Справа № 372/1593/16-ц

Головуючий у І інстанції Зінченко О. М.

Провадження № 22-ц/780/979/17

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 46

31.05.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

31 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М.,

за участю секретаря : Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання рішень селищної ради та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, витребування земельних ділянок з незаконного володіння,

у с т а н о в и л а:

У червні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 5/12 та № 5/11 від 30.10.2010 року, якими затверджено проекти відведення земельних ділянок та передано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки площею 1,7014 га та 1,6441 га відповідно для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним рішення селищної ради № 11/2 та № 11/1 від 17.02.2012 року про затвердження проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок відповідачів з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯМ № 591351 площею 0,7015 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0010 та серії ЯМ № 591350 площею 1,000 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0011, видані на ім’я ОСОБА_3; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯМ № 591352 площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0013 та серії ЯМ № 591353 площею 0,8441 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0012, видані на ім’я ОСОБА_2; витребувати з незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України вищезазначені земельні ділянки.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що спірні земельні ділянки, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, частково відносяться до земель лісового фонду, які вилучались для передачі в користування спортивного табору Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, а тому їх передача у власність та подальша зміна цільового призначення відбулася без згоди розпорядника цих земельних ділянок, яким є Кабінет Міністрів України. На думку прокурора, спірні земельні ділянки також відносяться до земель водного фонду, а відтак узагалі не підлягали передачі у власність громадян для ведення особистого селянського господарства. З огляду на викладене, рішення селищної ради та видані на їх підставі державні акти суперечать вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 22, 23, 33, 55, 56, 60, 61, 84, 149 ЗК України, ст. ст. 86, 88, 89 ВК України, ст. 57 ЛК України та підлягають визнанню недійсними. Крім того, оскільки земельні ділянки вибули із власності держави поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі, існують правові підстави, передбаченні ст. ст. 387, 388, 396 ЦК України, для їх витребування із незаконного володіння відповідачів.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об'єктів» № 2179-ІІІ від 21.12.2000 року попередньо погоджено місце розташування спортивно-оздоровчого табору «Медик» Національному медичному університету ім. О.О. Богомольця на землях Київського держлісгоспу (6,8 га лісів І групи) та землях запасу Козинської селищної ради (3,2 га земель) Обухівського району Київської області.

Розпорядженням Обухівської РДА Київської області № 401 від 10.09.2002 року Національному медичному університету імені ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 10 га по вул. Солов’яненка, 349-а смт. Козин, під розміщення спортивно-оздоровчого табору «Медик» та відповідно до вказаного розпорядження, видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002676 від 27.05.2003 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 1.10.2010 року у справі № 10/124-09 розпорядження Обухівської РДА Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 визнано недійсним, а земельну ділянку площею 10,0 га повернуто до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 18/17 та 18/19 від 31.05.2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в смт. Козин Обухівського району Київської області площею 1,6441 га та 1,7014 га відповідно.

Згідно розроблених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 5/11 «Про затвердження проекту відведення та передачу гр. ОСОБА_5 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та рішення № 5/12 «Про затвердження проекту відведення та передачу гр. ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 30.10.2010 року вказані проекти землеустрою були затверджені; передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,6441 га, ОСОБА_3 – земельну ділянку площею 1,7014га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаних рішень відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 639299 від 30.12.2010 року та ЯЛ № 693300 від 30.12.2010 року.

В подальшому, відповідачами було проведено поділ земельних ділянок, а саме: земельна ділянка ОСОБА_3 (кадастровий номер 3223155400:05:018:0008) була поділена на земельні ділянки площами 0,7015 га (кадастровий номер 3223155400:05:018:0010) та 1,00 га (кадастровий номер 3223155400:05:018:0011); земельна ділянка ОСОБА_5 (кадастровий номер 3223155400:05:018:0009) була поділена на земельні ділянки площами 0,8441 га (кадастровий номер 3223155400:05:018:0012) та 0,80 га (кадастровий номер 3223155400:05:018:0013), видано відповідні державні акти.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 23/39 та № 23/40 від 5.09.2011 року надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у її власності.

Аналогічними рішеннями селищної ради № 23/37 та № 23/38 від 5.09.2011 року надано дозвіл ОСОБА_5 на розробку проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у його власності.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 11/1 та № 11/2 від 17.02.2012 року затверджені розроблені ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» у 2011 році та погоджені в установленому законом порядку проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:05:018:0010, 3223155400:05:018:0011, 3223155400:05:018:0012, 3223155400:05:018:0013; анульовані державні акти на право власності на землю серії ЯЛ № 261150, ЯЛ № 261149, ЯЛ №261245 та ЯЛ №261226 від 9.04.2012 року відповідно, доручено виготовити нові державні акти на право власності на землю, на підставі чого ОСОБА_3 отримала державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,7015 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0010 серії ЯМ № 591351 від 9.04.2012 року та на земельну ділянку площею 1,000 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0011 серії ЯМ № 591350 від 09.04.2012 року, а ОСОБА_5 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,80 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0013 серії ЯМ № 591352 від 9.04.2012 року та на земельну ділянку площею 0,8441 га з кадастровим номером 3223155400:05:018:0012 серії ЯМ № 591353 від 09.04.2012 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог, а саме: ненадання прокурором належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виділені у власність відповідачів земельні ділянки частково відносяться до земель лісового та водного фонду.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом, вказано на порушення права Українського народу в особі державного органу - Кабінету Міністрів України та перевищення Козинською селищною радою наданих повноважень при розпорядженні земельними ресурсами державної форми власності - землями лісогосподарського призначення.

Водночас, суд першої інстанції, в порушення приписів ст. ст. 57-59, 212-214 ЦПК України, не застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 13, 19, 20, 58, 60, 61, 84, 92, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 7, 8, 21, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 4, 87-89 Водного кодексу України та ст. ст. 317, 319, 328 Цивільного кодекс України.

Так, за інформацією ДП «Київський лісгосп» від 5.02.2016 року № 02-105, оспорювані земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва, а саме на квартал 28 виділи 7, 9 (а.с.39, т.1).

Загальна площа накладення земельних ділянок відповідачів на лісові землі становить 1,7 га, а те, що земельні ділянки площею 6,8 га відносились до лісів 1 групи Київського держлісгоспу, встановлено також судовими рішеннями у справі № 10/124-09.

При цьому, згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20.04.2016 р. №04-36/800, за інформацією ДП «київське лісгосп» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:018:0008 - 3223155400:05:018:0013 по планово-картографічним матеріалам лісовпорядкування 2003 року не відносяться до земель лісогосподарського призначення даного підприємства, були вилучені до 2003 року (а.с.40 т.1).

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин, ч. 3 ст. 61 ЦПК України, судовими рішеннями у справі № 10/124-09 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даній справі про те, що постановою Верховної Ради України від 21.12.2000 року попередньо погоджено місце розташування спортивно-оздоровчого табору «Медик» Національному медичному університету ім. О.О. Богомольця на землях Київського держлісгоспу (6,8 га лісів І групи).

Однак в подальшому, будь-яких рішень органів державної влади щодо вилучення та зміни категорії і цільового призначення лісових земель державної форми власності, окрім розпорядження Обухівської РДА Київської області від 10.09.2002 року №401 про надання у постійне користування Національному медичному університету ім. О. О. Богомольця, яке скасовано Постановою Вищого господарського суду України від 1 жовтня 2010 року, не приймалось.

В матеріалах лісовпорядкування 2003 року оспорювані земельні ділянки вже не рахувались в постійному користуванні за ДП «Київське лісове господарство», однак продовжували перебувати в державній власності в категорії - землі лісового фонду.

Відсутність будь-яких рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо вилучення та зміни категорії і цільового призначення лісових земель державної форми власності після прийняття Верховною Радою України постанови від 21.12.2000 року № 2179-ІІІ підтверджено представником Козинської селищної ради в судовому засіданні.

Судом першої не надано правової оцінки тим обставинам, що відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 та, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

В даному випадку, рішеннями Козинської селищної ради від 30.10.2010 року № 5/12 та № 5/11 передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення загальною площею 1,7 та.

Не надано судом оцінки і доводам позивача щодо надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Зокрема, ст. 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Згідно із ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок не надавалось.

Щодо висновків суду першої інстанції про недоведення прокурором факту надання оспорюваних земельних ділянок у власність з порушенням водного законодавства з посиланням на затвердження рішенням Козинської селищної ради від 26.10.2010 року № 10/26 «Робочого проекту визначення і облаштування водоохоронної зони та прибережної захисної смуги каналу, берегоукріплення вздовж земельних ділянок громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 в смт. Козин Обухівського району Київської області», розроблений ТОВ «ВО Габіони Україна», яким встановлено ширину прибережної захисної смуги в розмірі 10 метрів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Прокурором до матеріалів справи долучено листи КДП «Київгеоінформатика» від 25.12.2015 року № 01-01/1069 та від 18.05.2015 року № 01-1/399 та схему накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Козинської селищної ради Обухівського району, загальною площею 1,2313 га, тобто, оспорювані земельні ділянки частково накладаються на землі водного фонду.

Крім того, за інформацією Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 24.11.16 № 17-08/2095, річка Козинка є природним водним об’єктом і рукавом річки Дніпро, а отже прибережна захисна смуга даного водного об’єкту як складової частини річки Дніпро у відповідності до ст. 79 Водного кодексу України становить 100 метрів.

Разом з тим, за приписами ст. ст. 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об’єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.05.1996 року № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України (в редакції станом на 2010 рік) для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри таких смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектами, які розробляються і затверджуються водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

Зважаючи на викладене, встановлення в даному випадку 10-метрової смуги відведення каналу як гідротехнічної споруди не означає одночасного зменшення прибережної захисної смуги каналу річки Козинка як водного об’єкта, у т.ч. його складових частин, в межах якої знаходиться смуга відведення такої водогосподарської споруди.

Крім того, документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (ст. 1 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, наданий суду «Робочий проект визначення і облаштування водоохоронної зони та прибережної захисної смуги каналу, берегоукріплення вздовж земельних ділянок ОСОБА_2, ОСОБА_3 в смт. Козин Обухівського району Київської області» не є документацією із землеустрою. Вказаний робочий проект розроблено на підставі містобудівного, а не земельного законодавства і розроблено юридичною особою, яка має лише ліцензію на проведення робіт у сфері містобудівної діяльності і не має ліцензії на проведення робіт із землеустрою, що не відповідає вимогам ст. ст. 4, 26, 29, 61 Закону України «Про землеустрій».

Колегія суддів вважає, що робочий проект встановлення та облаштування прибережної захисної смуги каналу у розмірі 10 метрів, який розроблений згідно Державних будівельних норм, а не норм земельного законодавства, не може бути належним і допустимим доказом зменшення ширини прибережної захисної смуги каналу річки Козинка.

Для підтвердження вказаних обставин прокурором заявлялося клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи на предмет відповідності вимогам законодавства як робочого проекту так і проектів відведення оспорюваних земельних ділянок відповідачам, проте ухвалою Обухівського районного суду від 11.11.2016 року у задоволенні клопотання було відмовлено з посиланням на те, що поставлені перед експертом питання не потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, оскільки відносяться до правової оцінки зібраним у справі доказам.

Таким чином, на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. ст. 57, 59, 212 ЦПК України суд першої інстанції, указуючи на відсутність доказів про фактичне накладання земельних ділянок, не з’ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з’ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Із роз’яснень викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідачі та їх представники порушили питання про відмову в задоволенні позову у зв’язку з тим, що прокурор звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, з наведених правових норм вбачається, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що прокуратурою Обухівського району Київської області проводилась перевірка законності відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі звернення представника Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця ще у 2012 році. Відповідно до листа прокурора Обухівського району Київської області ОСОБА_6 № 4017 від 31.08.2012 року підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачалось.

3 жовтня 2012 року заступник прокурора Київської області А. Іванченков звернувся з листом вих. № 05/3-3053 до Державної інспекції сільського господарства в Київській області щодо проведення перевірки правомірності передачі Козинською селищною радою третім особам земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та з інших питань.

Листом вих. № 10.14/4714 від 01.11.2012 року Державна інспекція сільського господарства у Київській області проінформувала прокуратуру Київської області про результати перевірки із зазначенням підстав та обставин щодо відведення відповідачам по справі земельних ділянок та обґрунтуванням висновків щодо відсутності порушень в діях Козинської селищної ради при їх відведенні у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Таким чином, органам прокуратури стало відомо про оскаржувані рішення Козинської селищної ради та підстави для передачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельних ділянок ще у 2012 році, а даний позов подано 16.06.2016 року, тобто після спливу загального строку позовної давності.

Водночас, обізнаність Кабінету Міністрів України про порушення прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин, а, тому, Кабінет Міністрів України через Державну інспекцію сільського господарства України вважається таким, що був обізнаний про наявність оскаржуваних рішень Козинської селищної ради та оскаржувані державні акти на право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у 2012 році під час проведення вищезазначеної перевірки Державною інспекцією сільського господарства України.

Незважаючи на викладене, прокурор, який подавав позов, фактично наділив себе статусом самостійного позивача та безпідставно вважав, що початок перебігу позовної давності починається з дня виявлення прокуратурою факту порушення земельного законодавства.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Зважаючи вищезазначені положення норм матеріального закону, колегія суддів приходить до висновку, що право прокурора на пред’явлення позову виникло у 2012 році, а з позовною заявою прокурор звернувся лише у червні 2016 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді : Т.Ц. Кашперська

ОСОБА_7