РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2017 р.

Р і в н е

817/690/17

15год. 10хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Зозуля Д.П., суддів: Недашківської К.М. Друзенко Н.В. , за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача : ОСОБА_1,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Міністерства охорони здоров'я України

про визнання нечинним та протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1, звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров’я України (далі МОЗ України) про визнання нечинним та протиправним рішення Департаменту управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров’я України про неможливість задоволення прохання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на зайняття посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря із проходженням відповідних курсів та зобов’язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря і проходження циклу спеціалізації за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно із правами та свободами зазначеними у ст.ст. 43, 53 Конституції України, п. l ст. 6 та ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення», ст.ст. 3, 47 Закону України «Про освіту» він має право вільно обирати працю та освіту. Відповідно до пп.10) п. 3 ст. 3 Закону України «Про вищу освіту» формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, забезпечення гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з урахуванням здобутої вищої освіти та відповідно до суспільних потреб. За Галузевим стандартом вищої освіти «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціаліста за спеціальністю 7.110105 «медико-профілактична справа» напряму підготовки 1101 «медицина», відповідно до абзацу 5 розділу 1 після відпрацювання встановленого законодавством для молодих спеціалістів терміну, спеціаліст може пройти перепідготовку та набути іншу лікарську спеціальність, крім стоматології, і виконувати відповідну професійну роботу, зокрема на посаді «Лікар загальної практики – сімейний лікар». Вказав, що у абзаці 4 зазначена можливість навчання в інтернатypi із подальшим зайняттям зазначеного у стандарті переліку посад «Лікар загальної практики – сімейний лікар». Оскільки, позивач – випускник медичного університету 2005 року за спеціальністю «медико-профілактична справа», а вищезазначений галузевий стандарт розроблений робочою групою МОН та МОЗ України, внесений МОЗ України та затверджений наказом Міністерства освіти та науки України від 16.04.2003 року № 239, то його освіта відповідає вимогам саме цього галузевого стандарту вищої освіти. Відповідно до положень зазначених у абзаці 1 розділу 1 стандарту, його дія поширюється на міністерства, відомства, асоціації, підприємства, організації різних форм власності, де готуються або використовуються дані спеціалісти. Таким чином, позивач вказує, що як випускник, який отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Медико - профілактична справа» та здобув кваліфікацію лікаря, відпрацював встановлений законодавством для молодих спеціалістів терміну, має право на проходження перепідготовки та набуття іншої лікарської спеціальності, крім стоматології, виконання відповідної професійної роботи, зокрема на посаді «Лікар загальної практики – сімейний лікар». З проханням про надання дозволу обіймати посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря з проходженням відповідних курсів спеціалізації ОСОБА_1 звернувся до МОЗ України. Листами МОЗ України від 05.01.2017 року № 11.02-07/20/l40 та від 07.04. 2017 року № 11.02-07/20/В-3707/3916-зв було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні прохання у зв’язку невідповідністю запиту наказу МОЗ України від 25.l2. 1992 року № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказу МОЗ України від 07.12.1998 року № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров’я» затвердженого в дію наказом МОЗ України від 29.03. 2002 р. № 117). Позивач вважає вказані відповіді такими що суперечать чинному законодавству та є нечинними, у зв'язку із чим просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач у ході судового засідання позовні вимоги з підстав зазначених у адміністративному позові підтримав повністю, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, подав письмові заперечення (а.с. 30-33). В їх обґрунтування зазначив, що відповідно до частин 1 та 3 ст. 74 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я», медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи. Які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Питання здійснення медичної діяльності та набуття іншої спеціальності лікарями врегульовано наказом МОЗ України від 25.12.1992 № 195 «Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказом МОЗ України від 07.12.1998 № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та вимогами Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117. Пунктом 20 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117 передбачені кваліфікаційні вимоги до лікаря загальної практики – сімейного лікаря, а саме: наявність повної вищої освіти (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» або «Педіатрія». Спеціалізація за фахом «Загальна практика – сімейна медицина» (інтернатура, курси спеціалізації). А на цикл спеціалізації зараховуються лікарі, які закінчили інтернатуру за спеціальностями «Лікувальна справа» або «Педіатрія». У зв’язку з тим, що позивач у 2005 році закінчив Національний медичний університет ім. Данила Галицького за спеціальністю «Медико-профілактична справа» і має вищу кваліфікаційну категорію з «загальної гігієни» він не має можливості змінити спеціалізацію за фахом «Загальна практика – сімейна медицина» оскільки це суперечить кваліфікаційним вимогам для лікаря загальної практики – сімейного лікаря, у зв'язку із чим просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Судом не визнавалася обов'язковою участь представника відповідача в судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для вирішення справи по суті.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2005 році закінчив Національний медичний університет ім. Данила Галицького за спеціальністю «Медико-профілактична справа» і має вищу кваліфікаційну категорію з «загальної гігієни».

Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації листом № 647-к від 15.12.2016 звернулося до Департаменту управління персоналом та кадрової політики МОЗ України щодо надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря АЗПСМ с. Зоря КЗ «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1, випускнику медико-профілактичного факультету Львівського національного медичного університету імені ОСОБА_2 2005 року випуску і проходження циклу спеціалізації з «загальної практики – сімейної медицини» за кошт державного бюджету в зв’язку з виробничою необхідністю (а.с. 8).

Листом МОЗ України від 05.01.2017 року № 11.02-07/20/l40 було відмовлено у задоволенні прохання оскільки це суперечить наказу МОЗ України від 25.l2. 1992 року № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказу МОЗ України від 07.12.1998 року № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров’я» затвердженого в дію наказом МОЗ України від 29.03. 2002 р. № 117) (а.с 9).

Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації листом № 123-к від 28.02.2017 повторно звернулося до Департаменту управління персоналом та кадрової політики МОЗ України щодо надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря АЗПСМ с. Зоря КЗ «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1, випускнику медико-профілактичного факультету Львівського національного медичного університету імені ОСОБА_2 2005 року випуску і проходження циклу спеціалізації з «загальної практики – сімейної медицини» за кошт державного бюджету в зв’язку з виробничою необхідністю (а.с. 10-11).

Листом МОЗ України від 14.03.2017 року № 11.02-07/20/7041 було відмовлено у задоволенні прохання оскільки вже було надано вичерпну відповідь щодо зазначеного питання (а.с. 37).

Крім того, ОСОБА_1 листом від 22.02. 2017 звернувся до Міністра юстиції України ОСОБА_3 із запитом щодо надання інформації щодо реєстрації наказу МОЗ України від 25.12.1992 № 195 «Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказу МОЗ України від 07.12.1998 № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117 (а.с. 12-15).

Міністерство юстиції України листом № В-5774/15,3-15/9-17 від 06.03.2017 повідомило позивача про переадресацію його звернення за належністю до МОЗ України (а.с. 16).

Листом МОЗ України від 07.04.2017 року № 11.02-07/20/В-3707/3916-зв було надано роз’яснення позивачу (а.с 17).

ОСОБА_1 листом від 09.03. 2017 звернувся до МОЗ України із клопотанням про надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря та проходження циклу спеціалізації за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Аналогічне звернення було подане на особистому прийомі громадян в.о. Міністра охорони здоров’я України ОСОБА_4 (а.с. 18-20, 40).

Листом МОЗ України від 10.04.2017 року № 11.02-13/20/В-3282/3996-зв було відмовлено у задоволенні прохання позивача оскільки надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря ОСОБА_1 і проходження ним циклу спеціалізації з «загальної практики – сімейної медицини» суперечить вимогам наказу МОЗ України від 25.l2. 1992 року № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказу МОЗ України від 07.12.1998 року № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров’я» затвердженого в дію наказом МОЗ України від 29.03. 2002 р. № 117) (а.с 41-42).

Не погоджуючись із отриманими відповідями МОЗ України, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулювання суспільних відносин у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості визначають Основи законодавства України про охорону здоров’я.

Статтею 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров'я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я.

Згідно вказаної норми закону МОЗ України було прийнято наказ від 25.l2. 1992 року № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (зі змінами), наказ від 07.12.1998 року № 346 «Перелік назв циклів спеціалізації та вдосконалення лікарів (провізорів)» (зі змінами) та Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров’я», затверджений наказом МОЗ України від 29.03. 2002 р. № 117).

Так, судом встановлено, що Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації, в інтересах ОСОБА_1, та позивач, як на підставу звернення до МОЗ України щодо надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря і проходження циклу спеціалізації з «загальної практики – сімейної медицини», вказують п. 3 примітки Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом МОЗ України від 25.l2. 1992 року № 195.

Відповідно до п. 3 примітки Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом МОЗ України від 25.l2. 1992 року № 195 спеціалісти, що за станом здоров'я чи з інших причин не можуть працювати за спеціальністю згідно "Переліку...", та особи, ІНФОРМАЦІЯ_1, можуть бути використані на посадах лікарів і провізорів тільки з дозволу Міністерства охорони здоров'я України з проходженням спеціалізації та отриманням відповідного сертифіката.

У ході судового засідання судом встановлено, що причини, які перешкоджають ОСОБА_1 працювати за спеціальністю згідно "Переліку..." відсутні. Вказану обставину підтвердив, також, позивач у своїх поясненнях.

Саме лише бажання ОСОБА_1 працювати за іншою спеціальністю згідно «Переліку…» не є належною причиною, яка перешкоджає позивачу працювати за здобутою спеціальністю.

Разом з тим, позивач у 2005 році закінчив Національний медичний університет ім. Данила Галицького за спеціальністю «Медико-профілактична справа» і має вищу кваліфікаційну категорію з «загальної гігієни». Тобто, освіта ОСОБА_1 відповідає вимогам "Переліку...".

Таким чином, судом встановлено, що оскільки причини, які перешкоджають ОСОБА_1 працювати за спеціальністю згідно "Переліку..." відсутні, а його освіта відповідає вимогам "Переліку...", то у МОЗ України відсутні підстави для надання дозволу щодо використання на посаді лікаря з проходженням спеціалізації та отриманням відповідного сертифіката.

Крім того, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем порушено абзацу 5 розділу 1 Галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціаліста за спеціальністю 7.110105 «медико-профілактична справа» напряму підготовки 1101 «медицина», яким передбачено, що після відпрацювання встановленого законодавством для молодих спеціалістів терміну, спеціаліст може пройти перепідготовку та набути іншу лікарську спеціальність, крім стоматології, і виконувати відповідну професійну роботу, зокрема на посаді «Лікар загальної практики – сімейний лікар».

Вказані твердження позивача відхиляються судом, оскільки зазначеною нормою Галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціаліста за спеціальністю 7.110105 «медико-профілактична справа» напряму підготовки 1101 «медицина» передбачено можливість перепідготовки та набуття іншої лікарської спеціальності, а не обіймання посади лікаря з проходженням спеціалізації та отриманням відповідного сертифіката.

Крім того, у листі МОЗ України від 10.04.2017 № 11.02-13/20/В-3282/3996-зв відповідач на звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на обіймання посади лікаря загальної практики – сімейного лікаря і проходження циклу спеціалізації з «загальної практики – сімейної медицини» інформувало позивача, що він має змогу повторно вступити до вищого медичного навчального закладу та пройти перепідготовку за спеціальністю «Лікувальна справа» за скороченою програмою за рішенням комісії обраного вищого медичного навчального закладу, який має ліцензію на перепідготовку (а.с. 42).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач не довів суду обґрунтованість позовних вимог. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність його дій.

Отже, при зазначених обставинах, вимоги позивача відхиляються судом як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки у суду відсутні докази понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, то судові витрати не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання нечинним та протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Зозуля Д.П.

Судді Недашківська К.М.

ОСОБА_5