ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року о 13 год. 19 хв.Справа № 808/3446/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Григорєвої Н.Ю., Каплі О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

третя особа - начальник Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області Сокол Костянтин Вікторович

про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області (правонаступник - Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, далі - відповідач, УПФУ), третя особа - начальник УПФУ Сокол Костянтин Вікторович, в якому позивач, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати незаконним звільнення позивача з посади завідувача юридичного сектору УПФУ;

- скасувати наказ УПФУ «Про звільнення ОСОБА_1.» від 10.10.2016 №51;

- визнати незаконним запис в трудовій книжці позивача №11 від 10.10.2016;

- зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді завідувача юридичного сектору з 10.10.2016;

- зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.10.2016 по день постановлення рішення суду;

- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 13.07.2011 працювала в УПФУ, 10.10.2016 була звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ). Вважає своє звільнення протиправним. Посилається на те, що попередження про звільнення позивача здійснено з порушенням вимог ст.49-2 КЗпПУ. Також зазначає, що в порушення вимог ст.43 КЗпПУ відповідач не отримав згоду профспілкового комітету на звільнення позивача. Крім того, вказує, що стосовно запропонованого УПФУ працевлаштування на іншу посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій позивач письмово висловила свої пропозиції з даного питання, при цьому письмову чи усну відмову від переведення на таку посаду не надавала. Також позивач неодноразово в усній і в письмовій формах зверталась до керівника установи з метою надання їй єдиної наявної у новому штатному розписі посади головного спеціаліста-юрисконсульта, яка відповідає її спеціальності та передбачає подальший юридичний стаж роботи. Зазначає, що особа, яка обіймала дану посаду на момент здійснення перегрупування роботодавцем, не мала ні досвіду роботи, ні тривалого стажу роботи в управлінні, не пройшла оцінювання результатів службової діяльності, у зв'язку з чим вважає, що відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене ст.42 КЗпПУ. Також вважає, що незаконним звільненням з роботи їй завдана моральна шкода.

В додаткових письмових поясненнях позивач також зазначає, що в попередженні про зміни в організації праці та зміну істотних умов праці зазначено невірне посилання на підставу подальшого можливого звільнення, що на думку позивача ввело її в оману. Крім того, вказує, що під час проведення засідання профспілкового комітету з питань надання згоди на її звільнення позивач перебувала на лікарняному, у подальшому, повідомлення про проведення другого засідання не отримувала, на засіданні присутня не була, згоди на проведення засідання без її участі не надавала.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що з 01 травня 2016 року наказом начальника УПФУ введено в дію новий штатний розпис УПФУ, відповідно до якого відбулось скорочення певних посад, зокрема, виведено зі штату посаду завідувача юридичного сектору та головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору і введено посаду головного спеціаліста-юрисконсульта. У зв'язку з чим, відповідно до вимог КЗпПУ позивача було повідомлено про такі зміни та запропоновано переведення на вакантну посаду головного спеціаліста-відділу з питань призначення, перерахунку на виплати пенсій, яку позивач обіймати відмовилась. Вказує на те, що на засіданні профспілкового комітету, у якому позивач приймала участь, було належним чином розглянуто подання начальника УПФУ щодо надання попередньої згоди на розірвання трудового договору з завідувачем юридичного сектору ОСОБА_1 та надано відповідну згоду. Зазначає, що посилання позивача на наявність у неї переважного права на зайняття посади головного спеціаліста - юрисконсульта не відповідає дійсності, оскільки на вказану посаду було призначено співробітника, який має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Крім того, при вирішенні питання щодо призначення працівника на вакантну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта було враховано, що позивач мала два не знятих дисциплінарних стягнення та за результатами служби на посаді завідувача юридичного сектору характеризувалась негативно, що зумовило відсутність підстав для призначення її на дану посаду. Вважає, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог законодавства про працю, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали пояснення викладені у письмових запереченнях та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, продала до суду клопотання про розгляд справи без його участі. В письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи, третя особа вказувала на відсутність підстав для задоволення позовних вимог з посиланням на негативну характеристику позивача, недоліки в роботі на посаді завідувача юридичного сектору, недбале виконання службових обов'язків та наявність незнятих дисциплінарних стягнень. Крім того, вважає безпідставними посилання позивача на те, що вона мала перевагу на залишення на служби, оскільки особа, яку прийнято на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта управління, має більший загальний стаж роботи, у тому числі стаж державної служби, дві повних вищих освіти, за час трудової діяльності не мала дисциплінарних стягнень.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, заслухавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника УПФУ від 13.07.2011 №29-о ОСОБА_1 з 13 липня 2011 року призначено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта (а.с.48 т.2). 13.07.2011 позивач склала присягу державного службовця (а.с.49 т.2).

Наказом начальника УПФУ від 03 березня 2014 року від №25-о ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача юридичного сектору УПФУ, увільнивши її від виконання обов'язків головного спеціаліста-юрисконсульта (а.с.107 т.2).

30 травня 2016 року наказом начальника УПФУ №20-о введено в дію з 01 травня 2016 року штатний розпис УПФУ на 2016 рік, з граничною чисельністю 32 штатні одиниці та з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 88917,00 грн., затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 30 травня 2016 року (а.с.12 т.2).

Пунктом 2 наказу від 30.05.2016 №20-о наказано вивести зі штатного розпису УПФУ, серед іншого, посаду завідувача юридичного сектору.

Крім того, пунктом 5 наказу від 30.05.2016 №20-о наказано попередити про скорочення відповідних посад та можливе наступне звільнення з 30 липня 2016 року, відповідно до п.1 ст.40 КЗпПУ працівників УПФУ, зокрема і завідувача юридичного сектору ОСОБА_1

З даним наказом позивача ознайомлено 25 липня 2016 року (зворотний бік а.с.14 т.2).

25 липня 2016 року ОСОБА_1, на підставі ч.3 ст.3, п.1 ч.1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», ст.32 КЗпПУ, змін організаційної структури та введення в дію штатного розпису на 2016 рік (наказ УПФУ від 30.05.2016 №20-о), попереджено про зміну істотних умов праці і запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій. (а.с.16 т.2).

Крім того, позивача повідомлено, що у випадку відмови від переведення на запропоновану посаду у зв'язку зі зміною істотних умов праці її буде звільнено з роботи на підставі ч. 6 ст. 36 КЗпПУ.

Наказом начальника УПФУ від 10.10.2016 №51-о ОСОБА_1 з 10 жовтня 2016 року звільнено з посади завідувача юридичного сектору УПФУ у зв'язку із скороченням посади, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Не погодившись з рішенням роботодавця про звільнення та вважаючи його протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом №889.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №889 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Частиною 1 статті 83 Закону №889 визначено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 ст.87 Закону №889 визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Статтею 36 КЗпПУ визначено перелік підстав припинення трудового договору. Зокрема, п.6 ч.1 ст.36 КЗпПУ передбачає, що підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпПУ звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпПУ передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 25.07.2016 ознайомлено з наказом начальника УПФУ № 33 від 30.05.2016 «Про введення в дію штатного розпису», відповідно до п.5 якого роботодавець попередив про скорочення відповідних посад та можливе наступне звільнення з 30.07.2016 відповідно до п.1 ст.40 КЗпПУ працівників управління (а.с.13, зворотний бік а.с.14 т.2), у зв'язку з чим доданими до матеріалів справи письмовими доказами спростовується твердження позивача про те, що роботодавець не повідомив їй про підстави майбутнього можливого звільнення.

Відповідно до Попередження про зміни в організації праці та істотних умов праці (а.с.16 т.2) позивачеві запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Згідно з наявним на попередженні власноручним письмовим зауваженням, позивач висловила прохання уважно розглянути усі наявні посади, які є рівнозначними її займаній посаді та відповідають її спеціальності і фаху.

Під час судового розгляду справи позивач вказувала не те, що вона не відмовлялась від продовження роботи на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення та виплати пенсій, а лише зверталась до керівництва з проханням розглянути усі наявні вакантні посади, які відповідають її спеціальності та фаху, зокрема позивач вважала, що їй повинна була бути запропонована посада головного спеціаліста - юрисконсульта.

Так, 28.07.2016 позивач звернулась до начальника УПФУ з заявою, у якій окремо зазначила, що запропонована їй посада головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій не відповідає її спеціальності, передбачає наявну економічну освіту та відсутність продовження юридичного стажу роботи. Позивач звернула увагу на її безперервний стаж юридичної роботи понад 5 років, просила врахувати що вона з 03.03.2014 по 27.04.2016 працювала завідувачем юридичного сектору при наявній вакантній посаді головного спеціаліста-юрисконсульта. Звернула увагу, що вона поєднує роботу з навчанням за державним замовленням та послалась на ст.202 КЗпПУ, відповідно до якої працівникам, які поєднують роботу з навчанням, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні для цього умови. Вказала, що у зв'язку з переведенням на іншу посаду, яка не пов'язана зі спеціальністю та передбачає зовсім інші функціональні обов'язки, їй знадобиться багато зусиль для належної організації праці на новому робочому місці, що може завадити їй надалі успішно поєднувати роботу з навчанням. Просила переглянути усі наявні рівнозначні посади, які відповідають її спеціальності та фаху. (а.с.19 т.2).

01.08.2016 начальником управління надано відповідь на вказану заяву, у якій позивача повідомлено, що під час виведення зі штатного розпису юридичного сектору та введення посади головного спеціаліста-юрисконсульта було взято до уваги, що позивачем від час виконання службових обов'язків завідувача юридичного сектору постійно та систематично допускались порушення в юридичній роботі, неналежне виконувались службові обов'язки, що призвело до негативних наслідків для УПФУ, на теперішній час оголошена догана, у зв'язку з чим посада головного спеціаліста-юрисконсульта не була запропонована. Також повідомлено, що в управління існує ще одна вакантна посада головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу, яка передбачає тільки економічну освіту, шо не відповідає спеціальності позивача (а.с.20 т.2).

В матеріалах справи містить Акт про відмову завідувача юридичного сектору на переведення на іншу запропоновану їй посаду від 10.10.2016, в якому завідувачем сектору персоналу та організаційно-інформаційної роботи - Каплею О.Є., начальником бюджетно-фінансового відділу - головним бухгалтером - ОСОБА_7, головним спеціалістом сектору персоналу та організаційно-інформаційної роботи - ОСОБА_8 засвідчено усну відмову завідувача юридичного сектору ОСОБА_1 від переведення на посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій (а.с.192, т.2).

При цьому, суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження того, що позивач погодилась із запропонованою посадою головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій матеріали адміністративної справи не містять.

Навпаки, додане до матеріалів справи та проаналізоване судом листування між позивачем на відповідачем із зазначеного питання надає підстави для висновків про небажання позивача обіймати запропоновану посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги чинного законодавства щодо завчасного попередження позивача про зміни в організації роботи та зміну істотних умов праці, про можливе наступне звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників, також запропоновано іншу посаду, щодо переведення на яку позивач висловила незгоду та просила її переглянути, у подальшому від переведення на запропоновану посаду позивач відмовилась.

При цьому суд зазначає, що твердження позивача про обов'язковість наявності письмової відмови від переведення на запропоновану посаду не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Стосовно посилань позивача на те, що отримане Попередження про зміни в організації праці та істотних умов праці не відповідало вимогам чинного законодавства України, серед іншого підписано не керівником, не містило печатки органу, оформлено не на фірмовому бланку УПФУ, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №889 у державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі - служба управління персоналом) з прямим підпорядкуванням керівнику державної служби. Обов'язки служби управління персоналом можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.

Згідно ч.2 ст.18 Закону №889 служба управління персоналом забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законодавством.

Ані Закон №889, ані КЗпПУ не містять нормативно закріплених вимог для оформлення попередження про майбутнє вивільнення.

З матеріалів справи встановлено, що вручене ОСОБА_1 попередження підписано завідувачем сектору персоналу та організаційно-інформаційної роботи Каплєю О.Є., яка серед іншого відповідає за документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, що на думку суду є достатнім з огляду на чинне нормативно-правове регулювання даних правовідносин.

Статтею 43 КЗпПУ визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Аналіз наведених норм надає підстави для висновків, що в разі, якщо працівник є членом профспілкової організації, при звільненні такого працівника з підстав п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ обов'язковою є згода профспілкового комітету. Розгляд профспілковим комітетом питання про розірвання з працівником трудового договору відбувається на підставі подання власника або уповноваженого ним органу в присутності працівника. Розгляд подання за відсутності працівника можливий лише за його письмовою заявою або у разі повторної неявки працівника без поважних причин. При цьому, форма та порядок повідомлення працівника про засідання профспілкового комітету чинним законодавством не передбачено, у зв'язку з чим вимоги до способу повідомлення мають обмежуватись лише його достатністю для того, щоб працівник зміг завчасно та з повним розумінням порушеного щодо нього питання здійснювати представництво своїх інтересів на засіданні профспілкового комітету, у тому числі шляхом направлення письмового повідомлення, а також доступними засобами телефонного, електронного зв'язку тощо.

Як встановлено з матеріалів справи в УПФУ утворена Профспілкова організація працівників УПФУ, а відтак при розірванні трудового договору з працівником управління на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ попередня згода профспілкової організації є обов'язковою.

Під час судового розгляду справи позивач стверджувала, що на перше засідання профспілкового органу вона не змогла прибути через хворобу, на друге засідання її не запрошували, рішення про надання згоди на розірвання з нею трудового договору було прийнято без її участі.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Протоколу №7 засідання профкому первинної організації працівників ПФУ в Якимівському районі від 08.09.2016 за результатами розгляду питання про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 комісія вирішила відкласти вирішення зазначеного питання на 13.09.2016, у зв'язку з неявкою ОСОБА_1, повідомити ОСОБА_1 телефонограмою (а.с.8, т.2).

Позивач не заперечує, що вона була повідомлена про засідання профспілкового комітету 08.09.2016 з питання надання згоди на розірвання з нею трудового договору, проте не змогла прибути у зв'язку з хворобою (а.с.17 т.2).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача про дату, час та місце наступного засідання профспілкової організації, призначеного на 13.09.2016, було повідомлено за допомогою засобів телефонного зв'язку, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою (а.с.10, т.2).

13 вересня 2016 року профспілковим комітетом працівників УПФУ у складі голови профкому - ОСОБА_10, членів - ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, за участю завідувача юридичного сектору ОСОБА_1, розглянуто подання начальника УПФУ щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та вирішено погодити розірвання трудового договору з ОСОБА_1 - завідувачем юридичного сектору, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується протоколом №8 (а.с.11, т.2).

В судовому засіданні 29 травня 2017 року судом допитано в якості свідка голову профкому працівників УПФУ ОСОБА_10, яка під присягою показала, що на засідання профспілкового комітету 08.09.2016 ОСОБА_1 не з'явилась, хоча і була повідомлена про засідання належним чином, у зв'язку з чим засідання відкладено на 13.09.2016. Свідок вказала, що про дату, час та місце наступного засідання профспілкового органу позивача свідок особисто повідомила ОСОБА_1 за допомогою засобів телефонного зв'язку на мобільний телефон позивача. Свідок підтвердила, що на засіданні 13.09.2016 позивач була присутня, за результатами обговорення питання порядку денного вирішено надати згоду на розірвання трудового договору з завідувачем юридичного сектору ОСОБА_1 Також свідок зазначила, що на засіданні профспілкового комітету питання про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі не розглядалось за відсутності відповідного подання керівника управління щодо інших осіб.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, доводи позивача про недотримання відповідачем вимог статті 43 КЗпПУ в частині неповідомлення її про проведення засідання профспілкового комітету та проведення засідання профспілкового комітету без її участі спростовується наданими до матеріалами справи письмовими доказами та показами свідка.

Також, судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що в період засідання профспілкового комітету вона перебувала на лікарняному, оскільки відповідно до інформації Якимівської центральної районної лікарні від 14.09.2016 позивача виписано до праці 13.09.2016 (а.с.17, т.2).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 прийнято відповідачем з дотриманням вимог ст. 43 КЗпПУ в частині одержання попередньої згоди профспілкового комітету на розірвання трудового договору на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Щодо тверджень позивача про те, що вона мала перевагу на зайняття посади головного спеціаліста - юрисконсульта, суд зазначає наступне.

Відповідно приписів статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Позивач вказував під час судового розгляду справи на те, що у неї були наявні такі підстави на переважне право на залишення на роботі, а саме більший стаж роботи в управлінні, відсутність інших працівників з самостійним заробітком та навчання у начальному закладі.

Суд зазначає, що за загальним правилом переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, і лише у випадку рівних умов продуктивності праці і кваліфікації застосовуються положення ч.2 ст.42 КЗпП України.

При цьому, оцінка кваліфікації та продуктивності праці робітника здійснюється безпосередньо керівником, якому підпорядкований вказаний робітник, та керівником підприємства, установи, організації на власний розсуд, виходячи із об'єктивних обставин діяльності такого робітника.

З матеріалів справи судом встановлено, що на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта призначено ОСОБА_13, яка до введення в дію нового штатного розпису займала посаду головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного сектору.

Відповідно до матеріалів справи, при вирішенні питання щодо перегрупування працівників відповідно до нового штатного розпису на 2016 рік, керівником управління враховано, що ОСОБА_13 станом на 01.06.2016 має дві повні вищі освіти, стаж державної служби 12 років 03 місяці, 9 ранг державного службовця. Натомість, ОСОБА_1 станом на 01.06.2016 мала базову вищу освіту та продовжувала навчатись, стаж державної служби 06 років 07 місяців, 12 ранг державного службовця.

Також під час судового розгляду справи відповідач та третя особа вказали на те, що державний службовець ОСОБА_13 сумлінно ставиться до виконання покладених на неї обов'язків, має високий рівень знань в галузі права, ретельно та творчо підходить до виконання завдань, які виконує вчасно і професійно, результати роботи привели до значних надходжень грошових коштів боржників до пенсійної системи, а також має високий рівень культури та гідну державного службовця поведінку. В свою чергу, ОСОБА_1 за час роботи в управлінні характеризується як пасивний, безініціативний працівник, що потребує постійного спрямування до роботи. Має поверхневі, не системні знання, внаслідок чого професійні завдання їй самостійно вирішувати складно. Результати роботи потрібно постійно принципово виправляти. Виявляє байдужість, безвідповідальність, не додержується термінів виконання завдань, тому потребує постійного контролю за поточною роботою. Збільшення навантаження значно погіршує якість роботи. Рівень культури поведінки і спілкування з людьми низький, допускає елементи нетактовного, грубого відношення до оточуючих (а.с.162, т.2).

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що на момент вирішення питання про звільнення позивача зі служби ОСОБА_1 мала два не знятих дисциплінарних стягнення, а саме догана - наказ №1-с від 25.04.2016, попередження про неповну службову відповідність - наказ №2-с від 13.09.2016.

Суд не приймає посилання позивача на те, що вказані накази були підставою для її звільнення, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи, зокрема щодо того, що звільнення позивача відбулось у зв'язку із скороченням посади відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та п.1.ч.1.ст.87 Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, на переконання суду, при вирішенні питання про надання переваги на залишення на службі працівника відповідач мав право та був зобов'язаний врахувати обставини проходження таким працівником служби, у тому числі наявність дисциплінарних стягнень.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що питання обґрунтованості не надання ОСОБА_1 переваги на зайняття вищевказаної посади було предметом перевірки Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області, за зверненням ОСОБА_1 на Урядову гарячу лінію.

За результатами проведеної Якимівською РДА перевірки порушень вимог трудового законодавства України щодо ОСОБА_1 не встановлено (а.с.7, т.2).

Щодо посилань позивача на те, що її було повідомлено про можливе звільнення з посади на підставі ч.6 ст.36 КЗпПУ, а фактично було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ, суд зазначає що чинним законодавством не передбачено таких вимог для попередження, як зазначення в ньому посилання на норму закону, на підставі якої робітника буде звільнено з посади. Так само чинне законодавство не заперечує звільнення робітника з інших підстав ніж зазначених у попередженні, оскільки у попередженні викладаються підстави, що слугують можливому майбутньому звільненню відповідно до норм чинного законодавства, а рішення про звільнення приймається керівником органу.

За таких обставин, посилання в попередженні на те, що позивача буде звільнено на підставі ч.6 ст.36 КЗпПУ, а фактично звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ не впливає на спірні правовідносини та не впливає на правомірність прийнятого рішення, оскільки позивач був обізнаний щодо обставин, які слугують припинення нею державної служби на посаді завідувача юридичного сектору з огляду на ознайомлення з наказом УПФУ №33 від 30.05.2016 «Про введення в дію штатного розпису», відповідно до п.5 якого роботодавець попередив про скорочення відповідних посад та можливе наступне звільнення з 30.07.2016 відповідно до п.1 ст.40 КЗпПУ працівників управління.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

У зв'язку із висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання звільнення протиправним та поновлення на посаді, вимоги про стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158- 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко