Справа № 300/833/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

07 червня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Закарпатської області

в складі : головуючого судді Джуги С.Д.

суддів : Куштана Б.П., Мацунича М.В.

при секретарі : Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання недійсним кредитного договору ,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.08.2008 року між ним та ВАТ "Електрон Банк" (перейменоване рішенням Загальних зборів у Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк") укладено кредитний договір № KF 51766, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 37 000 доларів США строком на 25 років. Позивач вважає, що при укладенні даного договору відповідачем було порушено законні права позивача як споживача кредитної послуги, а сам договір за своїм змістом та текстом не відповідає законодавству України, оскільки у ньому неправомірно передбачено нарахування та виплату доходу банку у виді процентів в іноземній валюті. Дана обставина має істотне значення для правочину, однак вона не доведена до нього як споживача кредитної послуги. Крім того, його введено в оману, оскільки на надано всієї повноти інформації, необхідної для отримання кредиту, а тому просив суд визнати недійсним вказаний кредитний договір.

Рішенням Воловецького районного суду від 01 березня 2017 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних мотивів.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору.

З такими висновками повністю погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Матеріалами справи встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Електрон Банк" (перейменоване рішенням Загальних зборів у Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк") укладено кредитний договір № KF 51766, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит у сумі 37000 доларів США на строк до 25.08.2033 року зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом (а.с.5-8).

Пунктом 10.5 кредитного договору №KF 51766 від 26.08.2008 року підтверджено, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, позичальник підтверджує, що перед укладенням кредитного договору банк його повідомив у письмовій формі про умови кредитування у банку, повністю розуміє значення своїх дій і керує ними, розуміє всі умови цього Кредитного договору, свої права та обов"язки за ним і погоджується з ними. (а.с.7).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет КМУ).

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії .

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У постанові №6-190 цс15 від 16.09.2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію, що є обовязковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України), де зазначив, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Враховуючи вищенаведене та наявність у Банку банківської ліцензії з письмовим дозволом (а.с. 111-121), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень банком вимог законодавства щодо визначення сплати відсотків за користування кредитом в іноземній валюті.

Судом першої інстанції також правильно вказано, що 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Оскільки кредитний договір сторонами укладено 26.08.2008 року, то на час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Суд першої інстанції також правильно встановив і вірно зазначив, що при реалізації позивачем прав позичальника-споживача фінансової послуги отримання кредиту не було порушено чи обмежено його прав на свободу вибору, волевиявлення, одержання перед укладенням кредитного договору необхідної та достовірної інформації про умови кредитування, оскільки зі змісту кредитного договору, зокрема пункту п. 10.5 договору вбачається, що позичальник ОСОБА_1, підписуючи кредитний договір, підтвердив, що перед укладенням кредитного договору банк його повідомив у письмовій формі про умови кредитування у банку, він володіє всіма необхідними документами для оформлення договору, повністю розуміє значення своїх дій і керує ними, розуміє всі умови цього Кредитного договору, свої права та обовязки за ним і погоджується з ними, що спростовує посилання позивача про введення його в оману при укладенні кредитного договору та порушення його конституційних прав.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним та обґрунтовано відмовив у заявленому позові.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у звязку з чим апеляційна скарга, згідно ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без мін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315,317,319 ЦПК України, колегіясуддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: