ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017

Справа №910/1092/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАДЕНТ»

До відповідача приватного підприємства «Дентал-Арт-Студіо»

про стягнення 166440,00 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача Ілляшенко М.О. (договір про надання правової допомоги)

від відповідача Колосюк С.Л. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮАДЕНТ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до приватного підприємства «Дентал-Арт-Студіо» про стягнення за договором про надання медичних послуг № 73/04-2015 від 15.04.2015 166440,00 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на таке.

15.04.2015 ТОВ «ЮАДЕНТ», в особі директора Ющенка А.М., та ПП «Дентол-Арт-Студіо», в особі керуючого Тєльнова О.О., уклали договір №73/04-2015 на виконання робіт - надання стоматологічних послуг по виготовленню знімних та незнімних протезів, лиття до цих робіт.

15.04.2015 директор ТОВ «ЮАДЕНТ» Ющенко А.М. підписав додаток №1, в якому вказав строки виконання робіт, та додаток №2, в якому визначив прейскурант на зуботехнічні послуги.

За твердженням позивача, ним виконано робіт на суму 166440,00 грн., що підтверджується такими документами:

розрахунок №1 від 01.02.2016 на суму 50880,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 01.02.2016 на суму 50880,00 грн.;

розрахунок №2 від 04.02.2016 на суму 14050,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 01.02.2016 на суму 14050,00 грн.;

розрахунок №3 від 29.02.2016 на суму 19740,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 29.02.2016 на суму 19740,00 грн.;

розрахунок №4 від 28.03.2016 на суму 15740,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 28.03.2016 на суму 15740,00 грн.;

розрахунок №5 від 05.04.2016 на суму 11300,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 05.04.2016 на суму 11300,00 грн.;

розрахунок №6 від 18.04.2016 на суму 9880,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 18.04.2016 на суму 9880,00 грн.;

розрахунок №7 від 25.04.2016 на суму 7340,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 25.04.2016 на суму 7340,00 грн.;

розрахунок №8 від 23.05.2016 на суму 37510,00 грн. та акт прийому-здачі виконаних робіт від 23.05.2016 на суму 37510,00 грн..

Надані послуги є не оплаченими, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Також, на вимогу суду, позивач надав замовлення (наряди) на виконання робіт, які, за його твердженнями, надавав відповідач в рамках договору.

Відповідач у поданому суду відзиві позовні вимоги відхилив у повному обсязі, зазначивши, що станом на 15.04.2015 директором приватного підприємства «Дентал-Арт-Студіо» була ОСОБА_5 (вона також і засновник), а з 18.11.2016 за рішенням № 1/08/2016 власника підприємства, звільнено з посади директора ОСОБА_5 та призначено директором ОСОБА_6. Згідно з положеннями статуту відповідача правом підписання договорів наділений лише директор з певними обмеженнями встановленими в п. 9.8 статуту. Тобто така особа як ОСОБА_7 не наділений правами на укладення договорів від імені підприємства. За таких обставин відповідач вважає, що суд, в порядку ст. 83 ГПК України, має право визнати вказаний договір недійсним.

Крім того, надані позивачем замовлення (наряди) не є доказом виконання позивачем робіт, оскільки ці замовлення виконані на бланках позивача, в них відсутні: детальний опис об'єму робіт (що включає в себе також супутні роботи) та повні дані пацієнта, що унеможливлює їх ідентифікацію.

20.03.2017 суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Під час розгляду справи суд витребував у відповідача дані про те, чи відображені в бухгалтерському обліку підприємства медичні послуги особам (клієнтам) з використанням протезів, зазначених у нарядах, доданих позивачем до справи.

Відповідач у наданих суду поясненнях вказав, що надати такі дані не може, оскільки попередній власник підприємства не надав бухгалтерських документів.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

15 квітня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЮАДЕНТ» підписало договір про надання медичних послуг № 73/04-2015, за яким іншою стороною зазначено приватне підприємство «Дентал-Арт-Студіо» (далі - Договір).

Предметом даного Договору є надання товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ЮАДЕНТ» приватному підприємству (далі - ПП) «Дентал-Арт-Студіо» послуг по виготовленню змінних та незмінних протезів, лиття до цих робіт (п. 1.1. Договору).

Вирішуючи питання щодо правової природи даного правочину та юридичної кваліфікації зобов'язань за ним, суд виходить з такого.

Загальні положення щодо договорів про надання послуг закріпленні у главі 63 Цивільного кодексу України (статті 901-907). Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

За змістом ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, відповідно до закону, послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. З огляду на це, для послуг характерним є те, що вони:

- мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлювального вигляду;

- тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним дій, здійснення діяльності;

- не збігаються із самими діями, здійсненими діяльністю виконавця, а існують як окреме явище.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематеріальну сутність, виступає як певне матеріальне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини.

Підсумовуючи викладене, послугою є певне нематеріальне благо, яке надається виконавцем і споживається замовником у процесі вчинення певних дій або здійснення певної діяльності.

Легальне визначення договору підряду містить ч. 1 ст. 837 ЦК України, відповідно до якої за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 2 ст. 837 ЦК України доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, чітко визначеною метою договору підряду є виконання певної роботи. Це дозволяє провести розмежування між договорами підрядного типу та іншими типами цивільно-правових договорів, зокрема, договорами про надання послуг.

Аналіз наведених положень закону та доводів, які визначають суть підряду та послуги, свідчить про те, що договір підряду відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом.

Зокрема, послугам притаманні ознаки, які відрізняють їх від результату робіт, а сама послуга хоч, як і підряд, і тісно пов'язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності), але не збігається із самими діями, здійсненими діяльністю виконавця, а існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду.

В свою чергу, результат виконання підрядником роботи - це матеріалізований об'єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, бо робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який момент перевірити хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Даний матеріалізований результат знаходить своє відображення і в створенні нової речі, і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Якщо за договором про надання послуги дії виконавця не мають вирішального значення, оскільки це спосіб надання послуги, то для договору підряду процес виконання роботи є важливим, порушення якого надає замовнику певні права (ст. 849 ЦК України).

Аналіз умов Договору свідчить про те, що під послугою особи, які його підписали, розуміли виконання ТОВ «ЮАДЕНТ» з власних матеріалів зубопротезних робіт, результатом виконання яких є виготовлення протезів, коронок тощо, що підлягали передачі ПП «Дентал-Арт-Студіо». Зокрема, про вказане свідчать такі положення Договору: розділ 2 Договору, який визначає порядок приймання, здачі та викання робіт; розділ 3 Договору - строки виготовлення зубопротезних робіт; розділ 4 Договору - вартість робіт та порядок розрахунків за них; прейскурант на зуботехнічні послуги, відповідно до якого їх результатом є певні предмети матеріального світу, які не споживаються в момент їх надання.

Отже, предметом Договору є саме досягнення результату, яким є виготовлення зуботехнічних виробів.

З урахуванням викладеного, незважаючи на те, що Договір містить назву як договір про надання послуг, правовідносини, що ним врегульовані, є підрядними зобов'язаннями, і, відповідно, даний правочин за своєю правою природою є договором підряду.

Зі сторони ПП «Дентал-Арт-Студіо» договір підписано керуючим ОСОБА_7.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у ОСОБА_7 повноважень на укладення Договору від імені відповідача суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За загальним правилом цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (ч. 4 ст. 91 ЦК України), що співпадає з її державною реєстрацією (ч. 4 ст. 87 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абз. 1 ч. 1 ст. 92 ЦК України). Відомості про органи управління вносяться до єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 89 ЦК України).

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (ст. 1 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

В Єдиному державному реєстрі, згідно зі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», містяться у тому числі такі відомості про юридичну особу: назва органів управління юридичної особи; відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, визначено ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в силу якої якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (ч. 3 ст. 10).

Станом на 15.04.2015 у Єдиному державному реєстрі містилися відомості про те, що керівником та підписантом приватного підприємства «Дентал-Арт-Студіо» була ОСОБА_5, а не ОСОБА_7. Відомостей про наявність у ОСОБА_7 повноважень на вчинення дій від імені відповідача без довіреності Єдиний державний реєстр не містив.

Правовідносини, які виникають між юридичною особою та її органом, є представництвом, яке ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначено як обов'язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За приписами абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Отже, в даному випадку закон встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органі юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).

Доказів наявності інших підстав, які би свідчили про виникнення між ОСОБА_7 та приватним підприємством «Дентал-Арт-Студіо» відносин представництва, суду не подано.

Наведене свідчить про те, що позивач, укладаючи Договір, знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про те, що керівником та підписантом від імені приватного підприємства «Дентал-Арт-Студіо» була ОСОБА_5.

Крім того, матеріали справи не свідчать про схвалення Договору відповідачем.

Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень. У зв'язку з чим ч. 1 ст. ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.

Виходячи з положень ст. 241 Цивільного кодексу України, можливі два варіанта поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень:- схвалення правочину; - відмова від його схвалення.

За своєю юридичною природою схвалення є одностороннім правочином. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень. Схвалення дій представника можливе в різних формах, однак повинно бути повним та безумовним. У зв'язку з цим, незалежно від обраного способу схвалення (шляхом подання заяви, мовчазної згоди, вчинення конклюдентних дій), ці дії повинні бути очевидними і напряму свідчити про прийняття правочину.

Виходячи з присів господарського процесуального закону (ч. 2 ст. 34 ГПК України) підтвердження тих чи інших обставин справи може здійснюватись тільки певними встановленими законодавством засобами доказування. У зв'язку з цим інші засоби доказування не можуть бути покладені в основу судового рішення.

В контексті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі - Закон) документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ.

Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону, якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У актах прийому-здачі робіт, на які посилається позивач, відсутні підписи відповідача, а тому вони не можуть бути визнані судом як допустимі докази, що засвідчують здійснення господарської операції за Договором, та, відповідно, її схваленням відповідачем.

Надані позивачем пояснення колишніх працівників відповідача (лікарів ОСОБА_8, ОСОБА_9.) про те, що в період своєї роботи у відповідача вони замовляли зуботехнічні послуги у позивача за нарядами-замовленнями, не є тими доказами, які можуть свідчити про виконання робіт позивачем саме за замовленням відповідача, оскільки Договором встановлена інша процедура замовлення - на бланках ПП «Дентал-Арт-Студіо».

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність договірних та недоведеність фактичних відносин між позивачем та відповідачем з виконання робіт за Договором.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип розподілу тягаря доказування, за яким обов'язок доказування певних обставин покладається на ту особу, яка посилається на них як на підставу своїх вимог чи заперечень. Отже, враховуючи невизнання відповідачем факту надання послуг, доведення вказаної обставини покладається на позивача.

З урахуванням викладеного, факт існування у відповідача заборгованості перед позивачем на суму 166440,00 грн. є недоведеним, тому підстави для стягнення з відповідача 166440,00 грн. заборгованості відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення підписано 09.06.2017.

Суддя С. А. Ковтун