РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі – Капріян І.В.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_2, третя особа - Відділ державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Відділ ДВС Дубенського міськранного управління юстиції про звільнення з-під арешту майна, а саме: квартири № 111, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Костромська, 7, яка перебуває під арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 47562772 від 27.05.2015 року, виданої Відділом ДВС Дубенського міськрайонного управління юстиції.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відділом ДВС Дубенського міськранного управління юстиції накладено арешт на нерухоме майно: квартиру загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 46,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Костромська, 7.

На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» державний виконавець не мав правових підстав для накладення вказаних арештів на нерухоме майно, оскільки квартира загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 46,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Костромська, 7 є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору №1703/0608/45-021-Z-1, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - іпотекодержателем.

За таких обставин, накладений відділом ДВС Дубенського міськрайонного управління юстиції арешт порушує право позивача, як іпотекодержателя вищевказаного нерухомого майна на переважне задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. 19.04.2017 року через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав письмові заперечення на позовну заяву, в яких вказує те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" надіслало для ОСОБА_2 повідомлення про анулювання боргу за вих. № 512330/И_4126 від 19 листопада 2015 року, де повідомило ОСОБА_2, що на підставі кредитного договору № 1703/0608/45-021 за ним обліковується кредитна заборгованість у сумі 1 487 079,31 гривень. 11.09.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" прийнято рішення про анулювання боргу ОСОБА_2 по кредитному договору № 1703/0608/45-021. Оскільки на думку представника відповідача ОСОБА_1 відбулося прощення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором № 1703/0608/45-021 у сумі 1 487 079,31 гривень, то з цього слідує висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не являється кредитором по кредитному договору № 1703/0608/45-021.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Заслухавши думку представника відповідача – ОСОБА_1, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено кредитний договір №1703/0608/45-021, відповідно до якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 120 000,00 дол. США по 26 червня 2038 року для здійснення Позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири, загальною площею 95,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З метою забезпечення належного виконання зобов»язання за кредитним договором від 26.06.2008 року №1703/0608/45-021, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №1703/0608/45-021-Z-1 26.06.2008 року, у силу якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Костромська, 7.

У подальшому, ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26.06.2008 року №1703/0608/45-021.

Одночасно з договором факторингу між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, відповідно до якого сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитному договору, відступаються права вимоги за іпотечним договором №1703/0608/45-021-Z-1 від 26.06.2008 року.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції накладено арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження № 47562772 від 27.05.2015 року.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV та Законом України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Пунктом 1 частини 1 статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно частини 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

При цьому у силу частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом частини 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини 7 статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Водночас, у силу частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

На думку суду, вказані приписи законодавства, що регулює спірні правовідносини, встановлюють чіткий перелік підстав, коли на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не є заставодержателем.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 9 квітня 2014 року у справі №6-13цс14, де зазначив, що з урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Положеннями частини 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відтак, накладення є елементом процедури стягнення на майно боржника, тому відповідач, накладаючи арешт на квартиру, повинен керуватися приписами частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та положеннями Закону України «Про іпотеку».

Положеннями частини 2 статті 3 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що взаємні права і обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Отже, право застави у даному випадку виникає з моменту реєстрації Іпотечних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, право іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Костромська, 7 виникло з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору №1703/0608/45-021-Z-1 від 26.06.2008 року та накладення нотаріусом заборони відчуження такого нерухомого майна, зареєстрованої в реєстрі, і в подальшому відступлено на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15.

Суд також звертає увагу, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, право іпотеки на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинено, іпотечний договір є чинним.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

За змістом частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Наведеним приписам чинного законодавства кореспондують положення пункту 12.3 договору іпотеки №1703/0608/45-021-Z-1 від 26.06.2008 року.

Зокрема, підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 названого договору передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті пункту 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони погодили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту 12.3.1 пункту 12.3 є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.

Натомість накладений та не знятий арешт на майно відповідача виключає можливість реєстрації права власності на предмет іпотеки позивачем на підставі положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» та підпункту 12.3.1 пункту 12.3 договору іпотеки №1703/0608/45-021-Z-1 від 26.06.2008 року.

Враховуючи наведене, позивач, як обтяжувач з вищим пріорітетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому накладення відповідачем арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

Правове регулювання відносин щодо зняття арешту з майна здійснюється у порядку, визначеному статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, частиною 2 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

У зв'язку з цим захист прав позивача можливий, зокрема, шляхом звернення до суду із адміністративним позовом щодо зняття арешту з предмета іпотеки.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 12, 33, 35, 37-39 Закону України “Про іпотеку”, ст.ст. 15, 60, 61, 208, 209, 213, 214, 215, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_2, третя особа - Відділ державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції про звільнення майна з-під арешту - задовольнити повністю.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: квартиру № 111, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Костромська, 7, яка перебуває під арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 47562772 від 27.05.2015 року, виданої Відділом ДВС Дубенського міськранного управління юстиції.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 а, кв. 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» судовий збір в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_4