ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 р.

Справа № 820/6000/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017р. по справі № 820/6000/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА _1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016 незаконними; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016, а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_1 або його представнику завірену належним чином копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18, код ЄДРПОУ 37874947) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 , не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає постанову такою, що ухвалена без повного з'ясування всіх обставин справи, із порушенням норм матеріального права та не дотриманням норм процесуального права, такою, що не відповідає приписам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує , що запитувана інформація є публічною, а доступ до неї регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації», а у відповідача не було жодних законних підстав для відмови у наданні доступу до публічної інформації. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги , вважає постанову першої інстанції правомірно, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволення апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , вивчивши матеріали справи у їх сукупності, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 11.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому завірену належним чином копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 № 134.

Відповідно до листа Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 18.10.2016 року у задоволенні запиту позивачу відмовлено, оскільки запитуваний наказ Головного управління від 27.11.2015 року № 137 виданий для службового користування і не є публічною інформацією згідно статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач листом від 20.03.2017 року за вихідним № 12-20/292-1974 направив позивачу копію запитуваного наказу від 27.11.2015 № 137. Крім того, відповідачем на адресу позивачу був направлений проект Угоди про примирення з пропозицією ознайомитись з наказом Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 року № 135 у зручний час у відповідача. Даний лист був отриманий позивачем 22.02.2017 року, тобто, на час розгляду справи обставини ,які передували зверненню вичерпались, зазначений факт представником позивача в судовому засіданні не заперечувався,а отже вимога про зобов'язання відповідача надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016 не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання дій Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016 незаконними суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вже отримано копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137, а по-друге: позивачем вимагалась завірена копія вище зазначеного наказу, що не передбачено положеннями Закону № 2939-VI.

Також, суд першої інстанції встановив , що належних доказів на підтвердження понесення саме позивачем витрат на правову допомогу по розгляду даної справи матеріали справи не містять, тому вони не можуть бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач при розгляді запиту ОСОБА_1 від 11.10.2016 року діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право позивача на отримання публічної інформації відповідачем не порушено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Однак , колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду , виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 18.10.2016 року підставою для відмови в наданні доступу до інформації яка запитувалася позивачем став висновок про те, що ця інформація не є публічною інформацією , вказаний наказ виданий для службового користування.

Таку відмову відповідача колегія судів вважає незаконною, виходячи з наступного

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, під публічною інформацією розуміється вся інформація, якою володіє суб'єкт владних повноважень та яка є відображеною та задокументованою будь-якими засобами та на будь-яких носіях.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія судів вважає, що запитувана позивачем інформація є саме публічною, а доступ до неї регулюється Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Закон України "Про доступ до публічної інформації" містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження в доступі до такої інформації.

Так, згідно із ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: 1) Розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) Інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) Особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) Не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає також інформацію з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до інформації.

Статтею 6 вищезазначеного Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Крім того, частиною 2 вказаної норми передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) Виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Важливо розуміти, що відповідність одному із зазначених пунктів не створює обов'язку автоматичного віднесення інформації до службової. Стаття 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що така інформація може бути віднесена до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» засвідчило наявність підстав для обмеження доступу до неї.

Під внутрівідомчою службовою кореспонденцією слід розуміти будь-який документ незалежно від його назви та реквізитів, який підготовлений будь-якою особою (службовцем) всередині суб'єкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, листування з іншим суб'єктом владних повноважень чи будь-якими іншими фізичними або юридичними особами не можна вважати "внутрівідомчою" кореспонденцією. При цьому цей документ повинен мати службовий характер, тобто бути пов'язаним з роботою суб'єкта владних повноважень. Водночас під "відомством" слід розуміти не тільки центральний апарат органу влади, але і його територіальні підрозділи.

Відмовляючи у доступі до інформації з мотивів того, що вона є службовою, розпорядник має вказати, до якої з визначених частиною першою статті 9 Закону категорій належить ця інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цим положенням категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

Така позиція викладена в Постанові Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016р. "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

Судом апеляційної інстанції встановлено , що наказ Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 № 134, копію якого просив надати позивач , не містить гриф «Для службового користування» чи «службовий», тобто не містить службову інформацію, яка належить до категорії інформації, визначеної ч. 1 ст. 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Відповідач у своїй відповіді не вказав на належність інформації до вказаних категорій.

Також, з листа відповідача не вбачається, яким саме законним інтересам буде завдано шкоду у разі надання позивачу інформації і чому обмеження доступу до інформації відповідає таким інтересам; в чому саме ця шкода полягає і в чому полягає її істотність; не зазначено причинно-наслідкового зв'язку між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Отже, відповідач не застосував при наданні відповіді вимоги "трискладового тесту".

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області при відмові у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1. від 11.10.2016.

Висновок суду першої інстанції з посиланням на те , що на час розгляду справи обставини які передували зверненню вичерпались, оскільки запитуваний позивачем документ було йому направлено рекомендованим листом є помилковими та недоведеним, виходячи з наступного.

Представник позивача наполягає на тому, що завірена належним чином копія наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 № 134 на адресу позивача не надходила на момент розгляду справи у суді першої інстанції

Згідно витягу з офіційного веб-сайту УДППЗ «Укрпошта» , який міститься в матеріалах справи, позивач отримав рекомендованого листа 23.03.2017 о 17 год. 02. хв, тобто вже після закінчення судового засідання

Крім того, представник позивача вказує , що у конверті виявилися чисті аркуші паперу формату А-4, а не вказаний представником відповідача наказ Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 № 134.

В підтвердження направлення позивачу саме запитуваного ним документу відповідачем надано суду апеляційної інстанції копії акту від 22.03.2017р. про перевірки вкладень до листа, реєстру відправки кореспонденції , фіскального чеку.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Абзацом 27 п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 270 визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв'язку, проте він не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача.

Вміст поштового відправлення містить бланк вкладення, який згідно з п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.

Колегія суддів звертає увагу на те , що належним і допустимими доказами своєчасного направлення вказаного представником відповідача листа були би копія фіскального чеку про надання послуг поштового зв'язку та опис вкладення в поштове відправлення із відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку, підписом уповноваженої особи відділення поштового зв'язку та підписом відправника, однак, таких доказів відповідач до суду не надав.

З наданих відповідачем копій документів не має можливості встановити вміст поштового відправлення ,а акт в підтвердження в підтвердження вкладення , складений працівниками відповідача , не є доказом в розумінні ст. 69 КАС України враховуючи приписи п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку

Також, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює конкретні строки для розгляду запитів про надання публічної інформації.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Матеріали справи свідчать , що у вказані строки запитувана інформація позивачу не надана.

Водночас із тим, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» несвоєчасне надання інформації є самостійною підставою для оскарження дій розпорядника інформації.

Наведене не враховано судом першої інстанції, тому висновок суду про відсутність підстав для визнання незаконними дій Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1. від 11.10.2016 та зобов'язання надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016 є помилковим та безпідставним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо прохання в запиті про надання саме завіреної належним чином копії наказу колегія суддів зазначає наступне.

Копія документу це точне відтворення оригінала документа, виконане ручним або механічним способом. Для надання копії юридичної сили в багатьох випадках закон вимагає належного завірення її.

Копія відтворює оригінал, тобто відповідає йому.

В даному випадку, способом засвідчення копії документу є засвідчення документу посадовими особами органду державної влади - Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області .

Засвідчення копій документів, що видаються органами державної влади, здійснюється на підставі положень Типової інструкції з діловодства в центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1242 .

Згідно вимог п. 76 вказаної Інструкції установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній, а також у випадках, передбачених в абзаці другому цього пункту. Копія документа виготовляється і видається тільки з дозволу керівника установи, його заступників або керівника структурного підрозділу. Відмітка "Копія" проставляється на лицьовому боці у верхньому правому кутку першого аркуша документа.

Згідно п. 77 Інструкції напис про засвідчення документа складається із слів "Згідно з оригіналом", найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа "Підпис".

Напис про засвідчення копії печаткою із зазначенням на ній найменування відповідної установи (без зображення герба) або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи. Копія документа повинна відповідати оригіналу.

Тобто , надання належним чином завіреної копії наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137 не суперечить вимогам законодавству.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання дій Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1. від 11.10.2016 незаконними та зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016, а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_1 або його представнику завірену належним чином копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

У частинах 1 та 2 статті 16 КАС України зазначається, що кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат, які за результатами розгляду справи розподіляються між сторонами за правилами, врегульованими .

Відповідно до частини першої ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як зазначено в частині 1 статті 90 КАС України до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.

В підтвердження факту понесення позивачем витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 15.07.2016р, диплом магістра , виписку про види діяльності, калькуляцію-розрахунок вартості наданої правової допомоги, квитанція від 28.10.2016р. на суму 6380,0грн.,меморіальний ордер від 26.10.2016р. на суму 6380,0грн. та виписку банку про надходження коштів.

Зазначені документи підтверджують надання правових послуг позивачу адвокатом пов'язані з розглядом справи. Невідповідності визначеного часу складності та обсягу справи не вбачається.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 N 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За таких обставин, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн.

Посилання представника відповідача на не підтвердження понесених позивачем витрат на правової допомоги у розмірі 6380,00 грн. у зв'язку з відсутністю його підпису при засвідченні копії квитанції до уваги судом не приймаються, оскільки позивач не заперечує сплату цих коштів , перерахунок коштів з його банківського рахунку та надходження цих коштів на рахунок його представника підтверджено копіями документів , які додані до матеріалів справи , а оригінали їх оглянуті судом апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач діяв на підставі діючого законодавства, та як наслідок, неправомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017р. по справі № 820/6000/16 скасувати.

Прийняти нову постанову , якою позов задовольнити.

Визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1. від 11.10.2016 незаконними.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016, а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_1 або його представнику завірену належним чином копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна. 18. код ЄДРПОУ 37874947) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

(підпис)

Подобайло З.Г.

Судді

(підпис) (підпис)

Григоров А.М. Тацій Л.В.

Повний текст постанови виготовлений 06.06.2017 р.