ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2011 р.

Справа № 2-а-2568/10/1527

Категорія:10.3.1

Головуючий в 1 інстанції: Бузовський В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравець О.О.

судді Золотнікова О.С.

судді Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси про виплату щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси та просила зобов’язати нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції до 28 грудня 2007 року за 2009 -2010 рік у сумі 2268 грн 75 коп.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року позовні вимоги в частині вимог по липень 2010 року- залишено без розгляду.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального (та процесуального) права та просить скасувати постанову суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси та має статус дитини війни згідно з посвідченням.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі ст. 6 названого Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України, а також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України № 10 рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосується виплати доплати «дітям війни»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено вище, згідно наведеним нормам Закону, позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції до 28 грудня 2007 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, Рішення Конституційного Суду України, а також строків звернення до суду встановлених ч. 2 ст. 99 КАС України висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача провести виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком в залежності від дати звернення до суду є правильним.

Разом з цим, позивач звернувся за захистом порушеного відповідачем права на отримання допомоги за 2010 рік лише 17 грудня 2010 року.

Однак, судом першої інстанції допущено помилку при визначенні початкового терміну, з якого відповідач зобов’язаний здійснювати позивачу перерахунок підвищення до пенсії, зазначивши період з 01 липня 2010 року .

Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Оскільки судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, постановлене по справі судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси задовольнити частково.

Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року в наступній редакції:

«Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції до 28 грудня 2007 року), за період з 017 червня 2010 року по 31 грудня 2010 року.»

В іншій частині постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :