Провадження № 2/522/2843/17

Справа № 522/2668/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 16.02.2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за яким просив визнати недійсним нотаріально посвідчений договір від 18.01.2016 року на утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_3, зареєстрований за №46.

В обґрунтування позову відзначив, що він з відповідачкою тривалий час проживали однією сім'єю у м. Одеса, вул. ОСОБА_4, 10, кв. 20: з 2006 року по 2010 рік - у фактичних шлюбних відносинах, з 04.09.2010 року - у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_2 Данііла Вадимовича, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після того, як позивач повернувся з рейсу, несподівано 30.12.2015 року дружина, зібравши усі речі та забравши сина, пішла жити до своєї матері за адресою АДРЕСА_1. При цьому причини уходу не пояснила. 18.01.2016 року позивач підписав договір на утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_3, зареєстрований за №46. Проте спірний договір позивач просить визнати недійсним, посилався при цьому на те, що даний договір був укладений під фактичним насильством з боку ОСОБА_2, яке виразилися у психологічному тиску на нього, відбиранні документів моряка, словесних залякуваннях, що позивач більше не побачить сина та її взагалі, вона не повернеться, не буде давати зустрічатися із сином, якщо позивач не підпише те, що їй потрібно, внаслідок чого у позивача виникла емоційна невпевненість, нездатність розуміти, що насправді відбувається, він не міг захистити себе. Більш того, вважає, що саме в момент підписання договору перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними через вказане нервове зворушення, пов'язане із таким раптовим, несподіваним для нього розпадом його сім’ї. Посилався на те, що умови договору для нього не підйомні, він не міг його підписати за доброю волею. Так, згідно п.2 позивач має сплачувати аліменти в сумі еквівалентній 300 доларів США, в той час як він не працює (преамбула), при цьому пеня за кожен день прострочки складає 1%, тобто 3 долара (п. 9), що фактично означає 90 доларів на місяць (приблизно 2250 грн., тоді як мінімальна зарплатня складає 1378 грн.); водночас мінімальний розмір аліментів складає 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку або відповідна частка від середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, тобто приблизно 1 000 грн.. За вказаних обставин звернувся до суду з даним позовом.

У судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_5 (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 06.02.2016 року) позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримав та просив задовольнити. Як підстави позову зазначив те, що договір було укладено під насильством з боку відповідачки та позивач перебував у такому стані, що не міг розуміти свої дії в час підписання договору. Позивач у судовому засіданні також підтримав позов, зазначив, що не має такого прибутку, щоб виконувати умови цього договору, що він зараз не має постійної роботи з таким заробітком, це для нього нереально, просив зменшити розмір або відмінити правочин. У момент його укладення був у подавленому стані через розлучення та мало бачився з дитиною, і відповідачка відібрала у нього всі документі пов’язані з працевлаштуванням моряка. На даний час він не має роботи. Він дуже любить свою сім’ю: і сина і відповідачку.

Представник відповідача – ОСОБА_6 (діє на підставі довіреності від 18.05.2016 року) та відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у повному обсязі. Відповідачка додатково пояснила, що позивач, повертаючись з рейсів, був знервований, постійно кричав на неї та сина, образливо виражався, вона деякий час терпіла, але вже у 2015 році вирішила покинути його та подала на розлучення. Зазначила, що вони досить довго обговорювали умови оскаржуваного договору та таких дій з боку позивача (щодо подання даного позову) вона не очікувала. Нотаріус зачитувала умови договору та позивач був згоден з ним та добровільно підписав, вони разом приносили документи для підписання та укладення договору. Вважає, що підстав для визнання договору недійсним немає, останній був укладений сторонами добровільно та відповідав їх волі, ніякого насильства з її боку не було, при цьому позивач усвідомлював свої дії та їх наслідки. Крім того вона вона заперечувала факт викрадення у позивача всіх його документів. З сином він бачиться постійно, а на той час позивач сам ховався від них та не з’являвся. Вона пропонувала ще тоді, щоб позивач, будучи на суші, сплачував аліменти у сумі 150 дол. США, а коли в рейсі – 300 дол. США. (дані обставини підтвердив представник позивача). Проте, позивач сам повідомив, що готовий сплачувати аліменти у розмірі 300 дол. США. Пояснила, що позивач ходить у рейси матросом 1-го класу та отримує заробіток приблизно 2000 дол. США. Надали до суду лист ТОВ «Марлоу Навігейшн Україна» №1179 від 07.07.2016 року (а.с.58), з якого вбачається, що ОСОБА_1 при посередництві компанії ТОВ «Марлоу Навігейшн Україна» був працевлаштований на посаді матросу 1-го класу в такі періоди: з 28.03.2014 року по 19.09.2014 року, з 14.07.2015 року по 16.11.2015 року; на посаді матроса 2-го класу з 21.04.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.09.2010 року, що Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції було видано оригінал свідоцтва про шлюб серії 1-ЖД № 130769, актовий запис № 544.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії І-ЖД № 322913, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Одеси ОМУЮ 01.10.2012 року, актовий запис № 8581 (а.с.21).

Згідно з ч. 1 ст. 181 СК способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 189 цього Кодексу батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу.

Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню.

18 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір на утримання дитини (а.с.4-5), посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_3, зареєстрований за №46. згідно якого ОСОБА_1 зобов’язався сплачувати аліменти на утримання сина – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі, що еквівалентно 300 дол. США, щомісячно, до досягненням ним повноліття, а у випадках, передбачених ст..199 СК України, - до досягнення ним 23-х років.

Суму аліментів відповідач зобов’язався сплачувати не пізніше 10 числа кожного місця за поточний місяць; зобов’язався додатково оплачувати перебування сина в дошкільному закладі та в загально освітній школі, у розмірі, визначному за домовленістю сторін; зобов’язався брати участь у додаткових витратах на сина, які будуть викликані особливими обставинами за взаємним погодженням між сторонами розміру цих витрат; у разі навчання сина в коледжі або вищому навчальному закладі з оплатною формою навчання зобов’язався проводити оплату навчання до закінчення дитиною навчального закладу, в розмірі, визначеному домовленістю сторін, але не менше 50% вартості навчання;

Договір було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_3, зареєстровано у реєстрі за №46.

У подальшому, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2016 року (справа №522/469/16-ц) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 04.09.2010 року Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції актовий запис № 544 було розірвано (а.с.27).

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 просив визнати оскаржуваний договір недійсним з наступних підстав: договір фактично був укладений під фактичним насильством з боку ОСОБА_2, яке виразилися у психологічному тиску, відбиранні документів, словесних залякуваннях, позивач вважає, що саме в момент підписання договору перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними через вказане нервове зворушення.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з чч. 1 – 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 – 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом, або якщо він не визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У судових засіданнях були допитані свідки : ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що знає позивача ще з дитинства, вона разом проживала з його двох років в одному дворі. Знає його як хорошого хлопця, жив з матір’ю, після навчання одружився з відповідачкою ОСОБА_2, у них народився син. Перед новим роком 2015 від позивача ж дізналась, що його дружина хоче розлучитись, забрала речі та сина, переїхала жити до матері, чому свідок дуже здивувалась. Зі слів позивача свідок знала, що у січні-лютому 2016 року ОСОБА_2 подала на розірвання шлюбу. Підтвердила, що позивач прятав у неї документи (паспорт та документи на квартиру), а 17-18 лютого прийшов до свідка та повідомив, що ОСОБА_2 вимагає, щоб він підписав документи. При цьому позивач був в дуже поганому та нервовому стані, говорив, що не зможе без сина та випив у свідка всі таблетки. Наступного дня позивач прийшов до свідка та повідомив, що підписав папери і те, що він нічого не розумів та не читав. Зазначила, що позивач дуже боявся, що відповідачка не дасть йому бачитись з сином. Зі слів позивача знає, що ОСОБА_2 забрала у нього документи, які необхідні були йому для працевлаштування, не давала бачитись з сином, тому він змушений був підписати договір. Також свідок підтримала свої пояснення, надані у письмовому виді від 09.02.2016 року (а.с.20).

Свідок ОСОБА_9 зазначив, що знайомий з позивач з дитинства, вони живуть із ним в одному дворі та навчались разом у школі. Позивача виховувала лише мати, батько рано помер. Від спільного шлюбу з ОСОБА_2 мають сина. Характеризував позивача як дуже акуратного чоловіка, який завжди старався, щоб його дитина та дружина ні в чому не мали потреби. Десь у середині 2015 року до них у будинок переїхали нові сусіди, з якими ОСОБА_2 здружилась та почала вести себе нагло та розв’язно, разом з ними розпиває алкогольні напої та курить під вікнами квартири свідка. У лютому свідок помітив, що відповідачка рідше почала з’являтись на дворі та від сусідів дізнався, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розлучились, відповідачка пішла жити до матері. Зі слів позивача знає про підписаний договір про сплату аліментів у розмірі 300 дол. США, а також те, що його заставляли підписати, у противному разі не дадуть бачитись з сином, якого ОСОБА_1 дуже любить.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знає сторін приблизно 10 років – вони її сусіди. Коли все відбулось, позивач ОСОБА_12 був у поганому стані, до неї його привів чоловік свідка. ОСОБА_13 розповів, що від нього пішла дружина та забрала дитину. Ще позивач розповів, що був змушений підписати договір, за яким він зобов’язався сплачувати аліменти у розмірі 300 дол. США, так як дружина вкрала його документи щодо працевлаштування та шантажувала його, що він не зможе піти на роботу та бачитись з сином також. Даний договір укладено на 20 років та позивач дуже хвилювався, що не зможе його виконувати, оскільки він не має постійної на протязі всього року роботи, при цьому ж договір укладено в дол.. США. Зазначила, що на той час позивач був у жахливому стані, у стані нездорового чоловіка, він не хотів навіть нічого говорити, постійно пив ліки та свідок декілька разів вже хотіла викликати швидку допомогу. Такий стан був викликаний тим, що він втратив свою сім’ю та кохану дружину. На запитання представника позивача свідок зазначила, що знала відповідачку лише з доброї сторони. Але останнього разу, коли спостерігаючи за хвилюваннями ОСОБА_13, подзвонила відповідачці та запропонувала їй прийти, ОСОБА_2 з’явилась у назначений час (десь у березні 2016 року), але вчинила скандал з ОСОБА_13, почала кричати, ображати його, все громити та забирати речі. Пізніше прийшли мати відповідачки та її подруга, вони винесли з квартири пральню машинку, дещо з меблі, вся квартира була перевернута.

Свідок ОСОБА_11, мати відповідачки, пояснила, що після того, як її дочка розлучилась з ОСОБА_13 та переїхала до неї проживати, були проблеми з грішми. Тому ОСОБА_2 вирішила скласти договір, за допомогою звернулась до нотаріуса, який склав чорновий варіант договору. Свідок разом з донькою увечері його перечитали, наступного дня ОСОБА_2 віднесла його ОСОБА_13, як вони його обговорювали свідку не відомо. Коли відповідачка повернулась, то повідомила, що вони домовились з нотаріусом про дату та пішли підписали договір. Зазначила, що ОСОБА_13 умови договору не виконує та починаючи з кінця літа 2016 року виплачує по 2000 грн.. Свідок у їх стосунки не втручається, але хвилюється за онука, оскільки останній має дуже хворобливий стан. Через деякий час дочка повідомила свідку, що ОСОБА_13 не хоче платити кошти, на що його намовили сусіди, які проживали в його квартирі, коли він був у рейсі. Заперечувала той факт, що ОСОБА_2 не дає позивачу бачитись з сином, навпаки, вказала, що він спілкується з сином, вони разом гуляють, відвідають усі дитячі заходи. Пояснила, що до розірвання шлюбу у сторін були добрі стосунки, іноді між собою сварились та все це було перед сином. Хто саме був ініціатором розлучення свідку не відомо.

Між тим встановлені у судовому розгляді обставини не свідчать про відсутність згоди позивача на укладення оскаржуваного договору, навпаки, як вбачається пояснень сторін : умови договору обумовлювались ними, рішення позивача про сплату аліментів у розмірі 300 дол. США на момент укладення договору було вільним та відповідало його внутрішній волі.

Згідно п.20 договору, договір нотаріусом зачитано уголос та перекладено сторонами договору усно з української мови на російську мову. Після прочитання договору нотаріусом, сторони особисто прочитали договір підтвердили нотаріусу, що його зміст повністю відповідає їх інтересам та дійсним намірам.

Жодних належних та допустимих доказів щодо не усвідомлювання позивачем значення своїх дій та (або) неможливості керувати ними позивач до суду не представив, його хвилювання з приводу розпаду сім’ї не можуть слугувати підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним. Навпаки суд вбачає, що підписавши договір, позивач мав намір зберегти свою сім’ю, тобто він розумів, що робить.

Твердження позивача щодо укладення спірного договору внаслідок застосування до насильства з боку позивачки ОСОБА_2, яке виразилися у психологічному тиску, відбиранні документів, словесних залякуваннях, що позивач більше не побачить сина та її взагалі, вона не повернеться, не буде давати зустрічатися із сином, якщо позивач не підпише те, що їй потрібно, належним чином не підтвердженні та частково спростовані у судовому засіданні.

З пояснень сторін та свідків встановлено, що колишня дружина ніколи не перешкоджала позивачу бачитись та спілкуватись з сином, позивач, не будучи у рейсах, завжди мав змогу бачитись з дитиною. В останній час батько дитини уникав розмов щодо розлучення та тим самим намагався уникнути його. З цих же намірів позивач зберігав свої документи у свідка ОСОБА_8 та при підписанні оскаржуваного договору були надані необхідні документи добровільно.

Суд враховує, що непорозуміння сторін між собою, їх розлади між собою також не впливають на правомірність укладеного договору та не може розцінюватись у розумінні «насильства» застосованого до позивача.

Твердження позивача на непосильність умов вказаного договору та неможливість його виконання не свідчать про відсутність його волі на момент укладення та не можуть бути підставою для визнання вказаного договору недійсним. З урахування чого, судом не приймаються до уваги лист ТОВ «Марлоу Навігейшн Україна» №1180 від 04.08.2016 року (а.с.66) що ставок заробітної плати. Суть вимог згідно пояснень позивача зводиться фактично до зменшення розміру аліментів, які можливо вирішувати в добровільному порядку або в судовому порядку про зменшення розміру аліментів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, вислухавши пояснення сторін, встановивши характер спірних правовідносин, ураховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання договору на утримання дитини недійсним, а тому відмовляє у її задоволенні у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись с ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57-60, 61, 179, 208-209, 212-215, 218, ЦПК України; ст..11, 15,16, 203-204, 215, 225, 231 ЦК України, ст.. 181, 189 СК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя : Домусчі Л. В.

30.05.2017