-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 2-938/2009 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Вуїва О.В., при секретарях – Огренда І.М., Козачук О.С.,
за участю: позивача ОСОБА_4, його представника – ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_1, його представника – ОСОБА_2, представника третьої особи – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: комунальна установа «Вознесенська центральна районна лікарня», про визнання заповіту недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: комунальна установа «Вознесенська центральна районна лікарня», про визнання заповіту дійсним,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати – ОСОБА_5.
Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді частки в праві власності щодо житлового будинку АДРЕСА_1.
Проте ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги за законом, який бажає реалізувати своє право на отримання частки спадщини, дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто за декілька діб до смерті ОСОБА_5, знаходячись на лікуванні в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», склала заповіт (посвідчений черговим лікарем установи), яким заповіла все своє майно ОСОБА_1
Вказуючи на те, що заповіт був складений внаслідок збігу тяжких для спадкодавця обставин та на вкрай невигідних умовах, порушує права інших спадкоємців, тому позивач просив визнати його недійсним.
У вересні 2009 року ОСОБА_4 надав суду уточнення до позову, додатково вказуючи на те, що оспорюваний заповіт ОСОБА_5 внаслідок її стану здоров’я не відповідав волевиявленню останньої та складений з численними порушеннями законодавства, що регламентують порядок його складання, а саме:
• під час вчинення нотаріальної дії не встановлювалася особа заповідача та останній не було роз’яснено її права та обов’язки, що випливають із посвідчуваного заповіту, порядок зміни та скасування заповіту, а також правові наслідки такого посвідчення ;
• заповіт був був підписаний та посвідчений в присутності свідка, який мав власний інтерес в такому посвідченні;
• на ньому не була проставлена печатка установи;
• примірник заповіту не був переданий в установленні строки до державного нотаріального архіву або державної нотаріальної контори за місцем постійного проживання заповідача для встановлення його відповідності закону та не був внесений до відповідного реєстру.
Виходячи з цих обставин позивач просив про задоволення позову.
06 жовтня 2009 року відповідач надав суду зустрічну позовну заяву про визнання заповіту дійсним в якій вказував на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5, знаходячись на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», склала заповіт, яким заповіла все належне майно йому - ОСОБА_1 Заповіт був посвідчений уповноваженою на це посадовою особою лікувальної установи, проте мав певні недоліки щодо його форми.
Вказуючи на те, що заповіт відповідав справжній волі спадкодавця, проте з незалежних від неї причин (смерті останньої) не був складений та посвідчений в установленому законом порядку, тому ОСОБА_1 просив визнати його дійсним.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2009 року первісний та зустрічний позови були об’єднані в одне провадження.
В судовому засіданні позивач та його представник – ОСОБА_6 – свої уточнені вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні, викладеним в позові.
В той же час зустрічний позов не визнали, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним в зв’язку з обставинами, викладеними в позовній заяві.
Відповідач та його представник – ОСОБА_2 в судовому первісні вимоги не визнали та просили про задоволення зустрічного позову на тій підставі, що заповіт відповідав справжній волі спадкодавця, підписаний особисто заповідачем та посвідчений при свідках уповноваженою на це посадовою особою КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», проте мав певні недоліки щодо форми та змісту, які з поважних причин не були та взагалі не могли бути усунуті, що не може вплинути на його чинність.
Разом з тим вважали, що інші підстави позову, зокрема доводи позивача про те, що заповіт був складений внаслідок збігу тяжких для спадкодавця обставин та на вкрай невигідних умовах, а також порушує права інших спадкоємців, взагалі не можуть бути прийняті судом до уваги.
Представник третьої особи без самостійних вимог - КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» - ОСОБА_3 в судовому погодилася лише з зустрічними позовними вимогами, пояснивши, що заповіт посвідчувався уповноваженою посадовою особою КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» під час перебування ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні установи, при цьому всі вимоги закону особою, що здійснювала нотаріальну дію, були виконані, а технічні недоліки заповіту виникли лише по причині недостатньої правової обізнаності чергового лікаря, не могли бути усунуті з об’єктивних причин, тому не є підставою для задоволення позову.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи без самостійних вимог, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, заслухавши звукозапис показань свідка ОСОБА_15, наданих нею в судовому засіданні по справі №2-1767/08 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши медичну картку стаціонарного хворого ОСОБА_5, суд прийшов до наступного.
Зокрема, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» був складений заповіт від імені ОСОБА_5, яким вона заповіла все своє майно своєму сину ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.
Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді частки в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Спадщина в установлені законом строки шляхом звернення з відповідними письмовими заявами до нотаріальної контори за місцем її відкриття була прийнята відповідачем, як спадкоємцем за заповітом та чоловіком спадкодавця - ОСОБА_4.
Після смерті останнього спадщина була прийнята позивачем, як спадкоємцем першої черги за законом.
При з’ясуванні питання чинності заповіту суд виходить з наступних обставин.
Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому річчю. Таке право здійснюється ним на власний розсуд та не залежить від волі інших осіб.
Водночас власник може розпорядитися належним йому майном, склавши на користь інших осіб заповіт, який є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.
З показань допитаних в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, вбачається, що особа, що назвалася ОСОБА_5, мала намір розпорядитися належним їй майном шляхом складання письмового заповіту на користь ОСОБА_1
Водночас намір ОСОБА_5 скласти заповіт на користь свого сина ОСОБА_1 підтверджують свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11
Доводи сторони позивача про відсутність волі заповідача на вчинення такої дії та посилання в цій частині на показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та записи в медичній картці заповідача не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують в повному обсязі цих обставин.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 року в приміщенні лікувального закладу був складений оспорюваний заповіт від імені ОСОБА_5.
При цьому заповіт складався в присутності двох свідків та був посвідчений уповноваженою на це особою – черговим лікарем КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» ОСОБА_7, що повністю узгоджується з положеннями ст.ст. 1247, 1252, 1253 ЦК України.
Посилання сторони позивача на заінтересованість одного з свідків в посвідченні заповіту не приймаються судом до уваги, оскільки безпосередній інтерес в результатах такого посвідчення у нього відсутній, тим більше, що останній не відноситься до категорії осіб, передбачених ч. 4 ст. 1253 ЦК України.
Що стосується самого заповіту, то він, як односторонній правочин, повинен відповідати загальним положенням законодавства України, що стосуються правочинів з врахуванням особливостей цього виду правочинів.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі його відповідність законодавству України, моральним засадам суспільства, необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення сторони правочину, що відповідає його внутрішній волі та направлене на реальне настання правових наслідків, а також вимоги щодо форми правочину.
В той же час закон встановлює особливі вимоги щодо форми, змісту та порядку посвідчення заповітів.
Зокрема, такі вимоги передбачені Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», «Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2006 року №940 (далі – Порядок) та іншими підзаконними нормативними актами.
Судом встановлено, що форма та порядок посвідчення оспорюваного заповіту не в повній мірі відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2006 року №940, зокрема при його посвідченні:
1. не було встановлено особу заповідача за паспортом громадянина України або іншим документом, що посвідчував її особу;
2. заповідачу не було роз’яснено її права та обов’язки, що випливають із посвідчуваного заповіту, порядок зміни та скасування заповіту, а також правові наслідки такого посвідчення.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження показаннями самої особи, що посвідчувала заповіт, а також іншими письмовими доказами (а.с. 146).
Разом з тим, лікувальною установою порушено строки передачі примірника заповіту до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача, а саме оспорюваний заповіт був переданий нотаріусу лише в листопаді 2007 року, що призвело до втрати можливості приведення його у відповідність з вимогами закону шляхом усунення недоліків оспорюваного заповіту.
Інші зазначені позивачем недоліки щодо форми заповіту не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Посилання ж на те, що заповіт був складений внаслідок збігу тяжких для спадкодавця обставин та на вкрай невигідних умовах та порушення ним прав інших спадкоємців взагалі не можуть бути обгрунтованими підставами позову про визнання одностороннього правочину (заповіту) недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» (далі – Постанова Пленуму) заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Таким чином, оспорюваний заповіт є нікчемним в силу вимог ст. 1257 ЦК України, як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому в суду відсутні підстави повторного визнання його недійсності судовим рішенням.
Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання оспорюваного заповіту дійсним, як такого, що відповідав волі спадкодавця, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним лише у випадках, встановлених цим кодексом.
Глава 85 ЦК України, яка регулює порядок спадкування за заповітом і є спеціальною нормою, не передбачає можливості визнання судом дійсним заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Дійсно, заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила (п. 16 Постанови Пленуму).
Однак ст. 219 ЦК України, про застосування якої просить ОСОБА_1 та яка встановлює можливість визнати в судовому порядку нікчемний односторонній правочин дійсним, застосована бути не може, оскільки така норма не відноситься до загальних положень про правочини, передбачених параграфом 1 глави 16 ЦК України, а належить до правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
За такого, зустрічний позов також не підлягає задоволенню.
В силу ст. 88 ЦПК України понесені сторонами судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: комунальна установа «Вознесенська центральна районна лікарня», про визнання заповіту недійсним – відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: комунальна установа «Вознесенська центральна районна лікарня», про визнання заповіту дійсним – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом: суддя:
скопійовано
-
скопійовано
-
