ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"18" травня 2017 р.Справа № 916/161/17
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ";
до відповідача: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України";
про визнання наявності та відсутності права та стягнення 6647301,9 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 довіреність №б/н від 10.01.2017р.;
від відповідача: ОСОБА_2- довіреність №2287 від 1404.2017р.
У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: 19.01.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", в якій просить суд:
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ право на застосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) №1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 р. № 541, при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1 та/або Ланцюгового транспортеру типу Т120G та/або Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця розташування таких перевантажувальних машин безпосередньо на причалі чи на іншій території Одеського морського порту;
- визнати відсутнім право Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі відокремленого підрозділу Одеської філії ДП АМПУ Адміністрації Одеського морського порту відповідно до умов Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) №1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 р. № 541, вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ документи та інформацію щодо фактичної продуктивності навантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1, Ланцюгового транспортеру типу Т120G, Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC;
- визнати відсутнім право Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі відокремленого підрозділу Одеської філії ДП АМПУ Адміністрації Одеського морського порту відповідно до умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) №1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 р. №541, не застосовувати коефіцієнт 0,7 при перевантаженні ТОВ „Бруклін-Київ навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1 та/або Ланцюгового транспортеру типу Т120G та/або Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця розташування таких перевантажувальних машин безпосередньо на причалі чи на іншій території Одеського морського порту;
- стягнути з Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі відокремленого підрозділу Одеської філії ДП АМПУ Адміністрації Одеського морського порту (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ 6600064,15грн. коштів, які були набуті відповідачем без достатньої правової підстави внаслідок безпідставного незастосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 р. № 541;
- стягнути з Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі відокремленого підрозділу Одеської філії ДП АМПУ Адміністрації Одеського морського порту на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ 47 237,75 грн. коштів, які були набуті відповідачем без достатньої правової підстави внаслідок безпідставного стягнення з ТОВ „Бруклін-Київ штрафних санкцій за Договором про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 1433-П-ОДФ від 31.12.2015р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ „Бруклін-Київ зазначає, що він є портовим оператором (стивідорною компанією), яка виконує навантажувально-розвантажувальні роботи в Одеському морському порту. При цьому перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, був затверджений постановою КМУ № 405 від 03.06.2013 р., згідно якої до переліку відповідних спеціалізованих послуг віднесено, зокрема, послугу ДП „Адміністрація морських портів України із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.
Як вказує позивач, п.4 перехідних положень Закону „Про морські порти передбачено, що тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Позивач зазначає, що таким органом, у відповідності до вищевказаної постанови КМУ є Міністерство інфраструктури України.
Між тим зауважує, що оскільки відповідної національної комісії створено не було, розміри тарифів для вказаної вище спеціалізованої послуги були затверджені наказом Міністерством інфраструктури України №541 від 18.12.2015 р. а також вказує, що крім безпосереднього встановлення тарифів за надання відповідної послуги, тарифами визначаються також умови їх застосування, зокрема, застосування у певних випадках до затверджених тарифів відповідних понижуючих коефіцієнтів.
Так, посилаючись на абз. 12 п. 3 розділу ІІ Тарифів, вказує, що „у випадку, коли зернові вантажі перевантажуються на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин (з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину), до цих ставок за послуги для вантажу „зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом застосовується коефіцієнт 0,7 (понижувальний коефіцієнт).
Як вказує позивач, з метою забезпечення здійснення ним своєї господарської діяльності в Одеському порту, між ним та відповідачем було укладено договір №1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. про забезпечення доступу портового оператора до причалу, умовами якого передбачено, що передбачено, що відповідач забезпечує доступ позивача до причалів № 37-38, 42, 43, 44, 45, 46, 47 на території Одеського морського порту.
При цьому зауважує, що із вказаного переліку причалів, саме перевантаження зернових вантажів (щодо яких має застосовуватися коефіцієнт) здійснюється позивачем на причалах № 42, 43, 46-47.
ТОВ "Бруклін-Київ" у поданому позові зазначає, що ним дотримані усі умови застосування зазначеного вище понижуючого коефіцієнта, відтак вважає, що він має право на застосування коефіцієнта до розрахунків між ним та відповідачем.
Проте стверджує, що, незважаючи на вищезазначені норми законодавства, відповідач в більшості випадків безпідставно відмовляється виконувати вимоги тарифів та застосовувати до розрахунків сторін за договором понижуючий коефіцієнт.
Так, зазначає, що за весь період дії договору, а самк з 01.01.2016р. і до теперішнього часу відповідач виставляє до сплати позивачем рахунки, які не передбачають застосування коефіцієнта.
З урахуванням викладеного, позивач вважає дії відповідача такими, що порушують вимоги чинного законодавства, умови самого договору та його прав та призводять до набуття Одеською філією ДП "АМПУ без достатніх правових підстав його коштів.
Крім того, позивач вказує, що зі спірного питання позиція відповідача, фактично, зводиться до двох аргументів, а саме до того, що для застосування коефіцієнту має враховуватися „фактична потужність перевантажувальної машини, яка має бути підтверджена певними документами в кожному конкретному випадку перевантаження, а не „технічна потужність, а також стосовно того, що перевантажувальна машина портового оператора відповідної потужності має бути розміщена безпосередньо на самому причалі, а не в тилу причалу.
Разом з тим, на думку позивача, відповідач безпідставно вважає, що для застосування коефіцієнту має враховуватися так звана „фактична потужність перевантажувальної машини, досягнута при навантаженні конкретного вантажу на конкретне судно, а не „технічна продуктивність, вказана у технічній документації на машину.
Відтак, на його думку, відповідач необґрунтовано вимагає надання документів, підтверджуючих вказану „фактичну потужність, що, не передбачене ані тарифами, ані умовами договору.
Водночас позивач вважає, що відповідач необґрунтовано стверджує, що для застосування понижувального коефіцієнту перевантажувальна машина портового оператора має бути розміщена безпосередньо на самому причалі, а не будь-де в межах території спеціалізованого терміналу (в тилу причалу), в іншому випадку, на думку відповідача, понижувальний коефіцієнт не може бути застосовано.
ТОВ "Бруклін-Київ", категорично заперечуючи проти такої позиції, зазначає, що вона суперечить прямим положенням законодавства.
На думку позивача, необґрунтоване незастосування до розрахунків по договору коефіцієнту, передбаченого тарифами, мало наслідком отримання відповідачем його коштів без достатніх правових підстав.
Так, позивач зазначає, що, починаючи з 01.01.2016р. (дата набрання чинності тарифами), протягом усього періоду дії договору, Відповідач виставляв позивачу на сплату рахунки на повну суму вартості послуг з надання доступу до причалів (без застосування коефіцієнту.)
Позивач вказує, що загальна сума коштів, перерахована ним відповідачу на підставі виставлених останнім рахунків), складає 51330724,12 грн. При цьому у випадку, якщо б відповідач не порушував його права та враховував би понижуючий коефіцієнт, як це встановлено положеннями тарифів, сума коштів, передбачена умовами договору, за цей період повинна була б складати 44 730 659,97 грн.
Відтак, стверджує, що сума коштів, яка фактично була отримана відповідачем поза договірними відносинами, складає 6 600 064,15 грн. (51 330 724,12грн. 44 730 659,97грн.) та вважає, що вона може бути стягнута на підставі ст. 1212 ЦК України, як така, що набута без достатньої правової підстави.
Вказані обставини і призвели до звернення ТОВ "Бруклін-Київ" до суду з відповідним позовом.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2017р. (суддя Волков Р.В.) порушено провадження у справі № 916/161/17 із призначенням до розгляду в засіданні суду 13.02.2017р.
Судове засідання, призначене на 13.02.2017р., з огляду на перебування судді Волкова Р.В. на лікарняному, не відбулось.
Розпорядженням керівника апарату суду від 02.03.2017р. у звязку із перебуванням судді Волкова Р.В. з 08.02.2017р. на тривалому лікарняному та продовження лікарняного на невизначений строк, що може мати наслідком порушення строку розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/161/17, за результатами якого дану справу розподілено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.
Ухвалою суду від 06.03.2017р. справу №916/161/17 суддею Щавинською Ю.М. прийнято до провадження із призначенням розгляду в засіданні суду 22.03.2017р.
В судовому засіданні 22.03.2017р. представником відповідача було надано відзив на позовну заяву (т.2 а.с.8-12), згідно якого останній, заперечуючи проти її задоволення, вказує, що для застосування коефіцієнту 0,7 тарифами нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу визначено 3 умови, які у сукупності дають право на його (коефіцієнту) застосування: 1) спеціалізований термінал; 2) перевантажувальна машина з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину; 3) факт виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі перевантажувальною машиною з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину, розміщеною у межах причалу або над причалом.
При цьому зауважує, що послуга у випадку застосування коефіцієнта 0,7 залишається незмінною доступ до причалу.
Відтак вважає, що не відповідають дійсності міркування позивача щодо трактування Закону в частині підстав для такого застосування коефіцієнта 0,7, оскільки правова сутність вищевказаних тарифів вказує на інше: доступ до причалу, а не терміналу і усі інші вимоги Тарифів щодо нарахування плати за таку послугу, зокрема, вимоги щодо місця розміщення перевантажувальної техніки в межах причалу або над ним залишаються незмінною умовою (підставою) для нарахування плати, вказуючи при цьому, що коефіцієнт змінюється лише у випадку наявності для цього підстав.
З урахуванням зазначеного, вважає, що факт виконання навантажувально-розвантажувальних робіт перевантажувальною технікою безпосередньо на причалі (у межах його паспортних характеристик) є обовязковою умовою для нарахування плати за послугу «доступ до причалу» незалежно від того, який тариф/ставка/коефіцієнт буде застосовано.
Разом з тим, відповідач стверджує, що вищезазначені вимоги Тарифів позивачем не виконуються.
В обґрунтування таких тверджень Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" вказує, що на причалах 37-38, 42, 46, 47 відсутні перевантажувальні засоби (машини) з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину, які здійснюють перевантаження зерновантажів до трюмів суден, зазначаючи при цьому, що скребковий цепний транспортер типу ZEO-DC, документацію відносно якого було додано позивачем до позову, і який, як вказує відповідач, розміщено не на причалі, а на складських територіях іншого підприємства, не є перевантажувальною технікою, яка здійснює навантаження зернових на судно через причали адміністрації Одеського морського порту.
Крім того, вказує, що відповідно до вищевказаної документації скребковий цепний транспортер типу ZEO-DC призначений лише для транспортування сипучих матеріалів за допомогою тягового органу ланцюг зі скребками, та акцентує увагу на тому, що у самій документації зазначено, що будь-яке інше використання вважається таким, що не відповідає призначенню.
З огляду на викладені обставини, відповідач стверджує, що навантаження на судна здійснюється за допомогою портальних кранів та тари, а не перевантажувальною машиною з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину, а відтак вважає, що ТОВ „Бруклін Київ не виконуються вимоги Тарифів для застосування коефіцієнта 0,7 при нарахуванні плати за користування причалами адміністрації Одеського морського порту, доступ до яких надається портовому оператору відповідно до умов договору, у звязку із чим у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
В засіданні суду 22.03.2017р. з урахуванням необхідності дослідження доказів та надання сторонам можливості підготуватись до справи в повному обсязі, оголошено перерву до 12.04.2017р.
10.04.2017р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення (заперечення) проти відзиву відповідача (т.2 а.с.36-43), зміст яких, фактично, є ідентичним змісту позовної заяви.
Крім того, згідно вказаних пояснень позивач, посилаючись на Правила надання послуг в морських портах України, затверджені постановою КМУ №348 від 05.06.2016р., також зазначає, що при складському варіанті виконання навантажувально-розвантажувальних робіт в портах, причал є лише однією із складових частин спеціалізованого морського терміналу, у звязку із чим навантаження вантажу на судно, що виконується безпосередньо на причалі, є лише складовою частиною (останнім етапом) єдиного, технологічно повязаного між собою процесу виконання таких робіт на спеціалізованому терміналі.
Між тим вказує, що твердження відповідача про те, що умовою застосування коефіцієнту є виконання перевалки вантажів перевантажувальною машиною, розміщеною виключно у межах причалу або над причалом, не ґрунтується на спеціальній нормі Тарифів, що регулює дане питання.
На думку відповідача, спір стосується не бази для нарахування плати за його послуги щодо забезпечення доступу позивача до причалу, а застосування коефіцієнту до зазначеної плати.
У поданих поясненнях ТОВ „Бруклін-Київ зазначає, що у відповідності до Тарифів, сама плата за послуги із забезпечення доступу до причалу застосовується лише по відношенню до того вантажу, який був в кінцевому рахунку завантажений на судно з відповідного причалу, а коефіцієнт до такої плати повинен застосуватись у тому випадку, якщо в єдиному технологічно повязаному процесі навантаження зазначеного вантажу на судно брали участь перевантажувальні машини відповідної продуктивності, що можуть бути розташовані не тільки безпосередньо на причалі, але на будь-якій території в межах єдиного спеціалізованого морського терміналу, задіяного у зазначеному процесі навантаження.
Водночас позивач вважає, що в протилежному випадку, а саме, якщо б коефіцієнт підлягав застосуванню виключно у разі розташування відповідної перевантажувальної машини безпосередньо на або над причалом, як на цьому наполягає Відповідач, це означало б, що коефіцієнт може бути застосований, виключно, при використанні „прямого варіанту перевалки вантажів у портах та не підлягає застосуванню по відношенню до „складського варіанту, що було б порушенням правової визначеності тарифів.
З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що посилання відповідача на п.1 розділу II та п. 3 розділу І Тарифів, яке міститься у його відзиві, жодним чином не спростовує його твердження щодо необхідності застосування коефіцієнту до тих випадків, коли перевантажувальна машина відповідної продуктивності розміщена не безпосередньо на відповідному причалі, а в межах єдиного спеціалізованого морського терміналу, до складу якого, серед іншого, входить і цей причал.
Одночасно, позивач, посилаючись на положення КНД 31.4.002-96 „Правил технічної експлуатації підіймально-транспортного устаткування морських портів, затверджених наказом Міністерства транспорту України за № 222 від 08.07.1996р., вказує, що скребкові ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20 є перевантажувальними машинами в розумінні Тарифів.
В судовому засіданні 12.04.2017р. представником відповідача було надано письмові доповнення до відзиву на позов (т.3 а.с.1-6), згідно яких останній вказує, що, враховуючи мету, з якою передбачався понижувальний коефіцієнт у тарифах, ДП «УкрНДІМФ» наголошує, що застосування коефіцієнту 0,7 повинно мати місце лише при фактичному досягненні продуктивності навантаження судна не менше 500 т/год, зазначаючи, що в якості документа, що підтверджує фактичне досягнення продуктивності навантаження використовувати стейтмент (SOF (Statement of facts)).
При цьому відповідач наголошує, що із наведеними висновками ДП «УкрНДІМФ» погоджується і Міністерство інфраструктури України у листі №2403/27/10-17 від 22.03.2017р., адресованому ДП «Адміністрація морських портів України».
Відповідач вказує та наполягає на тому, що РТК, за якими здійснюється перевантаження вантажу позивачем, свідчать, що при здійсненні вантажообробки ним використовується не перевантажувальна машина відповідної потужності, а інші засоби: крани, автотранспорт і т.д.
Більш того, зауважує, що із листа самого позивача вбачається, що вантажні операції здійснюються за декількома РТК, тобто різними технологічними процесами, які перериваються, що вже на цьому етапі виключає критерій «єдності», притаманний єдиному технологічному процесу (комплексу), за яким нібито ТОВ „Бруклін-Київ здійснює вантажні операції.
Крім того, відповідач стверджує, що надані до суду РТК та лист ТОВ „Бруклін-Київ №389/ППК від 02.03.2016р. спростовують наведені останнім доводи, що відображені у позові.
З урахуванням викладеного, Одеська філії ДП „АМПУ у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні 12.04.2017р. оголошено перерву до 24.04.2017р.
14.04.2017р. до канцелярії суду від позивача надійшли чергові письмові пояснення (заперечення) щодо відзиву відповідача (т.3а.с.107-108), згідно якого останній вважає, що посилання відповідача на документи, які мають підтверджувати фактичну продуктивність перевантажувальної машини для мети застосування коефіцієнту є такими, що суперечать положенням Тарифів.
Так, зазначає, що тарифи не містять ані безпосередніх, ані відсильних норм щодо формул, необхідних для розрахунку продуктивності, документи, на підставі яких потрібно здійснювати розрахунок та осіб, які мають такий розрахунок здійснювати.
При цьому позивач вказує, що посилання відповідача на лист Міністерства інфраструктури України від 22.03.2017р. за № 2403/27/10-17 та на лист ДП „УкрНДІМФ № 10/1/9-451 від 26.10.2016р. є недоречними, оскільки такі листи не є нормативним обґрунтуванням норм Тарифів в частині застосування коефіцієнта.
Позивач зазначає, що він, вклавши кошти у придбання перевантажувальних машин потужністю більше 500 тонн/год., використовує їх у своїй діяльності незалежно від місця їх розташування, але в межах спеціалізованого терміналу Одеського порту, як це і передбачено Тарифами.
21.04.2017р. до канцелярії суду від відповідача надішли чергові письмові пояснення по справі (т.4 а.с.1-3), згідно яких останній зазначає, що складений сторонами акт-коригування виконаних робіт за січень 2016р. підписано позивачем без жодних зауважень ані щодо обсягів перевантаженого вантажу, ані щодо вартості наданих послуг, оплату яких здійснено в повному обсязі.
Відтак, вважає, що включення місяця січня у розрахунок ціни позову є безпідставним.
В судовому засіданні 24.04.2017р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позову з підстав, які безпосередньо викладені у відзиві на позов та поданих до суду письмових пояснень по суті спору.
В засіданні суду 24.04.2017р. з огляду на необхідність дослідження доказів, оголошено перерву до 28.04.2017р.
Ухвалою суду від 28.04.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача в порядку ст. 69 ГПК України продовжено на пятнадцять днів.
В засіданні суду 28.04.2017р. представник позивача надав суду чергові письмові пояснення по справі (т.5 а.с.7-8), згідно яких останній щодо застосування ним ставки плати за послугу з надання доступу до причалів в розмірі 0,45 долл. США (без застосування коефіцієнту, зазначає, що таке застосування здійснювалося у звязку з тим, що в єдиному технологічному процесі перевалки зернових вантажів був задіяний не стафірувальний вузол спеціалізованого терміналу ТОВ „Бруклін-Київ, до складу якого входять перевантажувальні машини, вказані в позовній заяві скребкові ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20, продуктивністю 1000 тонн/год та 700 тонн/год відповідно, а складські ємності іншого підприємства ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт.
При цьому позивач зауважує, що складські обєкти ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт не оснащені перевантажувальними машинами продуктивністю більше ніж 500 тонн/год, що не дає Позивачу права на застосування до операцій з перевалки зернових вантажів, які надійшли зі складу ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт, понижувального коефіцієнта, у звязку із чим ним за певними операціями було застосовано повну ставку плати за послуги з надання доступу до причалів, а саме 0,45 доларів США.
Між тим зазначає, що усі інші вантажі, щодо яких він наполягає на застосуванні ставки 0,32 доларів США, тобто з застосованням коефіцієнту, були перевантажені із використанням стафірувального вузла спеціалізованого терміналу ТОВ „Бруклін-Київ, до складу якого входять перевантажувальні машини продуктивністю більше 500 тонн/год. Вказане, на його думку, надає йому право для застосування коефіцієнту.
Ухвалою суду від 28.04.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на пятнадцять днів.
В судовому засіданні 28.04.2017р. оголошено перерву до 12.05.2017р.
В засіданні суду 12.05.2017р. представником відповідача надано письмові пояснення по справі (т.5 а.с.32-36), згідно яких останній, наполягаючи на обовязковості врахування вищевказаного листа Міністерства інфраструктури України від 22.03.2017р., зазначає, що саме вказане міністерство наділене повноваженнями щодо офіційного тлумачення прийнятих ним норм.
Крім того, Одеська філії ДП „АМПУ у поданих поясненнях вказує, що 3 та 4 позовні вимоги ТОВ „Бруклін-Київ мають альтернативний характер, а отже вважає, що судом в даному випадку повинно бути застосовано положення статей 81 та 83 ГПК України
Водночас відповідач стверджує про неможливість застосування до даного спору положень ст. 1212 ЦК України, з огляду на те, що правовідносини між сторонами мають договірний характер.
В судовому засіданні 12.05.2017р. у звязку із необхідність додаткового дослідження доказів оголошено перерву до 18.05.2017р.
15.05.2017р. до канцелярії суду від відповідача надійшли чергові письмові пояснення по справі (т.5 а.с.61-63), згідно яких зазначає про неподання позивачем в якості обґрунтування поданого позову доказів на підтвердження щодо наявності спеціалізованого терміналу.
Крім того вказує, що ТОВ „Бруклін-Київ в порушення вимог чинного законодавства, запевняючи суд про здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт на морському терміналі, не надає жодних доказів щодо наявності/існування такого терміналу, стосовно його спеціалізації, а також щодо перевантаження вантажів за спірний період саме на такому терміналі, і як наслідок доказів щодо розміщення на ньому перевантажувальної машини відповідної потужності.
З урахуванням викладеного, адміністрація вказує на неможливість застосування коефіцієнту 0,7 при нарахуванні плати за користування причалами, у звязку із чим у задоволенні позову просить відмовити.
Водночас, відповідач у поданих поясненнях вказує про неможливість застосування до заявленої суми стягнення положень ст. 1212 ЦК України, з огляду на наявність між сторонами договірного характеру правовідносин.
У судове засідання 18.05.2017р. зявилися представники сторін, які в повному обсязі підтримали свої правові позиції, що були викладені ними в попередніх судових засіданнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як слідує з матеріалів справи, фактично, спір між сторонами виник з огляду на наявність протиріч щодо можливості застосування Одеською філією ДП "Адміністрація морських портів України" в рамках договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) від 31.12.2015р., укладеного з ТОВ „Бруклін-Київ коефіцієнту 0,7 при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1 та/або Ланцюгового транспортеру типу Т120G та/або Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця розташування таких перевантажувальних машин безпосередньо на причалі чи на іншій території Одеського морського порту.
Враховуючи характер спірних відносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України „Про морські порти України, у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.
Частиною 1 статті 21 вказаного Закону визначено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.
Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 21).
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. № 405 до спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, належать:
- забезпечення лоцманського проведення;
- регулювання руху суден;
- забезпечення проведення криголамних робіт;
-забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ (Портовий оператор) та Державним підприємством „Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії (Адміністрація) було укладено договір № 1433-П-ОДФ про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) (т.1а.с.23-31), згідно п. 1.1 якого Адміністрація зобовязується забезпечити доступ Портового оператора до причалу (ів) № 38,43,44,45,46,47, що перебуває у господарському віданні адміністрації, а Портовий оператор зобовязується сплатити адміністрації за доступ до причалу (ів).
Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі (ах) у межах його (їх) паспортних довжини та ширини.
Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 договору, Портовий оператор зобовязаний забезпечити планування та складання графіку обробки суден на наступний місяць відповідно до Зводу звичаїв морського порту Одеса.
Згідно п. 3.1 договору, нарахування плати за послуги із забезпечення доступу до Портового оператору до причалу (ів), що перебуває у господарському віданні адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015р. № 541.
Для нарахування плати Портовий оператор надає до Адміністрації протягом 2 робочих днів після завершення звітного місяця інформацію та документи, передбачені додатком 2.1 до цього договору, а в електронній формі до 1 числа місяця наступного за звітним.
На підставі додатку 2.1 Адміністрація складає у двох примірниках акт наданих послуг та рахунок за надані послуги за звітний місяць протягом 3 робочих днів з дати отримання від Портового оператора документів та інформації, передбачених додатком 2.1 до цього договору.
Відповідно до п. 7.1, договір набирає чинності з 01.01.2016р. за умови набуття чинності наказом Міністерства інфраструктури України, яким повинні бути затверджені тарифи на спеціалізовану послугу адміністрації щодо забезпечення доступу портових операторів до причалів і діє до 31.12.2016р. включно.
Дія договору вважається продовженою на наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до останнього дня терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону щодо припинення даного договору у встановлений термін.
Згідно додаткової угоди від 19.04.2016р. до вказаного договору (т.1а.с.48), сторонами було внесено зміни у п. 1.1 договору № 1433-П-ОДФ-15 від 31.12.2015р. так викладено його у такій редакції:
„1.1 Адміністрація зобовязується забезпечити доступ Портового оператора до причалу (ів) № 38,42,43.44, 45,46,47, що перебуває у господарському віданні Адміністрації, а Портовий оператор зобовязується сплатити Адміністрації за доступ до причалу (ів).
Пунктом 4 Перехідних положень Закону України „Про морські порти України передбачено, що тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Таким органом у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2015р. № 460 є Міністерство інфраструктури України.
Наказом Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015р. були затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України
Абзацом дванадцятим пункту 3 розділу ІІ зазначених Тарифів передбачено, що у випадку, коли зернові вантажі перевантажуються на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин (з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину), до цих ставок за послуги для вантажу „зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом застосовується коефіцієнт 0,7.
Оцінюючи вимогу про визнання за позивачем права на застосування коефіцієнта 0,7, при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1 та/або Ланцюгового транспортеру типу Т120G та/або Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця розташування таких перевантажувальних машин безпосередньо на причалі чи на іншій території Одеського морського портувідповідно до умов вищевказаного договору та абз. 12 п. 3 розд. ІІ вищезазначених Тарифів, суд зазначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, предмет спору, що виник між сторонами у цій справі, стосується тлумачення та застосування положень Наказу Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015 р., яким були затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України. Зокрема, спір виник з приводу тлумачення та застосування до розрахунків сторін за договором абзацу дванадцятого пункту 3 розділу ІІ зазначених Тарифів, що регулює питання, повязані із застосуванням коефіцієнту 0,7 до плати за послуги із забезпечення доступу до причалів для цілей перевантаження зернових вантажів навалом на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину.
При цьому основний спір між сторонами стосується двох аспектів щодо тлумачення та застосування вказаної вище законодавчої норми:
- яка саме продуктивність повинна враховуватись для цілей застосування коефіцієнту 0,7 та якими документами вона повинна підтверджуватись: фактична продуктивність навантаження кожного окремого судна, величина якої підтверджується документами у сфері торговельного мореплавства (Statement of facts (SoF), коносаменти, маніфести (як вважає Відповідач) чи технічна (паспортна) продуктивність відповідної перевантажувальної машини, величина якої підтверджується технічною документацією на машину (як стверджує Позивач);
- де саме повинна бути розміщена перевантажувальна машина відповідної продуктивності для цілей застосування коефіцієнту 0,7: виключно безпосередньо на причалі (у межах його паспортних характеристик) або над причалом (як на цьому наполягає Відповідач) або в будь-якому місці в межах спеціалізованого терміналу, розташованого на території відповідного порту (як стверджує Позивач).
З приводу першого спірного аспекту (яка саме продуктивність (фактична або технічна) повинна враховуватись для цілей застосування коефіцієнту 0,7) суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Абзац дванадцятий пункту 3 розділу ІІ Тарифів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015р., встановлює, що коефіцієнт 0,7 застосовується тоді, коли зернові вантажі перевантажуються навалом на спеціалізованому терміналі із застосуванням перевантажувальних машин з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину.
Тобто, ця норма Тарифів не містить жодного прямого чи опосередкованого посилання на фактичну продуктивність навантаження судна, на яку посилається Відповідач. Натомість, норми Тарифів посилаються саме на продуктивність перевантажувальних машин як сталу, а не ситуативну та розрахункову величину. Це підтверджується тим, що Тарифи не містять ані безпосередніх, ані відсильних норм щодо формул, необхідних для розрахунку фактичної продуктивності, документи, на підставі яких треба здійснювати розрахунок, та осіб, які мають такий розрахунок здійснювати.
Слід зазначити, що тарифи не передбачають жодних умов щодо розрахунку фактичної продуктивності (і порядку її розрахунку), тому враховуватися можуть виключно дані про продуктивність, яка безумовно властива перевантажувальній машині, а саме продуктивність, зазначена у технічній документації на відповідну машину.
Відсутність в Тарифах посилань на будь-яку додаткову методику, за якою має бути розрахована фактична продуктивність навантаження судна, свідчить про те, що норма абзацу дванадцятого пункту 3 розділу ІІ Тарифів має імперативний характер та має бути застосована з посиланням на постійний та сталий показник продуктивності, властивий конкретній перевантажувальній машині.
Тобто, підставою для застосування коефіцієнту 0,7 є сам факт використання портовим оператором (ТОВ „Бруклін-Київ) в процесі перевалки вантажів перевантажувальної машини з відповідною продуктивністю, визначеною її виробником (передбаченою в технічній документації на машину).
З урахуванням викладеного, суд погоджується із позицією позивача стосовно цього спірного аспекту, а саме з приводу того, що для цілей застосування коефіцієнту 0,7 повинна враховуватись технічна продуктивність відповідної перевантажувальної машини, передбачена технічною документацією на таку машину, а не фактична продуктивність навантаження кожної окремої партії вантажу на судно.
Як слідує з матеріалів справи, перевантаження зернових вантажів навалом здійснюється позивачем із застосуванням наступних перевантажувальних машин:
-щодо вантажів, які перевантажуються на причалі № 43, навантажувальна машина ПМ-1200У1. У паспорті на дану машину зазначено, що її технічна продуктивність становить 1200 тон/год;
-щодо вантажів, які перевантажуються на причалах № 42, 46-47 ланцюговий транспортер T120G та скребковий ланцюговий транспортер ZEO-DC-350-20. У технічній документації на зазначені перевантажувальні машини зазначено технічну продуктивність 1000 та 700 тонн/год відповідно.
Вказане свідчить, що позивачем застосовуються перевантажувальні машини, які згідно з технічною документацією мають продуктивність, яка навіть перевищує показники, що вимагаються за умовами Тарифів для цілей застосування коефіцієнту 0,7 (1200, 1000 та 700 тонн/год проти 500 тонн/год).
Уся зазначена перевантажувальна техніка позивача є перевантажувальними машинами, що слідує з положень КНД 31.4.002-96 „Правил технічної експлуатації підіймально-транспортного устаткування морських портів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 222 від 08.07.1996 р.
Так, пункт 4.1 вказаного КНД визначає перелік підйомно-транспортного обладнання, яке відноситься до перевантажувальних машин, а саме:
-крани та перевантажувачі всіх типів;
-машини внутрішньо портової механізації;
-машини спеціалізованих перевантажувальних комплексів.
До машин спеціалізованих перевантажувальних комплексів відносяться машини, які можуть перевантажувати або транспортувати окремі види вантажів. До них відносяться стакери, реклаймери, стаціонарні пневмоустановки, різного типу конвеєрні системи та конвеєрні стаціонарні галереї.
Отже, все вищезазначене обладнання, що використовується позивачем для перевантаження зернових вантажів, відноситься до перевантажувальних машин.
Таким чином, позивач використовує перевантажувальні машини, потужність яких перевищує мінімальну потужність, встановлену Тарифами для цілей застосування коефіцієнту 0,7 (500 тонн/год), що в свою чергу свідчить про те, що позивач повністю відповідає цьому критерію застосування вказаного коефіцієнта.
Посилання відповідача на листи ДП «УкрНДІМФ» та Міністерства інфраструктури України для обґрунтування своєї позиції з приводу цього спірного аспекту, а саме, з метою обґрунтування необхідності врахування саме фактичної продуктивності навантаження судна як критерію застосування коефіцієнту 0,7, не приймається судом до уваги, оскільки у відповідності до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто, вказана стаття не передбачає для суду можливість приймати рішення у справі на підставі листів будь-яких органів та організацій, які не мають силу законодавчих актів.
Більше того, в зазначених листах ДП «УкрНДІМФ» та Міністерство інфраструктури України надають своє тлумачення змісту абзацу дванадцятого пункту 3 розділу ІІ Тарифів з приводу підстав для застосування коефіцієнту 0,7, яке (тлумачення) розширює зміст самої норми та навіть прямо суперечить такому змісту, оскільки в цих листах мова йде про те, що коефіцієнт 0,7 може застосовуватись лише у випадку досягнення відповідної фактичної продуктивності навантаження судна, що повинна бути розрахована за спеціальною формулою, на яку у самій законодавчій нормі (Тарифах) відсутнє жодне посилання.
Як вбачається з аналізу впливу регуляторного акту (наказу Мінінфрастуруктури від 18.12.2015р. № 541 Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації), реалізація акта після його прийняття дозволить створити сприятливі умови для рівного доступу субєктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у морському порту, зокрема, портових операторів до причалів, що знаходяться у господарському віданні адміністрації морських портів України, забезпечить прогнозованість витрат портових операторів за користування причалами при обробці вантажів, можливість спланувати цю складову витрат та врахувати їх без комерційного ризику при розробці тарифів на навантажувально-розвантажувальні роботи, які є вільними. Перевага для вантажовідправників (або одержувачів вантажів) можливість враховувати заздалегідь відому складову у розрахунку загальної вартості логістичної схеми доставки вантажів через морські порти.
Таким чином, виходячи зі змісту та направленості цього акту основним критерієм визначення продуктивності, як підстави застосування понижувального коефіцієнту, мають бути незмінні технічні характеристики перевантажувальних машин, закладені виробником навантажувального обладнання, а не ситуативна продуктивність під час навантаження вантажів.
Крім того, самим регуляторним актом не передбачено розроблення ніяких додаткових методик визначення продуктивності перевантажувальних машин, а відтак норма, зазначена пунктом 3 розділу ІІ Наказу носить імперативний характер.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що абзацом 12 п. 3 розділу ІІ вищевказаного наказу № 541 передбачений чіткий критерій, за наявності якого до ставок за спеціалізовану послугу (доступ портового оператора до причалу морського порту, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України) застосовується коефіцієнт 0,7, який виокрелююється наступними умовами:
1) вимогами до вантажу, тобто коефіцієнт 0,7 застосовується лише до вантажу „зернові вантажі (у тому числі насіння);
2) вимогами до способу перевантаження, тобто коефіцієнт 0,7 застосовується лише до вищевказаного вантажу, що перевантажується навалом;
3) вимогами щодо місця перевантаження, тобто коефіцієнт 0,7 застосовується лише до вищевказаного вантаж, що перевантажується га вадом у такому місці, як „...на спеціалізованих термінах...;
4) вимогами до перевантажувальних машин, тобто коефіцієнт 0,7 застосовується лише до вищевказаного вантажу, що перевантажується навалом на спеціалізованих терміналах „...із застосуванням перевантажувальних машин (з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину)...
Таким чином, вислів „...(з продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину) ... вказує на технічну характеристику перевантажувальних машин; зазначений вислів не містить вказівки на фактичну продуктивність процесу навантаження на спеціалізованому терміналі.
Враховуючи, що як зазначалося раніше судом, наказ № 541 видано органом з метою прогнозування витрат портових операторів за користування причалами при обробці вантажів, її досягнення можливо лише шляхом встановлення таких складових у розрахунку вартості послуги, які були б заздалегідь відомими для вантажовідправників /вантажоодержувачів та портових операторів. Оскільки технічна продуктивність є сталою величиною, наперед спрогнозувати вартість послуги при перевантаженні зернового вантажу перевантажувальними машинами, технічна продуктивність яких складає 500 тонн на годину, обєктивно можлива. На противагу цьому спрогнозувати фактичну продуктивність машини відповідно до запропонованої ДП „АМПУ формули, в кожному окремому випадку не в змозі ані портовий оператор, ані вантажовідправник/вантажоодержувач.
Зважаючи на мету прийняття наказу № 541 та шляхи її досягнення, це свідчить, що в правовій нормі абзацу 12 п. 3 розділу ІІ наказу № 541 слова „... (з продуктивністю навантаження 500 тонн на годину)... вказують на технічну характеристику перевантажувальних машин, яка відображається у технічній документації на відповідну перевантажувальну машину на робочій технологічній карті, складеній на підставі такої технічної документації.
Слід зазначити, що відповідний наказ про встановлення тарифів є регуляторним актом, який прямо встановлює право портових операторів на знижку та порядок її отримання. Зміна порядку надання знижки можлива лише шляхом внесення змін до такого акту, що співпадає з положеннями ст.ст. 1,11 Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
З приводу другого спірного аспекту (де саме повинна бути розміщена перевантажувальна машина відповідної продуктивності для цілей застосування коефіцієнту 0,7: виключно безпосередньо на причалі або над причалом або в будь-якому місці в межах спеціалізованого терміналу, розташованого на території відповідного порту) суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було зазначено вище, абзац дванадцятий пункту 3 розділу ІІ Тарифів передбачає застосування коефіцієнту 0,7 у випадках перевантаження зернових вантажів на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин відповідної продуктивності.
В Наказі Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015р., яким затверджені ці Тарифи, відсутнє визначення поняття „спеціалізований термінал. Відповідне визначення відсутнє і в інших актах законодавства.
Втім, стаття 1 Закону України «Про морські порти України» містить визначення поняття «морський термінал», яким є розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів відповідної групи (спеціалізації), безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів.
Звідси, враховуючи відсутність будь-яких інших нормативних визначень, можна дійти до висновку про те, що спеціалізованим терміналом є морський термінал, який має певну спеціалізацію (тобто забезпечує можливість перевантаження певного виду вантажу чи/та обробки спеціалізованих суден за допомогою певного обладнання).
При цьому, з наведеного вище визначення слідує, що причал є лише окремою складовою частиною морського терміналу, технологічно повязаною з усіма іншими обєктами та елементами терміналу (підйомно-транспортним та іншим устаткуванням та обладнанням), але не є спеціалізованим терміналом сам по собі.
Абзац дванадцятий пункту 3 розділу ІІ Тарифів містить єдиний однозначний критерій місця розташування перевантажувальної машини відповідної потужності як умови для застосування коефіцієнту 0,7, яким (місцем) є дослівно „спеціалізований термінал, а не виключно будь-яка його складова частина, в тому числі, причал.
Відтак, Тарифи не передбачають жодної більшої конкретизації місця розташування перевантажувальної машини в рамках території спеціалізованого терміналу та жодного обмеження щодо місця розташування машини будь-якими складовими частинами терміналу (зокрема, причалом).
Критерієм визначення території спеціалізованого терміналу є наявність підйомно-транспортного та іншого устаткування, розташованого будь-де в межах території відповідного морського порту, яке технологічно повязане з причалом та приймає участь в єдиному технологічному процесі перевантаження.
Всупереч цьому, Відповідач намагається штучно звузити зміст цієї законодавчої норми до території відповідного причалу, на якій за твердженням Відповідача і має бути розміщена перевантажувальна машина відповідної продуктивності для цілей застосування коефіцієнту 0,7.
Посилання Відповідача на пункт 1 Розділу II та пункт 3 Розділу I Тарифів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015 р. в обґрунтування своєї позиції з приводу цього спірного аспекту не приймаються судом до уваги, оскільки наведені норми не стосуються предмету спору, що виник між сторонами та розглядається у цій справі.
Так, вказані норми Тарифів визначають, що нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Відповідача, здійснюється при виконанні портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт із використання причалу в межах його паспортних характеристик (довжини та ширини), а розрахунок вартості таких послуг здійснюється за кількість вантажу, яка пройшла через причал у процесі навантаження або вивантаження на борт або з борту судна або плавучої споруди, із залученням засобів, що перебувають у власності або використовуються портовим оператором для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт і які розміщено у межах причалу або над причалом (конвеєри, трубопроводи).
Тобто, як слідує зі змісту цих норм, предметом їх регулювання є виключно питання щодо визначення правильної бази (кількості вантажу), до якої повинна бути застосована плата за послуги, передбачена Тарифами.
Зокрема, враховуючи, що Тарифи передбачають встановлення відповідних ставок, виходячи з одиниці тонни вантажу, вказані норми передбачають, що показник тоннажу для мети розрахунку плати за послуги визначається за даними кількості вантажу, яка була безпосередньо перевалена через відповідний причал та навантажена на судно з використанням обладнання та устаткування, розташованого безпосередньо на такому причалі.
З приводу цього між сторонами у справі відсутній будь-який спір, адже той вантаж, який з будь-яких причин не був завантажений з відповідного причалу на відповідне судно, в принципі не включається до бази нарахування плати за послуги, передбаченої Тарифами.
Втім, даний спір стосується не бази для нарахування плати за послуги Відповідача щодо забезпечення доступу Позивача до причалу, а підстав та критеріїв для застосування коефіцієнту 0,7 до зазначеної плати.
Як було зазначено вище, причал є лише окремою складовою частиною спеціалізованого терміналу.
При цьому у відповідності до Правил надання послуг в морських портах України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 05.06.2013 р. (зокрема, у відповідності до пункту 8.3 цих Правил), можливі різні технологічні варіанти здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт портовими операторами в морських портах, в тому числі:
- „прямий варіант (вагон-судно) коли вантаж подається на причал безпосередньо у залізничному вагоні (без його проміжного перевантаження на складі), після чого одразу ж завантажується на судно, поставленого до причалу;
- „складський варіант (вагон-склад-автомашина-судно) коли вантаж подається на причал не безпосередньо у залізничному вагоні, а через проміжний склад, розташований в межах спеціалізованого морського терміналу. Зокрема, вантаж із залізничного вагону вивантажується на зазначений склад, а вже після цього зі складу навантажується на автомашину, яка доставляє вантаж безпосередньо на причал для завантаження на судно.
В обох описаних вище варіантах здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт такі роботи в кінцевому випадку завершуються навантаженням вантажу на судно безпосередньо на причалі. Різниця полягає лише в тому, що за прямим варіантом такий результат досягається без використання обєктів, що знаходяться в тилу причалів, а лише на підставі доступу портового оператора на причал, на якому повинне бути розміщене відповідне перевантажувальне обладнання. В той час як за складським варіантом портовому оператору необхідно також мати в наявності відповідні обєкти, розміщені в тилу причалу (склад та відповідне перевантажувальне обладнання), які повинні бути технологічні повязані із причалом та забезпечувати можливість доставки вантажу до нього з метою подальшого навантаження на судно, що і надає таким тиловим обєктам у сукупності із самим причалом статусу спеціалізованого морського терміналу в розумінні Закону України «Про морські порти України» та Тарифів.
Таким чином, коли мова йде про складський варіант виконання навантажувально-розвантажувальних робіт в портах, то безпосереднє завантаження вантажу на судно з відповідного причалу є лише одним із етапів (останнім) єдиного технологічного процесу перевантаження вантажу на спеціалізованому терміналі, інші (попередні) етапи якого відбуваються не безпосередньо на причалі, а на іншій території у межах єдиного спеціалізованого морського терміналу.
Саме тому абзац 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, що є спеціальною нормою, яка регулює застосування коефіцієнту 0,7, прямо передбачає в якості умови для застосування цього коефіцієнту розміщення перевантажувальної машини відповідної продуктивності саме на спеціалізованому терміналі (а не виключно тільки на причалі).
Таким чином, позиція Відповідача щодо того, що коефіцієнт 0,7 може застосуватись виключно у разі розташування перевантажувальної машини відповідної потужності на причалі або над причалом, є необґрунтованою та такою, що суперечить змісту Наказу Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015р. Суд погоджується із твердженням Позивача, що коефіцієнт 0,7 може застосовуватися незалежно від того, де знаходиться перевантажувальна машина відповідної потужності, якщо вона розташована в межах території єдиного спеціалізованого терміналу, розташованого на території порту, та технологічно повязана із відповідними причалами та задіяна в єдиному технологічному процесі перевантаження зернових вантажів навалом.
Як слідує з матеріалів справи (т.2 а.с.62-97), технологічний процес перевантаження Позивачем зернових вантажів у Одеському морському порту здійснюється як за „прямим, так і за „складським варіантом надання послуг в портах (вагон-склад-автомашина-судно). Для цього Позивач використовує складські обєкти, причали та обладнання, які розташовані на території спеціалізованого терміналу та забезпечують виконання єдиного технологічного процесу перевантаження зернових вантажів.
В такому процесі Позивач використовує наступні перевантажувальні машини:
- перевантажувальна машина ПМ-1200У1 продуктивністю 1200 тонн/год розташована безпосередньо на причалі № 43 (тому з приводу місця розташування цієї машини між сторонами відсутній спір стосовно застосування коефіцієнту 0,7) (т.1 а.с.105-117);
- ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20, продуктивністю 1000 тонн/год та 700 тонн/год відповідно розташовані в тилу поза межами паспортних характеристик причалів №№ 42, 46-47 в межах території порту (у звязку із чим Відповідач не застосовує коефіцієнт 0,7 по відношенню до перевантаження зернових вантажів через ці причали, що оспорюється Позивачем) (т.1 а.с.118-126).
При цьому технологічний процес перевантаження зернових вантажів через причали 42, 46-47 складається із наступних етапів, кожен з яких на виконання вимог Правил надання послуг в морських портах України врегульований відповідною робочою технологічною картою (РТК) технологічною документацією, що розробляється в порту для кожного вантажу (групи однорідних у технологічному відношенні вантажів) і в сукупності охоплює всю номенклатуру вантажів, які перевантажуються в порту за затвердженими технологічними схемами:
1-й етап: Надходження вантажу на спеціалізований термінал та його вивантаження з вагонів-зерновозів на склад (силоси) для зберігання регулюється РТК 8.22 від 26.11.2013р.;
2-й етап: Організація завантаження зерна з силосів до спеціальної тари. Вказане завантаження здійснюється за допомогою стафірувального вузла спеціалізованого терміналу Позивача (до вказаного стафірувального вузла входять перевантажувальні машини, на які посилається Позивач у своєму позові скребкові ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20, продуктивністю 1000 тонн/год та 700 тонн/год відповідно) регулюється РТК 8.22 від 26.11.2013 р. та РТК 8.23 в редакції від 14.03.2017 р.;
3-й етап: Транспортування спеціальної тари з вантажем на причал для навантаження на судно регулюється РТК 8.23 в редакції від 14.03.2017 р.;
4-й етап: Організація навантаження на судно на причалі регулюється РТК 8.26 (на причалі № 42) та РТК 8.23 в редакції від 14.03.2017 р. (на причалах № 46-47);
Всі зазначені РТК були погоджені самим відповідачем.
При цьому РТК 8.23 (т.2 а.с.80-90) прямо передбачає, що на 2-му етапі зернові вантажі перевантажуються з силосу до спеціальної тари за допомогою перевантажувальних машин ланцюгових транспортерів T120G та ZEO-DC-350-20, продуктивністю 1000 тонн/год та 700 тонн/год відповідно. Це є додатковим підтвердженням наявності права Позивача на застосування коефіцієнту 0,7 до плати за послуги Відповідача щодо забезпечення доступу не тільки до причалу № 43, на території якого безпосередньо розташована перевантажувальна машина ПМ-1200У1 продуктивністю 1200 тонн/год, але й до причалів № 42, 46-47, в єдиному технологічному процесі перевантаження зернових вантажів через які Позивачем використовуються ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20, продуктивністю 1000 тонн/год та 700 тонн/год відповідно.
Більш того, РТК 8.23 передбачає також розрахунок продуктивності навантаження зерна на судно, яке відбувається безпосередньо на причалі. Так, відповідно до положень РТК 8.23, зазначена продуктивність варіюється в інтервалі 510,56 1276,5 тонн/год, що навіть за найменшим своїм показником перевищує мінімальну продуктивність, встановлену Тарифами (500 тонн/год).
Твердження Відповідача про те, що речові права на спеціалізований термінал, оператором якого є Позивач, як єдиний майновий комплекс, не були зареєстровані всупереч вимогам статті 191 ЦКУ, не приймаються судом до уваги, оскільки ця законодавча норма не регулює відносини сторін, що є предметом спору у цій справі.
Так, зазначена стаття 191 ЦКУ визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, до якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права.
Відповідно до абзацу другого частини 3 статті 191 ЦКУ, права на земельну ділянку та інші обєкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Як слідує зі змісту цієї норми, вона застосовується виключно по відношенню до підприємства як окремого обєкта цивільних прав і визначає, що державній реєстрації підлягають речові права на обєкти нерухомого майна, що входять до складу підприємства.
Натомість, предмет спору у цій справі жодним чином не стосується підприємства як єдиного майнового комплексу, а стосується спеціалізованого морського терміналу як єдиного майнового комплексу, що включає об'єкти портової інфраструктури, які є технологічно повязаними між собою та забезпечують єдиний технологічний процес перевантаження вантажів.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку про необхідність визнання за позивачем права на застосування коефіцієнта 0,7 при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальних машин, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця їх розташування. Суд при цьому вважає недоцільним зазначення конкретних марок перевантажувальних машин, оскільки визначальним є саме висновки суду щодо технічної потужності таких машин та задіяння їх у технологічному процесі, врегульованому у відповідній РТК.
Разом з тим, щодо вимоги позивача про визнання відсутнім права Одеської філії ДП АМПУ відповідно до умов договору від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів не застосовувати вищевказаний коефіцієнт 0,7, суд вказує, що наявності визнаного судом права позивача на застосування коефіцієнту 0,7 за відповідних умов, фактично, кореспондує обовязок виконання такого рішення (у разі набрання ним законної сили) та відсутність права у відповідача на незастосування такого коефіцієнту.
Таким чином, суд доходить до висновку, що достатнім для захисту прав позивача є визнання за ним права на застосування коефіцієнту 0,7, в свою обраний спосіб захисту про визнання відсутнім права відповідача не застосовувати такий коефіцієнт жодним чином не є ефективним та не спроможний відновити права позивача, які він вважає порушеними. За таких обставин, вказана вимога є такою, що задоволенню не підлягає.
Відносно заявленої позивачем вимоги про визнання відсутнім права Одеської філії ДП АМПУ відповідно до умов вищевказаного договору та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів вимагати від нього документи та інформацію щодо фактичної продуктивності навантаження перевантажувальної машини ПМ-1200У1, Ланцюгового транспортеру типу Т120G, Ланцюгового транспортувального комплексу типу ZEO-DC, суд зазначає таке.
Згідно ст. 9 Закону України „Про морські порти України, звід звичаїв морського порту встановлює правила надання послуг у морському порту, обслуговування суден і пасажирів, що склалися і тривалий час застосовуються на практиці у цьому морському порту. Звід звичаїв морського порту містить правила щодо:
1) порядку вручення повідомлення про готовність судна до здійснення операцій з вантажем;
2) порядку розрахунку сталійного часу, якщо він не встановлений угодою сторін;
3) переліку послуг, що надаються в морському порту;
4) інші правила здійснення господарських операцій у межах морського порту.
Звід звичаїв морського порту застосовується:
1) за наявності в договорі морського перевезення умов щодо застосування звичаїв морського порту;
2) за відсутності в договорі морського перевезення відповідних правил з питань, які регулюються звичаями морського порту;
3) за наявності в договорі морського перевезення умов, що суперечать звичаям морського порту.
Звід звичаїв морського порту видається адміністрацією морських портів України щодо кожного морського порту, завіряється Торгово-промисловою палатою України і оприлюднюється на офіційному веб-сайті адміністрації морських портів України.
Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 договору від 31.12.2015р. сторони встановили, що Портовий оператор зобовязаний забезпечити планування та складання графіку обробки суден на наступний місяць відповідно до Зводу звичаїв морського порту Одеса.
Згідно п. 3.1 договору, нарахування плати за послуги із забезпечення доступу до Портового оператору до причалу (ів), що перебуває у господарському віданні адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015р. № 541.
Для нарахування плати Портовий оператор надає до Адміністрації протягом 2 робочих днів після завершення звітного місяця інформацію та документи, передбачені додатком 2.1 до цього договору, а в електронній формі до 1 числа місяця наступного за звітним.
На підставі додатку 2.1 Адміністрація складає у двох примірниках акт наданих послуг та рахунок за надані послуги за звітний місяць протягом 3 робочих днів з дати отримання від Портового оператора документів та інформації, передбачених додатком 2.1 до цього договору.
Акт наданих послуг складається на підставі документів, наданих Портовим оператором згідно додатку № 2.1 та зазначених в наказі Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015р. № 541. (п. 3.5 договору)
Відповідно до п.9.2 Зводу звичаїв морського порту Одеса, затвердженого наказом начальника адміністрації Одеського морського порту від 20.11.2015 р. №233 та засвідченого Торгово-промисловою палатою України 25.11.2015 р., портові оператори та підприємства надсилають до Адміністрації порту наступну інформацію: 1) інформацію, необхідну для ведення Реєстру морських портів України; 2) інформацію щодо основних показників виробничої діяльності (вантажопереробка, суднозаходи, складські запаси вантажів тощо); 3) попередній нотіс про підхід; 4) уточнений час приходу; 5) інформацію про зміну дати підходу заявлених суден; 6) графік підходу суден; 7) заявки про терміни готовності вантажних партій під навантаження; 8) гарантійні листи про забезпечення залишку вантажної партії до моменту завершення навантаження на судна першої частини вантажу при навантаженні по прямому варіанту; 9) змінно-добовий план роботи портових операторів та підприємств; 10) інформацію про заміну судна; 11) нотіс про готовність судна до обробки і обслуговування; 12) інформацію про зміну черговості обробки суден; 13) попередження про прийняття до обробки позачергово судна з вантажами, що вимагають вивантаження у зв'язку із загрозою втрати якості вантажу; 14) інформацію щодо руху вантажів на складах, транспортних засобів та пасажирів; 15) результати вивантаження/навантаження транспортного засобу; 16) інформацію щодо операцій з вантажами на складі (зміна тари/упаковки/контейнеру, зважування, зміна характеристик вантажу, зборка/розборка вантажу тощо); 17) інформацію про вїзд/виїзд транспортного засобу на/з територію/ї терміналу; 18) інформацію, для підтвердження обсягів завезення вантажів силами та засобами залізниці; 19) SOF; 20) Таймшит; 21) вантажний маніфест; 22) іншу необхідну інформацію.
Як встановлено судом, позивач зазначає, що неправомірною є вимога відповідача про надання саме SOF (Statement of facts). Проте, по-перше вказаний документ є обовязковим для надання згідно з п.9.2 Зводу звичаїв морського порту Одеса, а, по-друге, з огляду на висновки суду щодо необхідності застосування саме технічної потужності (продуктивності) перевантажувальної машини, надання вказаних документів жодним чином не порушує прав позивача, а ненадання їх само по собі жодним чином таких прав не відновить.
Щодо вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 6647301,9 грн., суд перш за все вважає за необхідне надати свої висновки щодо правової природи заявленої до стягнення суми. (6600064,15грн.)
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Згідно висновків, які містяться в постанові Верховного суду України від 25.03.2015р. у справі № 917/2572/13, на що посилається позивач, у випадку, коли сума переплати, отримана стороною договору поза межами платежів, які мали бути сплачені за умовами такого договору, вказана сума є такою, що набута без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 ЦК України
Так, у вказаній постанові зазначено, що зобов'язання стосовно повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України), тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з договору поставки і заснованого на його умовах про попередню оплату вартості автомобілів договору комерційного кредиту.
Разом з тим, у постанові Верховного суду України від 25.02.2015р. у справі №910/1913/14, яку вважає за необхідне врахувати відповідач, зазначено, що норма Закону, яка міститься у статті 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
За таких обставин, суд зазначає, що між сторонами, фактично, існує спір не щодо обставин набуття суми відповідачем, а щодо норми права, яка має бути застосована у даному випадку.
При цьому суд, вирішуючи спір по суті, виходить з принципу юридичної визначеності, згідно з яким рішення суду по конкретній справі має вирішити усі спірні правовідносини, що входять до предмету встановлення, а не породжувати інші судові спори.
Згідно п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
За приписами статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, суд з врахуванням вищевказаних приписів чинного законодавства вважає, що заявлена до стягнення вищевказана сума, фактично, є збитками, які понесені позивачем внаслідок незастосування в рамках укладеного між сторонами договору, понижувального коефіцієнту 0,7, на застосування якого, як вже було зазначено судом, позивач мав право.
Разом з тим, суд вважає, що стаття 1212 ЦК України не може застосуватись до відносин сторін, що є предметом спору у цій справі, оскільки такі відносини носять договірний характер, що в свою чергу виключає можливість застосування статті вказаної статті.
Судом в засіданні суду, в якому здійснювалася технічна фіксація, у представника відповідача було зясовано позицію щодо здійсненого позивачем розрахунку збитків за арифметичною складовою.
Представник відповідача з цього приводу пояснив, що ним при перевірці такого розрахунку не було встановлено відхилень, крім можливих округлень сум, у звязку із чим відповідач заперечував проти наданого ТОВ „Бруклін-Київ розрахунку, виключно методологічно, зазначаючи про відсутність права на застосування понижувального коефіцієнту.
За таких обставин, з врахуванням встановлення методологічної обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку (т.1 а.с.186-190), з огляду на те, що арифметично він також не спростований, суд вважає, що вимоги про стягнення грошових коштів (збитків) у сумі 6 600 064,15 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення грошових коштів у сумі 47237,75 грн., які були отримані відповідачем в якості сплати штрафних санкцій за договором, то така сума, яка була сплачена ТОВ „Бруклін Київ, безпосередньо повязана із вищевказаною сумою 6 600 064,15 грн., що була сплачена безпідставно з вищевикладених мотивів, у звязку із чим вимоги про її стягнення є похідними від попередніх, з урахуванням чого є також такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи часткове задоволення судом позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ", витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Бруклін-Київ право на застосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 1433-П-ОДФ від 31.12.2015 р. та абз. 12 п. 3 розд. ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 р. № 541, при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальних машини, продуктивність яких становить не менше 500 тонн на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця їх розташування.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 31795619) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457) збитки у розмірі 6 600 064/шість мільйонів шістсот тисяч шістдесят чотири/ грн. 15 коп., 47237/сорок сім тисяч двісті тридцять сім/ грн. 75 коп. сплачених штрафних санкцій та витрати по сплаті судового збору у сумі 101309/сто одна тисяча триста девять/ грн. 53 коп.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У звязку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. з 23.05.2017р. по 26.05.2017р. у відпустці за сімейними обставинами, повне рішення складено 29 травня 2017 р.
Суддя Ю.М. Щавинська
