У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/512/17

Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

07 червня 2017 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,

позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - Захаркіна О.Д., Воляника С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо заборони перераховувати грошове забезпечення ОСОБА_2 на поточний рахунок відкритий у Райффайзен Банку Аваль.

- зобов'язати Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України виплачувати грошове забезпечення ОСОБА_2 за місцем виконання обов'язків військової служби за адресою: Житомирська область, Романівський район, смт. Миропіль, вул. Паркова, 1.

- зобов'язати Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України утриматись від морально - психологічного тиску з метою примушування ОСОБА_2 користуватись послугами будь - яких фінансових установ проти його волі.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_2 на поточний рахунок відкритий в Райффайзен Банку Аваль. Зобов'язано Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вирішити питання щодо виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення через банківську установу - Райффайзен Банк Аваль. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходить військову службу в Управлінні ремонту та модернізації автомобільної техніки та засобів зв'язку Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Виплата грошового забезпечення позивача здійснювалось шляхом перерахунку на його картковий рахунок відкритий у Райффайзен Банку Аваль.

Починаючи з січня 2016 року нарахування грошового забезпечення на його картковий рахунок цього банку було припинено.

Листами від 21.01.2016 року та від 25.02.2016 року позивач звернувся до начальника Департаменту забезпечення Держспецзв'язку, у яких просив продовжувати здійснювати перерахування його грошового забезпечення на картковий рахунок відкритий у Райффайзен Банк Аваль.

Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України листом № 14/02-1133 від 22.03.2016 року у відповідь на звернення позивача роз'яснено, що у Департаменті забезпечення Держспецзв'язку виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється через державні банки - АТ "Ощадбанк" та ПАТ "Укрексімбанк". У разі, коли військовослужбовці не надали згоди на відкриття карткових рахунків у вищевказаних банківських установах, виплата грошового забезпечення здійснюється через касу Департаменту забезпечення Держспецзв'язку. Окрім того, звернуто увагу позивача на те, що порядок виплати грошового забезпечення у Департаменті забезпечення Держспецзв'язку відповідає нормам чинного законодавства та направлений на захист особистих коштів військовослужбовців.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 виходив з того, що рахунок для перерахування заробітної плати (грошового забезпечення) вказує працівник, а не роботодавець і останній не вправі обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, в тому числі обирати банк. Крім того, роботодавець, у випадку наявності у працівника поточного рахунку у будь - якому банку та письмової згоди на переказ коштів на цей рахунок, може перераховувати заробітну плату (грошове забезпечення) на нього.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 98 Кодексу Законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначені положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № № 2011-XII).

Відповідно до положень ст. 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (с. 2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визначає Інструкція про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затверджена наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 30.11.2015 №731.

Відповідно до пункту 6 цієї Інструкції грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем військової служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом Адміністрації та підрозділів Держспецзв'язку на грошове забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим, ч. 4, 5 ст. 24 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР передбачає, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Згідно із ч. 1 ст. 25 цього Закону забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

В розрізі наведеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає за можливе констатувати, що кожен має право вільно обирати банк, в тому числі і для отримання заробітної плати, оскільки це право захищене Законами та Конституцією України.

Отже висновок суду першої інстанції щодо того, що рахунок для перерахування заробітної плати (грошового забезпечення) вказує працівник, а не роботодавець і останній не вправі обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, в тому числі обирати банк, є достатньо обгрунтованим та правомірним.

Що стосується заперечень відповідача, то обгрунтовуючи останні в апеляційній скарзі та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником наголошено на не поширенні на позивача норм про оплату праці.

Судова колегія критично ставиться до вказаної позиції апелянта з огляду на таке.

Беручи до уваги вищездійснений аналіз норм спеціального законодавства, яким врегульовано питання публічної служби позивача, судова колегія дійшла висновку, що останнє не містить правових приписів щодо виплати грошового забезпечення за письмовою згодою її отримувача через уповноважені банки.

При цьому, норми про оплату праці підлягають застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі, оскільки відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством питання вільного вибору військовослужбовцем фінансової установи не врегульоване, тому підлягають застосуванню загальні норми про оплату праці.

Крім того, судова колегія критично оцінює посилання відповідача на протокольні рішення Кабінету Міністрів України №74 від 08.09.2014 року та №76 від 11.09.2014 року, якими Міноборони, МВС, МЗС, ДФС, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управлінню державної охорони, Державній фельд'єгерській службі, Головному управлінню розвідки Міноборони, СБУ, Генеральній прокуратурі (за згодою) разом з Мінфіном надано доручення невідкладно вжити заходів до переведення виплати заробітної плати працівників та військовослужбовців - учасників антитерористичної операції через державні банки та вжиття до 01.12.2014 заходів відповідно до законодавства щодо забезпечення здійснення розрахунково-касового обслуговування, з огляду на наступне.

Процедура відбору вповноважених банків, через які має здійснюватися виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ, урегульована постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги» від 22.04.2005 року № 318 (далі - Постанова № 318). На її виконання Мінфін затвердив наказом від 24.09.2010 року № 1086 Порядок проведення відкритого конкурсу з визначення уповноважених банків України, через які має здійснюватися виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ (далі - Порядок № 1086).

Відповідно до п. 1 Постанови № 318, виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється за їх письмовою згодою через уповноважені банки, які визначаються за результатами відкритого конкурсу, що проводиться постійно діючою комісією в порядку, установленому Мінфіном.

За результатами проведеного конкурсу визначається список уповноважених банків, через які має здійснюватися виплата зарплати працівникам бюджетних установ. Рішення комісії, до складу якої входять представники Мінфіну, Мінекономрозвитку, Казначейства, Мінсоцполітики й Нацбанку України (за згодою), щодо визначення переможців конкурсу оформлюється протоколом, який затверджується головою комісії. Після підписання протоколу про визначення переможців результати конкурсу публікуються в газеті «Урядовий кур'єр» та розміщуються на офіційному веб-сайті Мінфіну протягом 3 днів із моменту його підписання (п.п. 4, 5 р. IV Порядку № 1086).

Так, 28 травня 2015 року у Міністерстві фінансів України відбулося позачергове засідання постійно діючої конкурсної комісії з визначення уповноважених банків України, через які буде здійснюватись виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ.

Окрім інших до вказаного переліку внесено ПАТ Райффайзен Банк Аваль.

В судовому засіданні представник апелянта пояснив, що перехід на обслуговування у банки державної власності для виплати грошового забезпечення військовослужбовців був здійснений Департаментом в ході виконання розпорядження керівництва, яке мало усний характер. Належних та допустимих доказів існування вказаного розпорядження у письмовому вигляді та часу його прийняття апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що в разі виплати бюджетною установою заробітної плати працівникам через один із банків, який є у вказаному вище переліку, оприлюдненому на офіційному веб-сайті Мінфіну, то підстав для примусової зміни банку немає.

Щодо тверджень відповідача стосовно недоречності доводів суду першої інстанції з приводу визначення дискреційними повноваження відповідача питання вибору банківської установи для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, то судова колегія зазначає наступне.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Olsson v. Sweden" від 24.03.1988, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до п.1 та п.2 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії. У даному випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою (рапортом) позивача замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі №К/800/12368/14 та постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).

Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції, а відтак останній правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 червня 2017 року.

Головуючий

Білоус О.В.

Судді

Курко О. П. Совгира Д. І.