ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа № 926/4318/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Зварич О.В.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особою-підприємця ОСОБА_2 с. Байраки Чернівецької області

на рішення господарського суду Чернівецької області від 16.02.2017 р.

у справі № 926/4318/16

за позовом: заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів: 1. квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернівці

2. фізичної особою-підприємця ОСОБА_2 с. Байраки Чернівецької області

за участю третьої особи, яка

не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні

позивача : регіонального відділення Фонду державного майна України у Чернівецькій області

про визнання недійсним попереднього договору оренди №98/2013-п від 03.06.2013 р.

за участю представників сторін від:

прокурора : Гарбарук В.А. - посвідчення №034216 від 03.07.2015р.;

позивача: Гудима В.О. - за довіреністю №220/426/д від 22.12.2016 р.;

відповідачів: не з'явився;

третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.02.2017 р. (суддя С.М. Гушилик) позов задоволено. Визнано недійсним попередній договір оренди № 98/2013-п від 03.06.2013 р., укладений між квартирно - експлуатаційним відділом м. Чернівці та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, с. Байраки Герцаївського району, Чернівецької області нерухомого військового майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду мотивоване тим, що оскаржуваний попередній договір № 98/2013-п від 03.06.2013 р. суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що укладений між сторонами попередній договір оренди є типовим договором оренди, оскільки згідно акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 18.07.2015 р., вказане нерухоме майно передано апелянту у користування. При цьому, зазначає прокурор, попередній договір за своєю юридичною природою не є майновим, за ним не переходить право користування майном, а визначаються умови, на яких в майбутньому буде укладено основний договір в майбутньому. Прокурор також стверджує, що як наслідок, за укладеним попереднім договором оренди втрачено можливість збільшення надходження коштів до бюджету України через порушення процедури передачі в оренду нежитлових приміщень військового майна.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення мотивує тим, що укладаючи спірний договір оренди, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання погодження на укладення договору оренди нерухомого майна.

Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що попередній договір за своїм змістом не породжує між сторонами правовідносин оренди, оскільки не відповідає встановленим законодавством вимогам та процедурі укладення договорів оренди.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, 03.06.2013 р. між квартирно - експлуатаційним відділом м. Чернівці (відповідач 1) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 2) був укладений попередній договір оренди № 98/2013-п від 03.06.2013 р. нерухомого військового майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 вказаного договору, сторони погодили, що КЕВ м. Чернівці зобов'язується протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору провести процедуру укладення в майбутньому основного договору оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень будівлі № 5 (літ.Б) військового містечка № 101, що знаходиться на балансі квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на умовах встановлених даним договором.

ФОП ОСОБА_2 до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3 договору.

Визначене в договорі майно передано відповідачу відповідно до акту приймання - передачі нерухомого військового майна від 03.06.2013 р.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. 182 Господарського кодексу України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом і не спростовано сторонами, основним договором, який сторони обумовили укласти в майбутньому, є договір оренди нежилих приміщень (нерухомого майна).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 Цивільного кодексу України).

Як підтверджується матеріалами справи, квартирно - експлуатаційний відділ у м. Чернівці заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству оборони України, діє на підставі затвердженого положення, включений до ЄДРПОУ як юридична особа державної форми власності. Нерухоме майно, що є предметом спірного договору перебуває у державній власності.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Як вбачається із матеріалів справи, що укладаючи спірний договір оренди, об'єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству посадовими особами квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернівці перед укладанням попереднього договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Також, у порушення п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. № 778, відповідачем 1 перед укладанням попередніх договорів оренди військового нерухомого майна процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась.

Крім цього, у порушення вимог ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», нерухоме майно, яке було передано за попереднім договором, не застраховане, і, за таких обставин, балансоутримувач (квартирно - експлуатаційний відділ м. Чернівці) несе ризик випадкової втрати чи пошкодження нерухомого військового майна без відповідного відшкодування його вартості.

Згідно ч. 1 ст. 215, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що при укладенні спірного правочину не було дотримано приписів ст. 203 Цивільного кодексу України.

Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст.236 Цивільного кодексу України, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст.207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З урахуванням змісту статті 236 ЦК України і ч.3 ст.207 ГК України, зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє (вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у п. 2.12 постанови пленуму №12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»)

Згідно з пунктом 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Крім цього, необхідно зазначити, що як вбачається з вищенаведеної норми цивільного законодавства, ч.3 ст.207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє (аналогічної

позиції дотримується Вищий господарський суд України у п. 2.12 постанови пленуму №12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, протягом одного року з дати укладення попереднього договору, основний договір не було укладено, такий в силу ч. 1ст. 182 ГК України та ч.3 ст.635 ЦК України є припиненим станом на дату подання позову до суду.

А отже, враховуючи припинення спірного попереднього договору оренди, зокрема і в частині зобов'язання КЕВ м. Чернівці щодо укладення з ФОП ОСОБА_2 основного договору, визнати зобов'язання згідно вказаного договору недійсним на майбутнє є неможливим, а відтак, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

В частині застосування строків позовної давності, необхідно зазначити таке.

Згідно ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач не був стороною договору, а про порушення інтересів держави, при укладанні оспорюваного договору, Міністерство оборони України дізналось за результатами позапланової виїзної ревізії фінансово - господарської діяльності КЕВ м. Чернівці, яка проводилась державною фінансовою інспекцією у Чернівецькій області у період з 02.12.2015 р. по 21.12.2015 р.

А тому, оскільки Міністерство оборони України про укладання оспорюваного договору стало відомо лише в грудні 2015 року, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності не пропущений.

Судова колегія зазначає також те, що посилання прокурора на те, що за укладеним попереднім договором оренди втрачено можливість збільшення надходження коштів до бюджету України є безпідставними, оскільки враховуючи вимоги ст.216 ЦК України, за наслідками недійсного правочину з дати його укладення суду належало б застосувати двосторонню реституцію, що стало б підставою стягнення з державного бюджету України отриманих орендних платежів по спірному договору як безпідставно отримані кошти за недійсним правочином.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу фізичної особою-підприємця ОСОБА_2, с. Байраки Чернівецької області задовольнити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 16.02.2017 р. у справі №926/4318/16 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Стягнути з військової прокуратури Західного регіону України Чернівецького гарнізону (м.Чернівці, вул.Аксеніна, 2-а, код 38326057) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області код НОМЕР_1) 1 760, 00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Чернівецької області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи скерувати до господарського суду Чернівецької області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.05.2017 р.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Зварич О.В.