ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Гриціва М.І.,

суддів:

Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом народного депутата України ОСОБА_5 (далі - Народний депутат) до Дніпродзержинського міського голови ОСОБА_6 (далі - Міський голова) про визнання протиправною бездіяльності,

встановила:

У квітні 2016 року Народний депутат звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Міського голови, що проявилася у ненаданні розгорнутої відповіді на депутатське звернення від 16 лютого 2016 року № 122-дз «Щодо контролю за використанням земельних ділянок» із зазначенням запитуваної інформації.

Вимоги мотивував тим, що всупереч положенням статей 16, 19 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата» (далі - Закон № 2790-XII), частини першої статті 12 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» Міський голова персонально (безпосередньо), невідкладно (принаймні не пізніше п'ятиденного строку) і за своїм підписом не надав відповідь на депутатське звернення.

Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області постановою від 11 травня 2016 року позов задовольнив. Рішення обґрунтував тим, що відповідь заступника Міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради ОСОБА_7 (далі - заступник Міського голови) на депутатський запит не була повною щодо запитуваної інформації про використання юридичними особами, фізичними особами-підприємцями і фізичними особами земельних ділянок без укладання відповідних договорів з Дніпродзержинською міською радою Дніпропетровської області (далі - Міська рада) та без сплати орендної плати за землю. Вона не містила інформації стосовно окремих фізичних чи юридичних осіб та вжитих до них заходів, спрямованих на припинення незаконного зайняття земельних ділянок і примусове відшкодування завданих збитків.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від

26 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував і постановив нове - про відмову в задоволенні позову. Із посиланням на положення частин першої, другої, четвертої статті 16 Закону № 2790-XII у контексті конкретних обставин справи цей суд встановив, що депутатське звернення Народного депутата було розглянуто впродовж 10 днів з моменту його одержання. Відповідь на нього надана органом місцевого самоврядування, якому було адресоване депутатське звернення, та підписана заступником Міського голови, до повноважень якого згідно з розподілом обов'язків між керівництвом Міської ради та її виконавчим комітетом віднесено обов'язок підпису службових документів, підготовлених підпорядкованим виконавчим органом. Відображена у ній інформація за змістом співвідносна з відомостями, запитуваними у депутатському зверненні.

Вищий адміністративний суд України на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) ухвалою від 15 серпня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Фактичними підставами для наведених висновків судів стали такі обставини.

16 лютого 2016 року за № 122-дз Народний депутат надіслав депутатське звернення до Міського голови, в якому просив надати перелік юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб, які використовують земельні ділянки без укладання відповідного договору з Міською радою та/або використовують їх, але не сплачують орендну плату за землю. Звернення містило прохання надати розгорнуту інформацію стосовно кожної фізичної або юридичної особи, які конкретно дії застосовуються місцевою владою для звільнення земельних ділянок, відшкодування заподіяних збитків, притягнення винних осіб до відповідальності та стягнення заборгованості за користування земельним ділянками.

Народний депутат просив Міського голову відповідь надати особисто у строк, передбачений законодавством.

Міський голова розпорядженням від 14 грудня 2015 року № 295-р затвердив розподіл обов'язків між керівництвом Міської ради, згідно з яким заступник Міського голови забезпечує реалізацію на території міста державної політики у сфері житлово-комунального господарства та будівництва, містобудування та архітектури, регулювання земельних відносин.

25 лютого 2016 року за № вих.-09/27 заступник Міського голови з посиланням на інформацію департаменту комунальної власності та земельних відносин Міської ради надав відповідь стосовно використання земельних ділянок, не оформлених відповідно до вимог чинного законодавства (в розрізі фізичних та юридичних осіб - суб'єктів господарювання). До відповіді додавалася інформація на двох сторінках про використання земельних ділянок, не оформлених відповідно до вимог законодавства.

У заяві Народний депутат просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підстави - неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На думку заявника, суд касаційної інстанції в оспореному рішенні відступив від правильного трактування положень статей 15, 16 Закону № 2790-XII і застосував їх неоднаково. Прохання (пропозиція) Народного депутата, надіслане до органу місцевого самоврядування на підставі статті 16 цього Закону у формі депутатського звернення, суд фактично інтерпретував як депутатський запит, юридична форма, зміст і порядок внесення якого відповідно до статті 15 цього Закону зумовлюють інший, відмінний від депутатського звернення, порядок розгляду і надання відповіді.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм у заяві робиться посилання на ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2006 року і 12 листопада 2015 року (справа № К/800/47949/15), в яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції за подібних правовідносин дійшов протилежних, але правильних правових висновків.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з викладеними у постанові суду апеляційної інстанції висновками, в яких цей суд депутатське звернення Народного депутата сприйняв (розцінив) саме як депутатське звернення, на яке з огляду на його структуру та зміст відповідно до статті 16 Закону № 2790-XII Міська рада у строк і з дотриманням порядку надала відповідь. Факт розгляду депутатського подання й отримання відповіді ніким не заперечується. Незгода Народного депутата із розглядом його звернення зводилася до того, що відповідь на депутатське звернення не підписав сам Міський голова.

У рішенні суду апеляційної інстанції також наведені судження й аргументи щодо критеріїв (властивостей), за якими депутатське звернення можна віднести до депутатського запиту, форма, зміст та правова природа якого вимагає дотримання передбаченого статтею 87 Конституцією України та статтею 15 Закону № 2790-XII порядку його подання (подання запиту на сесії Верховної Ради України), що, у свою чергу, вимагає від адресата запиту відповідного обов'язкового розгляду.

Попри наявність таких суджень, як убачається зі змісту судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій, ключовим мотивом відмови у задоволенні позову було те, що Міська рада розглянула депутатське звернення і надала співвідносну відповідь. При цьому не проігнорувала його розгляд з тієї причини, що за змістом і формою депутатське звернення підпадає під поняття депутатського запиту, поданого з порушенням порядку його подання, передбаченого статтею 15 Закону № 2790-XII.

У справі, в якій Вищий адміністративний суду України прийняв ухвалу від 5 квітня 2006 року, надану для порівняння, правовий висновок суду касаційної інстанції виводився з того, що у цій справі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, якому було направлено депутатське звернення про надання Положення про Секретаріат і Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, фактично його не розглянув і запитуваних документів не надіслав. Суд не погодився також з доводами відповідача про те, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не належить до суб'єктів адміністративного провадження, через те що не здійснює управлінських функцій.

В іншій наданій для порівняння ухвалі - від 12 листопада 2015 року - Вищий адміністративний суд України погодився з правовим висновком, викладеним у постанові суду апеляційної інстанції від 22 жовтня 2016 року. Спір у цій справі виник щодо бездіяльності Генерального прокурора України з розгляду депутатського звернення від 14 травня 2015 року, в якому народний депутат України просив: повторно розглянути депутатське звернення, направлене раніше, і надати відповідну інформацію; провести службове розслідування з відстороненням від займаної посади конкретної посадової особи Генеральної прокуратури України, за результатами якого притягнути її до дисциплінарної відповідальності; внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення стосовно конкретної особи, передбачене статтею 351 Кримінального кодексу України, та притягнути її до кримінальної відповідальності. Суд касаційної інстанції зважив на факт розгляду депутатського звернення з наданням першим заступником Генерального прокурора України відповіді на нього, на зміст запитуваної інформації (дати відкриття кримінальних проваджень, їхні номери, кваліфікації злочинів, оголошення про підозру тощо), обсяг встановлених у справі фактичних обставин і не виявив підстав для втручання в постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на фактичні обставини кожної зі справ, характер правовідносин, які склалися між сторонами у цих справах, можна дійти висновку, що в них застосовувалися одні й ті самі норми матеріального права, які регулюють відносини, пов'язані із наданням інформації на депутатське звернення. Суд касаційної інстанції витлумачив і застосовував їх однаково з урахуванням певних особливостей обставин кожної зі справ та постановив різні за значенням, але подібні за змістом судові рішення.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви Народного депутата слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви народного депутата України ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко