Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"02" червня 2017 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Кравціва В.І.,

з участю секретаря Добрянського І.І.,

позивача ОСОБА_1,

його представника ОСОБА_2,

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 24 листопада 2016 пред’явив позов до ОСОБА_4 про визнання удаваним правочином договору доручення від 2 серпня 2010 року, укладеного між ним, позивачем, та відповідачем на здійснення передбачених довіреністю дій щодо автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, та визнання укладеним 2 серпня 2010 року договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, визнання за ним, позивачем, права власності на цей автомобіль та звільнення його з-під арешту.

У обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 2 серпня 2010 року відповідач з метою продажу зазначеного автомобіля звернувся до нього, ОСОБА_1, з пропозицією його купівлі та між ними було досягнуто домовленості щодо його купівлі-продажу, а саме, цього ж дня він оплатив ОСОБА_4 обумовлену вартість автомобіля 15 000,00 доларів США, що станом 23.11.2016 становить 384 750,00 грн., про що свідчить розписка відповідача від 02.08.2010, яка написана ним власноручно, і передана йому, позивачу, як підтвердження укладеного договору купівлі-продажу та оплати ним коштів.

Відповідач запропонував договір купівлі-продажу автомобіля оформити шляхом укладення договору доручення на повне розпорядження автомобілем, при цьому він запевнив, що така форма є швидшою, ніж зняття автомобіля з обліку в органах МРЕВ і надає йому право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися автомобілем, а тому 2 серпня 2010 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_5 була посвідчена довіреність, згідно якої ОСОБА_4 уповноважив представляти його інтереси у будь-яких установах з усіх питань переобладнання, зняття з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу і тому на час посвідчення довіреності він, позивач, розумів, що автомобіль в належному порядку переходить у його власність, тому що між ними фактично був укладений договір купівлі-продажу автомобіля, згідно якого він став власником цього автомобіля.

Із часу придбання автомобіля він, позивач, вільно ним користувався і до нього не було жодних претензій ні з боку відповідача, ні з боку інших осіб, щодо володіння вказаним автомобілем.

Однак, на підставі ухвали Самбірського міськрайонного суду від 4 листопада 2016 року у забезпечення виконання грошового зобов’язання ОСОБА_4 на придбаний ним, позивачем, у відповідача автомобіль був накладений арешт.

Вважає, що він є належним власником вказаного автомобіля, так як між ним і відповідачем було досягнуто всіх істотних та необхідних умов для договору купівлі-продажу, а саме, щодо предмета і ціни, цей договір купівлі – продажу автомобіля був укладений в письмовій формі, ОСОБА_4 передав йому у власність автомобіль, а він, позивач, сплатив продавцю гроші за автомобіль і тому його майнове право підлягає захисту шляхом визнання договору купівлі – продажу дійсним, визнання за ним права власності на куплений у відповідача автомобіль та звільнення його з - під арешту.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та його представник у підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того, позивач у підтримання вимог про укладення з відповідачем договору купівлі-продажу вказаного автомобіля посилався на те, що належний йому, позивачу, на той час автомобіль марки BMW 525 він передав ОСОБА_4, як частину розрахунку за куплений в нього автомобіль, а ОСОБА_4 автомобіль марки BMW 525 продав ОСОБА_6 також шляхом надання доручення.

Відповідач ОСОБА_4, будучи тричі належним чином повідомлений, про що свідчать оголошення в пресі, у судове засідання не з’явився, від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, а тому суд відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України постановив ухвалу про вирішення справи на підставі наявних у ній доказів.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 пояснила, що вказана позовна заява являється нічим іншим, як намаганням ОСОБА_4 з допомогою позивача ОСОБА_7 уникнути цивільно-правової відповідальності та виконання зобов’язань, підтверджених судовим рішенням за її, ОСОБА_7, позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Крім цього, жодна з вимог, зазначених у позовній заяві, не підлягає до задоволення, виходячи в вимог ЦК України, а також існуючої судової практики.

Так, у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про практику застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що нерідко суди визнають дійсними договори купівлі-продажу та право власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками довіреностей іншим особам з правом користування та повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль.

При цьому суди залишають поза увагою вимоги пункту 3 частини першої статті 208 ЦК щодо необхідності вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, постанову Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», яка також передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. А відповідно до пункту 4 зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Крім того, судами не перевіряється і не враховується та обставина, що в деяких випадках такі угоди укладаються з метою уникнення відповідальності за кредитними та іншими борговими зобов’язаннями. Не враховують суди і те, що на підставі частини другої статті 220 ЦК не може бути визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки відповідно до закону він не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Що ж стосується вимоги про визнання удаваним правочином договору доручення від 02.08.2010, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, на здійснення передбачених довіреністю дій щодо вказаного автомобіля вважає, що у задоволенні такої також слід відмовити з огляду на те, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. З аналізу вищезазначеної статті ЦК України слідує, що удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховування іншого правочину. Якщо в результаті вчинення правочину настають і інші правові наслідки, правочин не може бути визнаний удаваний.

Однак, як убачається із матеріалів справи, відповідач видав позивачу довіреність, якою уповноважив ОСОБА_7 представляти його інтереси в будь-яких установах, підприємствах, організаціях з питань переобладнання, зняття з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Таким чином, в результаті видачі відповідачем довіреності на користь позивача щодо розпорядження та відчуження спірного автомобіля настали правові наслідки, які пов’язані з виконанням договору доручення, а тому в суду не має жодних підстав визнавати доручення від 02.08.2010 року за реєстровим № 606 удаваним правочином.

Крім того, третя особа ОСОБА_3 просила застосувати позовну давність до заявлених ОСОБА_7 позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивача, його представника та третьої особи, показання свідка, з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснено, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

В силу ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САА 447175 та повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей відомо, що ОСОБА_4, котрий проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, є власником транспортного засобу - автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, легковий універсал-в, 2006 року випуску, серійний номер 1J8HCE8N16Y134400, реєстраційний номер НОМЕР_1, що перебуває на обліку у Самбірському ВРЕР ДАІ при ГУМВСУ у Львівській області з 20.03.2010, на здійснення щодо якого правочинів 2 серпня 2010 року уклав договір доручення із ОСОБА_1, котрий проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, довіреність посвідчена приватним нотаріусом 2 серпня 2010 року за номером 606, строк дії якої закінчується 2 серпня 2020 року (а.с. 8, 6-7).

У підтвердження обставин, що зазначений правочин доручення є удаваним, а фактично між ними був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобіля позивач надав такі докази.

Розписку ОСОБА_4 від 02.08.2010 про те, що він отримав від ОСОБА_1 02.08.2010 кошти в сумі 15 (п’ятнадцять тисяч) дол. США за автомобіль JEEP GRAND CHEROKEE, 2006 року випуску (а.с. 5).

Із показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вбачається, що протягом періоду з 2010 року ОСОБА_1 володів та користувався вказаним автомобілем, робив його обслуговування та ремонт, встановлював охоронну сигналізацію, здійснював страхування.

Із показань свідка ОСОБА_6 видно, що у 2011 році ОСОБА_4 запропонував йому купити в нього автомобіль марки BMW 525, який у той час знаходився по вул. В.Чорновола в м. Самборі. Через деякий час ОСОБА_4 передав йому цей автомобіль і довіреність на право розпорядження ним, а він заплатив ОСОБА_4 за автомобіль гроші в сумі 10 000 дол. США. Ще через певний період віддав йому, ОСОБА_12, другий комплект ключів від вказаного автомобіля і повідомив, що він, ОСОБА_1, був його власником. Покористувавшись деякий час даним автомобілем, він, ОСОБА_12, продав його шляхом надання доручення.

Дана обставина підтверджується довіреністю на продаж, обмін, надання в оренду або позичку та експлуатацію автомашини від 14.10.2011, із якої відомо, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 на вчинення вказаних дій щодо автомобіля марки BMW 525, який належав йому, ОСОБА_1, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 128).

Із ухвали та рішення Самбірського міськрайонного суду вбачається, що боргові зобов’язання у ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 виникли 31 грудня 2015 року і тільки на 04.11.2016 були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки JEEP GRAND CHEROKEE, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 30).

Ураховуючи наведені докази, суд дійшов висновку про те, що договір доручення був вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили, та їх відносини регулюються правилами щодо договору, який сторони насправді вчинили і тому даний є підстави визнати укладеним 2 серпня 2010 року між сторонами договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, оскільки правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, керуючись таким.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 244 цього Кодексу представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Отже, ОСОБА_1, заплативши ОСОБА_4 кошти за автомобіль, діяв не в інтересах довірителя, а в своїх інтересах, а ОСОБА_4, уповноваживши ОСОБА_1 на право продажі автомобіля третім особам, сам виступив продавцем при продажі автомобіля ОСОБА_1, що однозначно свідчить про удаваність правочину доручення.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюють інші правовідносини.

Правилами ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, чинним Цивільним кодексом України не встановлено, що договори купівлі-продажу автомобілів повинні бути укладені в письмовій формі і підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Таке положення суперечило б основоположнм принципам здійснення правомочностей власника, сформульованих у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ст.ст. 317 та 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов’язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Саме, третя особа ОСОБА_3, на права і обов’язки осіб якої може вплинути судове рішення, просила застосувати позовну давність, тим самим визнаючи, що між сторонами було укладено удаваний правочин доручення для приховання іншого правочину договору купівлі-продажу автомобіля, який вони насправді вчинили.

У зв’язку з наведеним суд відхиляє посилання третьої особи ОСОБА_3 на те, що дії ОСОБА_4 з допомогою ОСОБА_1 є намаганням уникнути цивільно-правової відповідальності за виконання зобов’язань, підтверджених судовим рішенням за її позовом до ОСОБА_4, а також на те, що, згідно правових позицій, викладених у Постанові Верховного Суду України, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Дійсно, у правовій позиції у справі № 6-688цс15, викладеній у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, зазначено, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Також у зазначеній постанові Верховного Суду України викладено, що загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб’єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб’єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Однак, зазначений порядок купівлі-продажі транспортних засобів не поширюється на укладення таких договорів між фізичними особами.

Так, у пунктах першому та другому Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери зазначено, що цей Порядок визначає механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами та мотоколясками, тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами та транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва (далі - транспортні засоби) та їх складовими частинами (двигуни, шасі, кузови, рами), що мають ідентифікаційні номери, а також тими транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, які перебували в користуванні і були зареєстровані в установленому законодавством порядку.

Дія цього Порядку поширюється на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють передачу для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, оптову та роздрібну торгівлю ними і оформлення необхідних документів (далі – суб’єкти господарювання).

Крім того пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є не тільки: договори, укладені на товарних біржах; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договір комісії; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати але і копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Згідно п. 11 вказаного Порядку державної реєстрації державна реєстрація транспортних засобів, право власності на які встановлено за рішенням суду, проводиться на підставі відповідного рішення суду із зазначенням марки, моделі, ідентифікаційних номерів складових частин таких засобів, а також реєстраційних документів, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (далі - свідоцтво про реєстрацію) або технічного паспорта (у разі їх наявності).

Також, у ст. 208 ЦК України не міститься імперативна норма про те, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається у письмовій формі, а зазначено, що такий правочин належить вчиняти у письмовій формі.

Оскільки, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 при усному укладенні договору купівлі-продажу автомобіля досягли істотних умов договору, а саме: щодо предмета договору та його ціни і на виконання вказаного договору продавець передав предмет договору покупцеві, а покупець прийняв дане майно і сплатив за нього обумовлену грошову суму, однак, право власності на придбаний автомобіль виникає з моменту його державної реєстрації та отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, то вимога позивача про визнання укладеним 2 серпня 2010 року між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, реєстраційний номер НОМЕР_1, підлягає задоволенню, а у позові про визнання за ОСОБА_1 права власності на вказаний автомобіль слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту яких можуть бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п’ятої статті 13 цього Кодексу.

У пункті 2 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Також, у п. 19 вказаної Постанови зазначено, що ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що у зв’язку із накладенням арешту на автомобіль, який ОСОБА_1 купив у відповідача і не допустив порушень положень частин другої – п’ятої статті 13 ЦК України, порушується право позивача на реєстрацію цього автомобіля, яке підлягає захисту шляхом звільнення майна з-під арешту.

Керуючись ст. ст. 208, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати удаваним правочином довіреність від 2 серпня 2010 року, яка видана ОСОБА_4 ОСОБА_13 ОСОБА_14 на здійснення передбачених довіреністю дій щодо автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, тип легковий універсал-В, 1J8HCE8N16Y134400, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Звільнити з-під арешту автомобіль марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, тип легковий універсал-В, 1J8HCE8N16Y134400, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладеного на підставі ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

У решті частині позову про визнання права власності на вказаний автомобіль відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив рішення, протягом десяти днів з дня його проголошення, а особа, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя