Справа № 626/4/17
Провадження № 2/626/136/2017
РІШЕННЯ
Іменем України
24.05.2017 року м. Красноград
Красноградський районний суд Харківської області
в складі: головуючого- судді Рибальченко І.Г.
за участі секретаря Скачко Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства "АГРО-ТЕСТ' про визнання договорів оренди землі недійсними ,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПП "Агро-Тест" про визнання договорів оренди землі недійсними, в якому просила визнати недійсними договір оренди земельної ділянки НОМЕР_3 площею 2,7031 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 12.02.2008 та договір оренди земельної ділянки НОМЕР_4 площею 6,6872 га, кадастровий номер НОМЕР_2 від 12.02.2008, укладений між її чоловіком ОСОБА_2 та ПП "Агро-Тест".
В обґрунтування позову зазначено, що з 11 січня 1969 року позивач ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 На підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданого згідно розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2007 року №357, ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що розташовані на території Ленінської сільської ради Красноградського району Харківської області. 12 лютого 2008 року укладено договори оренди земельних ділянок, зареєстровані 04 березня та 06 березня 2009 року в Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах". Відповідно до договорів оренди ОСОБА_2 надає, строком на 15 років, а ПП "Агро-Тест" приймає в строкове, платне користування земельні ділянки.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що договори оренди є недійсними з наступних підстав. Вона та ОСОБА_2 одружені з 11.01.1969 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Як вказано в ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи ці положення закону позивач також є співвласником земельних ділянок.
У відповідності до статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Позивач зазначила, що вона, як співвласник майна, не надавала згоду на укладення договору оренди земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 369 ЦК України, статтям Сімейного кодексу України.
У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З цих підстав необхідно визнати недійсними договори оренди укладені між відповідачами у справі. Представник позивача під час розгляду справи вимоги позову підтримала у повному обсязі, просила суд його задовольнити.
Не заперечувала в своїх поясненнях проти задоволення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_2
Представник відповідача ПП "Агро-Тест" у судовому засіданні позов не визнала, просила суд у його задоволенні відмовити та надала письмові заперечення. Крім того, просила суд в письмовій заяві застосувати наслідки позовної давності, зазначила, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки про укладення договору ОСОБА_2 було відомо з 2008 року, але вона звернулася до суду з позовом тільки 05.01.2017 року.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що на підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданих згідно з розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2007 року №357, ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що розташовані на території Ленінської сільської ради Красноградського району Харківської області, площею 3,3436 га та 6,6872 га.
12 лютого 2008 року між відповідачами у справі укладено договори оренди вищевказаних земельних ділянок.
За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як передбачено ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно із ч.1,ч.3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Суд приходить до висновку, що позивачем не надані докази наявності підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, які тягнуть за собою недійсність оскаржуваних договорів оренди землі.
Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що земельні ділянки є спільним сумісним майном та нею не надавалася згода на укладення договорів оренди між її чоловіком ОСОБА_2 та ПП "Агро-Тест".
Як визначено ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
В зв"язку з наведеним, спірні земельні ділянки не є спільною сумісною власністю подружжя, є особистою власністю ОСОБА_2, в зв"язку з чим, згода його дружини - позивача ОСОБА_1 на укладення договорів щодо зазначених земельних ділянок не вимагається.
Як визначено ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно до вимог статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Доказів на спростування того, що ОСОБА_1 про укладення договору оренди між її чоловіком ОСОБА_2 та ПП "Агро-Тест" не було відомо з початку 2008 року суду не надано. Таким чином, позивач мала право до початку 2011 року звернутися до суду з позовом, в той же час, вона звернулася до суду з позовом тільки 05 січня 2017 року, з пропуском терміну позовної давності.
Відповідно вимог ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В своїх поясненнях та письмовій заяві представник відповідача ПП "Агро-Тест" позов не визнала, посилаючись серед інших підстав на пропуск ОСОБА_1 позовної давності.
Оскільки позивач не надала суду доказів порушення норм законодавства України при укладенні договору оренди землі, звернулася до суду з пропуском строку для звернення про захист цивільного права або інтересу, представник відповідача ПП "Агро-Тест" заявила про застосування наслідків спливу позовної давності, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 256-259, ст.267 ЦК України, ст.57 СК України ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України суд,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Красноградський районний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя
