно задовольнили позовні вимоги в частині основної суми боргу у розмірі 114 075 598,56 грн.}

^{Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).}

^{Відповідачем у відзиві на позовну заяву від 28.01.2015 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності у разі якщо господарський суд встановить порушення Київською міською радою прав позивача. При цьому, відповідачем було зазначено про те, що строк позовної давності сплив 19.01.2014.}

^{Відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент укладання договору № Д-2009/07/29) позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.}

^{Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI, внесено зміни до ст. 258 ЦК України, а саме виключено частини третю та четверту ст. 258 ЦК України.}

^{Згідно з п. 2 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину. При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.}

^{Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" набрав чинності 15.01.2012. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 258 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент укладання договору № Д-2009/07/29) строк позовної давності у десять років, який підлягав до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, не сплив, у зв'язку з чим позивач мав право звернутися з позовом про застосування наслідків недійсності правочину до 15.01.2015.}

^{Господарський суд апеляційної інстанції врахував вказані вимоги закону і правильно зазначив про те, що, оскільки позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом у даній справі 24.12.2014, то позивачем не пропущено строк позовної давності до вимог про застосування наслідків недійсності правочину про стягнення 114 075 598,56 грн. і ці вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.}

^{Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).}

^{Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно з ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.}

^{У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 ЦК України.}

^{Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.}

^{Господарський суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що оскільки в даному випадку законом не встановлено конкретного розміру процентів, які боржник зобов'язаний сплачувати на підставі ст. 536 ЦК України, то в даному випадку необхідно застосовувати аналогію закону, передбачену ст. 8 ЦК України, зокрема, виходити з розміру облікової ставки Національного банку України, яка є розміром плати за користування чужими грошовими коштами (така плата застосовується, зокрема: у ч. 6 ст. 231 ГК України (при встановлені загального порядку визначення розміру відсотків за час користування чужими коштами); у ч. 1 ст. 1048 ЦК України (при встановлені розміру плати за користування позикою, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором позики); у ч. 2 ст. 737 ЦК України (при передачі у ренту грошової суми, якщо більший розмір не встановлений договором ренти); у ч. 1 ст. 1061 ЦК України (при визначені розміру процентів на суму вкладу, якщо у договорі банківського вкладу не встановлений розмір процентів).}

^{Водночас Вищий господарський суд України вважає, що в даному випадку господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до даних правовідносин аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України з огляду на наступне:}

^{Відповідно до частини 1 статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).}

^{Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.}

^{Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.03.2013у справі № 5016/1355/2012 (4/44), від 02.07.2013 у справі № 18/1372/12.}

^{Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.}

^{Однак, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (такі роз'яснення викладені в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").}

^{Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) як аналогія закону, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.}

^{Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.}

^{Статтею 737 ЦК України також передбачено, що розмір ренти встановлюється договором. Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.}

^{Частиною 1 ст. 1061 ЦК України встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.}

^{Отже, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до правовідносин щодо повернення виконаного за недійсним правочином положень про позику, ренту, банківського вкладу, при цьому правовідносини щодо повернення виконаного за недійсним правочином і договором позики, ренту, банківського вкладу є різними за своєю правовою природою, а тому застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 737, 1048, 1061 ЦК України за аналогією закону є неможливим.}

^{Водночас Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що згідно з ч. 6 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.}

^{Частиною 2 ст. 8 ЦК України передбачено, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).}

^{При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини (лист ВГСУ від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України").}

^{Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.}

^{За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.}

^{Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.}

^{Право власності, згідно ст. 321 ЦК України, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.}

^{Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.}

^{Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.}

^{Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.}

^{Вирішуючи спір у даній справі, господарський суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови врахував принципи, визначені Європейським судом з прав людини під час застосування статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме - "законність", "суспільний інтерес", "справедливої рівноваги (балансу)" між вимогами суспільного інтересу та захистом права на мирне володіння майном, принципу "пропорційності", важливим елементом якого є надання справедливої та обґрунтованої компенсації при втручанні в право на мирне володіння майном, необхідність дотримання фундаментальних прав людини, про що вказано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень" проти України" (п.55).}

^{Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).}

^{За змістом положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.}

^{З урахуванням закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів всіх сторін, з огляду на те, що відповідач у справі починаючи з 18.01.2011 (дата постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 11/304, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій та визнано право власності на акції за відповідачем і яка відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дати її прийняття) знав про те, що він безпідставно утримує у себе грошові кошти позивача, і такі його дії є недобросовісними, Вищий господарський суд України погоджується з висновком апеляційної інстанції про нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки, як правило, така ставка найчастіше передбачається сторонами у договорах як міра відповідальності за порушення грошових зобов'язань, і така ставка застосовується у національному законодавстві як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання у випадку порушеннях умов багатьох видів договорів у ЦК і ГК України.}

^{Вищий господарський суд України, виходить з того, що помилкове застосування господарськими судами попередніх інстанцій аналогії закону у даному випадку не призвело до прийняття неправильного рішення, оскільки застосування аналогії права до спірних правовідносин призводить до аналогічних висновків щодо позовних вимог у частині визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, що підлягають стягненню з відповідача.}

^{Також, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суд апеляційної інстанції про застосування до позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами загальних строків позовної давності, з урахуванням вимог ст.ст. 253, 254, 258, 261 ЦК України. Здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення суми, з урахуванням строків позовної давності, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач вправі отримати судовий захист лише щодо вимог до відповідача по сплаті процентів, обчислених із розміру облікової ставки Національного банку України за період з 25.12.2011 по 23.12.2014 на суму 28 116 202,28 грн., тоді як вимоги щодо процентів за користування грошовими коштами, які нараховані позивачем до 25.12.2011 у зв'язку зі збігом строку позовної давності задоволенню не підлягають.}

^{Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.}

^{З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції, відсутні.}

^{Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Київської міської ради, Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 у справі № 910/29514/14 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017.

Головуючий суддя:

В. Картере

Судді:

М. Малетич І. Плюшко